Постанова

Іменем України

15 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 727/4093/21

провадження № 61-4106св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Кодрян Яни Дмитрівни на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 березня 2022 року у складі колегії суддів: Владичан А. І., Литвинюк І. М., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0037 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу за власні кошти металевих воріт та хвіртки, встановлених на межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:03:003:0090.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 посилалися на те, що вони є співвласниками земельної ділянки площею 0,0424 га, кадастровий номер 7310136300:03:003:0090 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . На цій земельній ділянці розташований житловий будинок, що належить їм на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проживають на АДРЕСА_1 . На їх думку, встановивши металеві ворота, хвіртку та бетонні блоки, відповідачі самовільно зайняли частину належної їм земельної ділянки. Такими діями відповідачі перешкоджають їм у доступі до частини їхньої земельної ділянки. На підтвердження цих обставин посилалися на лист Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 28 січня 2021 року, з якого відомо, що користувачі земельної ділянки на АДРЕСА_1 перешкоджають їм у доступі до земельної ділянки. При цьому інженер склав збірний план землекористувань земельної ділянки на АДРЕСА_1 та встановив, що частиною земельної ділянки, площею 0,0037 га, кадастровий номер 7310136300:03:003:0090, користуються мешканці житлового будинку АДРЕСА_2 . У зв`язку з цим просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд м. Чернівці рішенням від 10 листопада 2021 року позов задовольнив. Зобов`язав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки, площею 0,0037 га, кадастровий номер 7310136300:03:003:0090, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , шляхом її звільнення від металевих воріт та хвіртки, встановлених на межі вказаної земельної ділянок. Стягнув з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідачі надали докази на підтвердження порушення їх прав на користування земельною ділянкою. Водночас відповідачі не спростували належними та допустимими доказами встановлені судом обставини щодо створення перешкод позивачам в користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Чернівецький апеляційний суд постановою від 15 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діяв адвокат Раздорський Р. А., задовольнив. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 листопада 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Стягнув в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки в матеріалах справи немає доказів, які свідчили б, що спірними воротами та хвірткою користуються тільки відповідачі, і що виключно вони чинять перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивачам. При цьому суд взяв до уваги, що земельної ділянки проходить не по стіні будинку АДРЕСА_1 , а облаштовані ворота відділяють будинки АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 від проїжджої частини вилиці Щербанюка, не є межами між земельними ділянками сусідніх будинків, та були облаштовані для зручності користування прибудинковою територією - спільним подвір`ям. Крім того, суд встановив визнання сторонами того факту, що відповідачі не є власниками спірної огорожі, а позивач ОСОБА_1 визнав та підтвердив той факт, що відповідачі є користувачами огорожі.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У квітні 2022 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Кодрян Я. Д. подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 березня 2022 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначила відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - частини першої статті 391 ЦК України, частини другої статті 152 ЗК України, частин першої та другої статті 77 ЦПК України, частини першої статті 367 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована безпідставністю посилань апеляційного суду на те, що відповідачі не встановлювали металевих воріт та хвіртки, а тому вони не створюють перешкод у користуванні земельною ділянкою, адже ОСОБА_3 визнав та підтвердив той факт, що саме відповідачі користуються для проходу до свого житла спірними воротами та хвірткою, що розташовані на земельній ділянці позивачів, які зачиняються на замок. При цьому суд першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів зробив правильний висновок про те, що саме відповідачі не допускають позивачів до користування частиною земельної ділянки, чим створюють їм перешкоди у користуванні нею, що підтверджується показаннями свідків та письмовими доказами. Разом з цим суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про їх неналежність та недопустимість. Крім того, суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав оцінки електронному доказу - відеозапису, на який учасники справи посилалися в апеляційній скарзі та у відзиві на неї. Також суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, що зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області не можливо підтвердити наявність спору саме між сторонами та здійснення відповідачами перешкод позивачам у користуванні частиною земельної ділянки, а також що збірним планом землекористувань спірної земельної ділянки не підтверджуються обставини, які свідчили б про порушення саме відповідачами права позивачів на користування належною їм земельною ділянкою.

У серпні 2022 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 липня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1899 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0424 га, кадастровий номер 7310136300:03:003:0090, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 грудня 2020 року за ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстровано право власності по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,0424 га, кадастровий номер 7310136300:03:003:0090, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 березня 2021 року житловий будинок, загальною площею 214 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

З кадастрового плану та схеми розташувань будівель і споруд відомо, що земельна ділянка кадастровий номер 7310136300:03:003:0090 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,424 га, з яких: під двором - 0,0324 га, а під будівлями - 0,0100 га, , розташована поряд з земельною ділянкою власників будинку АДРЕСА_2 з боку поворотних точок «від Г до Д».

На фотознімках зображені стіна будівлі та двір, встановлені з боку дороги ворота і хвіртка, є місце для стоянки автомобіля, де припаркований автомобіль марки «Мерседес».

З листа Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області за результатом розгляду звернення ОСОБА_1 від 28 січня 2021 року відомо, що між сусідами виник земельний спір щодо спільної межі, яка проходить між земельними ділянками на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Окрім того, встановлено, що користувачі земельної ділянки на АДРЕСА_2 і перешкоджають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у доступі до їх власної земельної ділянки.

Згідно із збірним планом землекористувань земельної ділянки на АДРЕСА_1 , складеним інженером землевпорядником ОСОБА_6 , частиною земельної ділянки, площею 0,0037 га, кадастровий номер 7310136300:03:003:0090, яка є власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з боку поворотної точки «А» фактично користуються мешканці житлового будинку АДРЕСА_2 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 квітня 2021 року № 251809320 відомо, що ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 квітня 2021 року № 251813368 відомо, що ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 .

З інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_2 встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 24 листопада 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої чернівецької державної нотаріальної контори Мироником О. В., ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_4 .

З протоколу погодження меж земельної ділянки, що передається у власність на АДРЕСА_1 встановлено, що проведено погодження в натурі меж земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд за вказаною адресою та встановлено, що межі в натурі проходять по існуючій межі (металева сітка та стіна будівлі). Претензій при погодженні меж землекористування не заявлено, представники суміжних землекористувачів квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 погодили межі землекористування.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Враховуючи наведене, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі зазначили про порушення їх прав як власників земельної ділянки, оскільки встановивши металеві ворота, хвіртку та бетонні блоки, відповідачі самовільно зайняли частину належної їм земельної ділянки і такими діями перешкоджають їм у доступі до частини земельної ділянки.

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, виходив з того, що позивачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а у матеріалах справи немає будь-яких доказів, які свідчили б, що спірними воротами та хвірткою користуються лише відповідачі, і, що лише відповідачі чинять перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивачам.

При цьому апеляційний суд встановив, що межа земельної ділянки проходить не по стіні будинку АДРЕСА_1 , а облаштовані ворота відділяють будинки АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 від проїжджої частини АДРЕСА_2 , не є межами між земельними ділянками сусідніх будинків, і були облаштовані для зручності користування прибудинковою територією - спільним подвір`ям. Вимога позивачів про відновлення їх прав шляхом демонтажу за власні кошти металевих воріт і хвіртки, встановлених на межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 , з метою усунення перешкод в користуванні ними зазначеною земельною ділянкою зі сторони відповідачів не підтверджена жодними доказами неправомірності дій відповідачів та вчинення саме ними такого порушення. Водночас суд встановив факт визнання сторонами того, що відповідачі не є власниками спірної огорожі, а позивач ОСОБА_1 визнав та підтвердив той факт, що відповідачі є користувачами огорожі.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачі не довели факту порушення їх прав відповідачами. Зокрема, позивачі не надали належних доказів на підтвердження того, що спірна огорожа розташована саме на належній їм земельній ділянці (висновок земельно-технічної експертизи). Тобто позивачі не довели, що саме відповідачі чинять їм перешкоди у користуванні частиною належної їм земельної ділянки. При цьому позивачі не позбавлені права на встановлення паркану на межі своєї земельної ділянки між будинками та користування спірними воротами і хвірткою для проходу до належної їм земельної ділянки чи їх демонтажу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Кодрян Яни Дмитрівни залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов