Постанова

Іменем України

02 червня 2022 року

м. Київ

справа № 728/1068/21

провадження № 61-19008св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Державна установа «Чернігівський слідчий ізолятор», прокуратура Чернігівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2021 року у складі судді Лободи Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор», прокуратури Чернігівської області про стягнення моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що вироком Прилуцького міськрайонного суду від 08 червня 2017 року по кримінальному провадженню внесеному до ЄРДР 12 вересня

2016 року за № 12016270070000850 по обвинуваченню його у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною третьою статті 15, частиною першою статті 115 КК України, позивача було визнано винним та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років, який обчислювався з 12 вересня 2016 року.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року вказаний вище вирок місцевого суду було змінено. На підставі частини п?ятої статті 72 КК України позивачеві було зараховано строк попереднього ув`язнення з 12 вересня 2016 року по 20 червня 2017 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. В іншій частині вирок було залишено без змін. Тобто, як вказує позивач, вирок щодо нього по вказаному кримінальному провадженню набрав законної сили 24 квітня 2018 року.

Позивач вказував, що у період з 19 червня 2017 року по 24 травня 2018 року він утримувався під вартою за відсутності відповідного судового рішення, що набрало законної сили.

ОСОБА_1 просив стягнути шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на свою користь моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 серпня

2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що термін, на який вказує позивач, з 19 червня 2017 року по 24 квітня 2018 року, він знаходився під вартою не у період досудового розслідування чи під час судового розгляду, а після ухвалення у відношенні нього обвинувального вироку, тобто після встановлення судом першої інстанції його винуватості та призначення йому покарання у виді позбавлення волі. Також за висновком суду, ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду

м. Чернігова від 22 вересня 2017 року, на яку посилається позивач, не встановлено факту утримання ОСОБА_1 в СІЗО м. Чернігова без ухвали про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та без вироку, що набрав законної сили, оскільки слідчий суддя лише зазначив на відсутність у нього повноважень, визначених частиною третьою статті 206 КПК України на зобов`язання звільнення позбавленої свободи особи, при відсутності судового рішення, яке набрало законної сили про застосування запобіжного заходу - тримання під вартою, та не було встановлено, що ОСОБА_1 перебуває під вартою без законних підстав і слідчий суддя позбавлений повноважень його звільнити.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Бахмацького районного суд Чернігівської області від 19 серпня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

13 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

31 грудня 2021 року Чернігівська обласна прокуратура через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бахмацького районного суду Чернігівської області.

30 грудня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 червня 2017 року визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 15, частиною першою статті 115 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Початок строку відбування покарання засудженому рахувати з моменту його затримання, тобто з 12 вересня 2016 року, зарахувавши йому таке в час відбування покарання.

На підставі статті 72 КК України в строк покарання ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув`язнення з 12 вересня 2016 року по 08 червня 2017 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено попереднім - у виді тримання під вартою.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 червня 2017 року змінений та на підставі частини п?ятої статті 72 КК України зараховано ОСОБА_1 строк попереднього ув?язнення з 12 вересня 2016 року по

20 червня 2017 року включно, із розрахунку один день ув?язнення за два дні позбавлення волі. В іншій частині вирок залишено без змін.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 квітня

2017 року при розгляді кримінального провадження № 12016270070000850 від

12 вересня 2016 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обраний у відношенні ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою до

19 червня 2017 року.

Відповідно до постанови Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 вересня 2019 року вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року відносно ОСОБА_1 було змінено та перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з частини третьої статті 15, частини першої статті 115 КК України на частину другу статті 125 КК України та призначено покарання у виді 2 років обмеження волі і звільнено останнього з місць позбавлення волі у зв`язку з відбуттям покарання.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що тримання його під вартою з 19 червня 2017 року до 24 травня 2018 року є незаконним, тобто він утримувався під вартою в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» за відсутності відповідного судового рішення, що набрало законної сили та наголошує, що факт його незаконного утримання під вартою встановлений ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 вересня 2017 року.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Статтею 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

11) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановив, що перебування ОСОБА_1 під вартою у слідчому ізоляторі у період з 19 червня 2017 року по 24 травня 2018 року відбувалось на підставі вироку Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 червня 2017 року, який набрав законної сили 24 травня 2018 року, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не набув права на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», так як відсутній встановлений факт незаконного взяття і тримання під вартою позивача.

Аргументи позивача про те, що факт його незаконного утримання під вартою встановлений ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від

22 вересня 2017 року є безпідставними, оскільки ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 22 вересня 2017 року в задоволенні скарги адвоката Мироненко С. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на незаконне утримання під вартою (в порядку статті 206 КПК України) - відмовлено.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року і - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська