ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 728/1319/22
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/4823/596/23
Провадження № 51 - 5611 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7
у режимі відеоконференції,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021270310000503 від 08 грудня 2021 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Халимонове Бахмацького району Чернігівської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката
ОСОБА_7 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 06 вересня
2023 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 18 травня
2023 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286-1 ч. 1 КК України із застосуванням
ст. 69 ч. 1 КК України до покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки з відрахуванням 20% із його заробітку в дохід держави з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Запобіжний захід ОСОБА_6 не обирався.
Ухвалено стягнути зі ОСОБА_6 : - на користь потерпілої ОСОБА_8
45 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та 10 000 гривень витрат на правничу допомогу; - на користь держави 9 953 гривні 92 копійки процесуальних витрат за проведення судових експертиз.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 07 грудня 2021 року приблизно о 16 годині 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки «Chevrolet Aveo» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Тиницькій у м. Бахмач Ніжинського району Чернігівської області зі сторони с. Тиниця Ніжинського району Чернігівської області у напрямку центру міста поблизу домогосподарства № 16 порушив вимоги пунктів 12.2 (у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги), 12.3 (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди)Правил дорожнього руху, внаслідок чого допустив наїзд на велосипедистку ОСОБА_8 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримала середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Вироком Чернігівського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 задоволено, апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 у частині призначення покарання та вирішення цивільного позову скасовано, ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 за ст. 286-1 ч. 1 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 4 роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з часу його фактичного затримання в порядку виконання вироку.
Ухвалено стягнути зі ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 6 715 гривень 71 копійку на відшкодування матеріальної шкоди, 45 000 гривень моральної шкоди та 17 000 гривень витрат на правничу допомогу.
У решті вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Указує на те, що суд першої інстанції не виключив з обвинувачення порушення ОСОБА_6 п. 12.4 Правил дорожнього руху, хоча у мотивувальній частині дійшов до висновку про те, що обвинувачення в цій частині не знайшло свого підтвердження, а суд апеляційної інстанції, зазначивши про необхідність виключення з обвинувачення порушення ОСОБА_6 п. 12.4 Правил дорожнього руху, не сформулював обвинувачення, визнане судом доведеним, та не прийняв відповідного рішення. Зазначає, що апеляційний суд не звернув увагу на недопустимі докази, а саме протокол слідчого експерименту від 13 липня
2022 року зі ОСОБА_6 , в якому містяться виправлення відстані щодо видимості велосипедиста в момент появи його в полі зору водія автомобіля ОСОБА_6 , та висновку повторної судової інженерно-транспортної експертизи від 15 березня 2023 року № СЕ-19/125-23/2007-ІТ, як похідного доказу відповідно до доктрини «плодів отруйного дерева», на які суд першої інстанції послався у вироку на підтвердження винуватості ОСОБА_6 . Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно стягнув зі ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 матеріальну шкоду, а не зі страхової компанії. Указує на те, що апеляційний суд належним чином не мотивував визнання покарання, призначеного ОСОБА_6 судом першої інстанції, занадто м`яким, при цьому не визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне часткове відшкодування заподіяної шкоди обставинами, які пом`якшують покарання.
Заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї касаційної скарги та просив її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу захисника
необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за
ст. 286-1 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги про недопустимість протоколу слідчого експерименту від 13 липня 2022 року зі ОСОБА_6 та висновку повторної судової інженерно-транспортної експертизи від 15 березня 2023 року № СЕ-19/125-23/2007-ІТ є безпідставними.
Суд першої інстанції дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на підтвердження винуватості ОСОБА_6 на дані, які містяться в протоколі слідчого експерименту від 13 липня 2022 року, в ході якого на місці було відтворено обставини дорожньо-транспортної пригоди за участю ОСОБА_6 .
Зазначену слідчу дію проведено та результати оформлено з дотриманням вимог статей 104 105 106 240 КПК України уповноваженою особою - слідчою СВ ВП
№ 1 Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_11 , у присутності двох понятих, за участю ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 , спеціаліста та статиста. Всі учасники зазначені у протоколі і в ньому наявні всі їх підписи. Заяв та зауважень від учасників слідчої дії не надходило.
Допитана безпосередньо у суді слідча ОСОБА_11 дала показання про те, що вона допустилася технічної помилки і вказала відстань від передньої частини автомобіля до велосипедиста 0,42 метри замість правильних 42 метри. Після чого, виявивши таку помилку, вона коректором закреслила цифру «0». Крім того, у постанові про призначення судової інженерно-транспортної експертизи вона неправильно зазначила у вихідних даних момент появи велосипедиста в полі зору водія 60 метрів, замість 42 метри.
Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які були понятими під час слідчого експерименту, у суді підтвердили обставини проведення слідчого експерименту та зазначили, що відстань від автомобіля до моменту появи велосипедиста в полі зору становила
30-40 метрів.
У зв`язку з наведеними обставинами за клопотанням прокурора ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 08 лютого 2023 року було призначено повторну судову інженерно-транспортну експертизу.
Згідно з висновком повторної судової інженерно-транспортної експертизи від
15 березня 2023 року № СЕ-19/125-23/2007-ІТ з технічної точки зору дії водія автомобіля марки «Chevrolet Aveo» ОСОБА_8 не відповідали вимогам п. 12.3 з урахуванням п. 1.10 Правил дорожнього руху.
Суд першої інстанції безпосередньої дослідив зазначені докази на предмет допустимості та дійшов до обґрунтовано висновку про відсутність підстав для визнання їх недопустимими, визнавши, що в зазначеному протоколі слідчого експерименту мала місце технічна описка.
Крім того, в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 не оскаржував допустимість протоколу слідчого експерименту від 13 липня 2022 року зі ОСОБА_6 та висновку повторної судової інженерно-транспортної експертизи від 15 березня 2023 року
№ СЕ-19/125-23/2007-ІТ.
Доводи захисника ОСОБА_7 про суворість призначеного ОСОБА_6 покарання судом апеляційної інстанції є необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Застосовуючи положення ст. 69 КК України, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м`який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Законодавець виділив підвищену суспільну небезпечність порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння, та посилив відповідальність для таких осіб у ст. 286-1 КК України.
Санкція ст. 286-1 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п`яти років.
Крім того, відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України заборонено звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, засуджених за порушення правил безпеки дорожнього руху, які керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння.
Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що суд першої інстанції належно не обґрунтував, які саме обставини істотно зменшують суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_6 діяння та слугують підставами для застосування ст. 69 КК України. Крім того зазначив, що суд першої інстанції не обґрунтував співмірності призначеного ОСОБА_6 покарання вчиненому ним кримінальному правопорушенню, враховуючи, що виправні роботи є одним з найбільш м`яких видів покарань.
Апеляційний суд з дотриманням вимог статей 50 65 КК України врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є нетяжким злочином, конкретні обставини його вчинення та наслідки, дані про особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має постійне місце проживання, на його утриманні перебуває малолітня дитина, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставин, які обтяжують покарання, судом апеляційної інстанції встановлено не було. Щодо обставин, які пом`якшують покарання, апеляційний суд свої висновки в цій частині належним чином мотивував.
Встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, тому суду необхідно всебічно досліджувати матеріали провадження щодо наявності таких обставин і у вироку наводити мотиви прийнятого рішення.
Щире каяття засвідчує критичну оцінку винним вчиненого ним кримінального правопорушення, співчуття до потерпілих, прагнення зменшити негативні наслідки його протиправної поведінки. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід вважати надання особою органам досудового розслідування допомоги в установленні невідомих їм обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди полягає в добровільному задоволенні винним або іншими особами, зокрема батьками чи близькими родичами, обґрунтованих претензій потерпілого щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди, загладжуванні її в інший спосіб, наприклад, шляхом прилюдного вибачення за завдану образу.
Апеляційний суд зазначив, що обставин, які б свідчили про щире каяття, не встановлено, а щодо сприяння ОСОБА_6 розкриттю кримінального правопорушення, то будь-якої допомоги він не надавав, оскільки кримінальне правопорушення вчинене в умовах очевидності та всі обставини його вчинення були встановлені працівниками поліції. При цьому часткове відшкодування ОСОБА_6 заподіяної шкоди під час судового провадження за своєю суттю та соціальною вагомістю не є таким, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, і саме по собі не може бути підставою для застосування ст. 69 КК України.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання в межах санкції ст. 286-1 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 4 роки.
Покарання, призначене ОСОБА_6 апеляційним судом, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України.
Достатніх підстав для пом`якшення призначеного ОСОБА_6 покарання у касаційній скарзі не наведено та за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_7 про неправильне вирішення цивільного позову в частині стягнення зі ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 матеріальної шкоди, то вони також є необґрунтованими.
Згідно зі ст. 127 ч. 2 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ст. 128 ч. 5 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Як видно із матеріалів кримінального провадження, 27 жовтня 2022 року представник потерпілої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_14 подавцивільний позов до ОСОБА_6 про стягнення завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди в сумі 16 715 гривень 71 копійка та про відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 гривень.
Вироком суду першої інстанції зазначені позовні вимоги задоволені частково, у частині позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди було відмовлено.
Суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди та ухвалив стягнути зі ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 6 715 гривень 71 копійку на відшкодування матеріальної шкоди. При визначенні розміру матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню зі ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції врахував, що на момент апеляційного розгляду
ОСОБА_6 добровільно вже відшкодував 10 000 гривень матеріальної шкоди.
Відповідно до ст. 22 ч. 2 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ст. 1166 частини 1, 3, ст. 1195 ч. 1 ЦК України). При цьому, виходячи із законодавчих приписів, у своєму рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.
У даній конкретній справі стягнення зі ОСОБА_6 на користь потерпілої
ОСОБА_8 документально підтвердженої суми матеріальної шкоди, яка була достовірно встановлена, в сумі 6 715 гривень 71 копійка з урахуванням вже здійснених на час апеляційного розгляду грошових переказів на суму
10 000 гривень, не суперечить висновку про застосування норми права, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц.
Протягом всього кримінального провадження ні сам ОСОБА_6 , ні його захисник як при розгляді в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді не просили залучити співвідповідачем відповідну страхову компанію - ПрАТ «СТ «Гарантія» та відповідних документів судам не надавали. Потерпіла ОСОБА_8 також не заявляла про залучення ПрАТ «СТ «Гарантія» співвідповідачем і у матеріалах кримінального провадження відсутні дані про її звернення до страховика з метою страхового відшкодування та здійснення такого відшкодування.
За таких обставин, апеляційний суд розглянув та вирішив питання відшкодування матеріальної шкоди в межах заявленого потерпілою цивільного позову з урахуванням обставин та наявних матеріалів кримінального провадження.
Разом з тим, доводи касаційної скарги про відсутність у вироках судів нижчих інстанцій рішення провиключення з обвинувачення порушення ОСОБА_6
п. 12.4 Правил дорожнього руху є обґрунтованими.
Суд першої інстанції у вироку дійшов до висновку, що обвинувачення в порушенні ОСОБА_6 вимог п. 12.4 Правил дорожнього руху (у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год), яке зазначене в обвинувальному акті, не знайшло своє підтвердження дослідженими матеріалами кримінального провадження та в судовому засіданні при допиті обвинуваченого ОСОБА_6 .
Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника
ОСОБА_7 , указав на те, що суд першої інстанції не виключив з обвинувачення порушення ОСОБА_6 п. 12.4 Правил дорожнього руху, та, враховуючи висновки судових інженерно-транспортних експертиз від
15 серпня 2022 року № СЕ-19/125-22/4973-ІТ, від 15 березня 2023 року
№ СЕ-19/125-23/2007-ІТ, порушення ОСОБА_6 п. 12.4 Правил дорожнього руху підлягає виключенню з обвинувачення.
Проте, дійшовши зазначених висновків, суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення вимог кримінального процесуального закону і не виключили з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання на порушення ОСОБА_6 п. 12.4 Правил дорожнього руху та не зазначили про таке рішення в резолютивних частинах вироків.
За таких обставин, касаційна скарга захисника ОСОБА_7 підлягає задоволенню частково, а вирок суду першої інстанції у порядку ст. 433 ч. 2 КПК України та вирок апеляційного суду підлягають зміні шляхом виключення із зазначених судових рішень посилання на порушення ОСОБА_6 п. 12.4 Правил дорожнього руху.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування оскарженого вироку апеляційного суду, не виявлено.
Керуючись ст. ст. 436 438 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 18 травня
2023 року в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України та вирок Чернігівського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року щодо ОСОБА_6 змінити, виключити із зазначених судових рішень посилання на порушення ОСОБА_6 п. 12.4 Правил дорожнього руху.
У решті зазначені судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_15