ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 729/694/24

провадження № 61-2637св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи:Служба у справах дітей Бобровицької міської ради Ніжинського району Чернігівської області, орган опіки та піклування Бобровицької міської ради Ніжинського району Чернігівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сербіної Анастасії Валеріївни на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Булиги Н. О., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, прийняту у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він та відповідачка є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До серпня 2023 року дитина проживала з матір`ю за кордоном, а після повернення до України дитина фактично проживала у м. Бобровиця Чернігівської області, де нею опікувалася матір ОСОБА_2 .

Вказував на те, що за спільною згодою батьків дитина проживала з матір`ю. Проте з 02 січня 2024 року відповідачка проходила лікування у КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегово» Закарпатської обласної ради, у зв`язку з чим з 06 січня 2024 року дитина проживає з ним, батьком, у м. Кишинів (Республіка Молдова).

23 січня 2024 року ОСОБА_2 виписали з лікарні, однак у той же день вона вибила в електричці вікно, її було знято з потяга на залізничній станції Батьово (Берегівський район) і повернуто до закладу з надання психіатричної допомоги. Вважав, що стан відповідачки може загрожувати дитині.

Вказував на те, що у період з 20 лютого до 06 березня 2024 року ОСОБА_2 була в гостях у нього, спілкувалася з дитиною, а потім одна повернулась до України.

Зазначав, що проживання дитини з матір`ю може негативно вплинути на моральне та фізичне здоров`я дитини через психічні порушення матері та можливість її неадекватної поведінки.

Крім того, перебування дитини в Україні може бути небезпечним для її життя та здоров`я.

Наразі дитина проживає з батьком у безпечній країні, ходить у приватний садочок, має чіткий режим життя, збалансоване харчування, власну кімнату з усім необхідним для проживання та розвитку дитини.

Вказував на те, що він матеріально забезпечений, має стабільну роботу та дохід, є здоровою людиною, не має поганих звичок, на обліку у психіатра чи нарколога не перебуває, несудимий, жодних противоправних дій стосовно дитини не чинив.

Відповідачка ніде не працює, не має стабільного доходу, дитину забезпечує він, батько, всі «бажання» відповідачки та наслідки її негативної поведінки також оплачує він або родичі чи знайомі. Відповідачка належним чином не слідкує за дитиною, перебуває на обліку у психіатра, зловживає алкогольними напоями, наслідки своїх дій та загрозу для дитини не визнає.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визначити місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт перебування відповідачки у депресивному стані на час розгляду справи, а також у будь-якому іншому незадовільному стані, який би унеможливлював проживання дитини з матір`ю. Розлад здоров`я ОСОБА_2 був короткотривалим (період січень - лютий 2024 року), інших доказів порушення стану психічного здоров`я відповідачки в інші періоди її життя позивач не надав. Суд не встановив обставин неналежного виконання відповідачкою батьківських обов`язків за час проживання її з дочкою. На обліку у центрі соціальних послуг відповідачка не перебувала. Суд взяв до уваги той факт, що малолітня ОСОБА_3 до 4,5 років, хоча і проживала з обома батьками, проте її постійним доглядом і вихованням займалася відповідачка.

Позивач не довів належними та допустимими доказами факт того, що перебування малолітньої ОСОБА_3 в учбовому дошкільно-освітньому закладі Республіка Молдова позитивно впливає на її психоемоційний стан, натомість, як видно із характеристики, виданої Бобровицьким ЗДО ясла-садка «Веселка» від 28 червня 2024 року, наданої відповідачкою, ОСОБА_3 відвідувала Бобровицький ЗДО ясла-садка «Веселка» з 01 вересня 2023 року до 29 грудня 2023 року, розвиток дитини відповідає віковій нормі, дівчинка комунікабельна, життєрадісна, належним чином забезпечена всім необхідним.

Позивач і відповідачка, як батьки ОСОБА_3 , спроможні піклуватися про дитину та забезпечувати їй достатній рівень життя, проте, проаналізувавши всі докази у справі у їх сукупності, взявши до уваги стосунки між батьками і дитиною в минулому, суд, враховуючи вік та стать дитини, виходив із того, що проживання із матір`ю відповідатиме найкращим інтересам дівчинки. ОСОБА_2 як мати має можливість створити дитині умови для її проживання, виховання і розвитку і протилежне позивач не довів.

Суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на неї. Також не встановлено, що на цей час мати дитини веде себе аморально та своєю поведінкою може зашкодити розвитку дитини.

Беручи до уваги обставини справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, суд дійшов висновку про те, що на цьому етапі життя малолітньої ОСОБА_3 визначення її місця проживання із батьком не буде відповідати найкращим інтересам дитини. Проживання дитини з матір`ю матиме більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення її проживати разом з батьком в іншій країні, де, зокрема, він не має у власності житла.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 вересня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у цій справі відсутні виняткові обставини, які б вказували на неможливість проживання малолітньої дитини з матір`ю. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 неспроможна забезпечити належне утримання дитини, притягалася до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків чи веде аморальний спосіб життя, не встановлено наявність на цей час такої протиправної поведінки матері щодо малолітньої дитини, яка могла б бути підставою для визначення місця проживання дитини виключно з батьком. Певний період часу відповідачка дійсно мала порушення стану психічного здоров`я, з приводу якого вона перебувала на лікуванні, проте позивач не надав доказів наявності такого стану після проведеного лікування.

Суд апеляційної інстанції врахував висновок за результатами проведення психологічного опитування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 25 січня 2025 року, звіт про психологічну оцінку неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає на момент проведення оцінки у місті Кишинів, від 27 січня 2025 року, якими, зокрема, встановлено, що мати відіграє значну роль у житті доньки, наявна прив`язаність доньки до матері, в цілому позитивне сприйняття матері донькою, незважаючи на деяку тривогу щодо попередньої поведінки матері. У психоемоційній характеристиці малолітньої ОСОБА_3 зазначено про важливість для дитини няні, «яка піклується і захищає її, можливо, більше, ніж інші дорослі», що свідчить, зокрема про те, що свій вільний час дитина проводить з чужою людиною.

Відхиляючи посилання позивача не безпекову ситуацію в Україні, апеляційний суд зазначив, що ці доводи не впливають на правильність висновку суду про відсутність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки м. Бобровиця Чернігівської області, де створені умови для проживання малолітньої ОСОБА_3 , не відноситься до зони активних бойових дій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сербіна А. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просиласкасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не оцінив висновки психологів, довідки та інші докази щодо ставлення дитини до обох батьків, її виховання та розвиток, умови проживання з батьком. Апеляційний суд беззаперечно надав перевагу позиції матері в силу її правового статусу, дискримінувавши права батька та не врахувавши інтереси дитини.

Висновками психологів, що були долучені в апеляційному суді, підтверджується, зокрема, таке:

- у присутності батька дівчинка відчуває себе в безпеці та захищеною, що має вирішальне значення для її емоційного та психологічного розвитку, особливо в такий чутливий і стресовий період, як розлучення батьків;

- ситуація з мамою дещо негативно вплинула на дитину, дівчинка відчуває певну незахищеність у стосунках з матір`ю, ймовірно, через поведінку матері, яка не дає їй такого ж рівня стабільності та безпеки;

- дівчинка потребує стабільного, емоційно підтримуючого дорослого, і батько може виконувати цю роль більш ефективно, враховуючи стабільність стосунків і рівень довіри, який дівчинка має до нього;

- рекомендується, щоб дівчинка жила з батьком у стабільному та захищеному середовищі, яке забезпечить її здоровий та збалансований емоційний та психологічний розвиток;

- батько не перешкоджає контактам дитини з матір`ю і не налаштовує її негативно, що вказує на його емоційну зрілість і розуміння потреб дитини;

- в умовах поточного проживання з батьком дитина ОСОБА_3 перебуває у стабільному психоемоційному стані. Батько створює сприятливе середовище для розвитку дитини, забезпечуючи їй підтримку, прийняття та емоційну безпеку. Водночас досвід попередньої взаємодії з матір`ю залишив у дитини певні травматичні переживання, що потребують додаткової уваги.

ОСОБА_1 не заперечує проти спілкування матері та рідних з її боку з дитиною, дозволяє їм телефонувати, приїжджати у будь-який час за домовленістю. Відповідачка знайома та має можливість спілкуватися з нянею дитини, працівниками садочку тощо. Будь-які обмеження для активної участі у вихованні дочки у ОСОБА_2 відсутні, бракує винятково особистого бажання матері дитини, про що свідчать слова відповідачки, що не взято до уваги судами попередніх інстанцій.

Позивач ніколи не говорив дочці нічого поганого про маму, не забороняв їм спілкуватися, запевняв дитину, що мама її любить. Саме завдяки цьому у дитини немає вираженого страху чи образи до мами. ОСОБА_1 щиро вірив, що за рік ОСОБА_2 максимально вживатиме заходів, щоб покращити свій стан, налагодити стосунки з дочкою, однак вона з впевненістю наголошує: «Проблем немає. Спілкуюсь раз у місяць і це нормально. Лікування не потрібне». Така байдужість до дитини і стану свого здоров`я є прямо протилежною до забезпечення найкращих інтересів дитини, проте суди попередніх інстанцій вдались до упередженого ставлення до батька дитини, надали перевагу матері та прийняли протиправні рішення без належного обґрунтування.

Суди не врахували, що дитина вже тривалий час проживає з батьком.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 650/385/16-ц (провадження № 61-3956св18), від 25 липня 2019 року у справі № 360/1437/17 (провадження № 61-36192св18), від 12 серпня 2021 року у справі № 473/44/20-ц (провадження № 61-8103св21), від 22 червня 2022 року у справі № 336/3145/20 (провадження № 61-17908св21).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У березні 2025 року до Верховного Суду матеріали справи надійшли.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 разом з дочкою з вересня 2022 року до серпня 2023 року проживали за кордоном.

31 серпня 2023 року відповідачка звернулася до Клініки сучасної неврології «Akcimed» (м. Київ) зі скаргами на виражений тривожний, депресивний стан, неприємні відчуття в дистальних відділах кінцівок, порушення сну, інколи серцебиття, тремтіння. Згідно з консультативним висновком невропатолога стан пацієнтки поступово став погіршуватись з лютого 2023 року, у травні набув вираженогохарактеру, звернулась до психіатра, рекомендована консультація невролога.

Згідно з виписками із медичної карти стаціонарного хворого № 9 і № 222 КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» ОСОБА_2 перебувала у стаціонарі з 02 січня 2024 року до 19 січня 2024 року та з 24 січня 2024 року до 02 лютого 2024 року.

Берегівський районний відділ поліції ГУНП в Закарпатській області повідомив, що 23 січня 2024 року до Берегівського РВП не надходив виклик про необхідність супроводу ОСОБА_2 до КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» Закарпатської обласної ради.

ОСОБА_1 01 січня 2024 року уклав безстроковий індивідуальний трудовий договір з ТОВ «Ресто-Чіка» (місце роботи: муніципий Кишинів, Республіка Молдова).

15 січня 2024 року ОСОБА_1 уклав з «Elit Academia» (виконавець) договір про надання платних освітніх послуг № 04/01/24, за умовами якого виконавець надає навчальні дошкільно-освітні курси для загального розвитку дитини.

Згідно з договором найму нерухомого майна № 24/9 ОСОБА_1 орендував у муніципію Кишинів, Республіка Молдова, квартиру строком з 29 лютого 2024 року до 28 лютого 2025 року.

Управління з питань захисту прав дітей Кишинівської муніципальної ради 10 травня 2024 року надало висновок, що на АДРЕСА_1 , де проживають дитина ОСОБА_3 та її батько ОСОБА_1 , створені сприятливі умови для виховання дитини.

Службою у справах дітей Бобровицької міської ради було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Матір`ю підтверджено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на квітень 2024 року за вказаною адресою не проживає, перебуває з батьком за межами України. У ході бесіди ОСОБА_2 зазначила, що між нею і ОСОБА_1 існує домовленість щодо проживання малолітньої дитини почергово з кожним з батьків. Зі слів матері дівчинки, спір із зазначеного питання між батьками відсутній. У зв`язку з відсутністю дитини на підвідомчій території і неможливістю відвідати дитину за місцем проживання та скласти акт обстеження умов її проживання, Бобровицька міська рада як орган опіки та піклування просила суд вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 16 квітня 2024 року, складеного Службою у справах дітей Бобровицької міської ради, за адресою: АДРЕСА_2 , створені умови для проживання малолітньої ОСОБА_3 ; мати здатна забезпечити потреби малолітньої дочки за її місцем проживання.

09 липня 2024 року Бобровицька міська рада повідомила суд першої інстанції про неможливість складання Службою у справах дітей висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини у зв`язку з відсутністю дитини на підвідомчій території.

Згідно з довідками від 18 квітня 2024 року ОСОБА_2 прийнята на роботу укладальником хлібобулочних виробів 3 розряду бригади № 18 цеху № 2 ТОВ «Київський пекарний дім» з 18 квітня 2024 року, а з 14 червня 2024 року переведена на посаду тістороба 4 розряду цеху № 2.

Бобровицька міська рада видала характеристику на ОСОБА_2 , відповідно до якої компрометуючих матеріалів на останню у 2024 році не надходило, іншою інформацією міська рада не володіє.

Згідно з довідкою лікаря психіатра від 22 квітня 2024 року ОСОБА_2 на обліку у психіатра КНП «Бобровицька опорна лікарня» не перебуває, за допомогою не зверталась.

Відповідно до висновку про стан здоров`я ОСОБА_2 , виданого 01 липня 2024 року КНП «Бобровицька опорна лікарня», ОСОБА_2 здорова, зокрема на обліку у лікаря психіатра і нарколога не перебуває.

Згідно з консультативним висновком спеціаліста лікаря психіатра КНП «Бобровицька опорна лікарня» від 05 липня 2024 року на момент огляду у ОСОБА_2 психічних розладів не виявлено.

Клінічний психолог КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» Виконавчого органу Київської міської ради 03 липня 2024 року надав письмове заключення про те, що за результатами дослідження ОСОБА_2 порушень інтелектуально-мнестичної та емоційно-вольової сфери не встановлено.

Під час розгляду справи Чернігівським апеляційним судом позивачу надано можливість надання доказів щодо психоемоційного стану дитини на сьогоднішній час та її прихильність до батьків, з ким і де дитина бажає проживати.

Відповідно до наданого ОСОБА_1 висновку за результатами проведення психологічного опитування ОСОБА_3 , складеного практичним психологом ОСОБА_7 25 січня 2025 року, в умовах поточного проживання з батьком дитина ОСОБА_3 перебуває у стабільному психоемоційному стані. Батько створює сприятливе середовище для розвитку дитини, забезпечуючи їй підтримку, прийняття та емоційну безпеку. Водночас досвід попередньої взаємодії з матір`ю залишив у дитини певні травматичні переживання, що потребують додаткової уваги.

Також деканом факультету психології та спеціальної психопедагогіки Державного педагогічного університету імені Іон Крянге, Кишинів, Республіка Молдова, проведено психологічну оцінку неповнолітньої ОСОБА_3 , за результатами якої 27 січня 2025 року складно звіт, згідно з яким, зокрема, очевидно, що дівчинка сприймає більш стабільні та довірливі стосунки з батьком. У його присутності дівчинка відчуває себе в безпеці та захищеною, що має вирішальне значення для її емоційного та психологічного розвитку, особливо в такий чутливий і стресовий період, як розлучення батьків. З іншого боку, стосунки з матір`ю позначені суперечливими і заплутаними почуттями. Дівчинка відчуває певну незахищеність у стосунках з матір`ю, ймовірно, через поведінку матері, яка не дає їй такого ж рівня стабільності та безпеки. Непослідовна поведінка матері та її емоційні труднощі сприяють виникненню у дівчинки почуття тривоги та відсутності постійної підтримки. Крім того, деякі вчинки матері, які можуть негативно впливати на розвиток дитини, свідчать про те, що дівчинка могла б отримати більше користі від більш стабільного та безпечного середовища, яке забезпечував би батько. У цей перехідний період дуже важливо, щоб дівчинка жила в сімейному оточенні, яке дозволяє їй відчувати себе в безпеці, виражати свої емоції та мати доступ до підтримки, необхідної для подолання труднощів, пов`язаних з розлученням батьків. Дівчинка потребує стабільного, емоційно підтримуючого дорослого, і батько може виконувати цю роль більш ефективно, враховуючи стабільність стосунків і рівень довіри, який дівчинка має до нього. Наостанок, в найкращих інтересах дитини рекомендується, щоб дівчинка жила з батьком у стабільному та захищеному середовищі, яке забезпечить її здоровий та збалансований емоційний та психологічний розвиток.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сербіної А. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21) зазначено, що «міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах».

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

У справі, яка переглядається, суди встановили і не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 разом із дочкою з вересня 2022 року до серпня 2023 року проживали за кордоном, із серпня 2023 року до січня 2024 року - в Україні, а з січня 2024 року дитина за згодою відповідачки проживає разом із батьком у м. Кишинів, Республіка Молдова.

Факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивач і відповідачка, як батьки Злати, спроможні піклуватися про дитину та забезпечувати їй достатній рівень життя.

Дитина є суб`єктом права, і незважаючи на малий вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків. Крім того, коли суд бажає вислухати думку дитини аби визначити її побажання щодо проживання з одним із батьків, та при цьому не травмувати психіку дитини та уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції врахував висновок за результатами проведення психологічного опитування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 25 січня 2025 року, звіт про психологічну оцінку неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає на момент проведення оцінки у місті Кишинів, від 27 січня 2025 року, якими, зокрема, встановлено, що мати відіграє значну роль у житті доньки, прив`язаність доньки до матері, в цілому позитивне сприйняття матері донькою, незважаючи на деяку тривогу щодо попередньої поведінки матері. У психоемоційній характеристиці малолітньої ОСОБА_3 зазначено про важливість для дитини няні,яка піклується і захищає її, можливо, більше, ніж інші дорослі», що свідчить, зокрема про те, що свій вільний час дитина проводить з чужою людиною.

Беручи до уваги обставини справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що на цьому етапі життя малолітньої ОСОБА_3 визначення її місця проживання із батьком не буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Питання встановлення спільної фізичної опіки над дитиною сторонами справи не ініціювалося та судами попередніх інстанцій не вирішувалося.

Оскільки ОСОБА_2 зустрічних позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини разом із нею не заявляла, сторони не позбавлені можливості самостійно на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства врегулювати спірні питання щодо місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а за відсутності згоди звернутися для вирішення спору до органу опіки та піклування або суду повторно.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаних позовів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сербіної Анастасії Валеріївни залишити без задоволення.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 вересня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець