Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 730/1154/19

провадження № 61-12352св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Омбиська сільська рада Борзнянського району Чернігівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24 лютого 2020 року у складі судді Луговця О. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Омбиська сільська рада Борзнянського району Чернігівської області, про витребування майна із незаконного володіння особи, за якою воно зареєстровано на праві власності.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона є власником двох земельних ділянок: площею 2,53 га ріллі, кадастровий номер 7420884800:02:001:0001, та площею 1,51 га сіножаті (кормових угідь), кадастровий номер 7420884800:02:001:0002, розташованих на території Омбиської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, які вона отримала у спадок.

У кінці 2016 року їй стало відомо, що земельна ділянка, площею 1,51 га, кадастровий номер 7420884800:02:001:0002, вже їй не належить, оскільки 1,21 га цієї земельної ділянки вже є власністю ОСОБА_2 , який здав її в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» (далі - СТОВ «Дружба-Нова»). Хто є власником 0,30 га цієї земельної ділянки, їй не відомо.

ОСОБА_1 вважає, що факт незаконного вилучення спірної земельної ділянки підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 серпня 2019 року № Ш-437/6-19, з якого вбачається, що під час масового розпаювання земель Колективного сільськогосподарського підприємства «Омбиське» (далі - КСП «Омбиське») вийшла накладка паїв та належна їй земельна ділянка була розпайована як основний масив, і надана у власність іншим громадянам, після яких вже була встановлена спадщина і перереєстровано права на спадкоємців.

Таким чином, вважає, що за відсутності її волі спірна земельна ділянка була відчужена з підстав, які не передбачені чинним законодавством України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила на підставі статей 387 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) витребувати у ОСОБА_2 на її користь нерухоме майно - земельну ділянку, площею 1,21 га, кадастровий номер 7420884800:02:000:1093, розташовану на території Омбиської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала до суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази того, що її право власності на спірну земельну ділянку було порушено саме ОСОБА_2 .

Крім цього, лише візуальна схожість конфігурації земельних ділянок сторін на кадастровій карті з огляду на відмінність ідентифікуючих ознак цих об`єктів нерухомого майна не є беззаперечним доказом накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_1 . Водночас своїм процесуальним правом на проведення земельно-технічної експертизи на предмет визначення відповідності фактичного землекористування в частині накладення земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки сторона позивача не скористалась.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24 лютого 2020 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку не є оспореним чи визнаним незаконним. Тому у цих правовідносинах не підлягають до застосування положення статей 387 388 ЦК України, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову. Проте суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність в матеріалах справи беззаперечних, безсумнівних та достатніх доказів накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_1 , оскільки в справі наявні викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), фрагменти карти схеми розміщення земельних ділянок, що надані відділом у Борзнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, з яких вбачається, що саме земельна ділянка ОСОБА_2 із кадастровим номером 7420884800:02:000:1093 має накладання на земельну ділянку, що була передана ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24 лютого 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2020 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди необґрунтовано зазначили, що до спірних правовідносин не підлягають до застосування вимоги статей 387 388 ЦК України. Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24 лютого 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У вересні 2020 року заявником у встановлений судом строк недолік касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24 лютого 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2020 року і витребувано із Борзнянського районного суду Чернігівської області цивільну справу № 730/1154/19.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Розпорядженням Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області від 08 вересня 2004 року № 340 громадянці-власнику сертифіката ОСОБА_1 передано у власність земельну частку (пай), площею 1,51 га (сіножаті), для ведення особистого селянського господарства із земель колишньої колективної власності КСП «Омбиське» на території Омбиської сільської ради.

На підставі цього розпорядження ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЧН № 049162 на право власності на земельну ділянку, площею 1,51 га, кадастровий номер 7420884800:02:001:0002, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Омбиської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області.

Згідно з договорами оренди землі від 10 квітня 2008 року, від 18 жовтня 2010 року та додаткової угоди до них від 18 жовтня 2010 року ОСОБА_1 передавала земельну ділянку, площею 1,51 га, кадастровий номер 7420884800:02:001:0002, в оренду Приватному підприємству «Агро-Омбиш» та СТОВ «Дружба-Нова».

Записи про право власності на спірну земельну ділянку на підставі зазначеного державного акта та про право оренди внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 07 листопада 2015 року за № 11963955.

Розпорядженням Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області від 29 червня 2005 року № 198 затверджено акт обстеження земельних угідь реформованого КСП «Омбиське», розташованого на території Омбиської сільської ради.

Припинено право власності на земельні ділянки, загальною площею 29,81 га, в тому числі: ріллі - 4,98 га, сіножаті - 10,18 га, пасовищ - 14,65 га, які протягом останніх років не використовувалися в сільськогосподарському виробництві, класифіковано їх згідно з актом обстеження земельних ділянок як чагарники - 22,94 га, болота - 6,26 га, забудовані землі - 0,61 га і передано на підставі рішення загальних зборів власників земельних часток (паїв) від 29 травня 2005 року в державну власність до земель запасу.

Встановлено склад сільськогосподарських угідь, що передаються у власність відповідно до проектно-технічної документації із організації території земельних часток (паїв) та складанню державних актів на право власності на землю, в обсязі всього сільськогосподарських угідь - 2290,58 га, в тому числі: ріллі - 1418 га, сіножаті - 477, 94 га, пасовища - 394,38 га.

Затверджено розмір земельної частки (паю) реформованого КСП «Омбиське» 3,79 умовних кадастрових гектарів; вартість земельної частки (паю) реформованого КСП «Омбиське», з урахуванням коефіцієнту індексації 2,465 у розмірі 22 411,78 грн.

Погоджено проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) реформованого КСП «Омбиське», розташованого на території Омбиської сільської ради.

Передано громадянам - власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) у власність земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до проекту землеустрою.

Вказано районному відділу земельних ресурсів внести відповідні зміни в документи паювання земель колишньої колективної власності, що визначають вартість та розмір земельної частки (паю) та забезпечити інформування щодо даних показників, нотаріальні та податкові органи, а також забезпечити реєстрацію та видачу громадянам державних актів на право власності на земельні ділянки.

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2015 року в справі № 730/924/15-ц позов ОСОБА_2 до Борзнянської районної державної адміністрації, Омбиської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, третя особа - відділ Держземагентства у Борзнянському районі Чернігівської області, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно, яке складається із земельних ділянок, площею 3,2223 га, кадастровий номер 7420884800:02:000:0548, та площею 1,2101 га, кадастровий номер 7420884800:02:000:1093, розташованих на території Омбиської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, загальною вартістю 58 081,00 грн, що належали ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення набрало законної сили.

30 вересня 2015 року на виконання рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2015 року в справі № 730/924/15-ц до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено запис про право власності ОСОБА_2 на зазначені земельні ділянки.

Належна ОСОБА_2 земельна ділянка, площею 1,21 га, кадастровий номер 7420884800:02:000:1093, була передана ним в оренду СТОВ «Дружба-Нова» відповідно до укладеного між ними договору оренди землі від 24 листопада 2015 року.

За інформацією відділу у Борзнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 29 липня 2019 року № Ш-70/0-0.24-81/134-19 орієнтовне місце розташування земельної ділянки, вказаної в технічній документації до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧН № 049162 на ім`я ОСОБА_1 , не відповідає «Схемі поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП «Омбиське», де вказані поля першочергового поділу земель. Дана земельна ділянка знаходиться на полі, яке відповідно до «Схеми» не відносилось до першочергового поділу, а отже була розпайована при основному поділі їх на земельні частки (паї) згідно з розпорядженням Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області від 29 червня 2005 року № 198.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 серпня 2019 року № Ш-437/0-339/6-19 ОСОБА_1 повідомлено про те, що при розгляді її звернення було з`ясовано, що рішенням Борзнянської районної державної адміністрації від 16 лютого 1999 року № 56 погоджено Схему поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) з визначенням конкретних полів першочергового поділу на території Омбиської сільської ради. З`ясовано, що ОСОБА_1 отримала державні акти на право власності на земельні ділянки відповідно до розробленої Технічної документації по передачі земельної частки (паю) (розпорядження Борзнянської районної державної адміністрації від 09 вересня 2004 року № 340), в якій орієнтовне місце розташування земельної ділянки не відповідає «Схемі поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП «Омбиське» (1999 року), де вказані поля першочергового поділу земель. За інформацією відділу у Борзнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, коли проводилось масове розпаювання даного сільськогосподарського товариства (проектно-технічна документація із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та виготовлення державних актів на право власності на землю 2005 року, розпорядження Борзнянської районної державної адмінітсрації від 29 червня 2005 року № 198, розроблена МКБП «Георад»), то вийшла накладка паїв та земельна ділянка (кормові угіддя), яка була передана ОСОБА_1 , була розпайована як основний масив та надана у власність іншим громадянам, після яких вже була встановлена спадщина та перереєстровано право на спадкоємців. Тобто на одну і ту ж земельну ділянку існує право власності у декількох осіб.

За повідомленням Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 15 жовтня 2019 № 1350/0/194-19 витяг з Технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, площею 1,51 га, кадастровий номер 7420884800:02:001:0002, надати неможливо, по причині відсутності даної земельної ділянки в просторовій базі Державного земельного кадастру.

Відділ у Борзнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області листом від 27 листопада 2019 року № 9-25-0.24-620/104-19 повідомив суд, що рішенням Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області від 16 лютого 1999 року № 56 погоджено Схему поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) з визначенням конкретних полів першочергового поділу на території Омбиської сільської ради Борзнянського району. ОСОБА_1 отримала державні акти на право власності на земельні ділянки відповідно до розробленої Технічної документації по передачі земельної частки (паю) (розпорядження Борзнянської районної державної адміністрації від 08 вересня 2004 року № 340), в якій орієнтовне місце розташування земельної ділянки не відповідає «Схемі поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП «Омбиське» (1999 року), де вказані поля першочергового поділу земель. Земельна ділянка з кадастровим номером 7420884800:02:001:0002 відсутня у Національній кадастровій системі.

Відповідно до розподілу земельних ділянок між громадянами, що мають право на земельну частку (пай), який наведено у Проектно-технічній документації із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) реформованого КСП «Омбиське», земельна ділянка, площею 0,436 га, кадастровий номер 7420884800:02:000:1094, була запроектована для ОСОБА_4 . До вказаної відповіді надані схеми, з яких вбачається накладання земельних ділянок із кадастровими номерами 7420884800:02:000:1093 та 7420884800:02:000:1094 на земельну ділянку, що була раніше відведена ОСОБА_1

28 травня 2020 року Головне управління Держеокадастру у Чернігівській області у відповідь на адвокатський запит повідомило, що земельна ділянка площею 1,21 га, кадастровий номер 7420884800:02:000:1093, яка знаходиться на місці спірної земельної ділянки ОСОБА_1 (1,51 га), належала ОСОБА_3 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 750074, виданого на підставі розпорядження Борзнянської районної державної адміністрації від 29 червня 2005 року № 198. Після смерті ОСОБА_3 спадщину оформив ОСОБА_2 на підставі рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2015 року в справі № 730/924/15-ц.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, в його нескасованій частині, та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Статтями 317 319 ЦК України передбачено, що власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Саме власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Одним із способів захисту права власності є віндикаційний позов.

За правилом статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено статтею 388 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16. Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що земельна ділянка, площею 1,21 га, кадастровий номер 7420884800:02:000:1093, яка знаходиться на місці спірної земельної ділянки ОСОБА_1 (1,51 га) і яку просить витребувати позивач, на підставі розпорядження Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області від 29 червня 2005 року № 198 була передана у власність ОСОБА_3

ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на цю земельну ділянку серії ЯА №750074.

Після смерті ОСОБА_3 право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування отримав ОСОБА_2 .

Зазначені обставини підтверджуються рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2015 року в справі № 730/924/15-ц, яке набрало законної сили, та листом Головного управління Держеокадастру у Чернігівській області.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій власності законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відродження в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Отже, відповідач ОСОБА_2 набув право власності на частину спірної земельної ділянки, а саме на земельну ділянку, площею 1,21 га, кадастровий номер 7420884800:02:000:1093, в порядку спадкування.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що підставою для відмови у позові ОСОБА_1 у цій справі є відсутність підстав стверджувати, що відповідач ОСОБА_2 володіє частиною земельної ділянки, власником якої є позивач, незаконно.

Зазначене виключає можливість застосування до спірних правовідносин норми статей 387 і 388 ЦК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про зміну рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Так, апеляційним судом встановлено і не спростовується матеріалами справи, що наявні у справі викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), фрагменти карти схеми розміщення земельних ділянок, які надані відділом у Борзнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, вказують на те, що земельна ділянка ОСОБА_2 із кадастровим номером7420884800:02:000:1093 має накладення на земельну ділянку, на яку ОСОБА_1 17 вересня 2004 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку на підставі розпорядження Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області від 08 вересня 2004 року № 340. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обидві земельні ділянки, щодо яких є часткова накладка, зареєстровані у цьому державному реєстрі та мають кадастрові номери.

Згідно зістаттею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»та частиною четвертоюстатті 10 ЦПК України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та судова практика Європейського суду з прав людини застосовуються українськими судами як джерело права.

Втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування, є предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності вирішення спорів, що випливають із земельних правовідносин, з урахуванням висновків ЄСПЛ щодо критеріїв правомірності втручання в право особи на мирне володіння майном, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду, які наведені позивачем у її касаційній скарзі (приміром, постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

У справах «Рисовський проти України» (рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що у справі, що переглядається, ОСОБА_1 не заявляла позовні вимоги до суб`єкта владних повноважень. Відповідність його поведінки, дій та рішень положенням Першого протоколу до Конвенції, а також принципу належного адміністрування не були предметом дослідження у цій справі.

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, позивач не позбавлена можливості захистити свої права на спірну земельну ділянку шляхом звернення до суду в інший, передбачений законодавством спосіб.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24 лютого 2020 року, в його незміненій частині, та постанова Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2020 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24 лютого 2020 року, в його незміненій частині, та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. А. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк