Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 731/385/19

провадження № 61-364св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Господар» Варвинської селищної ради Чернігівської області,

розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_2 , на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2019 року в складі судді Семенченка О. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Губар В. С., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Господар» Варвинської селищної ради Чернігівської області (далі - КП «Господар») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Позовні вимоги мотивувала тим, що наказом КП «Господар» від 31 липня 2019 року її було звільнено з посади фахівця з матеріально-технічного забезпечення за сумісництвом у зв`язку із скороченням штату працівників, хоча скорочення цієї посади не було, оскільки вона наявна в штатному розкладі відповідача, розміщеному на офіційному сайті Варвинської ОТГ. Також позивач зазначала, що в день попередження її про майбутнє звільнення їй не була запропонована жодна вільна посада на підприємстві, чим порушено вимоги частини третьої статті 49-1 КЗпП України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що при розірванні трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідачем не порушено вимоги чинного трудового законодавства, а тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що 22 липня 2019 року, в день ознайомлення ОСОБА_1 . з наказом про скорочення штату КП «Господар» їй не була запропонована жодна вільна посада на підприємстві, що є порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України. Суди вказаної обставини не врахували, а тому дійшли висновку про відсутність порушень відповідачем трудового законодавства України.

Позивач вказує, що фактичні обставини справи щодо факту скорочення посади фахівця з матеріально-технічного забезпечення КП «Господар» судами встановлено на підставі недостовірних доказів, а саме штатного розпису від 01 серпня 2019 року, який не підписано директором підприємства, не погоджено з головою селищної ради.

Наказ КП «Господар» від 31 липня 2019 року № 142-к, яким відповідач підтверджував факт затвердження директором підприємства штатного розпису, в порушення вимог частини третьої статті 83 ЦПК України, їй не надсилався.

Крім того, судами не досліджено статут КП «Господар» з метою з`ясування факту наявності у директора підприємства права змінювати штатну чисельність працівників підприємства, і чи вимагається для такої зміни отримання відповідного погодження голови селищної ради.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року від КП «Господар» на адресу суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки такі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що згідно з наказом КП «Господар» № 16-к від 22 січня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на роботу за строковим трудовим договором до 23 липня 2018 року на посаду інженера з охорони праці з оплатою праці 50 % окладу.

Наказом КП «Господар» № 17-к від 23 січня 2018 року ОСОБА_1 доручено виконання трудових обов`язків фахівця з матеріально-технічного забезпечення з оплатою праці в розмір 50 % окладу за цією посадою в порядку внутрішнього сумісництва.

22 травня 2019 року КП «Господар» було видано наказ № 82-к про скорочення штату працівників, згідно з яким із 31 липня 2019 року передбачалось скорочення посади фахівця з матеріально-технічного забезпечення, яку займала ОСОБА_1

22 травня 2019 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про скорочення штату та наступне звільнення.

Згідно з наказом КП «Господар» від 31 липня 2019 року № 140-к позивач звільнена із посади фахівця з матеріально-технічного забезпечення за сумісництвом з 31 липня 2019 у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

В період з 22 травня 2019 року (день попередження про наступне звільнення) по 31 липня 2019 року (день звільнення) ОСОБА_1 її роботодавцем пропонувались вакантні в цей період на підприємстві посади, а саме 26 липня 2019 року - посада техніка-програміста, 26 липня 2019 року - рахівника відділу збуту, 31 липня 2019 року - рахівника відділу збуту та підсобного робітника дільниці, на які вона не погодилась.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 331/8965/15-ц (провадження № 61-11385св18), від 25 лютого 2020 року у справі № 310/9675/18 (провадження № 61-21148св19).

Встановивши, що у відповідача відбулось скорочення штату працівників, під яке підпадала займана ОСОБА_1 за сумісництвом посада фахівця з матеріально-технічного забезпечення, і роботодавець після попередження позивача про наступне звільнення запропонував наявні у нього на той час вакантні посади, на які вона не погодилась, суди першої і апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 проведене з додержанням норм трудового законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що посада не була скорочена, наданий відповідачем штатний розпис не підписаний директором, а тому не може бути допустимим та належним доказом, яким є наказ про його затвердження, необґрунтовані.

Наявний в справі штатний розпис КП «Господар» з 01 серпня 2019 року містить дату та номер наказу підприємства про його затвердження. Позивачем не доведено відсутність такого наказу. Водночас відповідач до відзиву на апеляційну скаргу надав копію наказу № 142-к від 01 серпня 2019 року «Про затвердження штатного розпису», який було досліджено судом апеляційної інстанції.

Твердження позивача щодо неповного з`ясування судами попередніх інстанцій всіх обставин справи, зокрема не дослідження статуту КП «Господар» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідне клопотання під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявлялося, а такі підстави для поновлення на роботі як неправомірність дій керівника при прийнятті рішення про скорочення штату не були підставою позову.

Аргументи позивача про те, що копія наказу КП «Господар» від 31 липня 2019 року № 142-к в порушення вимог частини третьої статті 83 ЦПК України їй не надсилалася, спростовуються листом КП «Господар» № 722 від 14 листопада 2019 року з відміткою позивача про його отримання, який наявний в матеріалах справи.

Твердження ОСОБА_1 про те, що їй не були запропоновані вакантні на підприємстві посади, є безпідставними, оскільки судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що такі пропозиції з боку відповідача були, однак позивач на них не погодилась.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, їх належить залишити без змін, а касаційну скаргу - без запдоволення.

Керуючись статтями 400, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_2 , відхилити.

Рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук