ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 743/1087/23

провадження № 61-11115св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Козелецька окружна прокуратура, яка діє в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Комунальний заклад «Регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський», Чернігівська районна державна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області в складі судді Іванюк Т. І. від 10 квітня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є. від 25 червня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року керівник Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Чернігівська ОДА) звернувся з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив: усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1200 га (кадастровий номер 7422083000:09:001:0111), розташованою на території Деснянської селищної ради Чернігівського району та області шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 січня 2014 року та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1200 га (кадастровий номер 7422083000:09:001:0111) з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,1200 га (кадастровий номер 7422083000:09:001:0111), розташовану на території Деснянської селищної ради Чернігівського району та області на користь держави в особі Чернігівської ОДА з незаконного володіння відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням 2 сесії 24 скликання Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року «Про створення регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський (РЛП «Міжрічінський»), у тому числі, на території Козелецького району створено РЛП «Міжрічинський» площею 87672,9 га за рахунок земель, що включаються до його складу без вилучення у землевласників та землекористувачів. Рішеннями Чернігівської обласної ради від 14 серпня 2003 року, від 28 грудня 2004 року та від 26 січня 2007 року змінено межі і площу РЛП «Міжрічинський» до 78753,95 га Проєкт організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський» як об`єкта природно-заповідного фонду затверджено рішенням Чернігівської обласної ради від 27 листопада 2003 року. Згідно з проєктом РЛП «Міжрічинський утворено фактично у тому числі за рахунок частини земель, які станом на час створення парку перебували у постійному користуванні ДП «Остерський військовий лісгосп». У подальшому, відповідно до охоронних зобов`язань від 12 вересня 2019 року та від 30 листопада 2021 року, складених з ДП «Остерський військовий лісгосп», вказаному суб`єкту господарювання під охорону та дотримання встановленого режиму передано частину території РЛП «Міжрічинський» загальною площею 4 848 га, яка розташована, у тому числі в кварталі НОМЕР_1 , який знаходиться у межах земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7422055400:02:001:0026 площею 11,414 га, що перебуває у постійному користуванні ДП «Остерський військовий лісгосп» на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 26 серпня 2004 року.

Указував, що розпорядженням голови Козелецької РДА від 23 червня 2008 року № 222 затверджено проект землеустрою щодо передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадянам для ведення садівництва із земель державної власності на території Карпилівської сільської ради, у тому числі, ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га (кадастровий номер 7422083000:09:001:0111), розташованої на території Деснянської селищної ради. На підставі цього розпорядження 04 липня 2008 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,12 га для ведення садівництва з кадастровим номером 7422083000:09:001:0111. Державна реєстрація права власності за відповідачем на спірну земельну ділянку проведена у визначеному законом порядку.

Наголошував на тому, що розпорядження Козелецької РДА від 23 червня 2008 року № 222 видано з порушенням земельного, лісового законодавства та законодавства про охорону природно-заповідного фонду, оскільки спірна земельна ділянка фактично виділена у межах РЛП «Міжрічинський» та лісового фонду, у зв`язку із чим, розпорядження у межах РЛП «Міжрічинський» та лісового фонду, у зв`язку з чим, розпорядження органу виконавчої влади є незаконним, рішення про державну реєстрацію підлягає скасуванню, а земельна ділянка поверненню у державну власність.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2024 року позовні вимоги керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської ОДА до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою - задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні Чернігівською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1200 га (кадастровий номер 7422083000:09:001:0111, розташованою на території Деснянської селищної ради Чернігівського району та області шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 січня 2014 року та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку з одночасним припиненням речових прав. Зобов`язано відповідача повернути земельну ділянку площею 0,1200 га (кадастровий номер 7422083000:09:001:0111), розташовану на території Деснянської селищної ради Чернігівського району та області, державі в особі Чернігівської ОДА. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської ОДА, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду, передача її у власність ОСОБА_1 та зміна її цільового призначення відбулась без згоди землекористувача.

Місцевий суд дійшов висновку, що Козелецька РДА, всупереч законодавчо визначеному порядку, не маючи на те повноважень, надала земельну ділянку лісогосподарського призначення, розташовану в межах об`єкта природно-заповідного фонду, у власність ОСОБА_1 для ведення індивідуального садівництва, безпідставно змінивши її цільове призначення, без вилучення з постійного користування та відповідних погоджень.

Місцевий суд дійшов висновку про те, що перебування спірної земельної ділянки у приватній власності, наявність у Державному земельному кадастрі запису про спірну земельну ділянку з цільовим призначенням «категорія земель - для ведення садівництва» свідчить про порушення прав держави на користування та розпорядження цією земельною ділянкою, що триває. Таким чином, позов у даній справі пред`явлений власником майна є негаторним, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення негаторного позову прокурора шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі Чернігівської ОДА, оскільки формування такої земельної ділянки на території РЛП «Міжрічинський» проведено з порушенням положень частини третьої статті 186-1 ЗК України та статей 51-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Також місцевий суд обгрунтовано задовольнив вимогу прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 січня 2014 року та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, оскільки задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки у державну власність не є правовою підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем. При задоволенні негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові, або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16, від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 910/6210/20, від 30 березня 2023 року у справі № 905/2307/21, від 30 березня 2023 року у справі № 905/496/22; суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилили клопотання.

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

У вересні 2024 року представник Чернігівської обласної державної адміністрації - Лозицька Я. А. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. В обгрунтування своїх заперечень зазначає про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422083000:09:001:0111 наразі зареєстрована на праві власності за відповідачем, проте в силу законодавства вона не може перебувати у приватній власності з виникненням приватного володільця, тому права держави в особі уповноваженого органу на реалізацію правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом усунення перешкод та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку площею 0,1200 га у держану власність. Такі твердження узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 73).

Перебування спірної земельної ділянки у приватній власності відповідача порушує права держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації як розпорядника земель державної форми власності, зокрема позбавляє можливості здійснювати розпорядження нею. При цьому заявлені прокуратурою позовні вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку є негаторним позовом, який можна заявляти впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Таким чином, у даному випадку належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном державою та скасування рішення про державну реєстрацію речового права на спірну земельну ділянку.

З огляду на зазначене, заявник вважає, що наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками судів попередніх інстанцій.

У жовтні 2024 року представник Козелецької окружної прокуратури - Сорока С. Г. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що судами попередніх інстанцій відповідно до вимог чинного законодавства повно та всебічно з`ясовано обставини, на які сторонами було здійснено посилання як на підставу своїх вимог і заперечень, всі докази подані до суду досліджено судом в повному обсязі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 734/1087/23 з Козелецького районного суду Чернігівської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що рішенням Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року на території Козелецького району створено РЛП «Міжрічінський» площею 87 672,9 га за рахунок земель, що включаються до його складу без вилучення у землевласників та землекористувачів. Додатком № 1 до рішення встановлені межі РЛП «Міжрічинський».

Рішенням восьмої сесії четвертого скликання Чернігівської обласної ради від 27 листопада 2003 року затверджено проект організації території охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський», який погоджено відповідними уповноваженими органами упродовж липня-серпня 2003 року.

З проекту організації території РЛП «Міжрічинський» вбачається, що останній утворено, у тому числі, і за рахунок частини земель, які станом на час створення парку перебували у постійному користуванні ДП «Остерський військовий лісгосп».

Рішенням сьомої сесії двадцять четвертого скликання Чернігівської обласної ради від 14 серпня 2003 року внесено уточнення та зміни до додатків № 1 рішення Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року та 29 жовтня 2002 року щодо північної межі РЛП «Міжрічинський» та мисливських угідь структурного підрозділу парку ТОВ «Міжрічинський» згідно з додатками № 1 і № 2 цього рішення.

Рішенням чотирнадцятої сесії четвертого скликання Чернігівської обласної ради від 28 грудня 2004 року виключено частини лісових угідь з господарської зони РЛП «Міжрічинський», у тому числі тих, що перебувають у користуванні Остерського державного лісгоспу 7 600 га, Остерського військового лісгоспу 8 788 га, Чернігівського військового лісгоспу 7 331 га.

Рішенням восьмої сесії п`ятого скликання Чернігівської обласної ради від 26 січня 2007 року внесено зміни до рішення обласної ради від 28 грудня 2004 року та змінено межі РЛП «Міжрічинський», встановлено площу парку у 78 753,95 га.

Розпорядженням Козелецької РДА від 26 листопада 2007 року № 487 «Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок у власність для ведення садівництва» дозволено громадянам, у тому числі ОСОБА_1 , замовити в землевпорядній організації розробку проектів відведення земельних ділянок у власність для ведення садівництва із земель державної власності на території Карпилівської сільської ради.

У довідці Управління земельних ресурсів у Козелецькому районі Чернігівської області від 10 січня 2008 року зазначено, що відповідно до земельно-облікових документів по формі 6-зем земельна ділянка, що передбачається до відведення у власність для ведення садівництва в межах території Карпилівської сільської ради ОСОБА_1 обліковується в рядку 12.1 - «Землі запасу», площа 0,12 га, землі сільськогосподарського призначення, форма власності державна.

У червні 2008 року ПП «СІНАВ» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення садівництва за рахунок земель державної власності в межах території Карпилівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області.

Розпорядженням Козелецької РДА від 23 червня 2008 № 222 «Про надання земельних ділянок безоплатно у власність для ведення садівництва» затверджено проект землеустрою по передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадянам для ведення садівництва із земель державної власності на території Карпилівської сільської ради (нині Деснянської селищної ради Чернігівського району) згідно з додатком, в тому числі ОСОБА_1 . Надано земельні ділянки безоплатно у власність громадянам для ведення садівництва із земель державної власності на території Карпилівської сільської ради згідно з додатком, в тому числі ОСОБА_1 , площею 0,12 га.

04 липня 2008 року ОСОБА_1 на підставі вищевказаного розпорядження видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 370246, відповідно до якого останній є власником земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7422083000:09:001:0111, що розташована на території Карпилівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за ОСОБА_1 25 січня 2014 року зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422083000:09:001:0111 для ведення садівництва на території Карпилівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 370246, виданого 04 липня 2008 року.

Як вбачається з охоронного зобов`язання від 12 вересня 2019 року та охоронного зобов`язання від 30 листопада 2021 року, ДП «Остерський військовий лісгосп» передано під охорону та дотримання встановленого режиму територію РЛП «Міжрічинський» загальною площею 4 848 га, яка розташована, у тому числі, у кварталі 269 вид. 4-9.

Квартал 269 вид. 4-9 ДП «Остерський військовий лісгосп» знаходиться у межах земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7422055400:02:001:0026 площею 11,41 га, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Остерський військовий лісгосп» на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 370015, виданого 26 серпня 2004 року.

Відповідно до повідомлення ДП «Чернігівське лісове господарство» від 22 вересня 2022 року за № 596 земельні ділянки, зазначені у запиті прокурора, в тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 7422083000:09:001:0111, частково накладається на квартали 260 та 269 Городищенського лісництва ДП «Чернігівський лісгосп». До січня 2022 року Городищенське лісництво було у складі припиненого на підставі наказу ДАЛРУ № 539 від 27 вересня 2021 року ДП «Остерський військовий лісгосп», після припинення названого підприємства лісництво увійшло до складу ДП «Чернігівський лісгосп», яке не надавало будь-яких дозволів чи погоджень щодо передачі земельних ділянок, зазначених у запиті, у приватну власність фізичним особам.

За інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 21 січня 2021 року та доданим фрагментом публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 269 Городищенського лісництва ДП «Остерський військовий лісгосп» та межами земельної ділянки 7422083000:09:001:0111, ця земельна ділянка станом на 01 січня 2012 року розташована у кварталі НОМЕР_1 виділ НОМЕР_2 Городищенського лісництва ДП «Остерський військовий лісгосп».

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Звернувшись в інтересах держави з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської ОДА зазначав, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відбулась з порушенням вимог чинного законодавства, а саме, за рахунок земель ПЗФ РЛП «Міжрічинський» на підставі розпорядження Козелецької РДА від 23 червня 2008 року, яка вийшла за межі своїх повноважень та прийняла неправомірне рішення про виведення земельної ділянки з власності держави та передачі її у власність фізичній особі.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам`яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. На території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження (стаття 37 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Згідно з частиною першою статті 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. На території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав`яних газонів (частина друга статті 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Частиною п`ятою статті 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання

Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами а), в) частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом г) частини першої статті 150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Відповідно до частини другої статті 150 ЗК України припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в» і «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. (частина друга статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Враховуючи, що Верховна Рада України не погодила вилучення земельної ділянки на території РЛП «Міжрічинський» із державної власності, право держави на цю ділянку не припинилося і до ОСОБА_1 не перейшло.

Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до РЛП «Міжрічинський».

У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.

Як вже було зазначено, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду.

При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено.

Надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території РЛП «Міжрічинський» суперечить як статусу відповідного об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на ведення особистого селянського господарства на відповідних землях.

Тому за змістом наведених вище положень закону, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і орган місцевого самоврядування, і ОСОБА_1 знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передача й отримання у приватну власність земельної ділянки на території РЛП «Міжрічинський» для вищевказаної мети.

Отже, втручання судом у право ОСОБА_1 мирно володіти цією ділянкою відповідає закону.

Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96)).

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76 цс 22).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах РЛП «Міжрічинський», належала майже п`ятнадцять років до виникнення спірних правовідносин і належить до земель природно-заповідного фонду.

ОСОБА_1 , який набув у власність спірну земельну ділянку, проявивши розумну обачність, міг і повинен була знати про те, що ця ділянка впродовж багатьох років перебуває у межах об`єкта природно-заповідного фонду - РЛП «Міжрічинський». Тому оформлення документів про перехід земельної ділянки у її приватну власність є таким порушенням закону, про яке зазначена особа могла та повинна була знати на час набуття земельної ділянки.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій знаходиться РЛП «Міжрічинський», та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності, у тому числі ОСОБА_1 . Відведення у власність останнього спірної земельної ділянки не було погоджено з органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення негаторного позову прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі РЛП «Міжрічинський», оскільки формування такої земельної ділянки на території РЛП «Міжріченський» проведено з порушенням положень частини третьої статті 186-1 ЗК України та статей 51-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд».

Також правильними є висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог прокурора в частині скасування у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 січня 2014 року, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, оскільки задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки у державну власність не є правовою підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 .

Отже, при задоволенні негаторного позову прокурора, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягають залишенню без задоволення, а зазначені оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 260 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун