ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 735/952/24
провадження № 51 - 5503 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024270430000035 в частині обвинувачення за епізодами від 15.01.2024, 20.01.2024, 01.02.2024, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 ,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_7 на ухвалу Коропського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
До Коропського районного суду Чернігівської області надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України.
Ухвалою Коропського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2024 року кримінальне провадження № 12024270430000035, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.02.2024 року, за епізодами злочинної діяльності, що мали місце 15.01.2024, 20.01.2024, 01.02.2024, закрито на підставі ст. 284 ч. 1 п. 4-1 КПК України, у зв`язку з втратою чинності законом, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він 15 січня 2024 року близько 17 години 00 хвилин з метою таємного викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, прибув на територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де, скориставшись відсутністю власника та сторонніх осіб, через незамкнені вхідні двері (замок на дверях був пошкоджений ним раніше), проник до житлового будинку, звідки таємно, в умовах воєнного стану, повторно вчинив викрадення майна ОСОБА_8 на загальну суму 2 256, 87 грн, чим спричинив їй матеріальну шкоду на вказану суму.
Також 20 січня 2024 року близько 17 години 00 хвилин ОСОБА_6 , з метою таємного викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, повторно прибув на територію вищезазначеного домоволодіння, де, скориставшись відсутністю власника та сторонніх осіб, через незамкнені вхідні двері (замок на дверях був пошкоджений ним раніше), проник до житлового будинку, звідки таємно, в умовах воєнного стану, повторно, вчинив викрадення бензопили марки «Foresta Fa-40s» вартістю 1 730 грн, чим спричинив потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вказану суму.
У подальшому, 01 лютого 2024 року близько 17 години 00 хвилин ОСОБА_6 , з метою таємного викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, повторно прибув на територію вищезазначеного домоволодіння, де, скориставшись відсутністю власника та сторонніх осіб, через незамкнені вхідні двері (замок на дверях був пошкоджений ним раніше), проник до житлового будинку, звідки таємно, в умовах воєнного стану, повторно, вчинив викрадення мотокоси марки «Baikal profi БГ5500», вартістю 1 800 грн, чим спричинив потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вказану суму.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року апеляційну скаргу прокурора Новгород-Сіверської окружної прокуратури ОСОБА_9 залишено без задоволення, а ухвалу Коропського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
У цьому ж кримінальному провадженні Коропським районним судом Чернігівської області 04 вересня 2024 року постановлено вирок щодо ОСОБА_6 , яким його засуджено в іншій частині обвинувачення за ст. 185 ч. 4 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Посилаючись на практику касаційного суду вважає, що суд першої інстанції, закриваючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за епізодами від 15.01.2024, 20.01.2024, 01.02.2024, в порушення вимог ст. 56 ч. 2 КПК України, ст. 372 ч. 1 п. 2 КПК України, не забезпечив належного захисту прав потерпілої, передбачених ст. 30 Конституції України, не врахував наявність в цих епізодах інших менш тяжких правопорушень, передбачених ст. 162 ч. 1 КК України, та не з`ясував думку потерпілої щодо можливості закриття кримінального провадження. Зазначає, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора щодо такого порушення, допущеного судом першої інстанції, та не дав на них відповіді. Також прокурор, посилаючись на постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 вересня 2023 року, не погоджується із апеляційним судом щодо неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали місцевого суду про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення. За таких обставин прокурор вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставою для скасування ухвал судів обох інстанцій.
Заперечення на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходили.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу обґрунтованою і просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від
02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Частиною шостою статті 13 Закону № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У висновку щодо застосування норми права, сформульованому в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження № 51 - 2555 кмо 24) зазначено, що Закон № 3886?IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом № 3886?IX, мають зворотну дію в часі. У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення,з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України. Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом № 3886?IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
В цій постанові суд касаційної інстанції вийшов за межі касаційних вимог та в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України змінив вирок та ухвалу щодо особи за епізодом обвинувачення, пов`язаного з проникненням у приміщення особи. Суд зазначив, що вартість викраденого майна на час вчинення цього діяння не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і до цього діяння касаційний суд застосовував ст. 5 КК України, оскільки в діях особи були наявні ознаки іншого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 162 ч. 1 КК України, і тому кваліфікував такі дії винного за вказаною статтею.
В цьому рішенні зазначено, що відповідно до частини 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, врахувавши, що дії кваліфіковані за ст. 162 ч. 1 КК України є кримінальним проступком, а за ст. 185 ч. 3 КК України - злочином.
При цьому колегія суддів касаційного суду, вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій особи за ст. 162 ч. 1 КК України, виходила із фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій.
Об`єктивна сторона ст. 162 КК України полягає, серед іншого, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи.
Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням встановленого законом порядку.
Отже, суд першої інстанції, не вирішивши питання щодо наявності чи відсутності підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 162 КК України, дійшов до передчасного висновку про можливість закрити кримінальне провадження щодо нього за ст. 185 ч. 4 КК України за епізодами від 15.01.2024, 20.01.2024, 01.02.2024, чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п. 2 КПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції в порушення ст. 419 КПК України належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 162 ч. 1 КК України за вказаними епізодами та відповіді на них не дав.
При цьому апеляційний суд дійшов до помилкового висновку про те, що ухвала суду першої інстанції від 03 вересня 2024 року про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення щодо ОСОБА_6 не могла бути оскаржена окремо від вироку Коропського районного суду Чернігівської області від 04 вересня 2024 року з огляду на таке.
Щодо вказаного питання об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2023 року (справа № 755/18777/20, провадження № 51 - 4802 кмо 21) сформулювала висновок про застосування статей 284, 392 КПК України, яким визначила, що ухвалу про закриття кримінального провадження в його частині може бути оскаржено в апеляційному порядку до ухвалення судових рішень, передбачених ст. 392 ч. 1 КПК України, щодо іншої частини інкримінованих особі діянь.
Таким чином, ухвала Коропського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2024 року про закриття кримінального провадження в його частині могла бути оскаржена до апеляційного суду окремо від вироку в цьому ж провадженні щодо ОСОБА_6 .
Отже, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень, а також неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1, 2 КПК України є підставою для скасування цих рішень.
За таких обставин, ухвали судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_6 підлягають скасуванню із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню.
Враховуючи обставини даного кримінального провадження і постановлення судом першої інстанції ухвали про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , суд касаційної інстанції не вбачає підстав для обрання йому запобіжного заходу відповідно до вимог ст. 433 ч. 3 КПК України.
При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, справу розглянути відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу Коропського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3