Постанова

Іменем України

31 березня 2020 року

м. Київ

справа № 738/1080/18

провадження № 61-3308св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Банк «Контракт»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Приватне підприємство «ТВІН»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» на рішення Менського районного суду Чернігівської області

від 08 листопада 2018 року у складі судді Слісаря А. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство Банк «Контракт» (далі - ПАТ Банк «Контракт», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Приватне підприємство «ТВІН» (далі - ПП «ТВІН»), про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та заміни сторони у зобов'язанні.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 01 жовтня 2015 року між

ПАТ Банк «Контракт» та ОСОБА_1 укладений договір про відступлення права вимоги та зміну сторони у зобов'язанні (далі - договір відступлення права вимоги), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т. М., зареєстрований у реєстрі за № 812, за умовами якого до нового кредитора перейшло право грошової вимоги до ПП «ТВІН» за:

- договором № 25/2013 про відкриття кредитної лінії від 29 березня

2013 року (далі - кредитний договір);

- іпотечним договором від 29 березня 2013 року № 25/2013-01, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С., зареєстрованим у реєстрі за № 607, укладеним між первісним кредитором та ПП «ТВІН» (майновий поручитель);

- договором поруки від 25 червня 2014 року № 25/2013-04, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С., зареєстрованим у реєстрі за № 2134, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_2 (фінансовий поручитель);

- договором поруки від 25 червня 2014 року № 25/2013-05, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С., зареєстрованим у реєстрі за № 2135, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_3 (фінансовий поручитель).

Пунктом 1.3. договору відступлення прав вимоги сторони визначили, що відповідач одержує замість позивача право вимагати від позичальника та/або майнового поручителя та/або фінансового поручителя належного виконання зобов'язань, визначених кредитним договором та/або іпотечним договором та/або договором поруки.

Згідно з пунктом 1.3.1. договору відступлення прав вимоги за кредитним договором новий кредитор одержує замість первісного кредитора право вимагати сплати грошових коштів у розмірі 4 313 215,02 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 3 588 879,72 грн, проценти - 240 332,79 грн, штрафні санкції - 484 002,51 грн.

Вартість відступленого права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором сторони визначили у розмірі 4 313 215,02 грн (пункт 2.1 розділу 2 договору відступлення прав вимоги).

01 жовтня 2015 року між банком та ОСОБА_1 складений акт приймання передачі оригіналів документів, що підтверджують право вимоги, того ж дня, внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зміни іпотекодержателя та обтяжувача.

У подальшому, постановою правління Національного банку України

від 06 жовтня 2015 року № 671 ПАТ Банк «Контракт» віднесено до категорії неплатоспроможних. Постановою правління Національного банку України

від 10 грудня 2015 року № 876 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банку «Контракт» та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк «Контракт» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 10 грудня 2015 року № 220 розпочато процедуру ліквідації ПАТ Банк «Контракт» та призначеного уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк «Контракт» Шкурка В. М. та делеговано йому усі повноваження ліквідатора ПАТ Банк «Контракт».

З метою перевірки договору відступлення прав вимоги на предмет наявності підстав для його нікчемності, 09 листопада 2015 року операційним департаментом ПАТ Банк «Контракт» проведений розрахунок заборгованості позичальника/іпотекодавця станом на 01 жовтня 2015 року, відповідно до якого загальна заборгованості ПП «ТВІН» на вказану дату складала 5 618 856,69 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 3 588 879,72 грн, проценти - 240 332,79 грн, пеня - 1 101 480,69 грн, відповідальність за порушення грошового зобов'язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - 56 435,12 грн (три проценти річних) та 631 728,37 грн (інфляційні втрати).

Невідповідність вартості відступленого права вимоги його дійсній вартості станом на 01 жовтня 2015 року встановлено також висновком судової економічної експертизи, проведеної у рамках розгляду адміністративної справи № 826/26098/15 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Банк «Контракт» про визнання протиправним та скасування наказу, відповідно до якого фактична заборгованість ПП «ТВІН» станом на 01 жовтня 2015 року складала

4 930 693,20 грн, що на 617 478,18 грн більше вартості права вимоги за договором.

Посилаючись на те, що аналіз змісту договору відступлення права вимоги свідчить про те, що він містить ознаки договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), оскільки відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі їй грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника), хоча ОСОБА_1 не є фінансовою установою, а також оплата ПАТ Банк «Контракт» (клієнтом) часу користування грошовими коштами

ОСОБА_1 (фактором) шляхом дисконтування суми боргу, позивач просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов`язанні від 01 жовтня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М., зареєстрований у реєстрі № 812.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 08 листопада

2018 року у задоволенні позову ПАТ Банк «Контракт» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин не є договором факторингу, оскільки вказаний договір не передбачає передачу однією із сторін грошових коштів в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату,а тому відсутні підстави вважати, що метою укладення оспорюваного договору є отримання прибутку. Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, сплата ОСОБА_1 позивачу вартості відступленого права вимоги у розмірі 4 313 215,02 грн («номінальної вартості» без стягнення фактором додаткової плати), не є фінансуванням відступлення права вимоги. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у пунктах 62, 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі

№ 909/968/16.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ Банк «Контракт» залишено без задоволення, рішення Менського районного суду Чернігівської області від 08 листопада 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПАТ Банк «Контракт», у якій заявник просив скасувати рішення Менського районного суду Чернігівської області від 08 листопада 2018 року і постанову Чернігівськогоапеляційного суду від 22 січня 2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення ЦК України, що регулюють відносини факторингу, та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,залишивши поза увагою, що за умовами оспорюваного правочину відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок різниці між реальною ціною права вимоги у розмірі 5 618 856,69 грн, розрахованою позивачем 09 листопада 2015 року з метою перевірки договору відступлення прав вимоги на предмет наявності підстав для нікчемності правочину, і ціною, передбаченої у договорі відступлення права вимоги (4 313 215,02 грн), що дає підстави для висновку, що грошова сума у розмірі 1 305 641,67 грн (5 618 856,69 грн -4 313 215,02 грн) є платою клієнта факторові.

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому вона просила залишити касаційну скаргу ПАТ Банк «Контракт» без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права.

У квітні 2019 року до Верховного Суду також надійшов відзив на касаційну скаргу від ПП «Твін», у якому третя особа просила залишити касаційну скаргу ПАТ Банк «Контракт» без задоволення, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обгрунтованими, а тому не можуть бути скасовані лише з формальних міркувань.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 29 березня 2013 року між ПАТ Банк «Контракт» та ПП «ТВІН» укладений договір № 25/2013 про відкриття кредитної лінії, за умовами якого позичальнику надано кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії з максимальний лімітом, що не перевищує 3 000 000,00 грн, зі сплатою за користування кредитними коштами

24 процентів річних, строком до 27 березня 2015 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором:

- 29 березня 2013 року між ПАТ Банк «Контракт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТВІН» укладений іпотечний договір № 25/2013-01, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. Є., зареєстрований у реєстрі № 608;

- 25 червня 2014 року між ПАТ Банк «Контракт»та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 25/2013-04, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С., зареєстрованим у реєстрі за № 2134;

- 25 червня 2014 року між ПАТ Банк «Контракт»та ОСОБА_3 укладений договір поруки № 25/2013-05, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С., зареєстрованим у реєстрі за № 2135.

01 жовтня 2015 року між ПАТ Банк «Контракт» та ОСОБА_1 укладений договір про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т. М., зареєстрований у реєстрі за № 812, за умовами якого первісний кредитор (ПАТ Банк «Контракт»), за плату передбачену цим договором, відступає, а новий кредитор ( ОСОБА_1 ) набуває права грошових вимог первісного кредитора у розмірі та в обсязі визначеному цим договором, а саме за:

- договором № 25/2013 про відкриття кредитної лінії від 29 березня

2013 року, укладеним між ПАТ Банк «Контракт» та ПП «ТВІН»;

- іпотечним договором від 29 березня 2013 року № 25/2013-01, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С., зареєстрованим у реєстрі за № 607, укладеним між ПАТ Банк «Контракт» та ПП «ТВІН» (майновий поручитель);

- договором поруки від 25 червня 2014 року № 25/2013-04, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С., зареєстрованим у реєстрі за № 2134, укладеним між ПАТ Банк «Контракт» та ОСОБА_2 (фінансовий поручитель);

- договором поруки від 25 червня 2014 року № 25/2013-05, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С., зареєстрованим у реєстрі за № 2135, укладеним між ПАТ Банк «Контракт» та ОСОБА_3 (фінансовий поручитель).

Згідно з пунктом 2.1. договору відступлення права вимоги, первісний кредитор та новий кредитор домовилися, що вартість відступленого права вимоги за кредитним договором, іпотечним договором та договорами поруки складає 4 313 215,02 грн та повинна бути сплачена новим кредитором відповідно до пункту 2.2 цього договору.

Пунктом 1.3. договору визначено, що за договором відступлення права вимоги новий кредитор одержав замість первісного кредитора право вимагати від боржника та/або майнового поручителя належного виконання та/або фінансового поручителя зобов'язань визначених кредитним договором та/або іпотечним договором та/або договором поруки. За кредитним договором право вимагати від боржника сплати грошових коштів у розмірі 4 313 215,02 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 3 588 879,72 грн, проценти - 240 332,79 грн, штрафні санкції - 484 002,51 грн (пункт 1.3.1. договору). До нового кредитора не переходить право нараховувати проценти за користування кредитом наданим відповідно до умов кредитного договору та право вимоги його оплати після дати укладення договору (пункт 1.3.2. договору).

01 жовтня 2015 року між ПАТ Банк «Контракт» та ОСОБА_1 складений акт прийому-передачі, відповідно до якого новий кредитор прийняла оригінали документів, що підтверджують право вимоги.

01 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т. М. внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зміни іпотекодержателя та обтяжувача ПАТ Банк «Контракт» на ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального права, доводи касаційної скарги ПАТ Банк «Контракт» висновків судів не спростовують.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

ПАТ Банк «Контракт» на обгрунтування позовних вимог посилалося на те, що договір про відступлення права вимоги та зміну сторони у зобов'язанні

від 01 жовтня 2015 року містить ознаки договору факторингу, який у свою чергу суперечить положенням статті 1079 ЦК України, статтям 1, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки позивач не є фінансовою установою та не має ліцензії на здійснення факторингових операцій.

Відповідно до статті 203 цього Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу, як кредитної операції, міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Згідно із статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Аналіз статей 512 1077 ЦК України дає підстави для висновку, що діючий ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, зокрема правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України, статті 350 Господарського кодексу України, частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах визначений у статті 1054 ЦК України, зокрема такими є банк або інша фінансова установа.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

Відповідно до частини першої, другої статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням нормпро відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18).

Відмовляючи у задоволення вимоги про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно встановив, що за умовами вказаного договору первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги за кредитними договором в повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, включаючи: право вимоги основної суми заборгованості за кредитом, процентів та штрафних санкцій, у загальному розмірі 4 313 215,02 грн.

Відповідно до пункту 2.1. договору відступлення права вимоги, вартість відступленого права вимоги за кредитним договором, іпотечним договором та договорами поруки дорівнює сумі права вимоги та складає 4 313 215,02 грн.

З огляду на наведене видаються необгрунтованими доводи касаційної скарги про те, що вирішуючи спір суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що за договором відступлення права вимоги ОСОБА_1 набула права на одержання прибутку у розмірі 1 305 641,67 грн у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, визначеною операційним департаментом ПАТ Банк «Контракт» з метою перевірки наявності підстав для нікчемності правочину (5 618 856,69 грн), і вартістю права вимоги, що передбачена у договорі про відступлення права вимоги (4 313 215,02 грн).

Таким чином, доводи касаційної скарги у цілому зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлених ними обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судами, які їх обгрунтовано спростували. Переглядаючи законність та обгрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ПАТ Банк «Контракт».

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» залишити без задоволення.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 08 листопада

2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 січня

2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак