Постанова
Іменем України
12 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 738/1492/19
провадження № 61-5093св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна подружжя з відступленням від засад рівності часток.
Позовну заяву мотивувала тим, що сторони перебували у шлюбі з 18 листопада 2008 року, який розірвано рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2019 року.
Під час шлюбу придбано майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме:
1/2 частина нежитлового приміщення загальною площею 254,4 кв. м на АДРЕСА_1 ,
автомобіль марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ,
автомобіль марки MAN TGL7.150, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 , автомобіль марки MAN 8.163, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 ,
автомобіль марки MITSUBISHI OUTLENDER 2.4AT, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 ,
автомобіль FIAT DOBLO, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 ,
автомобіль ГАЗ 2705, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_11 , державний номерний знак НОМЕР_12 .
Посилаючись на частину другу статті 70 СК України позивач просила відступити від засад рівності часток і зменшити частку відповідача, оскільки ОСОБА_2 привласнив собі все майно без її згоди, здійснив відчуження належних йому трьох вантажних автомобілів, не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав та відчужив спільне майно на шкоду інтересам сім`ї.
Вважає, що слід збільшити її частку в майні до 60 %, оскільки діти проживають з нею, розмір аліментів не достатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, сім`я в важкому матеріальному становищі.
Позивач просила виділити у власність собі в натурі частину майна - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 в розмірі площею 152,64 кв. м (60 % від спільного майна);
виділити у власність ОСОБА_1 автомобіль марки MITSUBISHI OUTLENDER 2.4AT, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 ;
в рахунок погашення компенсації у зв`язку з відчуженням транспортних засобів замість частки відповідача визнати за позивачем право власності в натурі на другу частину у нежитловому приміщенні в АДРЕСА_2 в розмірі 101,76 кв. м (40 % від спільного майна).
У подальшому уточнила позовні вимоги та в січні 2020 року ОСОБА_1 визначила ціну позову в 3 209 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 02 листопада 2020 року Менський районний суд Чернігівської області позов задовольнив частково.
Визнав об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :
1/6 частину нежитлового приміщення загальною площею 254,4 кв. м, що розташоване в АДРЕСА_2 ;
автомобіль марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ;
автомобіль марки MAN TGL7.150, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 ;
автомобіль марки MAN 8.163, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 ;
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частину нежитлового приміщення загальною площею 254,4 кв. м, що розташоване в АДРЕСА_2 .
Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/12 частину нежитлового приміщення загальною площею 254,4 кв. м, що розташоване в АДРЕСА_2 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 450 400,00 грн грошової компенсації за відчуження спільного сумісного майна подружжя.
Стягнув з ОСОБА_2 1 805,62 грн судового збору на користь держави.
Стягнув з ОСОБА_1 8 104,38 грн судового збору на користь держави.
Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що спільним сумісним майном, набутим за час шлюбу, є 1/6 частина нежитлового приміщення загальною площею 254,4 кв. м, що розташоване в АДРЕСА_2 ; автомобіль марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , автомобіль марки MAN TGL7.150, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 , автомобіль марки MAN 8.163, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 ;
автомобілі MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, MAN TGL7.150, 2006 року випуску, MAN 8.163 , 2006 року випуску, відповідач відчужив без згоди позивачки як іншого із подружжя, а тому з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню грошова компенсація 1/2 частин вартості спірних транспортних засобів. Згідно з наданими суду консультаціями з визначення ринкової вартості автомобілів їх загальна ринкова вартість становить 900 800,00 грн, отже стягненню підлягає половина цієї суми.
ОСОБА_1 не довела того, що аліментів які вона отримує, недостатньо для фізичного, духовного розвитку та лікування спільних дітей, а тому суд не знаходить підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 24 лютого 2021 року Чернігівський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 02 листопада 2020 року скасував.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна подружжя з відступленням від засади рівності часток відмовив.
Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що частка ОСОБА_2 , як учасника у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа» (далі - ТОВ «Альфа») є його особистою приватною власністю, оскільки була сформована шляхом внесення ним до статутного капіталу цього товариства коштів до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , у суду першої інстанції не було правових підстав визнавати нежиле приміщення спільною сумісною власністю подружжя та визнавати за позивачкою 1/12 частину цього нежилого приміщення.
Спірні автомобілі продані в листопаді-грудні 2018 року, фактично сторони перестали проживати в січні 2019 року, що вбачається з рішення про розлучення, а шлюб розірвано 10 квітня 2019 року. При цьому вбачається, що дитина сторін захворіла в березні 2019 року та позивачкою не доведено, що на лікування ОСОБА_3 кошти не надавав та всі витрати понесені саме ОСОБА_1 в той час як матеріали справи підтверджують зворотнє, а тому є підстави вважати, що відчужені транспортні засоби були використані також і в інтересах сім`ї на дороге лікування ОСОБА_4 .
Суд першої інстанції не мотивував свій висновок про прийняття та дослідження ним наданих позивачкою доказів щодо вартості транспортних засобів та відхилення договорів купівлі-продажу спірних транспортних засобів, в яких також вказано ціну транспортних засобів.
Автомобілі марки MITSUBISHI OUTLENDER 2.4AT, 2008 року випуску, FIAT DOBLO, 2008 року випуску та автомобіль марки ГАЗ 2705, 2003 року випуску, придбані ОСОБА_2 до укладення шлюбу та не можуть бути спільним сумісним майном подружжя.
У цій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржено та не переглядалося апеляційним судом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 24 травня 2021 рокуВерховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 60 61 63 65 СК України та статті 369 ЦК України, у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 05 квітня 2019 року у справі № 645/4711/15-ц; постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, ухвалі Верховного Суду України від 26 жовтня 2011 рок у справі № 6-47083св10.
Касаційну скаргу мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги обставини, встановлені рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2019 року, яким між сторонами розірвано шлюб про те, що відповідач підтвердив факт того, що з 2017 року він проживає з іншою родиною, а з позивачем не проживає та не веде спільного господарства; суд апеляційної інстанції не врахував, що спільною сумісною власністю подружжя може бути майно, наявне на час фактичного припинення шлюбу;
суд апеляційної інстанції не встановив час фактичного припинення шлюбу, не врахував інтереси неповнолітніх дітей та наявності підстав для відступлення від рівності часток;
у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя, і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, або приховав його - таке майно або його вартість враховується при поділі;
відповідач не довів належності йому частини нерухомого майна на праві особистої власності та не спростував презумпцію спільності майна подружжя;
виходячи з положень Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», правова природа акцій тісно пов`язана з особистістю фізичної особи і невіддільна від неї, тому при придбанні акцій, суб`єктом корпоративних відносин в акціонерному товаристві є лише акціонер і саме товариство, при цьому акціонером є власник акцій. При поділі спільного майна подружжям обов`язково необхідно враховувати майнові права та інтереси іншого з подружжя, який не є акціонером і вартість акції включати до вартості майна подружжя, що підлягає поділу.
У червні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб 18 листопада 2008 року (а. с. 5 т. 1).
У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 6 т. 1).
Рішенням від 24 липня 2018 року, залишеним без мін постановою Чернігівського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року, Менський районний суд Чернігівської області стягнув з ОСОБА_2 аліменти в розмірі по 5 000,00 грн щомісячно на кожну дитину (а. с. 11-12, 13-16 т. 1).
Посадовими особами проведено інспекційне відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дітей на АДРЕСА_3 та затверджено відповідний висновок 22 липня 2019 року (а. с. 95 т. 1).
Рішенням від 10 квітня 2019 року Менський районний суд Чернігівської області розірвав шлюб між сторонами (а. с. 7-9 т. 1).
Рішенням від 24 квітня 2019 року Менський районний суд Чернігівської області стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 7 000,00 грн щомісячно, починаючи з 26 грудня 2018 року до 09 листопада 2020 року (а. с. 17-19 т. 1).
Постановою від 09 липня 2019 року Чернігівський апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 , рішення Менського районного суду Чернігівської області від 24 квітня 2019 року змінив та зменшив розмір аліментів на утримання дружини до 3 500,00 грн щомісячно (а. с. 20-23 т. 1).
Дитина сторін - син ОСОБА_4 , з березня 2019 року тяжко хворіє, потребує дорогого лікування та постійного догляду (а. с. 24-33, 45 т. 1).
Виконавчий комітет Менської міської ради рішенням від 25 липня 2019 року затвердив висновок щодо участі ОСОБА_2 у вихованні дітей (а. с. 96-97 т. 1).
ОСОБА_2 оплачував частково кошти на лікування сина, аліменти за виконавчим провадженням, витрати з газопостачання будинку в АДРЕСА_3 (а. с. 80-94 т. 1, а. с. 15-20 т. 2).
З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 16 травня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрував 1/2 частину у праві спільної часткової власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 загальною площею 254,4 кв. м, на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Альфа», серія та номер: 4, виданого 20 грудня 2016 року, видавник: Загальні збори учасників ТОВ «Альфа», Ліквідаційний баланс ТОВ «Альфа», серія та номер: б/н виданий 01 січня 2017 року, видавник: ТОВ «Альфа» (а. с. 76 т. 1).
Рішенням від 20 липня 2020 року Господарський суд Чернігівської області у справі № 927/198/20 прийняв визнання позову ОСОБА_2 , задовольнив позов ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , визнав недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Альфа» від 20 грудня 2016 року щодо розподілу майна товариства, яким є: нежиле приміщення - приміщення магазину по АДРЕСА_2 , яке оформлене протоколом від 20 грудня 2016 року № 4, в частині визначення частки ОСОБА_2 в розподіленому майні товариства, шляхом зменшення її до 1/6 частини, відповідно розміру його частки у статутному капіталі ТОВ «Альфа», визнав за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності по 1/6 частині вказаного нежитлового приміщення, загальною площею 254,4 кв. м. Вирішив питання про розподіл судових витрат (а. с. 146-154 т. 2).
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано 1/6 частка у праві спільної часткової власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 загальною площею 254,4 кв. м,. Зазначені обставини підтверджуються Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ТОВ «Альфа» (а. с. 111-113 т. 2); протоколу № 4 загальних зборів учасників ТОВ «Альфа» (а. с. 130-131 т. 2); фінансовим звітом (а. с. 132-133 т. 2).
Автомобіль марки MAN TGL7.150, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 придбано ОСОБА_2 30 листопада 2018 року (а. с.78, 127 т. 1).
Автомобіль марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , придбано ОСОБА_2 11 грудня 2018 року (а. с. 77 т. 1).
Автомобіль марки MAN 8.163, 1997 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 , придбано ОСОБА_2 23 листопада 2018 року (а. с. 79 т. 1).
За даними Територіального сервісного центру МВС № 8041 ОСОБА_2 належали автомобілі у період часу: MAN 8.163, 1997 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_14 , з 19 січня 2016 року до 23 листопада 2018 року; MAN 8.163, 1997 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_15 з 19 січня 2016 року до 23 листопада 2018 року; MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_16 , з 21 березня 2012 року до 11 грудня 2018 року; MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_17 , з 21 березня 2012 року до 11 грудня 2018 року; MAN TGL7.150, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_18 з 08 листопада 2014 року до 30 листопада 2018 року; MAN TGL7.150, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_19 з 08 листопада 2014 року до 30 листопада 2018 року; MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_20 , з 27 листопада 2008 року до теперішнього часу; FIAT DOBLO, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_10 , з 05 вересня 2008 року до теперішнього часу (а. с. 159 т. 1).
Згідно з інформацією Територіального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ № 7444 за ОСОБА_2 зареєстровані, перереєстровані транспортні засоби: FIAT DOBLO, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_10 , зареєстрований з 05 вересня 2008 року до теперішнього часу (а. с. 8 т. 2); MITSUBISHI OUTLENDER 2.4AT, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_20 , зареєстрований з 27 листопада 2008 року (а. с. 9 т. 2); MAN 8.163, 1997 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_14 , та перереєстрований на нового власника за договором купівлі-продажу (а. с.10 т. 2); MAN TGL7.150, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_19 з 08 листопада 2014 року, який перереєстровано на нового власника за договором від 30 листопада 2018 року (а. с. 11 т. 2); MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_16 , з 21 березня 2012 року, який перереєстровано 11 грудня 2018 року на нового власника за договором (а. с. 12 т. 2).
ОСОБА_1 надані консультаційні висновки з визначення ринкової вартості: автомобіля марки MITSUBISHI OUTLENDER 2.4AT, 2008 року випуску, де зазначено ймовірну ринкову вартість КТЗ 233 800,00 грн (а. с. 130-134 т. 1); автомобіль марки MAN TGL7.150, 2006 року випуску, де зазначено ймовірну ринкову вартість КТЗ 326 800,00 грн (а. с. 135-139 т. 1); нерухомого майна нежитлове приміщення площею 254,40 кв. м, де зазначено ймовірну ринкову вартість КТЗ 1 209 200,00 грн (а. с. 140-145 т. 1); автомобіля марки MAN TGL7.150, 2006 року випуску, де зазначено ймовірну ринкову вартість КТЗ 291 200,00 грн (а. с. 204-213 т. 1); автомобіля марки MERCEDES-BENZ SPRINTER 413CDI, 2006 року випуску, де зазначено ймовірну ринкову вартість КТЗ 408 500,00 грн (а. с. 214-223 т. 1); автомобіля марки MAN 8.163, 2006 року випуску, де зазначено ймовірну ринкову вартість КТЗ 165 500,00 грн (а. с. 224-228 т. 1).
Автомобіль марки MITSUBISHI OUTLENDER 2.4AT, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 , автомобіль марки FIAT DOBLO, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 , та автомобіль марки ГАЗ 2705, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_11 , державний номерний знак НОМЕР_12 придбані ОСОБА_2 до укладення шлюбу та не можуть бути спільним сумісним майном подружжя (а. с. 71-72, 73-74, 75, 126 т. 1).
ОСОБА_8 подарував ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_3 (договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 12 листопада 2004 року, а. с. 10 т. 1).
ОСОБА_2 за період з 01 травня 2019 року до 31 грудня 2019 року отримав дохід у розмірі 27 366,50 грн без урахування сплати аліментів (а. с. 21 т. 2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 60 61 63 65 СК України та статті 369 ЦК України, у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 05 квітня 2019 року у справі № 645/4711/15-ц; постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, ухвалі Верховного Суду України від 26 жовтня 2011 рок у справі № 6-47083св10.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що частка ОСОБА_2 , як учасника у статутному фонді ТОВ «Альфа» є його особистою приватною власністю, оскільки була сформована шляхом внесення ним до статутного капіталу цього товариства коштів до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , у суду першої інстанції не було правових підстав визнавати нежиле приміщення спільною сумісною власністю подружжя та визнавати за позивачкою 1/12 частину цього нежилого приміщення.
Спірні автомобілі продані в листопаді-грудні 2018 року, фактично сторони перестали проживати в січні 2019 року, що вбачається з рішення про розлучення, а шлюб розірвано 10 квітня 2019 року. При цьому вбачається, що дитина сторін захворіла в березні 2019 року та позивачкою не доведено, що на лікування ОСОБА_3 кошти не надавав та всі витрати понесені саме ОСОБА_1 , а тому є підстави вважати, що відчужені транспортні засоби були використані також і в інтересах сім`ї на дороге лікування ОСОБА_4 .
Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 127/9986/16-ц Верховний Суд зазначив, що підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (статті 62 66 ГК України).
Так, з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна й це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.
Статями 69 70 СК України закріплено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а також правило про те, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно зі статтею 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості частки у майні товариства в разі поділу майна подружжя та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства.
Частка ОСОБА_2 , як учасника у статутному фонді ТОВ «Альфа» є його особистою приватною власністю, оскільки була сформована шляхом внесення ним до статутного капіталу цього товариства коштів до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави визнавати нежиле приміщення спільною сумісною власністю подружжя та визнавати за позивачем 1/12 частину цього нежилого приміщення.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачені статтею 65 СК України.
Відповідно до частини другої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірні автомобілі продані в листопаді-грудні 2018 року, фактично сторони перестали проживати в січні 2019 року, а шлюб розірвано 10 квітня 2019 року. При цьому, дитина сторін захворіла в березні 2019 року та позивачкою не доведено, що на лікування ОСОБА_3 кошти не надавав та всі витрати понесені саме ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відчужені транспортні засоби були використані також і в інтересах сім`ї на дороге лікування ОСОБА_4 , а посилання на те, що ОСОБА_2 відчужив спірні транспортні засоби без її згоди під час розгляду справи у суді є надуманими, адже вбачається, що з позовом ОСОБА_1 звернулась 27 серпня 2019 року, а автомобілі, як вже зазначалось вище, були відчужені в листопаді-грудні 2018 року.
Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Так, у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2019 року у справі № 645/4711/15-ц, про яку зазначала заявник, суд дійшов висновку про те, що суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що спірний автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя, набутий за час шлюбу, що не заперечується сторонами, є цінним майном та неподільною річчю. Проте відповідач здійснив його продаж іншій особі без згоди позивачки, як другого з подружжя. Оскільки вищевказаний автомобіль, який є спільним сумісним майном подружжя, який було відчужено чоловіком без згоди дружини, що встановлено судовим рішенням, а доказів того, що отримані ним кошти було використано в інтересах сім`ї матеріали справи не містять, апеляційний суд на підставі досліджених доказів дійшов висновку про стягнення в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя компенсацію вартості Ѕ частини.
Однак у справі, що переглядається, на відміну від цієї справи, суд встановив, що автомобілі були продані під час шлюбу та отримані кошти було використано в інтересах сім`ї.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував статті 60 61 63 65 СК України у подібних правовідносинах, без урахування висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, ухвалі Верховного Суду України від 26 жовтня 2011 рок у справі № № 645/4711/15-ц, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, оскільки у цих судових рішеннях Верховного Суду України встановлені обставини, відмінні від тих, які встановлені в судових рішеннях суду у справі, що переглядається. Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин, не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Доводи про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги обставини, встановлені рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2019 року, яким між сторонами розірвано шлюб про те, що відповідач підтвердив факт того, що 2017 року він проживає з іншою родиною, а з позивачем не проживає та не веде спільного господарства; суд апеляційної інстанції не врахував, що спільною сумісною власністю подружжя може бути майно, наявне на час фактичного припинення шлюбу; суд апеляційної інстанції не встановив час фактичного припинення шлюбу, не врахував інтереси неповнолітніх дітей та наявності підстав для відступлення від рівності часток, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська