Постанова
Іменем України
12 березня 2020 року
м. Київ
справа № 738/172/17
провадження № 61-36573св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Менська міська рада Чернігівської області, ОСОБА_2 ,
третя особа - відділ Держгеокадастру у Менському районі Чернігівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 23 листопада 2017 року у складі судді: Сови Т. Г., та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 12 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Лакізи Г. П., Онищенко О. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
В лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Менської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_2 про скасування рішення та визнання недійсними державних актів.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 . На початку листопада 2016 року позивач звернувся до Менської міської ради з заявою про вирішення земельного спору між власниками домогосподарств по АДРЕСА_2 ж, щодо відновлення меж земельної ділянки.
За замовленням позивача ПП «ІАЦ Відродження» виготовило кадастровий план земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 . 08 листопада 2016 року комісією по вирішенню земельних спорів Менської міської ради було встановлено, що позивачу надано земельну ділянку, загальною площею 0,10 га по АДРЕСА_1 , а відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, виготовленого ПП «ІАЦ Відродження», фактична площа присадибної ділянки становить 0,0877 га, що не відповідає проекту забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 згідно рішення № 284 виконкому Менської міської ради від 19 жовтня 1990 року була надана земельна ділянка площею 0,05 га в АДРЕСА_1 . При приватизації земельних ділянок ОСОБА_2 в жовтні 2007 року зовнішні межі земельних ділянок по АДРЕСА_6 позивач не погоджував, як суміжний землекористувач. Оскільки складовою частиною проектно-технічної документації є акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки, який позивач не підписував, позивач вважав, що з боку відповідача Менської міської ради порушено норми чинного законодавства, що призвело до порушення його прав.
ОСОБА_1 просив:
скасувати рішення 16 сесії 5 скликання Менської міської ради Чернігівської області від 23 жовтня 2007 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1193 га;
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯГ №882335, виданий на ім`я ОСОБА_2 , який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010784400498 від 20 листопада 2007 року;
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯГ № 882334, виданий на ім`я ОСОБА_2 , який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010784400499 від 20 листопада 2007 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 23 листопада 2017 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності на земельні ділянки відповідачем оформлено належним чином, будь-яких порушень щодо отримання державних актів на право власності на земельні ділянки відповідачем ОСОБА_2 , судом не встановлено. ОСОБА_1 відмовився погоджувати межі земельної ділянки суміжному власнику ОСОБА_2 при приватизації останньою земельних ділянок в 2007 році, а саме: ставити підпис в акті погодження, тим самим спричинивши перешкоди відповідачеві в оформленні права власності на земельні ділянки, самостійно встановив ці межі у 2003-2005 роках побудувавши впродовж усієї межі земельної ділянки паркан із шиферу на бетонному фундаменті, що також в судовому засіданні підтвердили свідки, в зв`язку з чим суд зробив висновок, що про порушення свого права позивач дізнався і повинен був дізнатися саме в 2007 році. Оскільки ОСОБА_1 не просив поновити йому позовну давність, посилаючись на поважні причини її пропуску, суд вважав, що позовна давність позивачем ОСОБА_1 пропущена без поважних на те причин, а це є підставою для відмови в задоволенні позову. На підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд зробив висновок, що позовні вимоги безпідставні, не обґрунтовані та не підтверджені належними доказами, а тому задоволенню не підлягають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 23 листопада 2017 року змінено, виключено з мотивувальної частини вказаного рішення висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності звернення до суду з даним позовом, як на одну з підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Менської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_2 про скасування рішення 16 сесії 5 скликання Менської міської ради Чернігівської області від 23 жовтня 2007 року, визнання недійсними державних актів. В іншій частині рішення Менського районного суду Чернігівської області від 23 листопада 2017 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підписання акту погодження меж не має самостійного значення, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Від самого факту підписання або відмови від підписання акту погодження меж земельної ділянки не залежить набуття права власності на земельну ділянку і момент цього набуття. ОСОБА_1 відмовився погоджувати межі земельної ділянки суміжному землевласнику ОСОБА_2 , при приватизації нею земельних ділянок у 2007 році, а саме: відмовився від підпису у акті від 12 червня 2007 року встановлення і погодження зовнішніх меж земельної ділянки із суміжними землевласниками (землекористувачами), яка розташована: АДРЕСА_1 , яка надається у власність ОСОБА_2 . Позивач самостійно встановив вказані межі у 2003-2005 роках, побудувавши впродовж усієї межі земельної ділянки паркан із шиферу на бетонному фундаменті. Доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог заявленого позову у зв`язку з їх недоведеністю, ухваленого на підставі норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При відмові у задоволенні вимог суд послався на встановлену в ході судового розгляду даної справи відсутність підстав для задоволення позовних вимог, при цьому суд першої інстанції також послався на сплив позовної давності як на ще одну підставу для відмови у задоволенні позовних вимог. При відмові в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. У випадку обґрунтованості позовних вимог, суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності. За даних обставин, висновки про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на їх недоведеність виключають необхідність застосування до правовідносин, що склалися, наслідків спливу позовної давності.
При відхиленні доводів апеляційної скарги, що ОСОБА_1 в ході судового розгляду даної справи не заявляв клопотання про призначення по справі судової земельно-технічної експертизи, апеляційним судом зазначено, що як вказує ОСОБА_1 , суд першої інстанції у судових засіданнях не ставив на обговорення учасників судового розгляду питання про призначення по справі експертизи. З огляду на висновок суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність вимог заявленого позову, вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і задоволення вимог заявленого позову.
Аргументи учасників справи
У травні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неналежним чином встановили обставини, що мають значення для справи. Допустимими доказами про порушення прав позивача є висновок судової земельно-технічної експертизи. Про призначення судової земельно-технічної експертизи позивач клопотання не заявляв. Поважною причиною неподання доказу до суду першої інстанції є те, що суд першої інстанції в судових засіданнях не поставив на обговорення питання про призначення експертизи у справі. Суди без проведення експертизи не могли ухвалити законне і обґрунтоване рішення. Рішення Менської міської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації для передачі ОСОБА_2 у приватну власність не приймалося, оскільки у протоколі 19 сесії 4 скликання Менської міської ради від 23 грудня 2005 року такі відомості відсутні. Від факту підписання чи не підписання акту погодження меж не залежить набуття права власності на земельну ділянку. ОСОБА_1 вказує, що ним не пропущено позовну давність і суди невірно визначили початок перебігу позовної давності.
У серпні 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Відзив мотивовано тим, що є неправдивим твердження ОСОБА_1 про те, що нібито у ОСОБА_2 відсутнє рішення Менської міської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації для передачі ОСОБА_2 у приватну власність в межах м. Мена земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Із Менського районного архіву було надано до суду першої інстанції відповідне рішення 19 сесії 4 скликання від 23 грудня 2005 року Менської міської ради. Позивач ОСОБА_1 не заявляв жодного разу свого клопотання про призначення та проведення судової земельно-технічної експертизи. Проведення судової земельно-технічної експертизи призначається тоді, коли є сумнів щодо відповідності та достовірності розмірів приватизованих земельних ділянок в натурі на місцевості технічним даним розмірам площ у технічній документації на земельні ділянки.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому просив оскаржені рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вказує, що ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів факту надання останній дозволу на виготовлення технічної документації для передачі безоплатно у її власність земельної ділянки, а тому порушено порядок безоплатної приватизації.
У вересні 2018 року Менська міська рада Чернігівської області подала відповідь на відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якій зазначено, що Менська міська рада Чернігівської області підтримує позов ОСОБА_1 . Рішення та протоколи сесій міської ради за попередні роки знаходяться на зберіганні в архівному відділі Менської районної державної адміністрації Чернігівської області. У архівному відділі Менської районної державної адміністрації Чернігівської області відомостей про надання дозволу від 23 грудня 2005 року ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації для передання земельної ділянки у приватну власність не виявлено.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Менської міської ради народних депутатів від 10 лютого 1989 року ОСОБА_1 надано право індивідуального будівництва на земельній ділянці АДРЕСА_3 , площею 500 кв. м за рахунок міськземфонду.
Згідно протоколу засідання виконкому Менської міської ради народних депутатів № 7 від 11 липня 1989 року, ріш. № 202, ОСОБА_1 було дорізано 0,02 га землі до присадибної ділянки у АДРЕСА_3 . Рішенням виконавчого комітету Менської міської ради Менського району Чернігівської області від 21 грудня 2000 року № 381, надано ОСОБА_1 додатково до присадибної ділянки у АДРЕСА_3 земельну ділянку розміром 0,03 га в постійне користування; зобов`язано його змінити конфігурацію своєї присадибної ділянки для забезпечення проїзду на ділянки для городництва сусідів, та компенсувати частину земельної ділянки ОСОБА_3 по її згоді.
Відповідно до акту від 27 липня 2001 року, складеного комісією у складі: міського голови Кадушка М. Д., спеціаліста із земельних питань та містобудування Дурницького В. М. , спеціаліста райземвідділу Кожедуба А.І. , спеціаліста архітектурно-планувального бюро Ющенка М. І. розглянуто питання по внесенню в натуру земельних ділянок жителів АДРЕСА_5 ОСОБА_1 та АДРЕСА_6 ОСОБА_2 та у присутності домовласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було визначено опорні точки земельних ділянок згідно технічної документації на присадибні ділянки, про що складено відповідний акт. До вказаного акту додається схема присадибних ділянок.
З 2002 року ОСОБА_6 є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Рішенням Менської міської ради 19 сесії 4 скликання від 23 грудня 2005 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації для передачі земельної ділянки у приватну власність», надано дозвіл на виготовлення технічної документації для передачі безоплатно ОСОБА_2 у приватну власність в межах АДРЕСА_6, земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельної ділянки орієнтовною площею 0,0193 га для ведення особистого селянського господарства. Також вирішено виготовити технічну документацію та державний акт на право приватної власності на землю за рахунок власних коштів; виготовлену технічну документацію представити на чергову сесію Менської міської ради для затвердження.
Відповідно до акту від 12 червня 2007 року про встановлення і погодження зовнішніх меж земельної ділянки з суміжними землевласниками (землекористувачами), яка розташована: АДРЕСА_6, що надається у власність ОСОБА_2 (а.с.68), цей акт складено про те, що встановлено в натурі і погоджено межі земельної ділянки ОСОБА_2 із суміжними землевласниками (землекористувачами ); ніяких претензій при встановленні меж не заявлено. При цьому суміжний землевласник (землекористувач) ОСОБА_1 від підпису відмовився.
Рішення шістнадцятої сесії п`ятого скликання Менської міської ради від 23 жовтня 2007 року «Про затвердження технічної документації на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_2 »: затверджено технічний звіт про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ; передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0193 га в АДРЕСА_1 ; вирішено видати ОСОБА_2 акт на право приватної власності на земельну ділянку.
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 882335 від 20 листопада 2007 року ОСОБА_2 на підставі рішення 16 сесії 5 скликання Менської міської ради від 23 жовтня 2007 року є власником земельної ділянки площею 0,1000 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована у АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010784400498. Кадастровий номер земельної ділянки 7423010100:01:004:0121.
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №882334 від 20 листопада 2007 року ОСОБА_2 на підставі рішення 16 сесії 5 скликання Менської міської ради від 23 жовтня 2007 року є власником земельної ділянки площею 0,0193 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована у АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010784400499. Кадастровий номер земельної ділянки 7423010100:01:004:0167.
У акті комісії від 08 листопада 2016 року по вирішенню земельних спорів на території міста Мена стосовно розгляду звернення ОСОБА_1 від 03 листопада 2016 року вказано, що ОСОБА_1 було надано земельну ділянку площею 0,10 га у АДРЕСА_1 , шириною згідно проекту забудови земельної ділянки від АДРЕСА_4 метрів, але згідно кадастрового плану, виготовленого ПП «ІАЦ Відродження», площа земельної ділянки 0,0877 га, шириною 19.40 м в АДРЕСА_1 .
У постанові про закриття кримінального провадження від 18 серпня 2017 року за результатами розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1 2017270170000282 від 01 червня 2017 року вказано, що 31 травня 2017 року до чергової частини Менського ВП ГУНП в Чернігівській області звернувся із заявою ОСОБА_1 про те, що при оформленні права на земельну ділянку в АДРЕСА_1 , були допущені порушення, внаслідок чого ОСОБА_2 протиправно отримала право на приватизацію земельної ділянки. Вказаною постановою кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017270170000282 від 01 червня 2017 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що «погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) вказано, що «стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».
Суди встановили, що ОСОБА_1 відмовився погоджувати межі земельної ділянки суміжному землевласнику ОСОБА_2 , при приватизації нею земельних ділянок у 2007 році, а саме: відмовився від підпису у акті від 12 червня 2007 року встановлення і погодження зовнішніх меж земельної ділянки із суміжними землевласниками (землекористувачами), яка розташована: АДРЕСА_1 , яка надається у власність ОСОБА_2 . При цьому, позивач самостійно встановив вказані межі у 2003-2005 роках, побудувавши впродовж усієї межі земельної ділянки паркан із шиферу на бетонному фундаменті.
За таких обставин, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що поважною причиною неподання доказу до суду першої інстанції є те, що суд першої інстанції в судових засіданнях не поставив на обговорення питання про призначення експертизи у справі і суди без проведення експертизи не могли ухвалити законне і обґрунтоване рішення, з таких підстав.
Тлумачення частин першої, другої статті 131 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції) свідчить, що сторони зобов`язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
Відповідно до статті 167 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції) головуючий роз`яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, про що зазначається в журналі судового засідання.
Згідно частини першої статті 27 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції) особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, заявляти клопотання, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти.
Судом першої інстанції 27 березня 2017 року було роз`яснено сторонам їх права та обов`язки, що підтверджується журналом судового засідання (а. с. 59 - 60). Будь-яких зауважень щодо неправильності чи неповноти журналу судового засідання позивачем чи його представником не подано.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заявляв клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи (а. с. 172). Протокольною ухвалою від 17 січня 2018 року апеляційний суд розглянув клопотання про призначення експертизи та відмовив в його задоволенні (а. с. 203).
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої постанови суду апеляційної інстанції) передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої постанови суду апеляційної інстанції) докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої постанови суду апеляційної інстанції) свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК (у редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої постанови суду апеляційної інстанції) щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом та постанова апеляційного суду ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом та постанова апеляційного суду залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 23 листопада 2017 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 12 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков