№ 740/1452/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 740/1452/17

провадження № 61-37629св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

відповідачі: Ніжинська міська рада Чернігівської області, ОСОБА_8 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Держгеокадастру у Ніжинському районі Чернігівської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Гринь Людмили Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на постанову апеляційного суду Чернігівської області від 3 травня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Губар В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулись з позовом до Ніжинської міської ради Чернігівської області і ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Держгеокадастру у Ніжинському районі Чернігівської області, про визнання протиправним та скасування рішення.

Позов мотивували тим, що вони є співвласниками будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Рішенням Ніжинської міської ради народних депутатів від 27 березня 1980 року № 167 затверджено встановлену при обмірі конфігурацію присадибних ділянок, виявлені лишки площею 64 484 кв.м залишені у користуванні землекористувачів до виявлення потреби в них; за будинком АДРЕСА_1 зареєстровано за землекористувачами

910 кв.м, лишки - 329 кв.м; за будинком АДРЕСА_2 - відповідно 910 кв.м та 632 кв.м.

Вказували, що у листопаді 2016 року ОСОБА_8 передано земельну ділянку, яка перебуває у користуванні позивачів. На думку позивачів, спірне рішення міської ради прийняте на підставі недостовірної інформації та підробленого акта приймання-передачі межових знаків. Вилучення наданої

ОСОБА_8 земельної ділянки у позивачів у встановленому порядку не проведено.

Позивачі просили визнати незаконним та скасувати рішення Ніжинської міської ради Чернігівської області від 30 червня 2016 року № 8-12/2016

на АДРЕСА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 січня 2018 року, ухваленим у складі судді Олійника В. П., позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано підпункт 2.2 пункту 2 рішення Ніжинської міської ради Чернігівської області від 30 червня 2016 року № 8-12/2016

«Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання у приватну власність, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, внесення змін в рішення міської ради» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_8 у власність та передачі безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером та цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої на АДРЕСА_3 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що за положеннями земельного законодавства передання спірної земельної ділянки у власність відповідачу можливе лише після припинення права власності чи користування земельною ділянкою у порядку, визначеному законом, за попередніми власниками чи землекористувачами. Суд першої інстанції зазначив, що передача відповідачу земельної ділянка здійснена без погодження меж із суміжними землекористувачами та за відсутності містобудівної документації, необхідної для визначення місця розташування спірної земельної ділянки.

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 3 травня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_8 , рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 січня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, прийнявши рішення від 30 червня 2016 року № 8-12/2016, Ніжинська міська рада Чернігівської області діяла у межах повноважень, встановлених статею 122 ЗК України, щодо передання земельних ділянок комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб у власність або користування.

Апеляційний суд не погодився із висновком місцевого суду про порушення Ніжинською міською радою положення частини п`ятої статті 116 ЗК України, оскільки лишки землі, якими користувались позивачі з дозволу власника, їм не виділялись у власність або користування, в той час як наведеною нормою матеріального закону врегульовано питання повторного передання земельних ділянок після припинення законного права власності або права користування ними іншими особами.

Позивачі тимчасово, з дозволу власника, до витребування ним відповідних земельних ділянок користувались лишками землі та, не оформивши право власності або користування на вказані ділянки, вимагали захисту такого права шляхом оспорення рішення власника щодо розпорядження вказаними ділянками, прийнятого ним в межах повноважень.

Апеляційний суд зазначив, що відповідно до статті 125 ЗК України право власності або право користування земельною ділянкою виникають з моменту державної реєстрації такого права. Позивачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності користування лишками землі, тому вказані земельні ділянки є вільними, а рішення органу місцевого самоврядування про передання у власність ОСОБА_8 земельної ділянки прийнято із дотриманням вимог земельного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2018 року Гринь Л. В. , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просила скасувати постанову апеляційного суду Чернігівської області від 3 травня

2018 року і залишити в силі рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 січня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції того, що позивачам на підставі рішення Ніжинської міської ради народних депутатів Чернігівської області № 167 від 27 березня 1980 року були надані лишки у законне користування, вилучення земельних ділянок мало б відбутись на підставі рішення ради, а надання у власність відповідачу вказаної земельної ділянки - після припинення права позивачів користування спірними земельними ділянками.

Також апеляційний суд не врахував, що технічна документація на земельні ділянки позивачів не виготовлялась, рішення щодо вилучення лишок земельних ділянок не приймалось, тому неможливо визначити, яка частина земельних ділянок передана відповідачу. За наявності невирішеного питання про встановлення меж суміжних земельних ділянок сторін, вважає, що відповідач не може реалізувати своє право на отримання земельної ділянки у власність.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2018 року ОСОБА_8 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене із дотриманням норм матеріального права та процесуального права. Зазначив, що позивачам не належить право користування земельними ділянками, більшими за площею, ніж вказані у правовстановлюючому документі.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції і ухвалою цього ж суду від 4 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7 проживають та зареєстровані у будинку АДРЕСА_2 .

ОСОБА_5 проживає та зареєстрована на АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями після ОСОБА_14 житлового будинку на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником 29/100 часток житлового будинку на

АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що згідно з договором купівлі-продажу 29/100 часток житлового будинку від 17 вересня 2014 року співвласниками будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_3 , що зазначено у технічному паспорті на вказаний будинок від 11 лютого 2008 року. Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 910 кв.м, а за фактичним землекористуванням розмір земельної ділянки становить 1 239 кв.м.

Зі свідоцтв про право на спадщину за законом від 3 травня 1983 року суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_2 розміщений на земельній ділянці 910 кв.м. Така площа земельної ділянки зазначена також у договорі дарування від 1 травня 1981 року. Відповідно до технічного паспорту на вказаний будинок від 24 листопада

2016 року загальна площа зазначеної земельної ділянки становить 1 542 кв.м, яка затверджена рішенням виконкому № 632 від 27 березня 1980 року.

З архівного витягу з рішення № 167 виконавчого комітету Ніжинської міської ради народних депутатів Чернігівської області від 27 березня 1980 року

«Про результати обміру земель забудованих кварталів №№ 72 , 126-а, 178, 179-а, 179-б, 179-в, 179-д, 179-е, 179-ж, 215 в у місті Ніжин» суди встановили, що цим рішенням затверджено встановлені при обмірі конфігурації присадибних ділянок, в яких відсутні лишки земельної площі (конфігурацію ділянок, в яких є лишки площі встановлювати органам в справах будівництва і архітектури при вилученні лишків); зареєстровані за землекористувачами забудованих кварталів присадибні ділянки по нормі загальною площею 237 120 кв.м; виявлені лишки площею 64 484 кв.м залишено у користуванні землекористувачів до виникнення потреби в них; за домоволодінням АДРЕСА_1 : площа ділянки за фактичним обміром - 1 239 кв.м (зареєстровано за землекористувачами 910 кв.м., лишки у користуванні - 329 кв.м; за домоволодінням АДРЕСА_2 : площа ділянки за фактичним обміром - 1 542 кв.м (зареєстровано за землекористувачами

910 кв.м, лишки у користуванні - 632 кв.м).

Рішенням Ніжинської міської ради Чернігівської області від 18 серпня 2015 року № 7-70/2015 надано дозвіл ОСОБА_8 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на АДРЕСА_3 орієнтовною площею 0,0992 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Підпунктом 2.2 пункту 2 рішення Ніжинської міської ради Чернігівської області від 30 червня 2016 року № 8-12/2016 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання у приватну власність, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, внесення змін в рішення міської ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_8 у власність та передачі безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 7410400000:03:009:0145 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої на АДРЕСА_3 .

Суди встановили, що право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_8 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 липня 2016 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги адвоката Гринь Л. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на постанову апеляційного суду Чернігівської області від 3 травня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 116 ЗК України (тут і далі - у редакції Закону, чинній на час винесення оспорюваного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до пункту «г» частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

У статті 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Питання набуття права власності чи користування на земельні ділянки державної або комунальної власності урегульовано ЗК України.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Для того, щоб набути право власності на земельну ділянку, перш за все, ця земельна ділянка повинна бути вільною (власники повинні бути відсутні).

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 125 ЗК України право власності або право користування земельною ділянкою виникають з моменту державної реєстрації такого права. Позивачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності користування лишками землі, тому вказані земельні ділянки є вільними і могли бути передані у власність ОСОБА_8 .

Проте із вказаними висновками суду апеляційної інстанції у повному обсязі погодитись не можна.

Судами встановлено, що на підставі договору, укладеного 14 жовтня 1970 року ОСОБА_16 та ОСОБА_7 , остання набула право власності на 1/3 частку домоволодіння АДРЕСА_2 . Згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за законом від 3 травня 1983 року №№ 1665 та 1668 ОСОБА_17 ,

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 набули право власності на 1/3 частку вказаного домоволодіння в порядку спадкування після ОСОБА_18 і ОСОБА_16 . Відповідно до договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Ніжинської державної нотаріальної контори Бусел Н. М. 31 травня 1985 року за № 1961, ОСОБА_17 подарував належні йому 2/9 частки цього ж домоволодіння ОСОБА_7 .

Разом з тим, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом

від 16 травня 1986 року ОСОБА_5 набула право власності на 8/25 часток домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування після ОСОБА_19 .

ОСОБА_20 та ОСОБА_4 набули право власності на 1/5 частку домоволодіння АДРЕСА_1 у порядку спадкуванні після ОСОБА_14 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 5 квітня 1994 року.

Також суди встановили, що ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу

від 14 березня 1997 року набув право власності на 19/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Крім того, що відповідно до договору купівлі-продажу від 17 вересня 2014 року ОСОБА_1 купила у ОСОБА_21 29/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 . Зі змісту вказаного договору суди встановили, що ОСОБА_21 вказана частка домоволодіння належить на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Ніжинською державною нотаріальною конторою 29 травня

1970 року за № 2552.

Зазначивши про те, що набуття права власності або права користування на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації та пославшись на статтю 125 ЗК України, апеляційний суд не врахував, що позивачі зазначали про набуття права користування спірними земельними ділянками попередніми власниками домоволодіння на підставі рішення міської ради від 27 березня

1980 року до набрання чинності ЗК України, тому помилково застосував вказану норму матеріального права до спірних правовідносин.

«Про результати обміру земель забудованих кварталів №№ 72, 126-а, 178, 179-а, 179-б, 179-в, 179-д, 179-е, 179-ж, 215 в у місті Ніжин» суди встановили, що цим рішенням затверджено встановлені при обмірі конфігурації присадибних ділянок, в яких відсутні лишки земельної площі (конфігурацію ділянок, в яких є лишки площі встановлювати органам в справах будівництва і архітектури при вилученні лишків); зареєстровані за землекористувачами забудованих кварталів присадибні ділянки по нормі загальною площею 237 120 кв.м; виявлені лишки площею 64 484 кв.м залишено у користуванні землекористувачів до виникнення потреби в них; за домоволодінням АДРЕСА_1 : площа ділянки за фактичним обміром - 1 239 кв.м (зареєстровано за землекористувачами 910 кв.м., лишки у користуванні - 329 кв.м; за домоволодінням АДРЕСА_2 : площа ділянки за фактичним обміром - 1542 кв.м (зареєстровано за землекористувачами

910 кв.м, лишки у користуванні - 632 кв.м).

Відповідно до статті 16 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК Української РСР) в редакції Кодексу, чинній на час прийняття міською радою рішення № 167, надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад депутатів трудящих в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Пункт 5 постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» від 18 грудня 1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Зі змісту наведених норм вбачається, що громадяни, які мали в користуванні земельні ділянки, надані їм за раніше діючим законодавством, зберігали свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Згідно зі статтею 20 ЗК Української РСР у цій же редакції Кодексу відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Статтею 22 ЗК Української РСР у вказаній редакції Кодексу встановлено, що приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі

(на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Систематизуючи вказані норми права, можна дійти висновку про те, що, починаючи з 1922 року, на законодавчому рівні було встановлено право надання в користування земельних ділянок шляхом їх відведення. Для здійснення такого відведення, уповноважені на це органи повинні були встановити відповідну конфігурацію земельної ділянки (встановити межі та конкретно визначити її розмір).

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 листопада

2019 року у справі № 473/4829/13-ц (провадження № 61-30043св18).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачі не надали до суду доказів, які б беззаперечно підтверджували наявність у них, або осіб, від яких вони набули право власності на домоволодіння, права користування земельними ділянками з конкретно визначеною конфігурацією (встановлені межі та конкретно визначений її розмір), тому суд касаційної інстанцій дійшов висновку про недоведення позивачами існування у них права користування земельними ділянками відповідного розміру і конфігурації.

Обставини щодо відсутності визначеної конфігурації земельних ділянок, на яких перебувають домоволодіння позивачів, узгоджуються зі змістом пунктом 2 рішення № 167 виконавчого комітету Ніжинської міської ради народних депутатів Чернігівської області від 27 березня 1980 року «Про результати обміру земель забудованих кварталів №№ 72, 126-а, 178, 179-а, 179-б, 179-в, 179-д, 179-е, 179-ж, 215 в у місті Ніжин» в якому зазначено, що конфігурацію ділянок, в яких є лишки площі, встановлювати органам в справах будівництва і архітектури при вилученні лишків.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Частиною другою статті 152 ЗК України установлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

У справі, що переглядається, позивачі не підтвердили належними і допустимими доказами їх право користування земельними ділянками, за захистом якого вони звернулись до суду, і, як наслідок, і порушення цього права відповідачами, тому у задоволенні позову відмовлено правильно.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, проте застосувавши закон, який не підлягає застосуванню, вказав неправильні мотиви такої відмови.

Відповідно до статті 412 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, однак вказав неналежні мотиви та підстави для такої відмови, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні у його мотивувальній частині.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну судового рішення суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Гринь Людмили Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Чернігівської області від 3 травня 2018 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

У іншій частині постанову апеляційного суду Чернігівської області від 3 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук