Постанова

Іменем України

29 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 740/4921/16

провадження № 61-38910св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його дочка ОСОБА_3 у визначений законом строк не подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у вигляді 1/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/8 частки даного будинку за фактом фактичного прийняття ОСОБА_4 спадщини від померлої 1968 року матері ОСОБА_5 .

Позивач посилалася на ті обставини, що з 1965 року постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , та відноситься до другої черги права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який являється її рідним братом. Зазначала, що у відповідності до частини третьої статті 1268 ЦК України фактично прийняла спадщину за правом постійного проживання разом зі спадкодавцем у вказаному будинку, від спадщини не відмовлялась та є співвласником майна на праві спільної часткової власності.

Відповідач починаючи з 1999 року без створення їй перешкод іншими співвласниками майна вільно обрала постійне місце проживання разом зі своєю сім`єю (чоловіком та дітьми) в іншому населеному пункті. На час смерті спадкодавця відповідач у спірному будинку, де формально зареєстрована, тимчасово не проживала, утриманням будинку не займалася, спільне господарство зі спадкодавцем не вела.

Реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем не може свідчити, відповідно до частини другої статті 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини.

Позивач просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на 3/8 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 лютого 2018 року позов задоволено повністю. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 3/8 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , як рідна сестра померлого ОСОБА_4 , є спадкоємцем другої черги за законом, прийняла його спадщину у встановленому порядку, а також послався на факт непроживання відповідача зі своїм батьком станом на час його смерті, врахувавши рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 липня 2016 року та зазначивши про невчинення відповідачем належних дій по прийняттю спадщини.

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 лютого 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спадкоємець першої черги ОСОБА_3 прийняла спадщину, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року зупинено до вирішення питання про залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 . Витребувано у приватного нотаріуса Ніжинського міського нотаріального округу Зеленського В. В. інформацію щодо спадкоємців ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (спадкова справа № 43/2019).

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року. Залучено правонаступника позивача ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно досліджено обставини справи та неправильно встановлено правовідносини сторін.

Заявник зазначає, що проживаючи із спадкоємцем фактично прийняла спадщину, проте через похилий вік не оформила її належним чином.

Вказує, що ОСОБА_3 на час відкриття спадщини не проживала із спадкодавцем.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Заяви учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду заяву про закриття провадження у вказаній справі у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 . У задоволенні заяви відмовленоухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком відповідача ОСОБА_3 та братом позивача ОСОБА_1 (а. с. 20, 71).

Померлий ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 , де також була зареєстрована та проживала позивач ОСОБА_1 .

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 липня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено.

Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 (а. с. 16-19).

Відповідно до свідоцтва про право власності житловий будинок у АДРЕСА_1 належав ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рівних частинах на праві приватної власності кожному (а. с. 22).

Технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду вказаного вище будинку містить визначені частки власників будинку: ОСОБА_4 - 1/4; ОСОБА_5 - 1/4; ОСОБА_6 - 1/4; ОСОБА_1 - 1/4 (а. с. 23-25).

Померлий ОСОБА_4 був одним із спадкоємців ОСОБА_5 , своєї матері яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав (а. с. 101).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 червня 2016 року відомо, що власником 3/8 частки будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , підставою виникнення права власності є: свідоцтво про право власності, серія та номер: б/н, виданий 25 січня 2001 року, видавник: виконавчий комітет Ніжинської міської ради; свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 1-720, виданий 24 квітня 2003 року, видавник: Дудка Г. Я., приватний нотаріус Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області (а. с. 26).

Після смерті ОСОБА_4 , його донька ОСОБА_3 20 липня 2016 року звернулась із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Ніжинського міського нотаріального округуЧернігівської області (а. с. 66).

В матеріалах спадкової справи № 130/2016 приватного нотаріуса Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області Варава Н. П. після померлого ОСОБА_4 наявні: заява ОСОБА_3 від 20 липня 2016 року (надійшла 20 липня 2016 року) про прийняття спадщини; довідка виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 07 липня 2016 року про зареєстрованих осіб та склад сім`ї ОСОБА_4 - донька ОСОБА_3 , сестра ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а. с. 66-72).

12 травня 2017 року постановою приватного нотаріуса Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області Савичевій Н. М. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно - 3/8 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 рідного брата ОСОБА_4 - відмовлено (а. с. 100).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, що передбачено частиною першою статті 1222 ЦК України.

За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статті 1261-1265 ЦК України визначають коло осіб, що входять до першої, другої, третьої, четвертої та п`ятої черг спадкоємців за законом.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Згідно зі статтею 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з положеннями статей 1269 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців з часу відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Згідно статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Враховуючи, що спадкоємець першої черги ОСОБА_3 належним чином прийняла спадщину, а тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська