Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 742/3786/17

провадження № 61-17589св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області, в складі судді Циганка М. О., від 06 травня

2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л., від 23 жовтня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю та поділ майна.

Позов мотивований тим, що із 28 лютого 2002 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, у період якого вони набули автомобіль марки Renault Trafic, право власності на який зареєстрований за ОСОБА_2 , та побудували житловий будинок на АДРЕСА_1 .

Позивач стверджувала, що зазначене майно є спільною власністю подружжя як таке, що придбано за спільні кошти та внаслідок спільної праці подружжя.

Оскільки сторони не можуть дійти згоди щодо поділу вказаного майна, а вона має намір реалізувати своє право власності, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки Renault Ttafic, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію, що становить 1/2 частини ринкової вартості транспортного засобу;

- припинити її частку у праві власності на 1/2 частину вказаного автомобіля;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок

АДРЕСА_1 , виділивши їй в натурі 1/2 частину житлового будинку.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 06 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб - автомобіль Renault Trafic, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію, що становить 1/2 частину вартості транспортного засобу - автомобіля Renault Ttafic, а саме 57 395 грн. Припинено частку ОСОБА_1 у праві власності на 1/2 частину транспортного засобу - автомобіля Renault Trafic.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи спір суди встановили, що житловий будинок придбаний ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня

2001 року, повністю знесено і на його місці, під час перебування у шлюбі, за спільні кошти подружжя, зведено житловий будинок, який незавершений будівництвом і право власності на який не зареєстровано.

Доказів, які б підтверджували, що житловий будинок побудований ОСОБА_2 за власні кошти або до укладення шлюбу із ОСОБА_1 , матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суди вважали, що незавершений будівництвом житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а позивачу належить право власності на 1/2 його частину.

Встановивши, що право власності на новостворений будинок на час розгляду справи не зареєстровано за жодною із сторін, і він є об`єктом незавершеного будівництва, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про неможливість виділення ОСОБА_1 в натурі 1/2 частини спірного житлового будинку.

За час перебування у шлюбі сторони також придбали автомобіль Renault Trafic, який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що не заперечується відповідачем. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 погодилась на присудження грошової компенсації замість належної їй частки у праві спільної власності на спірний автомобіль, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок та стягнення грошової компенсації за частину вартості автомобіля.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25 листопада 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 травня

2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 жовтня

2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справі № 209/3085/20.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справі № 511/2303/19.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду від 20 січня 2023 року суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року поновлено провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц, від 04 квітня 2019 року у справі № 750/4445/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19 та постановах Верховного Суду України від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2921цс16, від 07 червня 2017 року у справі № 6-2670цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-25651цс16, від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач категорично заперечував проти присудження позивачу грошової компенсації за автомобіль.

Вирішуючи питання про поділ неподільної речі, суди попередніх інстанцій повинні були застосувати положення частини четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення іншим із подружжя відповідної грошової компенсації на депозитний рахунок суду.

Суди не врахували, що відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Не будучи житловим будинком, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, які можуть належати подружжю на праві спільної сумісної власності.

Вказує, що незавершене будівництво не звільняє забудовника від обов`язку після створення майна (завершення будівництва) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.

Крім того поза увагою судів залишилось те, що ОСОБА_2 було надано дозвіл на реконструкцію старого будинку та будівництво гаражу, проте згідно з технічною інвентаризацією станом на 19 грудня 2007 року було виявлено, що в будинку під літ А-2 відбулася заміна конструктивних елементів із збільшенням розмірів та надбудовою другого поверху, а будинок під літ А-1 з господарськими будівлями знесений. Вказане свідчить про те, що спірне майно у розумінні статті 376 ЦК України є самочинним.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із договором купівлі-продажу житлового будинку від 25 липня

2001 року ОСОБА_2 придбав жилий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . На зазначеній земельній ділянці був розміщений один жилий дерев`яний будинок житловою площею 91,8 кв. м, загальною площею

142,2 кв. м, зазначений в плані під літерою А-1, сарай літ. Б-1, огорожа № 2, вбиральня У-1.

28 лютого 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані по АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 29 жовтня

2002 року № 617 ОСОБА_2 надано дозвіл на реконструкцію старого будинку та будівництво гаража розміром 6,30 х 8,30 м.

Дозвіл від 01 листопада 2002 року № 125 виданий ОСОБА_2 за рішенням виконкому Прилуцької міської Ради від 29 жовтня 2002 року № 617, на реконструкцію старого будинку та будівництво гаража розміром

6,30х8,30 м на АДРЕСА_1 , дійсний до 29 жовтня 2004 року.

За повідомленням КП «Прилуцьке МБТІ» станом на грудень 2012 року право власності на будинок під літ А-2 з господарськими будівлями за адресою:

АДРЕСА_1 не зареєстровано. Згідно технічної інвентаризації станом на 19 грудня 2007 року було виявлено в будинку під

літ. А-2 повну заміну конструктивних елементів зі збільшенням розмірів та надбудовою другого поверху. Будинок під літ А-1 з господарськими будівлями, який був зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2001 року, знесений.

Відповідно до облікової картки приватного транспортного засобу, наданої територіальним сервісним центром № 7442 РСЦ МВС в Чернігівській області, 23 жовтня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль марки Renault Ttafic, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2004 року випуску.

Згідно зі звітом про оцінку транспортного засобу від 21 травня 2018 року

№ 037/18, ринкова вартість автомобіля марки Renault Trafic, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 визначена станом на 21 травня 2018 року становить 114 790 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації частини вартості автомобіля

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що автомобіль марки Renault Trafic, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був набутий сторонами під час перебування у шлюбі, у зв`язку з чим є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, зокрема, в натурі (стаття 71 СК України), спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

У такому випадку, заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, слід виходити з того, що ця норма права не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль, припинити її право власності на 1/2 частини транспортного засобу та стягнути з відповідача на її корить грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля.

Згідно з частиною другою статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

За змістом частини другої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Автомобіль є неподільною річчю і не може бути поділений в натурі між сторонами без втрати свого цільового призначення.

У справі, яка переглядається, позивач не претендує на те, щоби автомобіль залишити собі, припинивши право відповідача на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку. Навпаки вона дала згоду на те, щоби отримати грошову компенсацію за частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль від відповідача.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Крім того, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

Факт відсутності у відповідача коштів для одноразової виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для сплати ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля замість належної їй частки у праві спільної власності на автомобіль, є законним та таким, що направлений на справедливий захист її прав, з урахуванням дотримання балансу інтересів сторін.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок

У справі яка переглядається, суди встановили, що до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2001 року ОСОБА_2 придбав дерев`яний жилий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , житловою площею 91,8 кв. м, загальною площею 142,2 кв. м, зазначені в плані під літ. А-1, сарай літ. Б-1, огорожа № 2, вбиральня У-1.

Рішенням виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 29 жовтня

2002 року № 617 ОСОБА_2 надано дозвіл на реконструкцію старого будинку та будівництво гаража розміром 6,30 х 8,30 м АДРЕСА_1 .

Натомість під час шлюбу сторін старий будинок (літ. А-1) було знесено, а станом на 19 грудня 2007 року за адресою:

АДРЕСА_1 наявні: двоповерховий будинок (літ А-2, 2003 рік побудови) та інші господарські будівлі (гараж, погріб, ґанок, ворота, огорожа), право власності на які не зареєстровано.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що під час перебування у шлюбі та за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 побудовано житловий будинок, який незавершений будівництвом і право власності на який не зареєстровано.

Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суди попередніх інстанцій вважали, що незавершений будівництвом житловий будинок є об`єктом права власності, а за позивачем можливо визнати право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку.

Верховний Суд, з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду

від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, яка підлягає врахуванню у розглядуваній справі, не в повній мірі погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

За приписами частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно із частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям.

Об`єкт незавершеного будівництва за визначенням вищенаведеної частини третьої статті 331 ЦК України за своєю правовою природою є сукупністю будівельних матеріалів, які є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво).

Поняття ж самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 ЦК України, яка унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України). Проте в окремих випадках стаття 376 ЦК України передбачає можливість визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Таким чином, поняття «об`єкт незавершеного будівництва» (частина третя статті 331 ЦК України) та «самочинно збудований об`єкт» (частина перша статті 376 ЦК України) мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання.

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за

№ 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та

від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц,

від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18,

від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19, від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду у висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (див. постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 14 вересня

2021 року у справі № 359/5719/17 та від 12 квітня 2023 року у справі

№ 511/2303/19).

При цьому в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.

Оскільки з урахуванням вищенаведеної позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 та з огляду на встановлені у розглядуваній справі обставини (повне знесення будинку придбаного ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу

від 25 липня 2001 року; за наявності дозволу на реконструкцію старого будинку і будівництво гаража фактичне зведення нового будинку який не прийнято до експлуатації та право власності на який не зареєстровано), спірне майно не набуло юридичного статусу житлового будинку, а суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлового будинку та його поділ, що є підставою для скасування оскаржених судових рішень у вказаній частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

У зв`язку із викладеним також необхідно змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого із ОСОБА_2 .

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За загальним правилом у разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Разом із тим у розглядуваній справі вимоги про визнання за сторонами спору права на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або присудження відповідної грошової компенсації не заявлялись та судами не вирішувались, як і відсутні в матеріалах справи відомості про перелік таких матеріалів чи обладнання.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 06 травня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду

від 23 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку АДРЕСА_1 та виділення ОСОБА_1 1/2 його частини в натурі скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 06 травня 2020 року в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1 344,80 грн змінити, зменшивши його розмір до 704,80 грн.

В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 травня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович