ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 743/1027/18
адміністративне провадження № К/9901/64419/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області
до громадянина Російської Федерації - ОСОБА_1
про затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 (головуючий суддя - Карпушова О.В., судді - Епель О.В., Кобаль М.І.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2018 року Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернулося до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до громадянина Російської Федерації - ОСОБА_1 про затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком до 17.01.2019.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стосовно відповідача подано адміністративний позов про примусове видворення за межі України, оскільки він тривалий час незаконно перебуває в Україні, в нього відсутній документ, що посвідчує його особу, та відповідач у встановлений строк без поважних причин не виконав рішення про примусове повернення з України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.07.2018 позов задоволено. Вирішено затримати громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України на шість місяців, до 17.01.2019 включно.
4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач є громадянином Російської Федерації, однак на момент розгляду справи у нього відсутні документи, які б надавали йому право перебувати на території України. При цьому відповідач не звертався до компетентних органів України із заявою про визнання його біженцем, або особою, котра потребує додаткового захисту. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не виконав рішення Чернігівського РС УДМС України в Чернігівській області про примусове повернення до Російської Федерації до 17.07.2018. Рішенням УДМС України в Чернігівській області від 18.07.2018 відповідача поміщено в пункт тимчасового перебування іноземців з метою підготовки матеріалів про примусове видворення. На підставі зазначеного суд дійшов висновку про те, що існують ризики, що відповідач може ухилятися від примусового видворення за межі України, а отже, його затримання з метою повернення до країни громадянської належності не буде суперечити п.п. «f» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.07.2018 скасовано. У задоволені адміністративного позову про затримання громадянина Російської Федерації - ОСОБА_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, відмовлено.
6. Судом апеляційної інстанції встановлено, що сім`я відповідача з 1991 року проживала у Чернігівській області у смт. Городня, та у с. Кузничі відповідач до 1996 року навчався у середній школі. З 1998 по 2000 роки проходив службу у Збройних Силах України, після демобілізації постійно проживав в Україні. Під час розгляду справи апеляційному адміністративному суду надано клопотання представника відповідача щодо передачі відповідача на поруки трудовому колективу Приватного підприємства «Аглор». Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції врахував те, що перебування відповідача в пункті тимчасового перебування є крайньою мірою відповідно до положень ст. 289 КАС України. Також судом зазначено, що саме через тримання відповідача у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, у нього буде відсутній вільний доступ до органів міграційної служби України з метою оформлення документів, які йому дадуть право на проживання в Україні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
7. У жовтні 2018 року Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області звернулося з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018. У касаційний скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.07.2018.
8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано того, що ст. 289 КАС України передбачає можливість органів міграційної служби звертатись до суду з адміністративними позовами щодо застосування до іноземців чи осіб без громадянства, стосовно яких подано адміністративний позов про примусове видворення за межі України, чотирьох різних за своєю суттю заходів. Позивач зазначає, що не мав наміру звертатися до суду з позовом про застосування до відповідача заходів у вигляді взяття його на поруки чи зобов`язання внести заставу, а звернувся з позовом про застосування до іноземця заходу у вигляді затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
9. Позивач вказує, що судом першої інстанції з`ясовувалася наявність в учасників справи будь-яких клопотань чи пояснень, в тому числі щодо передачі відповідача на поруки підприємству, установі організації, чи внесення застави. Однак, жодного клопотання чи пояснення з цього приводу від відповідача не надійшло, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову. Крім того, позивач посилається на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.07.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2018 у справі №743/1029/18, яка набрала законної сили 29.08.2018, відповідно до якої відповідача примусово видворено за межі території України на підставі ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Вважає, що відповідачу було надано достатньо часу для оформлення необхідних документів та добровільного виїзду за межі території України, що підтверджується рішенням №10 про примусове повернення з України від 18.06.2018.
10. Відзиву на касаційну скаргу не надходило, що у відповідності до ч. 4 ст. 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
11. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2018 для розгляду справи №743/1027/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Желтобрюх І.Л., судді -Білоус О. В., Данилевич Н.А.
12. Ухвалою Верховного Суду від 24.10.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
13. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду №803/0/78-19 від 21.06.2019 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л.
14. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2019 для розгляду справи №743/1027/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
15. Ухвалою Верховного Суду від 19.10.2020 адміністративну справу прийнято до провадження визначеною колегією суддів та призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
16. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в місті Омску на території Російської Федерації, мати ОСОБА_2 , українка, батько ОСОБА_3 , росіянин.
17. Сім`я відповідача з 1991 року проживала у Чернігівської області у смт. Городня, згодом у с. Кузничі. Відповідач до 1996 року навчався в середній школі. З 1998 року по 2000 рік проходив військову службу в Збройних Силах України. Після демобілізації постійно проживає в Україні. У 2005 році отримав паспорт громадянина Російської Федерації, строком до 2010 року.
18. 18 червня 2018 року позивачем прийнято відносно відповідача рішення про примусове повернення з України в строк до 17.07.2018, яке ним було отримано особисто 18.06.2018, та складено протокол і винесено постанову про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ч. 1, 3 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» через проживання в України без документів на право проживання в Україні та ухилення від виїзду з України.
19. ОСОБА_1 не звертався до компетентних органів України із заявою про визнання його біженцем, або особою, котра потребує додаткового захисту.
20. Відповідач не виконав рішення Чернігівського РС УДМС України в Чернігівській області про примусове повернення до Російської Федерації до 17.07.2018. Рішенням УДМС України в Чернігівській області від 18.07.2018 відповідача поміщено в пункт тимчасового перебування іноземців з метою підготовки матеріалів про примусове видворення.
21. 19 липня 2018 року Управління ДМС України в Чернігівській області звернулось до суду з позовом про примусове видворення ОСОБА_1 за межі території України.
22. Суду апеляційної інстанції надано клопотання представника відповідача щодо передачі відповідача на поруки трудовому колективу Приватного підприємства «Аглор», долучено протокол загальних зборів з цього питання.
ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
23.1. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23.2. Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
24. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011
24.1. Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
24.2. Частиною 5 статті 26 встановлено, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
24.3. Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
24.4. За приписами частини 4 статті 30 Закону іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
24.5. Згідно з ч. 8 ст. 30 Закону положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
24.6. Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
- де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
25. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011
25.1. Статтею 1 Закону визначено, що:
- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
- особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;
- особи, які потребують тимчасового захисту, - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.
26. Положення про Державну міграційну службу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014 (далі - Положення №360)
26.1. Пунктом 1 Положення встановлено, що Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
26.2. Відповідно до пп. 9 п. 4 Положення Державна міграційна служба України приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
27. Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України №353/271/150 від 23.04.2012
27.1. Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IIІ Інструкції у разі виявлення підстав, передбачених частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.
За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАСУ.
IV. Позиція Верховного Суду
28. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
29. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
30. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
31. За приписами статті 30 вказаного Закону органи Державної міграційної служби мають право поміщувати іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, до пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, за умови невиконання такими особами в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення з України.
32. Також, Законом встановлено, що зазначені дії не застосовуються до осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та визначено вичерпний перелік випадків, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені за межі України. Крім того, відповідно до п «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. Однак, Верховний Суд зауважує, що обставин, які вказані в статті 5 Конвенції або статті 31 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та які унеможливлюють примусове видворення за межі України, судами попередніх інстанцій не встановлено. Також не встановлено обставин, відповідно до яких на відповідача поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
33. Водночас, як встановлено судом першої інстанції, на момент затримання відповідача у нього були відсутні документи, які б надавали йому право законно перебувати на території України. Верховний Суд враховує й те, що відповідач, перебуваючи на території України протягом значного періоду часу, не скористався можливістю легалізувати своє перебування. Так, судами попередніх інстанцій не встановлено та матеріалами справи не підтверджується, що відповідачем подавалися відповідні заяви до органів Державної міграційної служби для отримання посвідки на тимчасове проживання або дозволу на імміграцію в Україну, або вчинялися інші дії з метою легалізації свого перебування.
34. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що видворення відповідача за межі України унеможливлює отримання відповідачем відповідних документів, оскільки відповідач протягом значного часу не скористався своїм правом отримати відповідні документи, що дозволили б йому законно перебувати на території України.
35. У відповідності до положень ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства відповідних заходів, зокрема, затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
36. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення та друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
37. Оскільки відповідач не виконав в установлений строк без поважних причин рішення позивача про примусове повернення; у відповідача відсутні документи на право перебування на території України; відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, а підстави вважати, що відповідач підпадає під захист статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відсутні, - Cуд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.
Аналогічна правова позиція вже була викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 07.11.2019 у справі №367/2334/19, від 08.08.2019 у справі №362/1634/19, від 27.02.2020 у справі №585/2811/19.
38. Верховний Суд вважає, що затримання відповідача, незважаючи на серйозність заходу, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, є цілком виправданим, оскільки в даному випадку застосування інших, менш суворих заходів, буде недостатнім для гарантування виконання відповідачем певних обов`язків, пов`язаних із залишенням території України.
39. На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про обґрунтованість підстав вважати можливим ухилення відповідача від виконання рішення про його примусове видворення, та про необхідність затримання відповідача із поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
40. З огляду на вищенаведене, Верховний Суд дійшов висновку про хибність висновків суду апеляційної інстанції про те, що саме через тримання відповідача у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, у нього буде відсутній вільний доступ до органів міграційної служби України з метою оформлення документів, які йому дадуть право на проживання в Україні, оскільки матеріали справи не містять інформації про те, що позивач звертався з метою легалізувати своє перебування на території України.
41. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
42. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
43. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судом першої інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування прийнятого ним рішення були відсутні.
44. З огляду на викладене, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 підлягає скасуванню, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.07.2018 - залишенню в силі.
Керуючись статтями 3 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області задовольнити .
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 743/1027/18 скасувати повністю.
3. Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19 липня 2018 року у справі № 743/1027/18 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко