№ 748/1414/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 748/1414/17

провадження № 61-47129св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Банк «Демарк»,

третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинський Віталій Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області у складі судді Меженнікової С. П. від 26 червня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Шитченко Н. В., від 17 жовтня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» (далі - ПАТ «Банк «Демарк», банк), третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинський В. М., про визнання договору іпотеки недійсним, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та зняття заборони відчуження нерухомого майна.

В обґрунтування позову вказав, що у 2006 році між товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-німецьке спільне підприємство «Інвестекоїр» (далі - ТОВ «Українсько-німецьке спільне підприємство «Інвестекоїр») та ПАТ «Банк «Демарк» було укладено кредитний договір, на забезпечення якого між ним та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є незавершена будівництвом Чернігівська біологічна фабрика обласної станції захисту рослин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. У 2011 році рішенням виконавчого комітету Новобілоуської сільської ради цьому об`єкту було присвоєно іншу адресу: АДРЕСА_2 .

У 2007 році на підставі іпотечного договору приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Гостар Л. А. вчинено виконавчий напис № 2363 про звернення стягнення на передане в іпотеку майно.

При укладенні іпотечного договору сторонами не було дотримано вимог закону, що діяв у той період, а саме положень статей 5, 16 Закону України «Про іпотеку», та частини третьої статті 331 ЦК України, а тому цей договір має бути визнаний недійсним на підставі статті 215 ЦК України.

На момент укладання оспорюваного договору передача в іпотеку об`єктів незавершеного будівництва здійснювалась виключно шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва, а не самого об`єкту чи майнових прав на нього. Права користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва, в іпотеку не передавалися, що унеможливлює само по собі виникнення іпотеки об`єкта незавершеного будівництва.

Виконавчий напис було вчинено на підставі договору іпотеки, який визнається недійсним, а тому його слід визнати таким, що не підлягає виконанню.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки, укладений між ПАТ «Банк «Демарк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинським В. М. та зареєстрований в реєстрі за № 242, предметом якого є: незавершена будівництвом Чернігівська біологічна фабрика обласної станції захисту рослин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 16 жовтня 2007 року про звернення стягнення на передане в іпотеку майно, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Гостар Л. А., зареєстрований у реєстрі за № 2363; зняти заборону відчуження належного ОСОБА_1 вказаного нерухомого майна, а саме: незавершеної будівництвом Чернігівської біологічної фабрики обласної станції захисту рослин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , накладену приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинським В. М., зареєстровану в реєстрі 02 березня 2006 року за № 25.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 26 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звернувшись до суду із цим позовом у червні 2017 року, позивач пропустив встановлений законом трирічний строк позовної давності, про наслідки застосування якого заявив відповідач. При цьому суд дійшов висновку про підставність позовних вимог у зв'язку з недотриманням сторонами оскаржуваного правочину

статей 5, 16 Закону України «Про іпотеку» під час його укладення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 жовтня 2018 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 26 червня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом сплив 02 березня 2009 року, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову на підставі статті 267 ЦК України є обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при укладенні оскаржуваного договору іпотеки сторони не дотрималися вимог закону, що діяв у той період, а саме положень статей 5, 16 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 331 ЦК України, а тому цей договір має бути визнаний недійсним на підставі статті 215 ЦК України. Відповідач не дотримався форми подання заяви про застосування строків позовної давності.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 19 листопада 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою суду від 07 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із договором купівлі-продажу від 17 березня 2000 року та додаткової угоди до договору від 10 жовтня 2000 року, посвідчених приватним нотаріусом Борисенко Н. Б., договором від 20 травня 2004 року, посвідченим приватним нотаріусом Ковтун К. В., яким внесено зміни до договору купівлі-продажу щодо строків завершення будівництва незавершене будівництво Чернігівської біологічної фабрики обласної станції захисту рослин належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 60-64).

01 березня 2006 року між ВАТ «Банк «Демарк» та ТОВ «Українсько-німецьке спільне підприємство «Інвестекоїр» укладено кредитний договір № 132, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії строком до 28 лютого 2007 року (а.с. 44-45).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором 02 березня 2006 між ВАТ «Банк «Демарк» та ОСОБА_1 , який виступив як майновий поручитель ТОВ «Українсько-німецьке спільне підприємство «Інвестекоїр», укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинським В. М. (а.с. 46-50). Предметом іпотеки є незавершена будівництвом Чернігівська біологічна фабрика обласної станції захисту рослин літ. «А-2» готовністю 96 %; склад літ. «Б-1» готовністю 93 %, знос 20 %; гараж літ. «В-1» готовністю 95 %, знос 20 %, підстанція літ. «Г-1» готовністю 55 %, знос 20 %; теплиця літ «Д-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 29 серпня 2000 року, укладеним строком на 25 років між Новобілоуською сільською радою Чернігівського району та ОСОБА_1 , предмет іпотеки знаходиться на території Новобілоуської сільської ради Чернігівського району на орендованій позивачем земельній ділянці (а.с.14-17).

Передача в іпотеку прав на вказану земельну ділянку іпотекодавцем ОСОБА_1 не здійснювалася.

На підставі рішення виконавчого комітету Новобілоуської сільської ради № 48 від 14 квітня 2011 року вказаному об`єкту нерухомості присвоєно адресу: АДРЕСА_2 (а.с. 18-19).

Відповідач заявив про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам постанова суду апеляційної інстанції відповідає не в повному обсязі.

Щодо обґрунтованості позовних вимог

Згідно із частиною другою статті 5 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі у редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору іпотеки) предметом іпотеки може бути об`єкт незавершеного будівництва.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про іпотеку» передача в іпотеку об`єктів незавершеного будівництва здійснювалась шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва.

За змістом частини четвертої статті 6 Закону України «Про іпотеку», якщо земельна ділянка, на якій розташована будівля (споруда), що передається в іпотеку, належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлю (споруду) її новий власник набуває права і обов`язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цих Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положення статей 6, 16 Закону України «Про іпотеку» на час укладення оспорюваного договору іпотеки об`єкту незавершеного будівництва не містили застережень щодо недійсності (нікчемності) такого правочину в разі відсутності передачі іпотедокодавцю прав на орендовану земельну ділянку, на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва.

Отже, договір іпотеки об`єкту незавершеного будівництва, укладений 02 березня 2006 між ВАТ «Банк «Демарк» та ОСОБА_1 , є оспорюваним правочином, дійсність якого заперечує позивач як іпотекодавець.

У справі, що переглядається, суди установили, що права на орендовану позивачем земельну ділянку, на якій розташований переданий в іпотеку об`єкт незавершеного будівництва, при укладенні договору іпотеки не були передані іпотекодержателю - ВАТ «Банк «Демарк».

Ця обставина потенційно може свідчити про ймовірне порушення прав іпотекодержателя, а не іпотекодавця, оскільки, враховуючи вимоги частини четвертої статті 6 Закону України «Про іпотеку», утруднює для іпотекодержателя процес звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання. Однак ні іпотекодержатель, ні інша заінтересована особа з цих підстав не заперечують дійсність договору іпотеки.

Разом з тим, передача ОСОБА_1 як власником належного йому на праві власності об`єкту незавершеного будівництві в іпотеку банку без передачі іпотекодержателю прав на земельну ділянку під названим об`єктом жодним чином не порушує права та законні інтереси позивача як іпотекодавця.

Також в межах цієї справи позивач не заявляв про порушення своїх прав як орендаря земельної ділянки на території Новобілоуської сільської ради Чернігівського району, на якій розташований переданий в іпотеку об`єкт незавершеного будівництва, внаслідок укладення оспорюваного договору іпотеки. Не містять таких даних і матеріали справи, враховуючи, що ОСОБА_1 орендує вказану ділянку на підставі договору оренди землі, строк якого спливає 29 серпня 2025 року, і кредитор такі права останнього не оспорює.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічна норма закріплена також у статті 4 ЦПК України.

З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділяється особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливе порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, та характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість захисту в обраний ним спосіб.

Враховуючи, що позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання своїх суб`єктивних прав внаслідок укладення ним договору іпотеки щодо належного йому об`єкту незавершеного будівництва без передачі іпотедодержателю прав на земельну ділянку під названим об`єктом, відсутні підстави для судового захисту прав позивача шляхом визнання недійсним договору іпотеки.

Вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та зняття заборони відчуження нерухомого майна мають похідний характер від вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, тому також не підлягають до задоволення.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 не відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

Щодо позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14).

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).

Отже, наслідки спливу позовної давності застосовується до обґрунтованого позову за наявності заяви відповідача.

За таких обставин, оскільки укладенням оспорюваного іпотечного договору не були порушені права та законні інтереси позивача, то у задоволенні позову слід відмовити за його безпідставністю, а не у зв`язку із пропуском позивачем строку для звернення до суду із позовом.

Відповідно до вимог частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд вважає за можливе вийти за межі вимог та доводів касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку із його недоведеністю.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 жовтня 2018 року.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк», третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинський Віталій Миколайович, про визнання договору іпотеки недійсним, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та зняття заборони відчуження нерухомого майна.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович