ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 748/4118/23

провадження № 61-1718св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Чернігівській відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми)

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року у складі судді Хоменко Л. В, та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Чернігівській відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), про визнання шлюбу недійсним.

Позов обґрунтований тим, що 28 травня 2021 року вона одружилась з відповідачем, про що Чернігівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) було здійснено відповідний актовий запис за № 16.

Позивач зазначала, що укладений між нею та відповідачем шлюб є фіктивним, без наміру створення сім`ї і набуття прав та обов`язків подружжя. Відповідача вона бачила двічі, а саме: 28 травня 2021 року під час укладення шлюбу та у липні 2023 року в Управлінні державної міграційної служби України в Чернігівській області коли ОСОБА_2 подавав документи на оформлення дозволу на імміграцію в Україну. Їй було відомо, що реєстрація вищевказаного шлюбу із громадянкою України була необхідна ОСОБА_2 для легалізації перебування на території України, отримання на його підставі спочатку посвідки на тимчасове проживання, а у подальшому отримання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання у нашій державі. Після отримання свідоцтва про шлюб відповідач одразу здійснив відшкодування понесених нею витрат разом з винагородою та пообіцяв розлучитись через два роки, але на даний час намагається отримати дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні. У подальшому вона дізналась, що легалізація ОСОБА_2 у такий спосіб була використана ним для безперешкодного перетинання державного кордону України, у тому числі в умовах воєнного стану. Про вказані обставини вона повідомила Управління Служби безпеки України в Чернігівській області та надала відповідне пояснення.

ОСОБА_1 стверджувала, що з моменту укладення шлюбу вони спільно з ОСОБА_2 не проживали, не вели спільний побут та не мали спільного сімейного бюджету. Фактично на момент укладення шлюбу та станом на час подання позову до суду вона проживає разом з батьками за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 , він - мешкає за іншою адресою. Вважала, що визнання шлюбу недійсним є підставою для анулювання актового запису про укладення шлюбу і виданого свідоцтва про шлюб.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 28 травня 2019 року Чернігівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис про одруження № 16.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано підставністю і обґрунтованістю заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. З матеріалів справи та наявних у справі доказів, суд встановив, що у сторін не було наміру на створення сім`ї. Шлюб був зареєстрований лише з метою отримання відповідачем дозволу на проживання в Україні.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач довела наявність правових підстав, передбачених статтею 40 Сімейного кодексу України (далі - СК України), для визнання шлюбу, укладеного між нею та відповідачем, недійсним.

Разом із цим суд визнав необґрунтованимита недоведеними належними доказами доводи ОСОБА_2 про те, що у вказаний період сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року і ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

30 січня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 04 березня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

27 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 (далі - заявник) як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 750/6471/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 591/1860/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 522/11172/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 40 СК України та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Заявник стверджував, що шлюб між ним та ОСОБА_1 був укладений за взаємним бажанням сторін, при укладенні шлюбу у відповідача однозначно був намір створити сім`ю з ОСОБА_3 , причиною тому було особливе відношення до самої неї та особливе ставлення до України.

Заявник зазначав, що позивач не довела суду відсутності у відповідача реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя.

Також ОСОБА_2 посилався на порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності заявника.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 між ОСОБА_2 , громадянином Азербайджанської Республіки, та ОСОБА_1 , громадянкою України, 28 травня 2021 року зареєстровано шлюб, про що Чернігівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) вчинено відповідний актовий запис № 16.

Матеріали справи містять письмові пояснення ОСОБА_1 адресовані Управлінню Служби безпеки України в Чернігівській області, в яких вона пояснила, що зареєструвала фіктивний шлюб з ОСОБА_2 за грошову винагороду, оскільки мала фінансові труднощі. Такий шлюб нею було укладено без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, ведення спільного господарства, тощо. Їй стало відомо, що реєстрація фіктивного шлюбу з громадянкою України була потрібна ОСОБА_2 для легалізації його перебування в Україні й отримання на підставі шлюбу посвідки на тимчасове проживання, а у подальшому (через два роки) дозволу на імміграцію в Україну, а також посвідки на постійне проживання в нашій державі.

З матеріалів справи вбачається, що 07 червня 2021 року та 30 червня 2022 року відповідач звертався до УДМС України в Чернігівській області з заявами на отримання посвідки на тимчасове проживання, які видано 23 червня 2021 року та 11 липня 2022 року, обміняв посвідку на тимчасове проживання 23 червня 2023 року та звернувся за отриманням дозволу на імміграцію 04 липня 2023 року.

Письмовими поясненнями від 04 жовтня 2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (батьки позивача - свідки у справі) встановлено, що орієнтовно у 2022 році вони дізналися, що у травні 2021 року їхня дочка ОСОБА_1 , маючи певні фінансові труднощі та за грошову винагороду уклала фіктивний шлюб із громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 з метою його легалізації на території України, а також оформлення ним документів на право проживання в нашій державі. Після укладення фіктивного шлюбу дочка у сімейних відносинах із вказаним іноземцем не перебувала та не перебуває, спільного побуту не вела, а його місце перебування в Україні їм не відомо. За адресою реєстрації та проживання дочки ОСОБА_2 вони ніколи не бачили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.

У частині другій статті 40 СК України встановлено, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Відповідно до статті 42 СК України право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність, якої обмежена.

Звертаючись до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним ОСОБА_1 посилалася на те, що вона мала певні фінансові труднощі і за укладення шлюбу вона отримала фінансову винагороду. У той же час відповідач мав на меті укладення такого шлюбу для легалізації його перебування та проживання на території України.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 зазначав, що шлюб був укладений за взаємним бажанням сторін, при укладенні шлюбу у відповідача однозначно був намір створити сім`ю з ОСОБА_3 , причиною тому було особливе відношення до самої неї та особливе ставлення до України.

У статтях 12 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 та визнання недійсним шлюбу, укладеного між нею та ОСОБА_2 , оскільки позивач надала судам належні, допустимі та переконливі докази, які свідчать про фіктивність цього шлюбу.

Так, судами встановлено, що місцем реєстрації та проживання ОСОБА_3 є будинок АДРЕСА_1 .

Місцем реєстрації ОСОБА_2 є будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується даними відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області.

Будь-яких доказів щодо спільного проживання сторін за однією адресою матеріали справи не містять, таких доказів не надав і відповідач під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, зокрема останній не надав судам фотосвітлин, спілкування будь-якими засобами зв`язку, інших доказів на підтвердження спільного проживання.

Разом із цим з показів свідків у справі встановлено, що за адресою реєстрації та проживання ОСОБА_3 ОСОБА_2 ніколи не з`являвся, спільного побуту вони не вели, у сімейних відносинах ОСОБА_3 . Із вказаним іноземцем не перебувала та не перебуває.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що позивач не довела відсутності у відповідача реального наміру створити сім`ю. Такі ж доводи були наведені відповідачем і у апеляційній скарзі. Надаючи оцінку таким доводам, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що «апелянт жодним доказом об`єктивно не підтвердив, що у вказаний період сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю». Разом із цим ОСОБА_3 на підтвердження заявлених нею позовних вимог надала докази на підтвердження обставин реєстрації шлюбу з відповідачем без їх реального наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що вирішуючи спір суди не застосували правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 750/6471/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 591/1860/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 522/11172/16-ц, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Верховний Суд висловлює правові висновки у певних справах з огляду на встановлення судами фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в певних суспільних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі № 285/720/16-ц про визнання шлюбу фіктивним, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог про визнання шлюбу недійсним (фіктивним). Посилання позивача на припинення сімейних стосунків та на наявні конфлікти, які виникають між ним та відповідачкою є підставою для розірвання шлюбу, а не для визнання його недійсним.

У справі № 750/6471/15-ц Верховний Суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, погодився з його висновком про те, що позивач не довела відсутності у відповідача реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя. За таких обставин самі по собі доводи позивача про те, що метою укладення шлюбу для відповідача було отримання квартири не дає підстав для визнання шлюбу недійсним.

У справі № 591/1860/16-ц Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не довела відсутності у подружжя реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя. За таких обставин самі по собі доводи позивача про те, що метою укладення шлюбу для відповідача було отримання житлового будинку, не дають підстав для визнання шлюбу недійсним з підстав фіктивності.

У справі № 522/11172/16-ц Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову про визнання шлюбу недійсним, оскільки суди встановили, що шлюб між сторонами укладено за їх взаємною згодою, волевиявлення сторін на укладення шлюбу було добровільним. За взаємною згодою між сторонами укладено церковний шлюб. За час шлюбу сторони вели спільне господарство, подорожували разом, про що свідчать їхні спільні фотографії. Відповідач бажала мати дітей від шлюбу, що підтверджено копією медичної карти Прикарпатського центру репродукції людини, в якому вона перебувала на обліку в період з 2008 року по 2012 рік, проходила відповідні медичні обстеження, лікування з хірургічним втручанням, гормональні стимуляції. Доводи позивача про те, що вони не вели спільного господарства спростовуються розпискою від 26 серпня 2012 року про повернення позивачу речей особистого користування, побутової техніки, посуду, а також 2 400,00 грн, що є половиною вартості спільного майна домашнього побуту.

Верховний Суд, проаналізувавши наведені заявником постанови, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків щодо застосування норми права, оскільки предмети позовів та їх нормативно-правове обґрунтування не є подібними зі справою, яка переглядається, у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини.

Аналізуючи доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, колегія суддів Верховного Суду виходить із такого.

Згідно з частиною п`ятою статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).

З матеріалів справи видно, що розгляд справи в Чернігівському апеляційному суді відбувався за участю представника ОСОБА_2 - адвоката Мочинського А. Р., який до заяви про вступ у справу як представника відповідача долучив копію ордера на надання правничої (правової) допомоги від 11 грудня 2023 року та зазначив про наявність у нього офіційної електронної адреси: ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року, ухвалою від 27 грудня 2023 року справу призначено до розгляду в Чернігівському апеляційному суді на 23 січня 2024 року о 14 год 00 хв. Вирішено про день та час розгляду справи повідомити учасників справи.

Указані ухвали суду були надіслані на офіційну електронну адресу адвоката Мочинського А. Р. ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчать довідки про доставку електронного листа, складені відповідальним працівником Чернігівського апеляційного суду.

Разом із цим судова повістка про виклик у судове засідання була надіслана Чернігівським апеляційним судом на адресу ОСОБА_2 , яка зазначена ним у поданій до суду апеляційній скарзі: АДРЕСА_3 , і отримана останнім 11 січня 2024 року.

19 січня 2024 року адвокат Мочинський А. Р. надіслав на адресу Чернігівського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із погіршенням стану здоров`я ОСОБА_2 і у зв`язку з його участю у розгляді іншої справи в Господарському суді Київської області.

Згідно зі статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Чернігівський апеляційний суд, розглянувши подане представником відповідача клопотання, дійшов висновку, що підстав для відкладення розгляду справи в суді апеляційної інстанції немає, оскільки адвокат Мочинський А. Р. на підтвердження викладених у клопотанні доводів не надав належних доказів.

За таких обставин підстав вважати, що судом апеляційної інстанції були порушені норми процесуального права і справа розглянута у відсутності відповідача, у суду касаційної інстанції немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська