Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 750/10411/19

провадження № 61-3713св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції»,

третя особа - Мовчан Олег Михайлович ,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарг, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Гайдамаченко Тамара Петрівна, на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 грудня 2019 рокуу складі судді Требух Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 січня 2021 року у складі колегії суддів: Губар В. С., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» (далі - ДП «ДЦСЕСП») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона з відповідачем перебувала у трудових відносинах та з 23 червня 2017 року обіймала посаду заступника начальника Чернігівської обласної філії ДП «ДЦСЕСП». Наказом відповідача від 29 серпня 2019 року № 458-ос, який підписано виконуючим обов`язки директора підприємства ОСОБА_3 , трудовий договір з нею припинено на підставі пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України та пункту

6 частини першої статті 29 Закону України «Про запобігання корупції». В якості обґрунтування її звільнення у наказі зазначено про наявність у неї реального конфлікту інтересів, що має постійний характер, через перебування у її підпорядкуванні чоловіка, який займав посаду техніка-лаборанта на підприємстві, та із незгодою, на думку роботодавця, на врегулювання конфлікту інтересів шляхом переведення на вакантні рівнозначні або нижчі посади.

Вважає звільнення з роботи незаконним, оскільки жодного конфлікту інтересів немає, її чоловік не перебував у її прямому підпорядкуванні. Крім того, їй не надавався роботодавцем строк, встановлений статтею 27 Закону України «Про запобігання корупції» для добровільного врегулювання ситуації, яка склалася.

Посилаючись на викладене, позивач просила поновити її на роботі у

ДП «ДЦСЕСП» на посаді заступника начальника Чернігівської обласної філії та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу

з 30 серпня 2019 року по день фактичного поновлення на роботі.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 15 січня 2021 року,позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Чернігівської обласної філії ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції».

Стягнуто з ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 серпня по 19 грудня

2019 року у розмірі 44 525,19 грн. Вирішено питання щодо розподілу судового збору. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем вже на другий день проведення розслідування прийнято рішення про звільнення позивача з займаної посади, без проведення ретельної перевірки та вжиття всіх заходів для усунення виявленого на думку відповідача конфлікту інтересів, з позбавлення можливості позивача самостійно позбавитись приватного інтересу. Крім того, позивач як заступник начальника філії ДП «ДЦСЕСП» в силу своїх посадових обов`язків не мала відношення до прийняття на роботу або звільнення з роботи техніка-лаборанта випробувальної лабораторії підприємства, яку займав чоловік позивача. Прийом на роботу та звільнення з роботи працівників філії до посадових обов`язків позивача не належав, оскільки здійснюється директором підприємства чи виконуючим його обов`язки. Отже, на думку судів попередніх інстанцій, чоловік позивача ОСОБА_1. не перебував у її прямому підпорядкуванні. При цьому за результатами проведення службового розслідування за фактом порушення позивачем вимог статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» складений акт службового розслідування 27 вересня 2019 року, тобто через значний проміжок часу вже після звільнення ОСОБА_1 , яке відбулось

29 серпня 2019 року, та після звільнення 09 вересня 2019 року чоловіка позивача з роботи за власним бажанням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що до повноважень позивача належало здійснення контролю стосовно структурних підрозділів Чернігівської обласної філії підприємства, в тому числі випробувальної лабораторії, в якій з 02 липня 2018 року на посаді техніка-лаборанта працював її чоловік ОСОБА_4 . Усупереч приписам статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» позивачем як керівником з 02 липня 2018 року до 29 серпня

2019 року не було здійснено жодних дій щодо недопущення виникнення реального конфлікту інтересів, а тому вважає звільнення позивача законним.

Відзиви на касаційну скаргу

У квітні та травні 2021 року від ОСОБА_1 та ДП «ДЦСЕСП» надійшли відзиви на касаційну скаргу, в якому сторони посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначали, що чоловік позивача не перебував у прямому підпорядкуванні останньої. Крім того, ОСОБА_1 не є особою, на яку розповсюджуються вимоги Закону України «Про запобігання корупції».

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 22 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з ДП «ДЦСЕСП» та

з 23 червня 2017 року обіймала посаду заступника начальника Чернігівської обласної філії ДП «ДЦСЕСП».

Чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_1. працював на посаді техніка-лаборанта випробувальної лабораторії Чернігівської обласної філії ДП «ДЦСЕСП»

з 02 липня 2018 року на підставі наказу від 19 червня 2018 року. Зазначений наказ про прийом ОСОБА_4 на роботу підписаний виконуючим обов`язки ДП «ДЦСЕСП» ОСОБА_5

27 серпня 2019 року начальник юридичного відділу ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» Мовчан О. М. звернувся до виконуючого обов`язки директора підприємства ОСОБА_3 із доповідною запискою про наявність реального конфлікту інтересів, пов`язаного із перебуванням з 02 липня 2018 року у прямому підпорядкуванні у заступника начальника Чернігівської обласної філії підприємства ОСОБА_1 її чоловіка ОСОБА_4 .

Запропоновано провести службове розслідування за фактом бездіяльності заступника начальника Чернігівської обласної філії підприємства

ОСОБА_1. щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів, невідкладно вжити передбачених законодавством України заходів щодо врегулювання реального конфлікту інтересів.

27 серпня 2019 року за наказом виконуючого обов`язки директора підприємства ОСОБА_3 створено комісію для проведення службового розслідування за фактом порушення заступником начальника ОСОБА_1 вимог статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» у зв`язку з неповідомленням з 03 липня 2018 року керівника підприємства про наявність у неї реального конфлікту інтересів. Строк проведення службового розслідування встановлено з 27 серпня 2019 року до 27 вересня 2019 року та визначити склад правопорушення та подати пропозиції щодо недопущення порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції».

27 серпня 2019 року виконуючий обов`язки директора підприємства

ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 із письмовою пропозицією про переведення її на вакантні посади в порядку врегулювання конфлікту інтересів. На зазначеному листі міститься напис ОСОБА_1 про те, що вона не згодна з переведенням на будь-яку із запропонованих в цьому листі посад.

28 серпня 2019 року ОСОБА_1 надала пояснювальну записку про те, що її посада не належить до переліку кола осіб, визначених у пунктах «а», «в-з» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції». Призначення ОСОБА_4 на посаду техніка-лаборанту з нею не погоджувалось.

Наказом від 29 серпня 2019 року № 458-ос трудовий договір з ОСОБА_1 припинено у зв`язку з наявністю у неї реального конфлікту інтересів, що має постійний характер, та її незгодою на врегулювання конфлікту інтересів шляхом її переведення на вакантні рівнозначні або нижчі посади.

ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Чернігівської обласної філії державного підприємства ДП «ДЦСЕСП» 29 серпня 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України та пункту 6 частини першої статті 29 Закону України «Про запобігання корупції».

29 серпня 2019 року ОСОБА_1. звернувся до виконуючого обов`язки директора ДП «ДЦСЕСП» ОСОБА_3. із заявою про звільнення за угодою сторін.

На заяву ОСОБА_4 про звільнення його з роботи за угодою сторін, виконуючий обов`язки директора ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» ОСОБА_3. надав письмову відповідь про відсутність між сторонами домовленості про звільнення за угодою сторін та запропоновано звільнитись за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України.

02 вересня 2019 року ОСОБА_1. звернувся до відповідача про звільнення за власним бажанням та наказом від 09 вересня 2019 року останнього звільнено з роботи з 16 вересня 2019 року на підставі статті 38 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Аналогічний зміст цього права відображено у положенні статті 5-1 КЗпП України, відповідно до якого держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.

У статті 7 КЗпП України визначено, що особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

За змістом статті 25-1 КЗпП України власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв`язку з виконанням трудових обов`язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.

На підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством.

Пунктом 9 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

У статті 41 КЗпП України передбачені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов, зокрема трудовий договір може бути розірваний у випадку перебування всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції» у прямому підпорядкуванні у близької особи (пункт 4 частини першої цієї статті).

Розірвання договору у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина четверта статті 41 КЗпП України).

Зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначається Законом України «Про запобігання корупції» (далі - Закон).

Заступник начальника Чернігівської обласної філії ДП «ДЦСЕСП»

ОСОБА_1. відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої

статті 3 Закону є посадовою особою юридичної особи публічного права.

Статтею 1 Закону визначено, що пряме підпорядкування - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням.

Згідно зі статтею 1 Закону під потенційним конфліктом інтересів розуміють наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення дії, який повинен мати об`єктивний вираз, а також часовий взаємозв`язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому.

Приватний інтерес згідно зі статтею 1 Закону є будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

При цьому приватний інтерес не обмежується фінансовими чи матеріальними інтересами або тими інтересами, які дають службовій особі пряму особисту вигоду, в тому числі неправомірну.

Потенційний конфлікт інтересів, як і реальний конфлікт інтересів має три складові: перша складова - це наявність у особи повноваження, які можуть бути використані для задоволення приватного інтересу; друга складова - це наявність у особи приватного інтересу в тій сфері, в якій він виконує зазначені вище повноваження; третя складова - це ризик впливу приватного інтересу державного службовця на об`єктивність чи неупередженість прийняття ним рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених обов`язків та повноважень в майбутньому.

На відміну від реального конфлікту інтересів при потенційному конфлікті суперечність між приватним інтересом і службовими повноваженнями існує так само, як при реальному, різниця ж полягає в тому, що у випадку потенційного конфлікту приватний інтерес може вплинути на об`єктивність прийняття службовцем рішення чи вчинення діянь лише в майбутньому при настанні певних обставин.

Згідно з приписами абзацу першого частини першої статті 27 Закону України «Про запобігання корупції» не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв`язку з виконанням повноважень близьким їм особам особи, зазначені у підпунктах «а», «в» - «з» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Разом із тим, обмеження щодо прямого підпорядкування близьких осіб для передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» осіб, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стаття 27 Закону України «Про запобігання корупції» не містить.

Однак, відсутність заборони прямого підпорядкування близьких осіб для, зокрема, керівників юридичних осіб публічного права не спростовує можливості виникнення у такому разі потенційного чи реального конфлікту інтересів при здійсненні ними службових обов`язків.

Зокрема, частиною першою статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону (в тому числі посадові особи юридичних осіб публічного права), зобов`язані вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

В Методичних рекомендацій щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, затверджених рішенням НАЗК від 29 вересня 2017 року № 839, визначено алгоритм дій керівника у зв`язку із виникненням у підлеглої особи конфлікту інтересів, де, зокрема, зазначено, що врегулювання конфлікту інтересів є безпосередньою сферою відповідальності керівника, рівень якого дозволяє вжити заходи, які б в повній мірі забезпечували запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. Саме безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, володіє ситуацією у підконтрольній чи підпорядкованій сфері, обізнаний з обсягом повноважень підлеглих осіб та способами реалізації таких повноважень, повноважний ухвалювати рішення щодо підлеглих, а отже має всі можливості для вжиття ефективних заходів з урахуванням всіх обставин, а також передбачити наслідки таких заходів. Важливо пам`ятати, що цей процес є вкрай відповідальним, адже невірно обраний захід може призвести не тільки до неефективного врегулювання конфлікту інтересів, а й до кваліфікації таких діянь керівника як неправомірних.

Статтею 29 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено заходи зовнішнього та самостійного врегулювання конфлікту інтересів. Згідно з нормами цієї статті зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом: 1) усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів; 2) застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень; 3) обмеження доступу особи до певної інформації;

4) перегляду обсягу службових повноважень особи; 5) переведення особи на іншу посаду; 6) звільнення особи.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону, звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади у зв`язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється у разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, в тому числі через відсутність її згоди на переведення або на позбавлення приватного інтересу.

Отже, звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади у зв`язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється лише в разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, тобто звільнення особи є крайнім способом врегулювання конфлікту інтересів.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 15 травня 2019 у справі № 487/194/17-ц, від 03 грудня 2020 року у справі № 3354/120/18.

Згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно з пунктом 1.3 посадової інструкції техніка-лаборанта випробувальної лабораторії Чернігівської обласної філії ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» призначення на посаду техніка-лаборанта та звільнення з неї здійснюється директором підприємства за поданням начальника філії із дотримання вимог чинного законодавства про працю.

Пунктом 7.3 інструкції передбачено, що технік-лаборант випробувальної лабораторії підпорядковується безпосередньо начальнику випробувальної лабораторії.

Судами правильно установлено, що ОСОБА_1 як заступник начальника філії ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» в силу своїх посадових обов`язків не має відношення до прийняття на роботу або звільнення з роботи техніка-лаборанта Випробувальної лабораторії. Прийом на роботу та звільнення з роботи працівників філії до її посадових обов`язків не належить, оскільки здійснюється директором підприємства чи виконуючим його обов`язки.

Отже, суди правильно виходили із того, що технік-лаборант випробувальної лабораторії підприємства ОСОБА_1. не перебував у прямому підпорядкуванні у заступника начальника Чернігівської обласної філії підприємства ОСОБА_1.

Крім того, відповідачне використав усіх інших способів вирішення конфлікту, передбачених частиною першою статті 29 Закону, зокрема такі як усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів; застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень; обмеження доступу особи до певної інформації; перегляду обсягу службових повноважень особи.

Також судом апеляційної інстанції правильно враховано, що чоловік позивача ОСОБА_1. на момент звільнення ОСОБА_1 з роботи звернувся 29 серпня 2019 року до виконуючого обов`язки директора

ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» ОСОБА_3. із заявою про звільнення за угодою сторін, на що йому було відмолено через відсутність такої домовленості та запропоновано за власним бажанням на підставі положення статті 38 КЗпП України.

02 вересня 2019 року ОСОБА_1. звернувся до відповідача про звільнення за власним бажанням та наказом від 09 вересня 2019 року останнього звільнено з роботи з 16 вересня 2019 року на підставі статті 38 КЗпП України.

Вказане свідчить про вжиття чоловіком позивача заходів самостійного врегулювання конфлікту інтересів в межах строку службового розслідування, встановленого роботодавцем з 27 серпня 2019 року до

27 вересня 2019 року.

Крім того, за результатами проведення службового розслідування за фактом порушення заступником начальника Чернігівської обласної філії підприємства ОСОБА_1. вимог статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» складений акт службового розслідування 27 вересня 2019 року, тобто через значний проміжок часу вже після звільнення ОСОБА_1 , яке відбулось 29 серпня 2019 року. Водночас, у матеріалах справи відсутні належні і допустимі документальні докази повідомлення позивача

ОСОБА_1 про засідання комісії зі службового розслідування та ознайомлення її з актом, складеним за результатами службового розслідування.

За таких обставин,правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем на другий день проведення розслідування прийнято рішення про звільнення позивача з займаної посади, без проведення ретельної перевірки та без вжиття всіх заходів для усунення виявленого, на думку відповідача, конфлікту інтересів, з позбавлення можливості позивача самостійно позбавитись приватного інтересу.

Установивши, що чоловік ОСОБА_1 . ОСОБА_1. не перебував у прямому підпорядкуванні позивача, відповідач не використав усіх інших способів вирішення конфлікту, передбачених частиною першою

статті 29 Закону, не пов`язаних зі звільненням позивача, що є крайньою мірою у врегулюванні конфлікту інтересів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач порушив норми трудового законодавства при звільненні позивача, а тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі частини другої

статті 235 КЗпП України, який визначено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивачем не було здійснено жодних дій щодо недопущення виникнення реального конфлікту інтересів є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка та правильно зазначено про те, що при прийнятті на роботу ОСОБА_1. заповнював особову картку працівника, в якій зазначив ОСОБА_1 як дружину і наказ про прийняття на роботу ОСОБА_4 виданий тоді, коли позивач вже займала посаду заступника начальника філії, тобто керівництву підприємства було відомо про ймовірний конфлікт інтересів з моменту прийняття на роботу ОСОБА_4 і жодних дій щодо врегулювання цього конфлікту інтересів вчинено не було.

При цьому відповідач ДП «ДЦСЕСП» судові рішення в касаційному порядку не оскаржує. Навпаки, підприємством був поданий відзив на касаційну скарги колишнього виконуючого обов`язку підприємства ОСОБА_3., який підписав наказ про звільнення позивача з роботи, в якому підприємство посилається на те, що звільнення позивача відбулось з порушенням чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 підписувала табелі обліку робочого часу та службові записки про преміювання своєму чоловіку не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки наявні у матеріалах справи службові записки щодо преміювання не містять в переліку працівників ОСОБА_4 .

Посилання ОСОБА_3 на постанову Верховного Суду від 13 травня

2020 року у справі № 569/858/18 (провадження № 61-40525св18) є помилковим, оскільки у цій справі судом установлено пряме підпорядкування близької особи з посадовою особою юридичної особи публічного права, однак у справі, яка переглядається, такого підпорядкування судами не установлено, отже правовідносини не є подібними.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судове рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Гайдамаченко Тамара Петрівна, залишити без задоволення,

а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 грудня 2019 рокута постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 січня 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта