Постанова
Іменем України
30 березня 2020 року
місто Київ
справа № 750/11196/17
провадження № 61-38358св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Бондар Микола Костянтинович, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Губар В. С., Онищенко О. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частину зазначеної квартири та визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 24 грудня 1983 року він уклав шлюб з ОСОБА_4 , у якому народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час шлюбу, 06 травня 1997 року, за спільні сімейні кошти позивач з ОСОБА_4 придбали квартиру АДРЕСА_1 , де позивач мешкає і зареєстрований з часу придбання квартири й на момент подання позову. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано 21 квітня 2003 року.
Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Після її смерті спадщину за заповітом прийняв її син ОСОБА_2 та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 січня 2013 року - на квартиру АДРЕСА_1 .
У подальшому, відповідно до свідоцтва від 22 червня 2017 року, приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Прокоф`євою О. М., посвідчено, що власником зазначеної квартири є ОСОБА_3 у результаті придбання цього майна з прилюдних торгів.
Вважаючи своє право власності на спірну квартиру порушеним, позивач просив визнати придбану 06 травня 1997 року квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; визнати за ним право власності на 1/2 частину зазначеної квартири визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 січня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М. К., реєстровий № 5, згідно з яким ОСОБА_2 став власником квартири АДРЕСА_1 за заповітом після смерті ОСОБА_4 .
Стислий виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги визнав у повному обсязі.
ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позову у зв`язку з його необґрунтованістю, також просив застосувати до спірних правовідносин правила про позовну давність.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 , що придбана 06 травня 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 січня 2013 року, посвідчене приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М. К., реєстровий № 5, згідно з яким ОСОБА_2 став власником квартири АДРЕСА_1 за заповітом після смерті ОСОБА_4 .
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що спірна квартира придбана під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, тому під час поділу майна, частки сторін в цій квартирі є рівними. Суд першої інстанції не взяв до уваги заяву ОСОБА_3 про застосування позовної давності, оскільки заява має бути подана стороною у справі.
Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що до участі у справі не залучено як співвідповідача ОСОБА_3 , який є власником спірного майна на момент вирішення спору, а також апеляційний суд застосував до спірних правовідносин правила позовної давності. Додатково апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не мав права визнавати спірну квартиру належною на праві спільної сумісної власності, оскільки один із подружжя помер, а також апеляційний суд вважав помилковими висновки про визнання недійсним свідоцтва про право власності недійсним в цілому.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року та залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2018 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин правила позовної давності, оскільки заявник звернувся до суду з позовом, коли йому стало відомо про порушення своїх прав як співвласника квартири. Також ОСОБА_1 заперечує проти залучення ОСОБА_3 як співвідповідача у справі, оскільки позов до нього не пред`являвся. Вважає, що апеляційний суд, дійшовши висновку, що заявник має право на 1/2 частину квартири, вправі був визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину на заповітом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 просить касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Зазначає, що хоча безпосередньо позовні вимоги до нього не пред`явлені, проте їх задоволення має наслідком позбавлення його власності на спірну квартиру.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 грудня 1983 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_4 , у якому народився ОСОБА_2 .
У період шлюбу, 06 травня 1997 року від імені ОСОБА_4 придбано квартиру АДРЕСА_1 , де на момент розгляду справи проживав ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 шлюб між ними розірвано 21 квітня 2003 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 04 січня 2013 року ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка складається з квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва від 22 червня 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Прокоф`євою О. М. посвідчено, що власником спірної квартири є ОСОБА_3 в результаті придбання цього майна з прилюдних торгів на підставі акта державного виконавця про проведені електронні торги. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав, право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру зареєстровано 22 червня 2017 року.
Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах
Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном (частина перша статті 22 КпШС України).
Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з тих підстав, що його подано до неналежного складу відповідачів у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові
від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року).
Аналогічні положення передбачені і у чинному ЦПК України.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спір у цій справі стосується прав та інтересів ОСОБА_3 , який залучений до участі у справі як третя особа. При цьому без відповідної заяви або клопотання позивача про заміну відповідача чи залучення співвідповідача суд не вправі залучати до участі у справі інших осіб як відповідачів, які не визначені у такому процесуальному статусі позивачем.
Верховний Суд врахував, що спір виник з приводу нерухомого майна, яке перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а 04 січня 2013 року видано свідоцтво про право на спадщину у порядку спадкування за заповітом, у тому числі і на частку ОСОБА_1 у спільному майні. При цьому на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом спірне нерухоме майно вибуло з власності ОСОБА_2 та щодо нього зареєстроване право власності за ОСОБА_3 .
Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача, належним співвідповідачем у такій справі має бути особа, право власності на майно якої оспорюється.
Верховний Суд врахував, що визнання відповідачем позову порушує права та інтереси ОСОБА_3 , який набув у власність спірне майно, оскільки подібне рішення ставить під сумнів правомірність набуття ОСОБА_3 у власність спірної квартири. У справі, що переглядається, відсутні невизнані або оспорювані відповідачем права позивача, а визнання позову відповідачем призвело до порушення прав та інтересів третьої особи у справі.
У цій справі залучення належного співвідповідача до участі у справі має принципове значення, оскільки це пов`язане також й з обранням належних та ефективних способів захисту прав позивача. Обраний спосіб захисту особи, яка наполягає на застосуванні судового захисту її цивільного права та інтересу, має відповідати характеру та природі спірних правовідносин.
Оскільки позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, то висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову є обґрунтованими.
Щодо правових підстав застосування позовної давності
За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист порушених прав або інтересів.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з неналежним складом відповідачів у справі, наведене свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Отже, оскільки позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, то висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку із спливом позовної давності, про яку заявив належний відповідач у справі, а також оцінка фактичних обставин справи по суті заявлених позовних вимог є передчасними саме у зв`язку з неналежністю складу учасників справи. При цьому, такі порушення, допущені апеляційним судом, не призвели до неправильного вирішення спору по суті, а тому не є підставою для його скасування.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами, предмет спору та належний склад відповідачів у справі. Одночасно Верховний Суд визнає помилковим застосування судом апеляційної інстанції позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову. Правильним в оцінці спірних правовідносин є висновок про пред`явлення позову до неналежного складу відповідачів.
Проте, враховуючи, що недоліки оскаржуваної постанови не впливають на правильність прийнятого рішення у справі, Верховний Суд, застосувавши правило статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги остаточних висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат - не впливають.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко