Постанова

Іменем України

22 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 750/2209/21

провадження № 61-17523св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним попередній договір від 18 жовтня 2013 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , про отримання відповідачем коштів у сумі 10 000,00 дол. США як завдатку за зобов`язанням продати 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 18 жовтня 2013 року між нею і ОСОБА_2 було підписано розписку, яка, на її думку, є попереднім договором купівлі-продажу 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 від 18 жовтня 2013 року, за яким відповідач зобов`язався продати їй 1/2 частину будинку до 01 травня 2014 року. Згідно з розпискою вона сплатила відповідачу 10 000,00 дол. США, однак відповідач не виконав свого зобов`язання і ухиляється від укладення договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку. На письмову вимогу відповідач відмовився повертати їй кошти, оскільки він не зобов`язувався продати їй 1/2 частину будинку та не має перед нею жодних зобов`язань і немає підстав для повернення грошових коштів, які є завдатком.

Вважає, що попередній договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 у формі розписки потребував нотаріального посвідчення. Оскільки цей договір не був нотаріально посвідчений, він є недійсним. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Новозаводський районний суд м. Чернігова рішенням від 04 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки у розписці від 18 жовтня 2013 року грошова сума в розмірі 10 000,00 дол. США визначена саме як завдаток, і цей правочин слід розцінювати як забезпечення виконання зобов`язання - завдаток за продаж належної відповідачу частини житлового будинку. Для правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання законодавством встановлена обов`язкова письмова форма його укладення, і ця вимога закону була дотримана. Водночас позивачка не надала суду належних доказів на підтвердження вимог, заявлених у позові.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Чернігівський апеляційний суд постановою від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2021 року змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що оскільки попередній договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 , оформлений у вигляді розписки від 18 жовтня 2013 року, нотаріально не посвідчений, він підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину. Разом з тим, позивачка не заявила вимог, які відновлювали б її порушене право, тому у задоволенні позову необхідно було відмовити у зв`язку з обранням неналежного способу захисту. Суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю підстав для визнання попереднього договору недійсним, тобто з помилкових мотивів.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року і залишити в силі рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2021 року.

Підставою касаційного оскарження рішення зазначив необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12та застосованого апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні; відсутність правового висновку Верховного Суду щодо можливості застосування статті 570 ЦК України в аналогічних правовідносинах, які виникли між сторонами у цій справі.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що сторони, оформлюючи відповідну розписку 18 жовтня 2013 року, чітко виходили з того, що позивачка дає, а відповідач отримує виключно завдаток, виходячи з умов та наслідків його передання та отримання, а також правовідносин, які він породжує. Відповідач, отримавши відповідну розписку, чітко розумів та бажав (це була його воля), що відповідні кошти, які він отримує, є саме завдатком та як наслідок обидві сторони несуть відповідальність за порушення свого зобов`язання, забезпеченого саме завдатком. Зобов`язанням в спірному випадку сторони розуміли як укладення відповідного договору купівлі-продажу в строк до 01 травня 2014 року. На виконання цього зобов`язання - укласти договір купівлі-продажу - і передавався вказаний завдаток. Саме так його розуміли сторони, і з таких мотивів він передавався та отримувався. У зв`язку з цим помилковим є тлумачення судом вказаної розписки та отриманих коштів як авансу, де чітко зазначено слово «завдаток». Як наслідок, твердження апеляційного суду про те, що вказані кошти були передані як аванс, є неспроможними та суперечать матеріалам справи, зокрема самому змісту розписки.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення у цій справі, повністю підтвердив ті фактичні обставини, на які посилався відповідач, та правильно застосував матеріальні норми права, які регулюють відносини, що виникли між сторонами та як наслідок прийняв абсолютно законне та справедливе рішення. Водночас апеляційний суд необґрунтовано втрутився в довільне тлумачення правочину, що був укладений між сторонами, підмінивши волю його сторін, визнав передані кошти авансом, а не завдатком, що не відповідало внутрішній волі саме учасників правовідносин.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

31 грудня 2021 року справа № 750/2209/21 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з письмовою розпискою від 18 жовтня 2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 000,00 дол. США як завдаток за належну йому 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , та зобов`язується продати вказану частину будинку до 01 травня 2014 року за ціною 21 000,00 дол. США. Гроші отримані повністю до підписання розписки в присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Укладення обумовленого сторонами договору купівлі-продажу частини будинку не відбулося.

15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з письмовою заявою про повернення отриманого ним авансу у розмірі 10 000,00 дол. США протягом одного місяця з дня отримання заяви.

ОСОБА_2 відповідь на зазначену заяву ОСОБА_1 не надав, і в матеріалах справи такої відповіді немає.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору від 18 жовтня 2013 року недійсним, ОСОБА_1 посилалась на статті 203 215 216 220 233 570 635 657 ЦК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, а також висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19, від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц (провадження № 61-6475св20) та від 08 квітня 2021 року у справі № 640/19696/17 (провадження № 61-2624св20).

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Оскільки договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства, між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 10 000,00 дол. США є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком.

Встановивши вказані обставини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що грошові кошти, передані відповідачу, є авансом.

Відповідно до частини першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції установив, що позивачка заявила вимогу про визнання недійсним договору, який був укладений у простій письмовій формі, без його нотаріального посвідчення, та у зв`язку з цим дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, з наведених ним підстав.

Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду, оскільки укладений між сторонами правочин за своєю суттю є попереднім договором купівлі-продажу будинку, який мав би бути нотаріально посвідчений, однак сторони уклали такий договір у простій письмовій формі, що вказує про його нікчемність і виключає можливість визнання такого договору недійсним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувана постанова не суперечить правовому висновку, який зазначений в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов