Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 750/2316/19

провадження № 61-20751св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Вінгаль В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов обґрунтований тим, що 07 травня 2018 року ОСОБА_2 для ведення спільного бізнесу отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 48 000,00 дол. США за договором позики, який оформлено розпискою.

03 січня 2019 року ОСОБА_1 пред`явив ОСОБА_3 вимогу про повернення цих коштів, проте станом на 01березня 2019 року він їх не повернув.

Просив стягнути заборгованість за договором позики у розмірі 48 000,00 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2019 року у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що факт передачі ОСОБА_1 коштів у зазначеній в позовній заяві сумі не оспорювався ОСОБА_2 , однак ОСОБА_1 не довів, що сторони в належній письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов договору позики, зокрема щодо передачі ОСОБА_2 коштів саме на умовах терміновості та зворотності і, відповідно, не підтверджено факту укладення сторонами договору позики, оскільки розписка від 07 травня 2018 не може вважатися борговим документом, вона не містить умов зобов`язального характеру для ОСОБА_2 у частині повернення будь-яких грошових коштів ОСОБА_1 ; запис про те, що «дана росписка повертається ОСОБА_2 при поверненні сорока восьми тисяч доларів США» не підтверджує його обов`язку повернути кошти.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Кінебаса О. М., задоволеночастково, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.Стягненоз ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 938 995,45грн заборгованості за договором позики, що згідно з курсом Національного Банку України (далі - НБУ) станом на 27 лютого 2019 року еквівалентно34 800,00 дол.США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторони в належній письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов щодо передання ОСОБА_1 ОСОБА_2 коштів саме на умовах терміновості та зворотності; складена ними розписка від 07 травня 2018 року є борговим документом, оскільки її зміст сам по собі та у сукупності з описаним записом у блокноті ОСОБА_2 , містить умови зобов`язального характеру для ОСОБА_2 у частині повернення ОСОБА_1 48 000,00 дол. США і частини прибутку від спільної діяльності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми від позичальника до позикодавця.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що за своїм змістом розписка від 07 травня 2018 року не може вважатися борговим документом, оскільки не містить для відповідача умов зобов`язального характеру в частині повернення позивачу коштів.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо справжньої природи відносин, які виникли між сторонами, та дійшов помилкових висновків, що розписка свідчить про укладення змішаного договору, який містить елементи договору позики та спільної діяльності.

Зазначив, що він дійсно отримав від позивача кошти в розмірі 48 000,00 дол. США з метою спільного вирощування соняшнику на полі 7/2 (приблизно 170 га).

Згідно з розпискою сторони зобов`язалися спільно діяти з метою отримання прибутку. Між сторонами виникли відносини зі спільної діяльності.

ОСОБА_2 дійсно є директором Приватного акціонерного товариства науково-виробниче об`єднання «Чернігівеліткартопля» (далі - ПрАТ НВО «Чернігівеліткартопля»), основним видом діяльності якого є за КВЕД 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. На умовах оренди у ПрАТ НВО «Чернігівеліткартопля» перебувають земельні ділянки, що розташовані на території с. Івашківка Городнянського району Чернігівської області та на яких підприємство здійснює вирощування зернових та інших культур. Відповідно до звіту про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2018 року ПрАТ НВО «Чернігівеліткартопля» посівна площа соняшнику у 2018 році становила 777 га. Також, 07 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ПрАТ НВО «Чернігівеліткартопля» укладено договір безпроцентної позики № 2, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передає у власність позичальника грошові кошти у сумі 5 000 000,00 грн.

Отже, ОСОБА_2 , отримавши кошти від позивача, частинами вносив їх на розрахунковий рахунок ПрАТ НВО «Чернігівеліткартопля» за договором безпроцентної позики від 07 травня 2018 року № 2, з метою здійснення витрат з вирощування соняшнику на полі в с. Івашківка Городнянського району Чернігівської області.

Зазначені обставини свідчать, що між сторонами існують договірні відносини зі спільної діяльності.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу лише в межах доводів апеляційної скарги за наявними і додатково поданими доказами у справі.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилався на норми законодавства, що регулюють відносини позики, заперечуючи, що між сторнами виникли правовідносини зі спільної діяльності. ОСОБА_1 просив стягнути зі ОСОБА_2 48 000,00 дол. США боргу за розпискою від 07 травня 2018 року, але під час розгляду справи у суді першої інстанції «згадав» про часткове повернення грошових коштів у сумі 15 000,00 дол. США. Жодних позовних вимог щодо стягнення прибутку від спільної діяльності ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 не заявляли.

Суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданого через представника ОСОБА_5 , мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зазначив, що між сторонами укладено договір позики, оформлений розпискою. Сума позики передана відповідачу в день отримання від нього розписки.

Істотною відмінністю договору позики від інших договорів є обов`язок повернути кошти. У розписці чітко вказано, що при поверненні 48 000,00 дол. США боржнику повертається розписка.

Відсутність у розписці запису про зобов`язання позичальника повернути отримане у борг не є підставою відмови в позові, оскільки склавши і підписавши розписку відповідач взяв на себе зобов`язання повернути борг, такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 686/21857/16.

Оригінал розписки від 07 травня 2918 року перебуває у позивача та не повернуто відповідачу, що підтверджує той факт, що позивач від відповідача позичені кошти не отримав.

Посилання відповідача на те, що розписка за правовою природою є договором про спільну діяльність є необгрунтованими, оскільки істотні умови договору не дотримано і не зазначено у самому договорі.

З урахуванням практики застосування договорів про спільну діяльність можна дійти висновку, що суттєвими умовами є умови про предмет та мету договору, взаємні права та обов`язки учасників спільної діяльності, обов`язки кожного з учасників, розмір та порядок внесення учасниками грошових та майнових внесків у спільну діяльність, координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, порядок наступного спільного використання майна і покриття витрат на його утримання, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій, строк дії договору та умови його припинення. У цьому випадку у розписці зазначається лише мета для якої кредитор надає позичальнику ці кошти.

Оскільки цей договір укладався на грунті дружніх довірчих відносин, то вважався безвідсотковим, тому передбачав повернення боргу разом з пропорційно отриманим прибутком від позичених коштів відповідачу. Тобто твердження, що договір позики є договором про спільну діяльність, є помилковим.

У суді апеляційної інстанції було вказано на вищезазначені твердження, однак суд на власний розсуд визначив договір позики також договором про спільну діяльність і додатково стягнув 1 800,00 дол. США.

Представник позивача - адвокат Кінебас О. М., зазначив, що бажає брати участь у судовому засіданні в суді касаційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Клопотання ОСОБА_2 про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору у розмірі 18 779,90 грн до ухвалення судового рішення у справі судом касаційної інстанції. Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови задоволено. Зупинено виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У січні 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанції встановив, що 07 травня 2018 року складена розписка (оригінал приєднано до матеріалів справи (а. с.120), згідно з текстом якої ОСОБА_2 отримав 07 травня 2018 року від ОСОБА_1 48 000,00 дол. США для спільного вирощування соняшнику на полі 7/2 с. Івашківка. Ці кошти направляються на витрати з вирощування, збирання, доробки, оренди техніки, майна, землі та інших складових на цій площі. Прибуток на цьому полі розподіляється пропорційно вкладеним коштам та іншим понесеним витратам. У разі форс-мажору сторони спільно вишукують вихід протягом наступного року. Ця розписка повертається ОСОБА_2 при поверненні 48 000,00 дол. США. Зазначена розписка не містить зобов`язання щодо повернення коштів.

03 січня 2018 року позивач ОСОБА_1 пред`явив відповідачу ОСОБА_2 вимогу про повернення грошових коштів. Вказана вимога відповідачем залишена без виконання, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи його порушенням зобов`язань, які виникли з договору позики.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з розпискою від 07 травня 2018 року, копія якої знаходиться в матеріалах справи на арк. 5, а оригінал - на арк. 120, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 48 000,00 дол. США для спільного вирощування соняшника на полі 7/2 розміром 170 га у с. Івашківка. У розписці зазначено, що ці кошти спрямовуються на витрати з вирощування, збирання, доробки, оренди техніки, майна, землі та інших складових, та що прибуток від цієї діяльності розподіляється пропорційно вкладеним коштам та іншим понесеним витратам. Також вказано, що у разі форс-мажору сторони спільно вишукують вихід протягомнаступного року. Вказано, що розпискаповертається ОСОБА_2 при поверненні 48 000,00дол. США.

У блокноті ОСОБА_4 сторонизробили запис, згідно з яким станом на 08 жовтня 2018 року ОСОБА_2 винен ОСОБА_1 49800 ,00 дол.США, з яких останньому повернуто 15 000,00дол. США.

03січня 2019 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 вимогу про повернення отриманих 48 000,00дол. США, яку ОСОБА_2 отримав 14 січня 2019 року. У відповіді на неї від 18 січня 2019 року ОСОБА_2 повідомив, що за результатами їх спільної діяльності після закінчення сезону та збирання врожаю розподілено прибуток пропорційно до вкладених коштів і понесених витрат. За результатом цього розподілу ОСОБА_2 передав належні ОСОБА_1 49 800,00 дол. США частинами, а саме: 08 жовтня 2018 року - 15 000,00 дол. США, 28 листопада 2018 року - 10 000,00 дол. США, 06 грудня 2018 року - 9 300,00 дол. США, 10 грудня 2018 року - 15 500,00 дол. США, у зв`язку з чим він не має заборгованості перед ОСОБА_1 . Ці обставини підтверджено копією відповіді ОСОБА_2 на вимогу ОСОБА_1 (арк. 18).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційну скаргу у цій справі подано у листопаді 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що факт передачі ОСОБА_1 коштів у зазначеній в позовній заяві сумі ОСОБА_2 не оспорював, однак ОСОБА_1 не довів, що сторони в належній письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов договору позики, зокрема щодо передачі ОСОБА_2 вказаних коштів саме на умовах терміновості та зворотності і, відповідно, не підтверджено факту укладення сторонами договору позики, розписка від 07 травня 2018 не може вважатися борговим документом, оскільки вона не містить умов зобов`язального характеру для ОСОБА_2 у частині повернення будь-яких грошових коштів ОСОБА_1 ; запис про те, що «дана росписка повертається ОСОБА_2 при поверненні сорока восьми тисяч доларів США» не підтверджує його обов`язку повернути кошти.

Суд апеляційної інстанції, задовольнивши позов частково, виходив з того, що сторони в належній письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов щодо передання ОСОБА_1 спірних коштів ОСОБА_2 саме на умовах терміновості та зворотності; складена ними розписка від 07 травня 2018 року є борговим документом, оскільки її зміст і сам по собі, і у сукупності із записом у блокноті ОСОБА_2 , містить умови зобов`язального характеру для ОСОБА_2 в частині повернення ОСОБА_1 48 000,00 дол. США і частини прибутку від спільної діяльності.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої, третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішеня суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Суд першої інстанції дійшовши висновку про відмову в позові, виходив з того, що позивач не довів факт укладення сторонами договору позики, оскільки розписка від 07 травня 2018 не може вважатися борговим документом, тому що не містить умов зобов`язального характеру для ОСОБА_2 у частині повернення будь-яких грошових коштів ОСОБА_1 ; запис про те, що «дана росписка повертається ОСОБА_2 при поверненні сорока восьми тисяч доларів США» не підтверджує його обов`язку повернути кошти.

У справі, що переглядається судом касаційної інстанції, сторони домовилися, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 , 48 000,00 дол. США для спільного вирощування соняшнику на полі 7/2 в с. Івашківка. Сторони дійшли згоди, що: «Ці кошти направляються на витрати по вирощуванню, збиранню, доробці, оренди техніки, майна, землі та інших складових на цій площі. Прибуток на цьому полі розподіляється пропорційно вкладеним коштам та іншим понесеним витратам. У разі форс-мажору сторони спільно вишукують вихід на протязі наступного року». У розписці зазначено: «Дана розписка повертається ОСОБА_2 при поверненні сорока восьми тисяч доларів США» ( а. с. 120).

Верховний Суд виходить з того, що факт отримання коштів у борг за договором позики підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми від позичальника до позикодавця саме за таким договором.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що зміст розписки не підтверджує, що між сторонами виникли відносини з договору позики.

Верховний Суд зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що надана позивачем розписка не підтверджує укладення договору позики між сторонами, підтерджуються наданими доказами до відзиву на позовну заяву (а. с. 40 - 83).

Законодавець як одну із засад (принципів) цивільного судочинства визначає змагальність сторін, що зумовлює обов`язок суду, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.

Отже, суд зобов`язаний забезпечити дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків, оскільки протилежне матиме наслідком порушення гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що усі учасники справи визнають, що на виконання укладеного сторонами правочину ОСОБА_2 мав повернути ОСОБА_1 49 800,00 дол. США.

Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір від 07 травня 2018 року містить два елементи: договору позики та спільної діяльності.

Верховний Суд з таким висновком не погоджується.

Вирішуючи спір, суд має виходити із заявлених позивачем вимог і доказів, поданих учасниками справи (стаття 13 ЦПК УКраїни).

На укладення саме договору позики між сторонами позивач посилався у позовній заяві, представник позивача ОСОБА_5 у відповіді на відзив на позовну заяву та в апеляційній скарзі (а. с. 105-107).

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 вказував, що текст розписки містить однозначні відомості про те, що відповідач отримує гроші у позивача у зазченій сумі на іншій підставі, ніж зазначив позивач, відповідач підтверджує факт складання розписки та отримання коштів, проте отримання коштів відбулося у межах правовідносин сторін щодо здійснення спільної діяльності (а. с. 29 - 33).

Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції не дотримався норм цивільного процесуального права (стаття 13 367 ЦПК України) та обгрунтував своє рішення обставинами, якими позивач не обгрунтовував свій позов, вказавши що складена сторонами розписка свідчить, що між сторонами укладено змішаний договір, який в собі містить два елементи: договір позики і спільна діяльність. Цей договір повністю виконано позивачем, оскільки жоден з учасників справи на протилежне не посилається

Висновок суду про те, що сторони щодо виконання змішаного договору на протилежне не посилаються не відповідає матеріалам справи.

Посилання суду апеляційної інстанції на запис в блокноті ОСОБА_2 є необгрунтованим, оскільки з цього запису неможливо встановити, що він стосується відносин, які виникли між сторонами відповідно до розписки від 07 травня 2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 посилався на те, що розписка не містить умов повернення грошових коштів позивачу у інших спосіб, ніж у формі розподілу отриманого прибутку. Отримавши кошти від позивача він частинами вносив їх на розрахунковий рахунок ПрАТ НВО «Чернігівеліткартопля» за договором безпроцентної позики від 07 травня 2018 року № 2 з метою здійснення витрат щодо вирощування соняшнику на полі с. Івашківка Городнянського району Ченігівської області. Згідно з розпискою сторони зобов`язалися спільно діяти з метою отримання прибутку, що свідчить про існування договірних відносин про спільну діяльність.

Невмотивоване неприйняття до уваги судом апеляційної інстанції доводів позивача про укладення між сторонами договору позики не відповідає загальноприйнятим стандартам правосуддя, згідно з якими правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться (рішення ЄСПЛ у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26 жовтня 1984 року), а обґрунтоване рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року).

Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції у порушення статтей 13 376 ЦПК України змінив правову кваліфікацію позову, що свідчить про порушення принципу справедливого судового розгляду, фактично підтвердивши про існування між сторонами інших відносин, що випливає зі змісту розписки від 07 травня 2018 року.

Не надавши правової оцінки договору від 07 травня 2018 року, суд апеляційної інстанції не дотримався «справедливого балансу між сторонами», вийшов за межі доводів апеляційної скарги, а також межі заявлених позивачем вимог, що суперечить завданням цивільного судочинства, а також таким основним засадам (принципам) цивільного судочинства як: верховенство права; змагальність сторін; диспозитивність (стаття 2 ЦПК України).

Верховний Суд виходить з того, що суд першої інстанції належним чином оцінивши наявні у справі докази, встановивши справжню природу правовідносин, що виникли між сторонами, дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність заявлених ОСОБА_1 вимог про стягнення боргу за договором позики.

Встановлено і це випливає зі змісту наданої позивачем розписки, що між сторонами виникли правовідносини із договору про спільну сумісну діяльність , а не з договору позики, що є підставою для відмови в позові.

Проте суд апеляційної інстанції переоцінив докази, вийшов за межі предмета і підстав позову, доводів апеляційної скарги, помилково витлумачив зміст правовідносин між стороанми, внаслідок чого помилково скасував правильне по суті рішння суду першої інстанцї.

З огляду на викладене, постанову суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки не відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін суд касаційної інстанції відхилив, з огляду на відсутність необхідності заслухати пояснення сторін (статті 43 402 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2019 року відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору у розмірі 18 779,90 грндо ухвалення судового рішення у справі судом касаційної інстанції, у зв`язку з тим, що касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, залишено в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене на користь відповідача, то з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 18 779,90 грн.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року скасувати, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року в розмірі 18 779 (вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят дев`ять) грн 90 коп за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерський район/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007 ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд.055)»; символ звітності банку: 207.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко