Постанова

Іменем України

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 750/5270/21

провадження № 61-2667св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюга Юрій Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Леонова Олександра Євгеновича на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 24 вересня 2021 року у складі судді Маринченко О. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 січня 2022 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Харечко Л. К.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюга Юрій Олександрович, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у травні 2021 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- визнати недійним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 18 грудня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюгою Ю. О., зареєстрований в реєстрі за № 1236;

- визнати недійним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0371 га, кадастровий номер 7410100000:02:013:5773, від 18 грудня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюгою Ю. О., зареєстрований в реєстрі за № 1238.

Зазначений позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що 18 грудня 2018 року ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 02 жовтня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Кезлею В. І., уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 98,1 кв. м, та договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 74101000000:02:013:5773, площею 0,0371 га, яка знаходиться за тією ж адресою.

Зазначені договори посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюгою Ю. О. та зареєстровані в реєстрі за №№ 1236, 1238.

Вона є дружиною ОСОБА_2 з 08 червня 2017 року, з яким матеріально брала участь у будівництві та ремонті вказаного будинку, в тому числі до реєстрації шлюбу.

ОСОБА_2 придбав спірний будинок на підставі договору купівлі-продажу від 12 січня 2014 року і на час укладення цього договору будинок був площею 50,7 кв. м, з яких 29,8 кв. м - житлова.

Навесні 2014 року ОСОБА_2 познайомився з нею і вони почали спільно проживати.

ОСОБА_2 повідомив її про придбаний ним будинок і запропонував почати його добудовувати, ремонтувати, щоб в майбутньому там разом проживати, на що вона погодилася.

Саме з цією метою вона 17 листопада 2014 року надала ОСОБА_2 позику в розмірі 8 000 доларів США. Приблизно з серпня 2014 року стосунки між нею та ОСОБА_2 почали носити характер шлюбних відносин, оскільки вони вже вели спільний побут, мали спільний бюджет.

Також, ІНФОРМАЦІЯ_1 (до реєстрації шлюбу) в них народилась дочка ОСОБА_6 .

Факт проживання їх однією сім`єю з серпня 2014 року підтверджується рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 листопада 2020 року.

Внаслідок будівництва, добудов та ремонту будинку ОСОБА_2 виготовив новий технічний паспорт на нього та 16 грудня 2015 року зареєстрував право власності за собою вже на 98,1 кв. м, з яких житлова площа 41,4 кв. м.

Різниця між самостійно придбаним ОСОБА_2 будинком в 2014 році і добудованим разом з нею і за її кошти в 2015 році, складає: 98,1 кв. м - 50,7 кв. м = 47,4 кв. м, що становить майже половину від придбаної особисто ОСОБА_2 площі і в силу статті 355 ЦК України та статті 60 СК України є спільною сумісною власністю.

При укладенні оспорюваних договорів ОСОБА_4 діяла недобросовісно, ввела в оману покупця ОСОБА_5 , оскільки знала про те, що будинок добудовувався за її кошти.

Спірний житловий будинок та земельна ділянка відчужені незаконно, оскільки були об`єктами спільної сумісної власності, а тому при укладені договорів купівлі-продажу необхідна була згода позивача на таке відчуження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Деснянський районний суд міста Чернігова рішенням від 24 вересня 2021 року відмовив у задоволенні позову.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 12 000 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що житловий будинок був набутий ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , на час укладення оспорюваних договорів рішення суду про встановлення факту їх проживання без реєстрації шлюбу не було, так само як не було й інших даних, які б вказували на те, що майно є спільною сумісною власністю. Позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами того, що саме внаслідок її грошових затрат вартість будинку значно збільшилася та це майно стало сумісною власністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, місцевий суд виходив з того, що зазначена ділянка була набута ОСОБА_2 до шлюбу та на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглаєм А. І., тому відповідно до статті 57 СК України була його особистою приватною власністю. Доказів і доводів про істотне збільшення земельної ділянки внаслідок грошових затрат позивачем не зазначено.

Стягуючи витрати на правничу допомогу суд першої інстанції проаналізував детальний опис наданих адвокатом послуг, перевірив відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, врахував складність справи, клопотання про зменшення витрат, а також критерії розумності та співмірності.

Чернігівський апеляційний суд постановою від 19 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 24 вересня 2021 року змінив в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.

Стягнув ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 у відшкодування витрат, пов`язаних з апеляційним розглядом справи, 14 000 грн.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що покупцем майна була ОСОБА_5 , яка повинна була бути залучена до участі у справі як відповідач, не як третя особа.

Рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не переглядалося апеляційним судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Леонова О. Є. у січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 24 вересня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного житлового будинку.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судами не було надано належного обґрунтування спірним правовідносинам та залишено поза увагою норми статей 60 62 70 74 СК України.

Судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, висловлені у постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12, від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 30 січня 2019 року у справі № 522/17826/16-ц, від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц, згідно з якими позивач має право на оскарження угод укладених іншим із подружжя з підстав його недійсності (відсутність згоди чоловіка/дружини).

Витрати на надання професійної правничої допомоги, стягнуті судами попередніх інстанцій, жодним чином не обґрунтовані та неспівмірні з наданою правовою допомогою. Вся робота адвоката зведена виключно до написання відзивів, заперечень та участі в судових засіданнях без будь-якого реального збору доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_4 у травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц не є подібною до цієї справи, обставини справи, як і предмет спору, зміст позовних вимог не є подібними до цієї справи, тому твердження заявника про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у зазначених судових рішеннях є помилковими.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що належними відповідачами є сторони оспорюваного правочину, а не одна із них.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 квітня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Яготинського районного суду Київської області.

Справа № 750/5270/21 надійшла до Верховного Суду 05 травня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 31 травня 2022 року продовжив ОСОБА_4 строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) 20 січня 2014 року був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглаєм А. І., зареєстрований в реєстрі за № 63.

Між ОСОБА_8 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) 20 січня 2014 року був укладений договір дарування земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0371 га, у межах згідно з планом, кадастровий номер 7410100000:02:013:5773, що знаходиться на АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглаєм А. І., зареєстрований в реєстрі за № 64.

ОСОБА_2 16 грудня 2015 року зареєстрував право власності на будинок АДРЕСА_1 .

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований 08 червня 2017 року.

Приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Кезлею В. І. 02 жовтня 2017 року посвідчено довіреність, за якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями з питань, в тому числі, придбання на його ім`я, відчуження, здачі в найм (оренду), передачі в заставу (іпотеку) в забезпечення виконання його майнових зобов`язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна, визначаючи у всіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд, укладати всі дозволені законом угоди по керуванню та розпорядженню майном, проводити розрахунки по укладеним угодам; здійснення від його імені всіх необхідних дій, пов`язаних з оформленням чи переоформленням права користування нерухомим майном. Довіреність видана строком на п`ять років без права передоручення повноважень третім особам.

Між ОСОБА_4 , яка діяла від імені ОСОБА_2 , (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) 18 грудня 2018 року був укладений договір купівлі-продажу будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюгою Ю. О., зареєстрований в реєстрі за № 1236.

Між ОСОБА_4 , яка діяла від імені ОСОБА_2 , (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) 18 грудня 2018 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:013:5773 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться на АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюгою Ю. О., зареєстрований в реєстрі за № 1238.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 вересня 2020 року житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_9 на підставі договору дарування житлового будинку від 07 жовтня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюгою Ю. О.

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 листопада 2020 року, яке набрало законної сили 30 грудня 2020 року, встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з серпня 2014 року до 08 червня 2017 року (дата реєстрації шлюбу).

Згідно з копією розписки від 17 листопада 2014 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 8 000 доларів США.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 344/17464/15-ц (провадження № 61-11184св20) вказано, що … [відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку].

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що … [пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження].

Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17, провадження № 61-43201св18).

З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 оспорює, зокрема договір купівлі-продажу спірного житлового будинку, сторонами якого є ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 .

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Тобто, відповідачами у такій справі є продавець та покупець.

Отже, внаслідок задоволення позовних вимог відповідачем у цій справі має бути ОСОБА_5 ,оскільки буде порушене її право як покупця.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач всупереч положенням статей 51 175 ЦПК України, не зазначила належного відповідача, прав та інтересів якого стосується ухвалене судове рішення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_5 , а отже такі вимоги не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з третьою особою, яка в такій ситуації має бути залучена відповідачем, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 16 лютого 2022 року у справі № 464/6314/17 (провадження № 61-13581св21) та від 08 червня 2022 року у справі № 940/1438/20 (провадження № 61-19912св21).

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, висловлені у постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12, від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 30 січня 2019 року у справі № 522/17826/16-ц, від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки апеляційного суду не суперечать практиці Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висловленій у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, та узгоджуються із правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 464/6314/17 (провадження № 61-13581св21) та від 08 червня 2022 року у справі № 940/1438/20 (провадження № 61-19912св21).

Посилання у касаційній скарзі на те, що витрати на надання професійної правничої допомоги, стягнуті судами попередніх інстанцій, жодним чином не обґрунтовані та неспівмірні з наданою правовою допомогою. Вся робота адвоката зведена виключно до написання відзивів, заперечень та участі в судових засіданнях без будь-якого реального збору доказів, також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Можливість подання сторонами доказів у підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.

Тобто, докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суді першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц (провадження № 61-15924св20).

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати на професійну правничу допомогу, понесені як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного провадження справи, суди попередніх інстанцій врахували характер спірних правовідносин, складність справи, тривалість її розгляду, обсяг виконаних робіт (наданих послуг) і час, витрачений на виконання цих робіт (послуг), у зв`язку з чим дійшли правильного висновку про те, що розмір стягнутих витрат є співмірним розміру наданих послуг.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що доводи касаційної скарги щодо неспівмірності витрат розміру наданих послуг стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статте 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційного суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки в апеляційному порядку не переглядалося, тому не може бути предметом перегляду Верховним Судом.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Леонова Олександра Євгеновича залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 24 вересня 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 січня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюга Юрій Олександрович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров