Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 750/5412/17

провадження № 61-5515св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: виконавчий комітет Чернігівської міської ради, комунальне підприємство «Деснянське» Чернігівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Шевченко Олександр Анатолійович, на постанову Чернігівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Висоцької Н. В., Кузюри Л. В., від 26 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи: виконавчий комітет Чернігівської міської ради, комунальне підприємство «Деснянське» Чернігівської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 червня 2006 року у справі № 2-о-135/2006 відповідача було призначено опікуном його матері ОСОБА_4 . Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 квітня 2007 року у справі № 2-1595/07 комунальне підприємство житлово-комунального господарства Деснянського району м. Чернігова було зобов`язано зареєструвати місце проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_1 у якості опікуна.

У зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 , відповідач проживає за іншою адресою, лише періодично з`являючись за місцем проживання позивачів, не веде разом з останніми спільного господарства, не має з позивачами спільного бюджету, не будучи членом сім`ї позивачів.

Посилаючись на те, що відповідач не бажає добровільно внести зміни до відповідних реєстраційних відомостей та самостійно виключити себе із числа осіб, зареєстрованих за місцезнаходженням використовуваної позивачами для власного проживання квартири та заперечує проти визнання ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_1 , позивачі просили суд визнати відповідача таким, що втратив право на користування спірною квартирою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Логвіної Т. В. від 14 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідач не є опікуном жодної з осіб, які проживають у спірній квартирі, у зв`язку з чим, на підставі статті 98 ЖК УРСР, статей 396 391 ЦК України він втратив право користування цією квартирою.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 грудня 2018 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2017 року залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних доказів щодо підтвердження факту непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою. Оскільки підставами визнання особи такою, що втратила право користування житлом є статті 71 72 ЖК УРСР, а такі обставини судом не встановлені, рішення суду першої інстанціїпро визнання відповідача таким, що втратив право на користування житлом, є необґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що збереження за опікуном після смерті його підопічного права користування житлом, яке було закріплене за цим підопічним - наймачем житла, або обов`язок держави забезпечити опікуна таким житлом, законом не передбачено. Наявність відносин опіки, здійснення обов`язків опікуна щодо недієздатної особи, не породжує у опікуна статусу члена сім`ї підопічного. Станом на дату реєстрації свого місця проживання відповідач не проживав разом зі своєю матір`ю та не був членом її сім`ї, на підставі відповідного судового рішення зареєстрував своє місце проживання саме як опікун. Однак суди не звернули увагу, що зі смертю підопічної у опікуна припинилось право користуватись житлом за місцем проживання підопічної.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2019 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухваленого у справі судового рішення апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 18 жовтня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 12 травня 1977 року № 198, сім`ї у складі ОСОБА_8 (наймач), ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було видано ордер на жиле приміщення на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Встановлено, що 22 серпня 1992 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено шлюб, від якого мають сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

05 вересня 1992 року ОСОБА_1 та 04 квітня 1993 року ОСОБА_2 набули право користування квартирою АДРЕСА_1 як члени сім`ї наймача.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 6), ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 .

ОСОБА_4 залишилась єдиним наймачем квартири, оскільки місце проживання відповідача з 1983 року було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 червня 2006 року у справі № 2-о-135/2006, відповідача було призначено опікуном його матері ОСОБА_4

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 квітня 2007 року у справі № 2-1595/07, комунальне підприємство житлово-комунального господарства Деснянського району м. Чернігова зобов`язано зареєструвати місце проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_1 у якості опікуна.

Відповідно до довідки Чернігівської міської ради від 01 березня 2013 року № 965 ОСОБА_3 був зареєстрований у вказаній квартирі з 01 серпня 1977 року та знятий з реєстрації 07 квітня 1983 року і знову зареєстрований 17 травня 2007 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 померла.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР установлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК Української РСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Отже, саме на позивача закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад строки встановлені статтею 71 ЖК Української РСР у жилому приміщенні без поважних причин.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції не з'ясував поважності причин відсутності відповідача у спірній квартирі, не врахував, що право користування зазначеною квартирою виникло у відповідача на законних підставах і протилежного позивачами не доведено, не оцінив втрату відповідачем свого права на користування житлом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Належних доказів на підтвердження факту непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців після ІНФОРМАЦІЯ_5 (з моменту смерті підопічної ОСОБА_4 ) та до моменту звернення позивачів до суду з цим позовом матеріали справи не містять.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції установивши, що в позові відсутні посилання на статті 71 72 ЖК Української РСР і такі обставини не були предметом розгляду суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірною квартирою.

Встановивши, що відповідач набув право користування спірною квартирою у 1977 році як член сім'ї свого батька ОСОБА_8 , яке припинилось у 1983 році та поновилось у 2007 році у зв'язку зі здійсненням опіки щодо проживаючої у спірному житлі матері позивача, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що сама по собі смерть підопічної не тягне за собою втрату права користування спірним житлом.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02, § 60-63).

Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» («Beyeler v Italy»), заява № 33202/96, § 110).

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справах «Дакус проти України» («Dakus v. Ukraine») від 14 грудня 2017 року, заява № 19957/07; «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») від 2 березня 2011 року, заява № 30856/03; «Садов`як проти України» («Sadovyak v. Ukraine») від 17 травня 2018 року, заява № 17365/14.

З наведеного вбачається, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи у справі нове судове рішення, у повному обсязі дослідив надані докази на підтвердження заявлених вимог, правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Шевченко Олександр Анатолійович, залишити без задоволення, а постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара