Постанова

Іменем України

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 750/5474/18-ц

провадження № 61-9307 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах

та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

третя особа - орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2020 року у складі судді Карапути Л. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 травня 2020 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І, Скрипки А. А., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року та у вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся

до суду з позовами, які ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 листопада 2020 року були об`єднанні в одне провадження, до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , третя особа - орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові

ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що він є уповноваженим наймачем квартири АДРЕСА_1 , в якій, окрім нього, зареєстровані, проте фактично з 2010 року не проживають відповідачі. Вказував, що він несе надмірний тягар по оплаті комунальних послуг,

а відповідачі обов`язків по утриманню квартири не виконують, оплату

за комунальні послуги не здійснюють. При цьому комунальні служби продовжують нараховувати платежі відповідно до кількості зареєстрованих осіб, які в квартирі фактично не проживають.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд на підставі

статей 71 72 ЖК Української РСР визнати ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ,такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 листопада

2019 року ОСОБА_2 поновлено строк для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення. Заяву ОСОБА_2 про перегляд

заочного рішення задоволено, заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 серпня 2018 року скасовано, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє

в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 ,третя особа - орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради,

про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщеннямвідмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_1

до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщеннямвідмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що малолітня дитина не проживала за місцем реєстрації з поважних причин, оскільки не може вільно обирати собі місце проживання, а була зареєстрована у спірній квартирі за згодою своїх батьків та позивача, як основного квартиронаймача. Також судом встановлено, що спірна квартира була надана позивачу з урахуванням його дітей - відповідачів у справі, де останні були зареєстровані і проживали, проте були зняті з реєстрації

на підставі заочного рішення, яке у подальшому було скасовано.

Крім того, ОСОБА_4 перебуває на військовій службі, що є поважною причиною його непроживання у спірній квартирі на час ухвалення судового рішення. ОСОБА_2 проживала у спірній квартирі до 2012 року та до 2014 року мала вільний доступ до квартири, яку відвідувала, проте після заміни ключів її батьком, позивачем у справі, остання не може користуватися цією квартирою. При цьому, судом враховано, що відповідачі не мають іншого житла у власності чи на праві користування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2020 року - без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що причини непроживання ОСОБА_4 , сина позивача,

у квартирі є поважними, так як пов`язані з перебуванням останнього на строковій військовій службі. При цьому суд першої інстанції правомірно

не взяв до уваги як доказ - акт про непроживання від 01 червня

2018 року, складений мешканцями будинку, оскільки він не засвідчений уповноваженим органом за місцем проживання. Натомість, наданий позивачем новий акт комунального підприємства «Жек-13» про непроживання у квартирі від 25 листопада 2019 року був складений

під час перебування ОСОБА_4 на строковій службі, а інших доказів, які б підтверджували непроживання в квартирі ОСОБА_4 позивач не надав.

Щодо поважних причин непроживання ОСОБА_2 та її малолітньої доньки - ОСОБА_3 у спірній квартирі, то суд зазначив, що вона разом зі своєю сім`єю проживала у квартирі до 2012 року, проте через погіршення відносин, які були викликані поведінкою позивача, проживання у квартирі стало неможливим, а тому вона разом з дитиною була вимушена переїхати

у житлове приміщення, яке належить родині її чоловіка. До 2014 року ОСОБА_2 вільно могла користуватися квартирою, проте згодом позивач змінив замки, що стало причиною її непроживання.

Отже, постійне непроживання у квартирі

АДРЕСА_1 відповідачів було викликане об`єктивними обставинами, але останні не втратили інтересу до квартири як постійного місця проживання. При цьому позивач не позбавлений можливості стягнення понесених

ним витрат на оплату за комунальні послуги з відповідачів, у тому числі

у судовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Деснянського районного суду м. Чернігова.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що його син, ОСОБА_4 , фактично не проживає у спірній квартирі більше 10 років (з 2007 року), коли він з його матір`ю розлучилися. З того часу вони стосунки не підтримували, жодних речей відповідача у квартирі немає, комунальні платежі він не сплачує, з квартири виїхав добровільно, жодних перешкод у користуванні квартирою він йому

не чинив. Станом на час звернення до суду з цим позовом його син не перебував на строковій військовій службі, а був призваний лише у червні 2019 року. Також зазначав, що його донька - ОСОБА_2 та онука ОСОБА_3 фактично не проживають у спірній квартирі з 2010 року, що підтвердила сама ОСОБА_2 , зазначивши, що батько ніколи перешкод

у користуванні квартирою не чинив, а в суд щодо усунення перешкод

у користуванні квартирою вона не зверталася та не проживала з батьком по тій причині, що з ним їй зі своєю сім`єю не комфортно проживати. Спірна квартира дійсно видавалася йому з урахуванням його дітей, однак станом на сьогодні його діти є повнолітніми і добровільно виїхали з квартири та без поважних причин не проживають у ній. У той самий час квартира не надавалася йому для проживання онуки - ОСОБА_3 , яка ніколи не була членом його сім`ї і не є такою на даний час. Разом з тим, відповідачі обов`язків по утриманню квартири не виконують, оплату за комунальні послуги не здійснюють, а комунальні служби продовжують нараховувати платежі відповідно до кількості зареєстрованих осіб, які в квартирі фактично не проживають.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що ОСОБА_1 є уповноваженим наймачем квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 11 липня

2018 року №1-27/20-4472. За зазначеною адресою також зареєстровані

діти та онука позивача, а саме: ОСОБА_2 , її малолітня донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син - ОСОБА_4 ,

що підтверджується довідкою управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 01 червня 2018 року №3683 (т. 1, а. с. 7).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 134865537 від 20 серпня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1

не зареєстровано. Квартира є неприватизованою, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 11 липня

2018 року.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону та за рішенням суду.

Частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений

у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з положеннями статей 64 65 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Якщо особи перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати у займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно частиною першою статті 71 ЖК Української РСРпри тимчасовій відсутності без поважних причин наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 71 ЖК Української РСРжиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках: призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня

1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відсутності відповідачів у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, оскільки син позивача - ОСОБА_4 перебуває

на строковій військовій службі, а донька позивача - ОСОБА_2 та її малолітня донька - ОСОБА_3 , через погіршення відносин, які були викликані поведінкою батька, а також заміни ним замків до квартири, що не заперечувалося позивачем. Отже, постійне непроживання у спірній квартирі відповідачів було викликане об`єктивними обставинами, але останні не втратили інтересу до квартири як постійного місця проживання.

При цьому судами було враховано, що відповідачі вселилися та були зареєстровані у спірній квартирі на законних підставах, як діти уповноваженого квартиронаймача, іншого житла у власності чи на праві користування не мають.

Крім того, вірним є висновок судів про те, що позивач не позбавлений можливості стягнення понесених ним витрат на оплату за комунальні послуги з відповідачів, у тому числі у судовому порядку при наявності заборгованості.

Отже, позивач не довів своїх вимог з підстав, заявлених у позові, що є його процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на те, що суди невірно застосували висновки

з рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року

у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), оскільки відповідачі мають інше постійне місце проживання, є безпідставними,

так як суди на підставі оцінки доказів, поданих сторонами, достовірно встановлено, що відповідачі проживають за іншим місцем проживання через неприязні стосунки з позивачем, який перешкоджає їм проживати

у спірному житлі.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2020 року

та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник