Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 750/9209/19

провадження №61-10779св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», державний реєстратор Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананко Костянтин Вікторович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 грудня 2019 року в складі судді: Логвінової Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 червня 2020 року в складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Вінгаль В. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананка Костянтина Вікторовича про скасування запису державного реєстратора та поновлення запису про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананка К. В. (далі - державний реєстратор), про скасування запису державного реєстратора та поновлення запису про державну реєстрацію права власності.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 19 березня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») було укладено кредитний договір № 2402/0308/71-028, відповідно до якого вона отримала кредит у розмірі 50 000,00 доларів США, строком до 18 березня 2038 року під 11,9 % річних.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» 19 березня 2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира).

25 травня 2012 ВАТ «Сведбанк» право вимоги за зазначеним кредитним договором відступило Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», АТ «Дельта Банк»), а останнє у свою чергу 15 червня 2012 року відступило право вимоги за цим договором ПАТ «Альфа-Банк».

21 червня 2019 року державним реєстратором прийнято рішення за реєстраційним номером 47459512 про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «Альфа-Банк» (запис № 32097659 від 19 червня 2019 року).

Позивач вважає цю реєстрацію незаконною, оскільки:

- її здійснено за відсутності оригінала іпотечного договору;

- підставою здійснення цієї реєстрації є договір про задоволення вимог іпотекодержателя у вигляді застереження в іпотечному договорі, однак відповідного договору між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 не було укладено;

- у пункті 12 договору іпотеки зазначено, що задоволення вимог іпотекодержателя можливе одним з таких способів: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, що укладений у вигляді застереження в цьому іпотечному договорі. Проте АТ «Альфа-Банк» протиправно використано одночасно всі три способи задоволення своїх вимог;

- розмір заборгованості ОСОБА_1 на погашення якої здійснено оспорювану реєстрацію, встановити неможливо.

Посилаючись на зазначене, позивач просила суд, з урахуванням уточнених позовних вимог:

скасувати запис державного реєстратора в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 19 червня 2019 року № 32097659 про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Альфа-Банк» на спірну квартиру;

поновити право власності на квартиру шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності на неї за ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки від 19 березня 2008 року, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О. В. за реєстровим номером 2845.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано запис державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананка К. В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису 32097659 від 19 червня 2019 року) про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Альфа-Банк» на квартиру загальною площею 52,1 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1857032074101, номер об`єкту в РПВН 22014922.

Поновлено право власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 19 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О. В. за реєстровим № 2845.

Стягнено з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 1 536,80 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- між позивачем та ПАТ «Альфа-Банк» не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб, визначений пунктом 12.3 іпотечного договору від 19 березня 2008 року, а отже оригінал такого договору не надавався реєстратору;

- до вчинення реєстратором оспорюваного запису АТ «Альфа-Банк» двічі реалізовано належне йому право на звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме шляхом звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса;

- АТ «Альфа-Банк» не надало реєстратору оригінал іпотечного договору, що є порушенням пункту 7 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 липня 2015 року (далі - Порядок № 1127);

- оскільки не визначено розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 березня 2008 року № 2402/0308/71-028, зобов`язання за яким забезпечено іпотечним договором, то АТ «Альфа-Банк» не мало права звертати стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому пунктом 12 цього іпотечного договору.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 грудня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що у справі відсутні докази розміру правомірної вимоги АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , спричиненої порушенням останньою умов кредитного договору від 19 березня 2008 року № 2402/0308/71-028 (тобто розміру кредитної заборгованості ОСОБА_1 ), станом на час вчинення оскаржуваної реєстраційної дії (19 червня 2019 року), тому апеляційний суд дійшов висновку про неправомірність рішення державного реєстратора за реєстраційним № 47459512 та вчиненого ним запису від 19 червня 2019 року № 32097659.

Також апеляційний суд зазначив, що помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що між позивачем та ПАТ «Альфа-Банк» не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб, визначений пунктом 12.3 іпотечного договору, оскільки у ході розгляду справи встановлено, що внаслідок двох відступлень права вимоги до «Альфа-Банк» перейшло право вимагати від ОСОБА_1 виконання зобов`язань і за цим іпотечним договором (оригінал якого надано реєстратору), і за укладеним ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» кредитним договором від 19 березня 2008 року. Помилковими є посилання суду першої інстанції, як на підставу задоволення позовних вимог, про те, що АТ «Альфа-Банк» двічі реалізовувало належне йому право на звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме шляхом звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, оскільки жоден з цих способів не призвів до задоволення вимог АТ «Альфа-Банк». Однак ці два хибні мотиви задоволення позову не призвели до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2020 року АТ «Альфа-Банк» в особі представника Воронцової М. В. через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 грудня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 червня 2020 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки відповідно до пункту 12.3 іпотечного договору встановлено, що згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору - задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов`язання».

Тобто, сторони, укладаючи іпотечний договір, одночасно також уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя у формі іпотечного застереження в іпотечному договорі, що повністю відповідає вимогам законодавства.

Суд першої інстанції не врахував, що всі вжиті АТ «Альфа-Банк» заходи щодо погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, зобов`язання за яким забезпечено іпотекою, не потягли за собою позитивних наслідків. АТ «Альфа-Банк» не має іншого способу як втретє вживати заходи для задоволення своїх грошових потреб у спосіб, визначаний умовами іпотечного договору, оскільки самостійно та добровільно боржник взяті на себе зобов`язання не виконує.

Заявник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що не встановлення розміру кредитної заборгованості ОСОБА_1 є підставою для відмови у позові, оскільки такі висновки не ґрунтуються на нормах законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Закон та умови іпотечного договору пов`язують право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки не із визначенням судом розміру кредитної заборгованості, як помилково зазначають суди, а із фактами порушення боржником/іпотекодавцем умов кредитного та іпотечного договорів, в тому числі одноразовим простроченням внесення платежів.

Позивачем не надано доказів, які б спростовували порушення останнім умов кредитного договору в частині допущення прострочення платежів як за основним боргом, так і зі сплати процентів за користування кредитними коштами. Незгода позивача із розміром кредитного боргу не є підставою для відмови державного реєстратора у реєстрації права власності на предметі іпотеки.

В цій справі суд взагалі не досліджував питання суми кредитної заборгованості, яка зазначена в повідомленні про звернення стягнення на предмет іпотеки і складає станом на 01 грудня 2018 року - 71 932,83 долари США, оскільки предмет позову скасування запису державного реєстратора та поновлення запису про державну реєстрацію права власності. Тому посилання суддів на не встановлення розміру кредитної заборгованості суперечить положенням статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду справи.

Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема 575 589 ЦК України, статей 7, 12, 33, 37 Закону України «Про іпотеку».

Доводи інших учасників справи

У грудні 2020 року позивач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Крім того, зазначає, що оскаржувана державна реєстрація права власності за банком була здійснена державним реєстратором з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому суди дійшли правильного висновку про задоволення позову.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Деснянського районного суду м. Чернігова.

У грудні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір № 2402/0308/71-028, відповідно до якого позивач отримала кредит у розмірі 50 000,00 доларів США строком до 18 березня 2038 року під 11,9 % річних (а. с. 21-23 т. 1).

19 березня 2008 року для забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладено договір іпотеки, предметом якого є спірна квартира (а. с. 24, 25 т. 1).

Відповідно до пункту 12.3. договору іпотеки задоволення вимог іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснене згідно з відповідним договором шляхом вчинення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що викладене у підпунктах 12.3.1 і 12.3.2 пункту 12.3. У цих підпунктах зазначено, що задоволення таких вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до цієї статті у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в пункті 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом вчинення цього застереження, є підставою для реєстрації права іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за ціною, що буде визначена на підставі висновку незалежного експерта; якщо розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов`язанням менший за вартість, вказану у висновку експерта, то іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавця. Сторони договору, розуміючи зміст статті 37 Закону України «Про іпотеку», свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту пункту 12.3 договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем у судовому порядку.

25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ВАТ «Сведбанк») відступлено право вимоги за кредитним договором № 2402/0308/71-028 - ПАТ «Дельта Банк». В свою чергу ПАТ «Дельта Банк» 15 червня 2012 року право вимоги за цим же кредитним договором відступило ПАТ «Альфа-Банк».

Ці обставини встановлено рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2016 року, що залишене без змін ухвалами апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2016 року та від 17 жовтня 2016 року і постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, у справі № 750/2336/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Омега Банк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Альфа-Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О. В. про захист прав споживача, визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору, за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Альфа-Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О. В., ПАТ «Омега Банк» про захист прав споживача та визнання договорів поруки припиненими і за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (а. с. 194-200, 201-205, 206-214, 215-230 т. 1).

Вищезгаданими судовими рішеннями у справі № 750/2336/15-ц у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 березня 2008 року № 2402/0308/71-028 відмовлено, так як ПАТ «Альфа-Банк» не довело розміру кредитної заборгованості останніх.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 січня 2019 року, у справі № 750/2369/17 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - на спірну квартиру, у задоволенні позовних ПАТ «Альфа-Банк» відмовлено з мотивів неможливості встановити суму заборгованості за кредитним договором, на забезпечення якого спірну квартиру було передано в іпотеку, що в свою чергу унеможливило встановити рівень відповідальності відповідача перед позивачем за основним зобов`язанням (а. с. 33-35 т. 2).

01 лютого 2019 року АТ «Альфа-Банк» надіслало позивачу повідомлення № 10772-102-б/б про те, що воно є правонаступником ВАТ «Сведбанк» за кредитним договором № 2402/0308/71-028. У цьому повідомленні АТ «Альфа-Банк» вимагало від ОСОБА_1 протягом 30-денного строку сплатити борг за вказаним договором, розмір якого на 01 грудня 2018 року становить 71 932,83 долари США, що відповідно до курсу НБУ на 01 грудня 2018 року становить 2 042 240,09 грн. В повідомленні також зазначається, що у випадку незадоволення зазначеної вимоги АТ «Альфа-Банк» в порядку, передбаченому статями 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», має право звернути стягнення на предмет іпотеки (а. с. 61-63 т. 1).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 вересня 2019 року, залишеного без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, у справі № 750/8452/19 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, позовні вимоги задоволено і визнано виконавчий напис № 4087, вчинений 24 березня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 2402/0308/71-028 від 19 березня 2008 року за період з 01 листопада 2014 року по 29 грудня 2016 року у загальній сумі 47 685,05 доларів США, таким, що не підлягає виконанню (а. с. 231-236, 237-245 т. 1).

19 червня 2019 року представник АТ «Альфа-Банк» звернувся до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру (а. с. 89-90 т. 1). За результатами розгляду цієї заяви державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананком К. В. 21 червня 2019 року прийнято рішення за реєстраційним № 47459512 про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ «Альфа-Банк». На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 32097659 про право власності АТ «Альфа-Банк» на спірну квартиру (а. с. 8-10, 89, 99 т. 1). До цієї реєстраційної справи приєднано також і копії згаданих вище повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, доказів вручення його ОСОБА_1 та іпотечного договору.

У справі відсутні відомості про вартість спірної квартири, крім тих, що вказані в іпотечному договорі від 19 березня 2008 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та ПАТ «Альфа-Банк» не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя; до вчинення реєстратором оспорюваного запису АТ «Альфа-Банк» двічі реалізовано належне йому право на звернення стягнення на предмет іпотеки; оскільки не визначено розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 березня 2008 року № 2402/0308/71-028, зобов`язання за яким забезпечено іпотечним договором, то АТ «Альфа-Банк» не мало права звертати стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що рішення про реєстрацію права власності від 19 червня 2019 року, прийнято державним реєстратором всупереч вимогам законодавства, є неправомірним, оскільки відсутній визначений розмір кредитної заборгованості ОСОБА_1 . Також апеляційний суд зазначив, що помилковими є посилання суду першої інстанції, як на підставу задоволення позовних вимог, про те, що АТ «Альфа-Банк» двічі реалізовувало належне йому право на звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме шляхом звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, оскільки жоден з цих способів не призвів до задоволення вимог АТ «Альфа-Банк».

Крім того апеляційний суд зазначив, що помилковими є посилання суду першої інстанції, як на підставу задоволення позовних вимог на те, що між позивачем та ПАТ «Альфа-Банк» не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб, визначений пунктом 12.3 іпотечного договору від 19 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», оскільки у ході розгляду справи встановлено, що внаслідок двох відступлень права вимоги до АТ «Альфа-Банк» перейшло право вимагати від ОСОБА_1 виконання зобов`язань і за цим іпотечним договором (оригінал якого надано реєстратору), і за укладеним ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» кредитним договором від 19 березня 2008 року.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У підпункті в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Так, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Мотивованість судового рішення - це відображення всіх мотивів та обґрунтувань судового рішення у його змісті.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Звертаючись до суду з позов, ОСОБА_1 як на підставу своїх вимог посилалася на те, що на дату укладання сторонами договору іпотеки (19 березня 2008 року) редакція статті 37 Закону України «Про іпотеку» не містила та не передбачала можливості набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем на підставі застереження в іпотечному договорі. Правовою підставою набуття права власності на предмет іпотеки є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Позивач зазначала, що такого договору між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 не було укладено.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд не надав оцінки таким доводам позивача, а також не зазначив мотивів їх відхилення, не дослідив договір іпотеки та чи містив договір іпотеки застереження, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Зазначаючи, що внаслідок двох відступлень права вимоги до АТ «Альфа-Банк» перейшло право вимагати від ОСОБА_1 виконання зобов`язань і за іпотечним договором і за кредитним договором, а тому між позивачем та ПАТ «Альфа-Банк» не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя, апеляційний суд залишив поза увагою, що позивачем не заперечувалось право ПАТ «Альфа-Банк» вимагати виконання зобов`язань за зазначеними договорами, а оскаржувався сам факт перереєстрації права власності на квартиру за відсутності укладеного між сторонами окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції на час укладення договору іпотеки.

З огляду на зазначене Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи заявника касаційної скарги.

Отже апеляційний суд у порушення вимог статей 263-265 382 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не перевірив належним чином і не надав правової оцінки доводам позивача, дійшовши передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Таким чином, всупереч вимог процесуального закону суд апеляційної інстанції не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених позивачем вимог, не дослідили належним чином докази надані сторонами, що має суттєве значення для правильного вирішення спору з урахуванням вищевказаних норм матеріального права.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи апеляційним судом проведено не повно, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Разом з цим Верховний Суд звертає увагу на таке.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про скасування запису державного реєстратора в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності (реєстрацію переходу прав власності) на квартиру, позивач співвідповідачем у справі визначив, зокрема державного реєстратора.

В той же час спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, надати оцінку всім обставинам справи, у тому числі, які були підставою для скасування судових рішень, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Також під час нового розгляду, суду необхідно звернути увагу на доводи позивача про те, що оскаржувана державна реєстрація права власності за банком була здійснена державним реєстратором з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та з`ясувати чи має позивач у власності інше нерухоме майна окрім спірної квартири, яка була передана в іпотеку, чи є спірна квартира єдиним його місцем проживання, чи поширюється на спірні правовідносини положення зазначеного Закону.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 червня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук