№ 751/2085/24 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 751/2085/24

провадження № 61-13273св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Єлецький посад» - адвоката Сендецького Вадима Івановича на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2024 року в складі судді Маслюк Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року в складі колегії суддів Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Онищенко О. І.

в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єлецький посад» про стягнення безпідставно набутих коштів, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єлецький посад» (далі - ТОВ «Єлецький Посад»), в якому просив стягнути з відповідача 3 805 374,63 грн, з яких: 2 594 630,00 грн - безпідставно набуті кошти, 217 096,67 грн - 3 % річних та 993 647,96 грн - інфляційні втрати, а також судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 01 квітня 2021 року між ним та відповідачем укладено попередній договір № 231030, за умовами якого ТОВ «Єлецький посад» зобов`язалося укласти договір купівлі-продажу квартири, протягом 30 днів після введення будинку в експлуатацію та отримання всіх правовстановлюючих документів, а він зобов`язався купити зазначену квартиру в порядку та на умовах визначених у цьому договорі.

Зазначав, що на виконання умов договору він сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 2 594 630,00 грн. Проте відповідач свої зобов`язання за попереднім договором не виконав, будинок не ввів в експлуатацію та не уклав з ним нотаріальний договір купівлі-продажу квартири.

Указував, що укладений між сторонами попередній договір від 01 квітня 2021 року № 231030 є нікчемним через недодержання під час його укладення вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, а тому грошові кошти, передані ним відповідачу, підлягають поверненню.

Уважав, що має також право вимагати стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у порядку статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

01 травня 2024 року рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Єлецький посад» на користь ОСОБА_1 2 594 630,00 грн безпідставно набутих коштів, 993 647,96 грн інфляційних втрат, 217 096,67 грн 3 % річних, а всього 3 805 374,63 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

03 вересня 2024 року постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ «Єлецький посад» залишено без задоволення, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що встановлено, що позивач (на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01 квітня 2021 року, який не був посвідчений нотаріально) передав відповідачу грошові кошти в розмірі 2 594 630,00 грн. Оскільки угода (попередній договір) є нікчемною в силу вимог закону, то відсутні підстави вважати наявність між сторонами договірних правовідносин. Отже, вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Єлецький посад» про стягнення коштів (2 594 630,00 грн), переданих за нікчемним правочином, підлягають задоволенню відповідно до статті 1212 ЦК України. Доводи про те, що між сторонами укладено змішаний договір, зокрема договір про наміри та підряд, не заслуговують на увагу, адже зі змісту пункту 1.1 укладеного між сторонами договору вбачається, що сторони зобов`язались укласти в майбутньому саме договір купівлі-продажу квартири. Посилання відповідача на можливість нотаріального посвідчення вже укладеного попереднього договору в разі бажання будь-якої зі сторін не може свідчити про дотримання сторонами в момент укладення попереднього договору купівлі-продажу вимог закону щодо його нотаріального посвідчення.

Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), зокрема й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. У зв`язку з отриманням ТОВ «Єлецький посад» від ОСОБА_1 коштів за нікчемним договором у відповідача виник обов`язок негайно, тобто в момент отримання повернути їх позивачеві. ТОВ «Єлецький посад» кошти негайно не повернув, а тому в ОСОБА_1 виникло право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Грошові кошти в загальній сумі 2 594 630,00 грн були перераховані позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем трьома траншами 02 квітня 2021 року - 1 249 650,00 грн, 29 червня 2021 року - 600 000,00 грн, 02 липня 2021 року - 744 980,00 грн, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК України. Нарахування 3 % річних та інфляційних втрат у цьому випадку проводиться за періоди:з 02 квітня 2021 року до 29 червня 2021 року на розмір заборгованості 1 249 650,00 грн; з 30 червня 2021року до 02 липня 2021 року на розмір заборгованості 1 849 650,00 грн; з 03 липня 2021 року до 01 березня 2024 року на розмір заборгованості 2 594 630,00 грн.

Правовідносини в справі не пов`язані з наданням позики чи кредиту, а тому на них не поширюється дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 жовтня 2024 року представник ТОВ «Єлецький посад» - адвокат

Сендецький В. І. засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова

від 01 травня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду

від 03 вересня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15, від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц, від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17, про застосування статті 625 ЦК України.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 625 ЦК України, коли позичальник звільняється від відповідальності та від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення, платежів (сплата яких передбачена відповідними договорами), нарахованих включно з 24 лютого 2022 року.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження в справі до розгляду Верховним Судом аналогічної справи № 751/3052/23.

Спірний договір не є попереднім договором купівлі-продажу квартири, а фактично є змішаним формою договору, зокрема договору про наміри та підряду, а нотаріальне посвідчення може відбутися на першу вимогу протилежної сторони. Цей договір є діючим, відсутній факт безповоротного ухилення однієї зі сторін від його нотаріального посвідчення.

Зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих коштів виникло у відповідача лише на підставі рішення суду першої інстанції в цій справі, тому суд безпідставно стягнув 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що попередній договір купівлі-продажу квартири від 01 квітня 2021 року № 231030 є нікчемним, адже під час його укладення не дотримано форму нотаріального посвідчення. Безпідставним є посилання заявника на частину другу статті 220 ЦК України, оскільки можливість визнання дійсним договору через ухилення іншої сторони від нотаріального посвідчення не є предметом позову в справі. Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який звільняє від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, стосується відносин кредиту та позики. Висновок щодо застосування цієї норми Верховний Суд формував неодноразово. Інфляційні втрати та 3 % річних підлягають нарахуванню з моменту передання коштів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ТОВ «Єлецький посад» є організація будівництва будівель.

01 квітня 2021 року між ТОВ «Єлецький посад» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено попередній договір № 231030, відповідно до пункту 1.1 якого сторони домовилися, що за цим договором продавець зобов`язується укласти договір купівлі-продажу квартири, протягом 30 днів після введення будинку в експлуатацію та отримання всіх правовстановлюючих документів, а покупець зобов`язується купити зазначену квартиру в порядку та на умовах зазначених в цьому договорі.

Відповідно до пункту 1.2 попереднього договору орієнтовна дата введення будинку в експлуатацію І квартал 2022 року. Запланований термін введення будинку в експлуатацію, за наявності об`єктивних обставин, може бути змінено, що не є порушенням зобов`язань з боку продавця.

Згідно з пунктом 2.1 попереднього договору основний договір має бути нотаріально посвідчений. Вартість нотаріальних послуг покладається на покупця.

Сторони погодили вартість 1 кв. м загальної площі, виходячи із проектного планування, яка становить 23 000,00 грн з ПДВ. Всього загальна вартість квартири становить 2 594 630,00 грн (пункт 2.3 попереднього договору).

Відповідно до пункту 3.1 попереднього договору покупець зобов`язується здійснити оплату, узгоджену в пункті 2.3 договору, під час підписання договору в порядку: перший внесок 50 %, що становить 1 297 315, грн, під час підписання договору; а залишкову вартість, що становить 1 297 315,00 грн, протягом трьох місяців від дати підписання договору.

Згідно з пунктом 7.7 попереднього договору сторони погодили, що відповідно до статей 205 207 209 ЦК України продавець та покупець укладають попередній договір у простій письмовій формі та заперечення з цього приводу відсутні.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру від 01 квітня 2021 року № 17 ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Єлецький посад» на підставі попереднього договору 1 249 650,00 грн.

З квитанції до прибуткового касового ордеру від 29 червня 2021 року № 45 вбачається, що ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Єлецький посад» на підставі попереднього договору 600 000,00 грн.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру від 02 липня 2021 року № 47 ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Єлецький посад» на підставі попереднього договору 744 980,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (частина перша статті 635 ЦК України).

Суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та належно кваліфікували укладений між сторонами правочин, встановивши, що 01 квітня 2021 року між ТОВ «Єлецький посад» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено попередній договір стосовно купівлі-продажу майбутнього об`єкта нерухомості - квартири.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

За положеннями статті 216 ЦК України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

На підставі наведених норм, які суди застосували правильно, попередній договір купівлі-продажу квартири від 01 квітня 2021 року № 231030 є нікчемним, адже під час його укладення не дотримано форму нотаріального посвідчення.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами укладено змішаний договір, зокрема договір про наміри та підряд, не заслуговують на увагу, адже зі змісту пункту 1.1 укладеного між сторонами договору вбачається, що сторони зобов`язались укласти в майбутньому саме договір купівлі-продажу квартири.

Посилання відповідача на можливість нотаріального посвідчення вже укладеного попереднього договору в разі бажання будь-якої зі сторін не може свідчити про дотримання сторонами в момент укладення попереднього договору купівлі-продажу вимог закону щодо його нотаріального посвідчення.

Безпідставним є посилання заявника на частину другу статті 220 ЦК України, адже можливість визнання дійсним договору через ухилення іншої сторони від нотаріального посвідчення не є предметом позову в цій справі.

Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17, від 14 грудня 2021 року в справі № 643/21744/19, від 07 лютого 2024 року в справі № 910/3831/22 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тому обсязі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Враховуючи те, що правова підстава, на якій грошові кошти були набуті відповідачем, відсутня (попередній договір є нікчемним), суди попередніх інстанції зробили правильний висновок про те, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу належні йому грошові кошти в сумі 2 594 630,00 грн.

Особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18, від 07 лютого 2024 року в справі № 910/3831/22.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який в цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

У зв`язку з отриманням ТОВ «Єлецький посад» від ОСОБА_1 коштів за нікчемним договором у відповідача виник обов`язок негайно, тобто в момент отримання повернути їх позивачеві. ТОВ «Єлецький посад» кошти негайно не повернув, а тому в ОСОБА_1 виникло право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

З огляду на це Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в цій справі про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів нарахування 3 % річних та інфляційних втрат проводиться за періоди:з 02 квітня 2021 року до 29 червня 2021 року на розмір заборгованості 1 249 650,00 грн; з 30 червня 2021року до 02 липня 2021 року на розмір заборгованості 1 849 650,00 грн; з 03 липня 2021 року до 01 березня 2024 року на розмір заборгованості 2 594 630,00 грн.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визначили період прострочення та вирахували суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та річних, які підлягають стягненню з відповідача.

Про обставини, які б свідчили про прострочення кредитора у зобов`язанні з повернення безпідставно набутих коштів, або про обставини, які б перешкоджали боржнику з незалежних від нього причин виконати обов`язок повернути кошти, в цій справі відповідач не стверджує і суди їх не встановлювали.

Доводи касаційної скарги про те, що зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих коштів виникло у відповідача лише на підставі рішення суду першої інстанції в цій справі, тому суд безпідставно стягнув 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання, є безпідставними, з огляду на таке.

Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року в справі № 910/3831/22).

Касаційна скарга мотивована тим, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 625 ЦК України, коли позичальник звільняється від відповідальності та від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення, платежів (сплата яких передбачена відповідними договорами), нарахованих включно з 24 лютого 2022 року.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц).

Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту

18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.

Зокрема, на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23, від 12 лютого 2025 рокув справі № 758/5318/23); на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22, від 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23).

Положення пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК Українине підлягають застосуванню до договору поставки, який не включає в себе майнові елементи договорів комерційного, товарного кредитів (постанова Верховного Суду від 11 липня 2024 рокув справі № 902/171/23).

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 183/7850/22 зазначено, що законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язань щодо повернення авансу, тому вказана норма до цих правовідносин не застосовується.

Законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язання щодо повернення коштів, сплачених на виконання попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири. Норма пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України незастосовна до таких правовідносин (постанова Верховного Судувід 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23).

Отже, в цій справі Верховний Суд висновує, що до спірних правовідносин, які не пов`язані із наданням позики чи кредиту, вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосуванню не підлягають.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах, зокрема пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, є необґрунтованими, оскільки такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 183/7850/22, від 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23 (до розгляду якої відповідач просив зупинити провадження в цій справі), а суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір відповідно до вказаного правового висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження в справі до розгляду Верховним Судом аналогічної справи № 751/3052/23, не впливають на правильність вирішення справи, адже (як вже зазначено вище) постанова Верховного Суду від 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23 містить аналогічні до цієї постанови висновки щодо вирішення спору, а саме про те, що до спірних правовідносин пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосуванню не підлягає.

Щодо доводів касаційної скарги відповідача про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі № 758/1303/15, від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15, від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15, від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17, колегія суддів враховує таке.

У наведених постановах Верховного Суду в спорах про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних від простроченої суми викладено висновок про те, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас посилання заявника на неврахування судами під час розгляду наведених висновків є безпідставними, оскільки вони не свідчать про неправильне застосування судами статті 625 ЦК України. Наведені постанови Верховного Суду не містять правового висновку щодо застосування статті 625 ЦК України із урахуванням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в подібних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги відповідача зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2025 року зупинено виконання зупинено виконаннярішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2024 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Оскільки касаційне провадження в справі закінчено, то виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2024 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 389 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Єлецький посад» - адвоката Сендецького Вадима Івановича залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2024 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська