Постанова

Іменем України

13 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 751/2697/22

провадження № 61-3430св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 жовтня 2022 року, ухвалене у складі судді Маслюк Н. В., додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2022 року, ухвалене у складі судді Маслюк Н. В., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Висоцької Н. В., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд розірвати договір купівлі-продажу квартири від 01 грудня 1995 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 01 грудня 1995 року між ним, його батьком ОСОБА_3 (продавцями) та ОСОБА_4 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шмуневською Л. А., відповідно до якого ОСОБА_4 придбала в них зазначену квартиру.

Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, а її спадкоємцем є ОСОБА_2 , то ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 .

При цьому в позові посилався на те, що ОСОБА_4 , як покупцем, не виконано істотні умови цього договору, зокрема, не здійснено державну реєстрацію договору купівлі-продажу в відповідних державних органах, не зареєстровано місце проживання у даній квартирі, вона ніколи не мешкала в цій квартирі, а також не сплачувала житлово-комунальні послуги.

Отже, ОСОБА_1 вважає, що договір купівлі-продажу від 01 грудня 1995 року є дійсним, але неукладеним і таким, що не створює прав та обов`язків для сторін. Укладення договору купівлі-продажу квартири не призвело до реалізації правових наслідків, описаних цим договором, оскільки бездіяльність покупця за цим договором в частині неприйняття предмета договору та його державної реєстрації, завдало продавцеві шкоди, внаслідок якої він був значною мірою позбавлений того, на що розраховував при укладанні даного договору. При укладенні спірного договору він розраховував отримати грошові кошти за квартиру і позбавитися обов`язків сплачувати житлово-комунальні послуги за її утримання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 жовтня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що пред`явлена вимога про розірвання договору купівлі-продажу більше, ніж через 26 року після його укладення, не ґрунтується на вимогах норм Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК 1963 року) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. У випадку відмови прийняти куплену річ норми ЦК 1963 року передбачали можливість продавця відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків, а не заявляти вимогу про розірвання цього договору.

Суд зазначив, що відповідач ОСОБА_2 на час розгляду справи є спадкоємцем ОСОБА_4 , але право власності на спірну квартиру за ним не зареєстровано.

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Новик М. С., подав до Новозаводського районного суду м. Чернігова заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на правову допомогу понесені ним у справі в розмірі 12 000,00 грн.

Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Стягуючи витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції, керуючись вимогами статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), враховуючи, що ОСОБА_1 не подавав до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважав такі витрати співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 жовтня 2022 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2022 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Залишаючи без змін рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу квартири ЦК 1963 року не пов`язував момент виникнення права власності на нерухоме майно з моментом державної реєстрації договорів, що підлягали такій реєстрації. Відповідні умови відсутні і в тексті договору купівлі-продажу. Статтею 232 ЦК 1963 року, яка діяла на час укладення спірного договору, було передбачено, якщо покупець на порушення договору відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець вправі вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з своєї сторони, відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків. Отже, діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством у випадку відмови прийняти куплену річ було передбачено можливість продавця відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків, а не ставити питання про розірвання такого договору.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що сторонами оспорюваного договору з одного боку є ОСОБА_1 , та його батько ОСОБА_3 , який помер, і з іншого боку ОСОБА_4 , яка також померла. Отже, у сторін договору ОСОБА_3 і у ОСОБА_4 цивільна дієздатність припинилась внаслідок смерті, тобто припинилась здатність набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі невиконання. ОСОБА_1 , звертаючись з цим позовом до ОСОБА_2 , обґрунтовував вимоги невиконанням стороною покупця умов договору купівлі-продажу, зокрема ОСОБА_4 , однак ОСОБА_2 не є стороною оспорюваного договору, він є спадкоємцем ОСОБА_4 за заповітом, але право власності на спірну квартиру за ним не зареєстровано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 жовтня 2022 року, додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 жовтня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин вимоги пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року (далі - ЦК України), відповідно до якого до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладання.

Підставами касаційного оскарження рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 жовтня 2022 року, додаткового рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 жовтня 2022 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що ОСОБА_1 не ставив під сумнів факт отримання ним грошових коштів за спірним договором, або оспорювання даного факту як такого, що не відбувся. Отже, сторони оскаржуваного договору купівлі-продажу в момент його укладення своєї мети досягли, зокрема, продавці відчужили належну їм квартиру, покупець сплатив за нею визначену вартість, тому підстав стверджувати, що сторони не отримали бажане від укладання договору не існувало тоді, не існує і зараз. Таким чином, просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У березні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу від 01 грудня 1995 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шмуневською Л. А., зареєстрованого в реєстрі за № 2202, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 продали ОСОБА_4 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . За умовами цього договору, він підлягає реєстрації за місцем знаходження будинку в Чернігівському міському бюро технічної інвентаризації.

Згідно з архівною довідкою Державного нотаріального архіву Чернігівської області Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області № 9/02-04 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шмуневською Л. А. 01 грудня 1995 року за реєстровим № 2202 посвідчено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_2 . Продаж квартири вчинено за 650000000,00 карбованців, які продавці ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від покупця ОСОБА_4 одержали повністю до підписання договору.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 лютого 2019 року № 157254158, від 01 серпня 2022 року № 306302624 власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 .

Отже, державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 не здійснена.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 жовтня 2017 року у справі № 751/4237/17-ц у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Бублик Тетяни Миколаївни, державного нотаріуса Кухти Тамари Олександрівни про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право на спадщину, відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 12 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 24 травня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 жовтня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 квітня 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , видане державним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Т. О., зареєстрованого в реєстрі за № 1-392.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 07 липня 2017 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Бублик Т. М., зареєстрований в реєстрі за № 1-392.

У решті вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковою постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 09 лютого 2018 року у справі № 751/4237/17-ц визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 квітня 2017 року ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 , видане державним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Т. О., реєстраційний № 1-393.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 19 липня 2022 року, у справі № 751/3245/20 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру, витребування 1/2 частини квартири відмовлено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Відповідно до заповіту від 17 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Куранковим К. М., зареєстрованого в реєстрі за № 342, ОСОБА_4 заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_2

26 травня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О. В. із заявою про прийняття спадщини за заповітом.

За життя ОСОБА_4 зверталася до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо вилучення із кримінального провадження № 12017270010004725 від 07 червня 2017 року договору купівлі-продажу від 01 грудня 1995 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2004 року, до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме норми ЦК 1963 року.

Відповідно до статті 126 ЦК 1963 року, який діяв на час укладення договору купівлі-продажу, а також до статті 2 Закону України «Про власність», право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі. Підставою виникнення права приватної власності на майно, зокрема є укладення угод, не заборонених законом.

Згідно з статтею 128 ЦК 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 153 ЦК 1963 року передбачалось, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

За договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 224 ЦК 1963 року).

Відповідно до статті 225 ЦК 1963 року право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Згідно з статтею 161 ЦК 1963 року зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 227 ЦК 1963 року передбачалось, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Отже, законом чітко передбачалась обов`язкова нотаріальна форма договору відчуження житлового будинку (квартири), наслідком недодержання якої є його недійсність, та його подальша реєстрація органами місцевого самоврядування.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що 01 грудня 1995 року між продавцями ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири, загальною площею 27,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шмуневською Л. А. та зареєстровано в реєстрі за № 2202.

Відповідно до цього договору продаж квартири вчинено за 650000000,00 карбованців, які продавці ОСОБА_3 , ОСОБА_1 від покупця ОСОБА_4 одержали повністю до підписання договору.

Отже, покупець ОСОБА_4 сплатила повну вартість придбаної нею квартири, але за життя не зареєструвала за собою право власності на неї, тобто набула лише право володіти та користуватися цим майном, однак розпорядитись (продати, подарувати ) ним вона права не мала.

На час укладення спірного договору купівлі-продажу квартири ЦК 1963 року не пов`язував момент виникнення права власності на нерухоме майно з моментом державної реєстрації договорів, що підлягали такій реєстрації. Відсутні відповідні умови і в тексті оскаржуваного договору купівлі-продажу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 651 ЦК України, наполягав на тому, що покупцем ОСОБА_4 не виконані істотні умови договору, зокрема, не здійснено державну реєстрацію договору купівлі-продажу, у даній квартирі покупець фактично ніколи не мешкала і не зареєструвала місце проживання, комунальні платежі не сплачувала.

Стаття 232 ЦК 1963 року, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу, передбачала, що якщо покупець на порушення договору відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець вправі вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з своєї сторони, відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків.

Однак, продавець ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 232 ЦК 1963 року зі своєї сторони не відмовлявся від спірного договору і не вимагав відшкодування збитків покупцем ОСОБА_4 .

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що діюче на час виникнення спірних правовідносин законодавство передбачало, що у випадку відмови прийняти куплену річ було передбачено можливість продавця відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків, а не ставити питання про розірвання такого договору.

Доводи касаційної скарги, що у даній справі суди першої та апеляційної інстанцій повинні застосувати до спірних правовідносин вимоги пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року (щодо договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України),є безпідставними, оскільки спірний договір не продовжує діяти для оспорюваних правовідносин. Договір купівлі-продажу квартири було укладено 01 грудня 1995 року і він є вичерпаним.

Перевіряючи законність ухвалення додаткового рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2022 року і стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що касаційна скарга не містить доводів та заперечень з цього приводу.

При цьому Верховний Су погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки суди вірно застосували статтю 141 ЦПК України, надали оцінку співмірності витрат зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та врахували, що ОСОБА_1 не подавав до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 жовтня 2022 року, додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник