№ 751/2974/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 751/2974/19

провадження № 61-18188 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: держава України в особі Державної казначейської служби України, прокуратура Чернігівської області, ліквідаційна комісія управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області;

представник прокуратури Чернігівської області - Сапон Ольга Андріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2019 року у складі судді Філатової Л. Б. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Губар В. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Чернігівської області, ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Позовна заява мотивована тим, що органами досудового розслідування в особі слідчого СВ ЧМВ УМВС України в Чернігівській області Бредюка О. М. 02 квітня 2014 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі -ЄРДР) за № 12014270010001385 за частиною статті 307 КК України.

Вказував, що починаючи з 14 квітня 2014 року до моменту затримання 21 травня 2014 року в порядку статті 208 КПК України слідчим СВ ЧМВ УМВС України в Чернігівській області Пишенком В. О. щодо нього проводився комплекс негласних слідчо-розшукових дій.

23 травня 2014 року його звільнено з ізолятору тимчасового тримання затриманих осіб Чернігівського РВ УМВС України в Чернігівській області. 22 травня 2014 року та 18 липня 2014 року його повідомлено про підозру та зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 307 КК України, а 18 липня 2014 року підготовлений та підписаний обвинувальний акт за звинуваченням у скоєнні злочину, затверджений в той же день старшим прокурором прокуратури м. Чернігова Деркач Г. І. , кримінальне провадження направлено до Новозаводського районного суду м. Чернігова для розгляду по суті.

Вказував, що вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 грудня 2014 року його визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вини у вчиненні кримінального правопорушення.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 10 квітня 2015 року вказаний вирок скасовано і призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 жовтня 2015 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другої статті 307 КК України, та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частки всього належного йому майна; на підставі статті 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 жовтня 2012 року та остаточно призначено покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2015 року вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 жовтня 2015 року змінено шляхом виключення посилання щодо конфіскації майна.

Вказував, що на виконання зазначеного вироку з 01 квітня 2016 року по 28 липня 2016 року, а всього, з урахуванням тримання в ізоляторі тимчасового тримання, 4 місяці, він перебував в місцях позбавленні волі у Житомирській області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2016 року ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2015 року скасовано, призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому судом касаційної інстанції встановлено порушення вимог КПК України під час збирання доказів, їх фальсифікацію і ігнорування попередніми судовими інстанціями законних вимог сторони захисту.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 05 жовтня 2016 року вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 жовтня 2015 року скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 лютого 2019 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року, кримінальне провадження № 12014270010001385 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, закрито у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Зазначав, що у період перебування під слідством і судом він зазнав значних психо-емоційних страждань, оскільки щодо нього незаконно проводився комплекс негласних слідчо-розшукових дій, його було незаконно затримано, а надалі незаконно позбавлено волі за злочин, який він не вчиняв. Внаслідок незаконного засудження та тривалого позбавлення волі він зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків з оточуючими людьми, сім`єю та завдало шкоди його репутації. З почуттями приниження та душевного страждання він прожив 5 років.

Вказував, що під слідством та судом він перебував з 14 квітня 2014 року по 11 квітня 2019 року, тобто 59 місяців і 27 днів, а тому розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено з урахуванням мінімальної заробітної плати, встановленої на січень 2019 року у розмірі 4 173 грн, що складає 249 962,70 грн (59 х 4 173 грн = 246 207 грн + 4 143 грн / 30 х 27 = 3 755,70 грн).

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути на свою користь з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 249 962,70 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України на користь ОСОБА_1 249 962,70 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку, на якому обліковуються кошти державного бюджету України.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт завдання йому моральної шкоди внаслідок тривалого кримінального переслідування (59 місяців і 27 днів) з боку правоохоронних органів, а тому держава зобов`язана відшкодувати позивачу таку шкоду.

Судом враховано, що незаконні дії органів досудового слідства у зв`язку із незаконним порушенням кримінальної справи, пред`явленням обвинувачення у вчиненні злочину, незаконним повідомленням про підозру та підтриманням в суді необґрунтованого обвинувачення, засудженням та тривалим позбавленням волі завдали ОСОБА_1 моральних страждань. Відносно позивача відбувалось незаконне кримінальне переслідування, що, в свою чергу, призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, він страждав через приниження честі, ділової репутації, з якими пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням.

Перебуваючи в місцях позбавленні волі відповідно до вироку суду, який в подальшому було скасовано, позивач був позбавлений конституційного права громадянина України на вільне та безперешкоде переміщення.

Урахувавши вказані обставини, тривалість страждань, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на користь позивача 249 962,70 грн на відшкодування моральної шкоди, з урахуванням мінімальної заробітної плати, встановленої на січень 2019 року у розмірі 4 173 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області залишено без задоволення, апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2019 року змінено.

Стягнуто з державного бюджету шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 249 962,70 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи з наведенням відповідних доказів і мотивів, дійшов обґрунтованого висновку щодо завдання позивачу моральної шкоди. Розмір визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Судом також враховано, що відмова прокурора від обвинувачення з мотивів відсутності достатніх, належних та допустимих доказів, які б доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, за своєю юридичною суттю є тотожною закриттю кримінального провадження за пунктом 3 частини першої статті 284 КК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення способу стягнення моральної шкоди, апеляційний суд посилався на підпункт 1 пункту 35, пункту 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (з наступними змінами), відповідно до яких органи Казначейства здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду за рішеннями, прийнятими судами. Для цього в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Отже спосіб стягнення моральної шкоди має відповідати вказаному Порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 751/2974/19 із Новозаводського районного суду м. Чернігова.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є обставиною, тотожною ухваленню виправдувального вироку, закриттю кримінального провадження на стадії досудового розслідування за відсутності події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді з вичерпанням можливості їх отримати, що надавало б позивачу підстави для відшкодування шкоди.

Судами попередніх інстанцій проігноровано вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06 грудня 2016 року, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, пунктами 1, 3, 9 якого передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. До приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Судами попередніх інстанції помилково враховано при визначенні моральної шкоди період з 14 квітня 2014 року по 21 травня 2014 року, оскільки у цей час проводилися негласні оперативно-розшукові заходи та слідчі дії, про вчинення яких позивач не знав та не міг знати, що свідчить про неможливість заподіяння йому будь-якої шкоди у цей період.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до копій реєстру матеріалів досудового розслідування, обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 (а. с. 14-15, 16-18), 02 квітня 2014 року слідчим СВ ЧМВ УМВС України в Чернігівській області Бредюком О. М. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про скоєння злочину, передбаченого частиною першою статті 307 КК України, та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014270010001385; з 15 квітня 2014 року по 20 травня 2014 року відносно ОСОБА_1 проводився комплекс негласних слідчо-розшукових дій; з 21 по 23 травня 2014 року ОСОБА_1 в порядку статті 208 КПК України утримувався в ізоляторі тимчасового тримання затриманих осіб Чернігівського РВ УМВС України в Чернігівській області; 22 травня 2014 року та 18 липня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру та зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні злочинів, передбачених частиною другої статті 307 КК України; 09 липня і 17 липня 2014 року ОСОБА_1 двічі допитували як підозрюваного; 18 липня 2014 року підготовлений та підписаний обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за частиною другої статті 307 КК України, який затверджено старшим прокурором прокуратури м. Чернігова Деркач Г. І., кримінальне провадження направлено до Новозаводського районного суду м. Чернігова для розгляду по суті. Запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався.

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 грудня 2014 року у справі № 751/7587/14 ОСОБА_1 за частиною другої статті 307 КК України виправдано у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення (а. с. 19-21).

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 10 квітня 2015 року вказаний вирок скасовано і призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції (а. с. 22-27).

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 жовтня 2015 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другої статті 307 КК України, та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частки всього належного йому майна; на підставі статті 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 жовтня 2012 року та остаточно призначено покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі (а. с. 28-32).

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2015 року вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 жовтня 2015 року змінено, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину за частиною другої статті 307 КК України та призначено покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді 6 років позбавлення волі без конфіскації майна; на підставі статті 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 жовтня 2012 року та остаточно призначено покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна (а. с. 33-37).

На підставі вироку Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 жовтня 2015 року і ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 з 01 квітня 2016 року до 28 липня 2016 року перебував в місцях позбавленні волі, що підтверджується довідкою Коростенської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України у Житомирській області (№ 71) (а. с. 41).

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 лютого 2019 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року, кримінальне провадження № 12014270010001385 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, закрито у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.

У постанові про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 12014270010001385 від 02 квітня 2014 року відносно ОСОБА_1 та ухвалі Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року встановлено, що у справі відсутні достатні, належні та допустимі докази, які б доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України (а. с. 45-47, 48-50).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статей 55 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги (стаття 3 вказаного Закону).

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає в особи у випадку повної реабілітації.

Разом з тим згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 4 173 грн.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18).

При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно визначив період перебування позивача під слідством та судом, врахував характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, їх тривалість та погіршення стану здоров`я.

Рішення судів у зазначеній справі містить належне та переконливе обґрунтування розміру моральної шкоди на користь позивача з урахуванням вимог чинного законодавства, яким це питання врегульовано, а також мотивів, з яких суд виходив.

Аналізуючи положення частин першої-другої статті 284 КПК України, частини першої статті 340 КПК України, статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відмова прокурора від обвинувачення з мотивів відсутності достатніх, належних та допустимих доказів, які б доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за своєю юридичною суттю є тотожною закриттю кримінального провадження за пунктом 3 частини першої статті 284 КК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. При цьому суд виходив з того, що у постанові про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 12014270010001385 від 02 квітня 2014 року відносно ОСОБА_1 та ухвалі Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року встановлено, що у справі відсутні достатні, належні та допустимі докази, які б доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанції неправильно визначили початок відшкодування моральної шкоди з 14 квітня 2014 року, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи та нормами матеріального права, згідно з якими відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, починаючи з моменту порушення кримінальної справи, а отже, саме з цього моменту має відраховуватися період його перебування під слідством і судом, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18).

Посилання у касаційній скарзі на те, що Державна казначейська служба України не має нести обов`язок з відшкодування шкоди, не можуть бути прийняті з огляду на таке.

Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до законушкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.

Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На підставі аналізу наведених нормативно-правових актів Верховний Суд зробив висновок про те, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.

Пред`являючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, позивач зазначив відповідачем прокуратуру Чернігівської області та ліквідаційну комісію управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, які, на його думку, повинні відшкодувати цю шкоду, та Державну казначейську службу України.

Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2019 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович