ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 751/4649/22

провадження № 61-17716св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції України в Чернігівській області, Чернігівська обласна прокуратура,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року в складі судді Овсієнко Ю. К. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Скрипки А. А., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області (далі - ГУ НП в Чернігівській області), Чернігівської обласної прокуратури та просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 3 000 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що рішенням Чернігівської обласної ради № 46-5/V11 від 20 липня 2016 року, його, депутата Чернігівської обласної ради сьомого скликання, було призначено виконуючим обов`язки директора комунального навчального закладу «Чернігівській обласний навчально-виробничий центр» з 21 липня 2016 року терміном на один рік на умовах контракту. Таким чином, він виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, а тому був службовою особою.

06 березня 2017 року за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ЄРДР були внесені відомості за № 12017270000000285 за ознаками скоєння ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

06 березня 2017 року було розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12017270000000285 за фактом вимагання ним як службовою особою неправомірної вигоди.

26 квітня 2017 року його дії були перекваліфіковані органом досудового розслідування з частини третьої статті 368 КК України на частину першу статті 368 КК України.

Постановою прокурора відділу процесуального керівництва Домашенка Ю. М. від 16 травня 2017 року матеріали досудових розслідувань № 12017270000000285, № 12017270000000353 об`єднані в одне провадження за № 12017270000000285, про що внесені відомості до ЄРДР.

16 травня 2017 року йому вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 366, частиною першою статті 368 КК України.

27 липня 2017 року обвинувальний акт відносно нього було направлено до Деснянського районного суду м. Чернігова.

Кримінальне провадження за № 12017270000000285 в суді розглядалося з 27 липня 2017 року по 25 червня 2018 року та вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 25 червня 2018 року у справі № 750/7236/17 його визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачення за частиною першою статті 366, частиною першою статті 368 КК України та виправдано.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 25 червня 2018 року скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

25 листопада 2019 року було змінено обвинувачення та згідно нового обвинувального акту його дії кваліфіковані органом досудового розслідування за частиною першою статті 366 КК України та частиною першою статті 190 КК України.

Вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 грудня 2019 року його визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю в його діянні складу злочину, передбаченого частиною першою статті 366, частиною першою статті 190 КК України.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року, вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 грудня 2019 року залишено без змін.

Він, будучи публічною особою, займався активною благодійною, громадською та політичною діяльністю, був волонтером Чернігівської обласної громадської організації інвалідів «Повір у себе», очолював громадську організацію Чернігівське обласне об`єднання «Милосердя і Доброта». Як публічна особа він користувався повагою серед депутатів Чернігівської обласної ради, займав принципову негативну позицію щодо корупціонерів як заступник голови комісії Чернігівської обласної ради з питань регламенту, депутатської етики, законності та запобігання корупції. На той час він був публічною особою, тому на всіх Чернігівських регіональних та центральних телевізійних каналах почали з`являтися публікації про те, що він корупціонер та хабарник.

Внаслідок незаконних дій співробітників ГУ НП в Чернігівській області та службової недбалості працівників Чернігівської обласної прокуратури він був визнаний винним до проголошення судового рішення.

Внаслідок вказаних обставин він зазнав значних душевних страждань, постраждала його ділова репутація, відбулись негативні зміни у особистому житті. Він змушений був докладати значних зусиль для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати зі сплати судового збору віднесено на рахунок держави.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 16 травня 2017 року по 18 грудня 2020 року, тобто 43 місяці та 2 дні.

Враховуючи тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також вимоги розумності та справедливості, на користь позивача підлягає стягненню 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 червня 2023 року стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 6 666, 67 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позов задоволено частково, відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України судових витрат на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам (16,66%) в розмірі 6 666,67 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 червня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Визначаючи розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, суд першої інстанції правильно виходив з критерію їх реальності, розумності їх розміру, врахував конкретні обставини справи, а також положення пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України щодо їх пропорційності розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року в частині залишення без змін рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року, а також змінити рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року, визначивши розмір моральної шкоди в сумі 3 000 000,00 грн.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 751/7182/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Вказував на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, який застосовано судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суд першої інстанції не дотримався принципу розумності та справедливості, не врахував, що під час досудового розслідування та судового розгляду він зазнав значних душевних страждань, втратив свою ділову репутацію. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та опублікування низки статей негативного змісту суттєво вплинули на ставлення до нього друзів, знайомих та партнерів.

Він змушений був докладати значні зусилля для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину та відновлення ділової репутації.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Новозаводського районного суду м. Чернігова.

12 лютого 2024 року справа № 751/4649/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року зупинено виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить здійснити розгляд справи за участю його представників.

Враховуючи положення статті 7, частини першої статті 401 ЦПК України, оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи, немає підстав для задоволення клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом учасників справи.

Додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині його перегляду в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.

Чернігівська обласна прокуратура та ДКСУ направили відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 березня 2017 року до ЄРДР були внесені відомості за №12017270000000285 за ознаками скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, за фактом вимагання отримання службовою особою неправомірної вигоди.

26 квітня 2017 року дії ОСОБА_1 постановою слідчого було перекваліфіковано з частини третьої статті 368 КК України на частину першу статті 368 КК України.

16 травня 2017 року на підставі рапорту слідчого до ЄРДР внесені відомості за №12017270000000353 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.

16 травня 2017 року матеріали досудових розслідувань за №№ 12017270000000285, 12017270000000353 було об`єднано в одне провадження № 12017270000000285, про що внесено відомості до ЄРДР.

16 травня 2017 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 366, частиною першою статті 368 КК України.

Вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 25 червня 2018 року у справі № 750/7236/17 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 366, частиною першою статті 368 КК України, та виправдано.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 25 червня 2018 року скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

25 листопада 2019 року обвинувачення було змінено, і згідно нового обвинувального акту дії ОСОБА_1 були кваліфіковані органом досудового розслідування за частиною першою статті 366 КК України та за частиною першою статті 190 КК України.

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 було визнано невинуватим та виправдано в пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 366, частиною першою статті 190 КК України за недоведеністю в його діянні даних складів злочинів.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 грудня 2019 року залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою, другою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 16 травня 2017 року по 18 грудня 2020 року, тобто 43 місяці та 2 дні.

З урахуванням наведеного, правильним є висновок апеляційного суду про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону № 266/94-ВР.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, вимоги розумності та справедливості, а також гарантований Законом № 266/94-ВР мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування позивача під слідством та судом (288 546,67 грн), та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на його користь 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Суди попередніх інстанцій правильно вважали, що ця сума буде достатньою для компенсації негативних наслідків морального характеру.

Позивач не довів належними і достатніми доказами такої глибини моральних страждань, погіршення здоров`я, зміни нормального способу життєдіяльності, що знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із протиправними діями відповідача, які б давали можливість призначити суму відшкодування у заявленому ним розмірі 3 000 000,00 грн.

Висновки суду не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначеній в касаційній скарзі постанові.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, й підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині залишити без змін.

Оскільки виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року зупинено ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі, його виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року в частині перегляду рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко