Постанова
Іменем України
11 березня 2020 року
м. Київ
справа № 751/6176/17
провадження № 61-39143св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Чернігівській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Чернігівській області (далі - Регіональний сервісний центр МВС в Чернігівській області), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання правочинів недійсними.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 17 жовтня 1987 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період шлюбу вони набули у власність автомобіль «Renault Magnum», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіп «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Після смерті чоловіка з`ясувалося, що під час його перебування на лікуванні у Чернігівському обласному онкодиспансері у відділенні хіміотерапії, відповідач ОСОБА_3 (син ОСОБА_7 від першого шлюбу), скориставшись тяжким станом здоров`я батька, який на той час за призначенням лікарів перебував під постійною дією наркотичних засобів (морфію), 04 листопада 2015 року отримав від нього довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Матвієнко О. В., зареєстровану у реєстрі за № 2115, за умовами якої ОСОБА_7 уповноважував
його продати, автомобіль «Renault Magnum», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіп «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за ціною і на умовах на свій розсуд.
Діючи на підставі зазначеної вище довіреності, ОСОБА_3 зняв автомобіль «Renault Magnum», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіп «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з реєстраційного обліку, та за договорами купівлі-продажу від 04 грудня 2015 року відчужив їх на користь ОСОБА_4 , за ціною 80 000,00 грн та 37 000,00 грн, відповідно. Зазначені правочини були вчинені ОСОБА_3 , як уповноваженою особою, вже після смерті довірителя ( ОСОБА_7 ).
Посилаючись на те, що відчуження належних їй та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності транспортних засобів, відбулося без її відома та згоди, як другого з подружжя, а також після припинення представництва ОСОБА_3 за довіреністю у зв`язку зі смертю довірителя, позивач просила визнати недійсними договори купівлі-продажу автомобіля «Renault Magnum», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіпа «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , укладені між
ОСОБА_7 , від імені та в інтересах якого за довіреністю діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05 березня
2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактичні дії, спрямовані на настання юридичних наслідків - вчинення договорів купівлі-продажу транспортних засобів, зокрема зняття транспортних засобів з обліку та фактична передача їх у володіння ОСОБА_4 , були вчинені уповноваженою особою (представником) ОСОБА_3 04 листопада 2015 року, тобто ще за життя власника ОСОБА_7 , а тому оформлення договорів купівлі-продажу
04 грудня 2015 року було спрямоване на вчинення дій, невиконання яких могло призвести до виникнення збитків, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 248 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не свідчить про відсутність у представника повноважень на відчуження транспортних засобів на час укладення оспорюваних правочинів. Зважаючи на те, що довіреність на розпорядження транспортними засобами, ОСОБА_7 було видано у період шлюбу, та з огляду на те, що за загальним правилом при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, суд першої інстанції вважав необгрунтованими доводи позивача про те, що відчуження спірних транспортних засобів відбулося без її згоди.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсними договори купівлі-продажу автомобіля «Renault Magnum», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіпу «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , укладені 04 грудня
2015 року між ОСОБА_7 , від імені та в інтересах якого за довіреністю
від 04 листопада 2015 року діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що повноваження ОСОБА_3 на представництво ОСОБА_7 за довіреністю
від 04 листопада 2015 року в силу положень пункту 7 частини першої статті 248 ЦК України припинилися у зв`язку зі смертю довірителя, а тому подальше вчинення ним дій спрямованих на розпорядження майном померлої особи є незаконним, а оспорювані правочини такими, що укладені з порушенням статті 203 ЦК України, що має наслідком їх недійсність. Висновок суду першої інстанції про те, що дії представника ОСОБА_3 при укладенні договорів купівлі-продажу транспортних засобів від 04 грудня 2015 року були спрямовані на унеможливлення спричинення збитків, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки згідно з витягом з реєстру виконаних операцій сервісного центру-7441 МВС в Чернігівській області, як передача транспортних засобів у володіння покупцеві, так і розрахунок між його сторонами, проведені
04 грудня 2015 року, тобто після смерті довірителя.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи
У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скаргаОСОБА_3 , у якій він просив скасувати постанову Апеляційного суду Чернігівської області
від 24 травня 2018 року та залишити в силі рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05 березня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд залишив поза увагою, що фактичні дії, спрямовані на укладення договорів купівлі-продажу транспортних засобів, а саме зняття їх з реєстраційного обліку у сервісному центрі МВС у Чернігівській області, фактична передача у володіння покупцю та отримання представником грошових коштів від продажу транспортних засобів, були вчинені 04 листопада 2015 року. Юридичне оформлення правочинів відчуження транспортних засобів, фактично вчинених продавцем 04 листопада 2015 року, відбулося лише 04 грудня
2015 року, оскільки станом на 04 листопада 2015 року укладення договорів купівлі-продажу транспортних засобів не було можливим у зв`язку з проведенням реорганізації у структурі сервісних центрів МВС. Позивач була обізнана про продаж автомобілів, оскільки з метою вчинення їх продажу особисто 04 листопада 2015 року передала йому паспорт ОСОБА_7 .
Оскільки фактичні дії, спрямовані на настання юридичних наслідків вчинення договорів купівлі-продажу, а саме: передача коштів та товару, були вчинені за життя довірителя 04 листопада 2015 року, суд першої інстанцій дійшов обгрунтованого висновку, що з метою вчинення дій, невиконання яких могло призвести до виникнення збитків, довіреність на відчуження транспортних засобів, видана йому ОСОБА_7 продовжувала діяти до моменту юридичного оформлення правочину - 04 грудня 2015 року.
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якому він просив поновити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги відповідач отримала
лише 25 жовтня 2018 року, а тому він не мав змоги надати відзив у встановлений судом строк до 28 вересня 2018 року.
Наведені представником відповідача обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити представнику ОСОБА_1 -
ОСОБА_2 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 , та приєднати його до матеріалів справи.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суд апеляційної інстанцій повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, а тому дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів як таких, що вчинені без згоди другого з подружжя, та після припинення повноважень представника на їх вчинення у зв`язку зі смертю довірителя. За життя ОСОБА_7 не доводив до відома позивача намір продати належні їм на праві спільної сумісної власності транспортні засоби, а ОСОБА_3 виручені від продажу транспортних засобів грошові кошти їй не передавав. Відчуження представником автомобілів після смерті довірителя ОСОБА_7 є незаконним та суперечить законним права та інтересам, не тільки позивача, як співвласника майна та спадкоємця першої черги, а й інших спадкоємців зазначеної черги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 жовтня 1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.
20 вересня 2007 року ОСОБА_7 придбав автомобіль «Renault Magnum»,
2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіп «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
04 листопада 2015 року ОСОБА_7 видав ОСОБА_3 довіреність посвідчену приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Матвієнко О. В., зареєстровану у реєстрі за № 21154, якою уповноважив ОСОБА_3 продати, за ціну і на умовах на свій розсуд, належні йому автомобіль «Renault Magnum», 2000 року випуску, реєстраційний номер
НОМЕР_1 , та напівпричіп «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Довіреність видано строком на два місяці, з правом передовіри, та з правом використання транспортних засобів за межами України.
Того ж дня, за заявою ОСОБА_3 зазначені транспортні засоби було знято з реєстраційного обліку, що підтверджується відомостями Регіонального сервісного центру МВС в Чернігівській області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.
04 грудня 2015 року ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_7 , уклав з ОСОБА_4 :
- договір купівлі-продажу автомобіля «Renault Magnum», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , оформлений та підписаний сторонами у сервісному центрі МВС-7441 у Чернігівській області у присутності адміністратора зазначеного центру. Продаж автомобіля за домовленістю сторін вчинено за ціною 80 000,00 грн.
- договір купівлі-продажу напівпричіпа «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , оформлений та підписаний сторонами у сервісному центрі МВС-7441 у Чернігівській області у присутності адміністратора зазначеного центру. Продаж автомобіля за домовленістю сторін вчинено за ціною 37 000,00 грн.
Згідно з актами приймання-передачі транспортних засобів від 04 грудня
2015 року, засвідчених печаткою сервісного центру-7441 МВС у Чернігівській області, що є додатками до кожного з вище зазначених договорів купівлі-продажу транспортних засобів, приймання-передачу транспортних засобів здійснено у зазначену дату.
Станом на 15 січня 2018 року право власності на автомобіль «Renault Magnum», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстровано за
ОСОБА_5 , а право власності на напівпричіп «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за ОСОБА_6 .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 4 чинного ЦПК України.
Стаття 15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів щодо відчуження автомобіля «Renault Magnum», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіпу «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , позивач посилалася на те, що оспорювані договори купівлі-продажу транспортних засобів, укладені за відсутності її волевиявлення, як другого з подружжя, та неуповноваженою особою, оскільки представництво за довіреністю
ОСОБА_3 діяти від імені та в інтересах ОСОБА_7 , припинилося у зв`язку зі смертю довірителя.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.
При цьому, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України).
Системний аналіз положень статей 15 16 ЦК України, а також статті 215 ЦК України дає підстави для висновку, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обгрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України»
від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що задоволення вимог позивача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів від 04 грудня 2015 року не зумовить бажаних для ОСОБА_1 наслідків - повернення автомобіля «Renault Magnum», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіпу «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у її володіння, оскільки після укладення першого правочину змінилися набувачі спірного майна, власниками якого на дату розгляду справи судами попередніх інстанцій є, відповідно,
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
До відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору застосовується віндикація. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, підстав відступати від якого, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуу складі Верховного Суду, не вбачає.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсними оспорюваних договорів не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. Скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів не призвело до вирішення спору, що існував між сторонами,оскільки зазначене не має наслідкомповернення у володіння ОСОБА_1 автомобіля «Renault Magnum», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричіпу «Трейлер», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а тому не відновить порушеного права позивача, за захистом якого вона звернулася до суду.До відносин речово-правового характеру, що виникли у зазначеній справі, застосуванню підлягає віндикація, тобто витребування майна від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про скасування рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05 березня 2018 року та постанови Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року, з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку з неефективно обраним позивачем способу захисту прав та законних інтересів.
Керуючись статями 400 402 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05 березня
2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Чернігівській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання правочинів недійсними, відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г. І. Усик
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко