№ 752/13279/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

10березня 2021 року

м. Київ

справа № 752/13279/16-ц

провадження № 61-14199св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Державна іпотечна установа,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Танк Транс»,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Дельта банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», Державної іпотечної установи на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2019 року у складі судді Шевченко Т. М., постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», Державної іпотечної установи на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» (далі - ТОВ «Танк Транс»), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі - ПАТ «Дельта банк»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста»), про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Позовна заява мотивована тим, що між Державною іпотечною установою та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір банківського рахунку від 27 лютого 2013 року. В забезпечення виконання зобов`язань за договором був укладений договір застави майнових прав від 04 вересня 2014 року.

Також, 04 вересня 2014 року між Державною іпотечною установою та банком був укладений договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014, відповідно до пункту 1.2 якого, первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09 червня 2011 року, укладеного між банком та ТОВ «Танк Транс».

Пунктом 2.2 договору відступлення встановлено, що в залежності від випадків, передбачених пунктом 2.1 вказаного договору, пункт 1.2 набирає чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення).

Вказував, що Постановою НБУ № 150 від 02 березня 2015 року «Про віднесення ПАТ «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних», ПАТ «Дельта Банк» з 03 березня 2015 року віднесено до категорії неплатоспроможних. Таким чином, 02 березня 2015 року позивач набув право вимоги за кредитним договором № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011.

27 лютого 2015 року ТОВ «Танк Транс» направило банку заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог від 27 лютого 2015 року. В заяві про зарахування товариство зазначало, зокрема, про припинення внаслідок зарахування зобов`язань товариства перед банком за кредитним договором у розмірі 212 725,36 євро та припинення зобов`язань щодо сплати банком на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) «8 років разом» № 003-09508-060514 від 06 травня 2014 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 , в частині вимог на суму 441 523,22 дол. США.

Державна іпотечна установа, не погодившись із заявою про зарахування, звернулась до Господарського суду м. Києва з позовною заявою про визнання недійсним зарахування вимог, здійснених на підставі заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог від 27 лютого 2015 року.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04 грудня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог.

На думку позивача, ТОВ «Танк Транс» укладенням договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу з ОСОБА_1 вчинив дії, внаслідок яких зменшилось забезпечення за договором застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04 вересня 2014 року, що порушує права та інтереси позивача та унеможливлює задоволення Державною іпотечною установою своїх вимог.

На підставі викладеного Державна іпотечна установа просила визнати недійсним договір відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу від 03 серпня 2014 року, укладений між ТОВ «Танк Транс» і ОСОБА_1 .

У листопаді 2016 року ПАТ «Дельта банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», звернулось до суду з позовом до Державної іпотечної установи, ОСОБА_1 , ТОВ «Танк Транс» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Вказана позовна заява мотивована тим, що договір відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу від 03 серпня 2014 року не відповідає вимогам статей 512 514 ЦК України, пункту 1.8. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 492, оскільки оспорюваний правочин не передбачає можливості зміни власника рахунку (заміни сторони у зобов`язанні), що виключає наявність у ТОВ «Танк Транс» будь-яких прав кредитора перед ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу ОСОБА_1 .

Зазначає, що цей правочин укладений з порушенням статей 1077 1079 ЦК України, статей 1, 4, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки зазначений договір відступлення права вимоги є договором факторингу, а ТОВ «Танк Транс» не є фінансовою установою та/або особою, яка має право на здійснення факторингових операцій, оскільки не має відповідної ліцензії на надання фінансових послуг.

На підставі викладеного ПАТ «Дельта банк» просило визнати недійсним договір відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу між ТОВ «Танк Транс» як новим кредитором та ОСОБА_1 як первісним кредитором від 03 серпня 2014 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2019 року у задоволені позову Державної іпотечної установи та позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права та охоронювані законом інтереси Державної іпотечної установи оскарженим договором відступлення прав вимоги від 03 серпня 2014 року, укладеним між ТОВ «Танк Транс» та ОСОБА_1 , не порушуються, оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, укладені 04 вересня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою договір застави майнових прав № Д-1.1/2014, а також договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 визнані недійсними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», місцевий суд виходив з того, що договір відступлення права вимоги не є договором факторингу, а за своїм змістом відноситься до договору цесії, оскільки умовами оспорюваного договору не передбачено надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги і зміст спірного договору не містить посилань на його платність; факт отримання прибутку від здійсненої операції не підтверджується жодними доказами, оскільки сума переданої за спірним договором вимоги дорівнює сумі, що підлягає сплаті за договором в якості оплати такої вимоги.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, Державна іпотечна установа та ПАТ «Дельта банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», подали апеляційні скарги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ПАТ «Дельта банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта банк» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці вимоги, в іншій частинні судові рішення залишити без змін.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що договір відступлення за своєю юридичною природою є договором факторингу, а ТОВ «Танк Транс» не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які можуть надавати фінансові послуги, у тому числі й у формі факторингу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року Державна іпотечна установа подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Державної іпотечної установи та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці вимоги.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання судів на те, що договори забезпечення не створюють жодних правових наслідків для Державної іпотечної установи є безпідставними та неправомірними, оскільки справа № 910/6052/16 за заявою Державної іпотечної установи про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами перебуває на розгляді у Касаційному господарському суді у складі Верховного суду.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Танк Транс» просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ПАТ «Дельта банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», та залишити оскаржувані рішення судів попередніх інстанції без змін.

У відзиві на касаційну скаргу Державної іпотечної установи ПАТ «Дельта банк» просить відмовити у задоволенні цієї касаційної скарги.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарги, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалами Верховного Суду від 01 серпня 2019 року, від 09 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» в якості правонаступника ПАТ «Дельта Банк» у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 03 серпня 2014 року між ТОВ «Танк Транс» та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги, згідно з умовами якого ТОВ «Танк Транс» набуло права вимоги до ПАТ «Дельта Банк» за договором № 003-09508-06514 банківського вкладу (депозиту) у доларах США від 06 травня 2014 у розмірі 441 523,22 дол. США.

27 лютого 2013 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір банківського рахунку № 26/995-070.

В забезпечення виконання зобов`язань ПАТ «Дельта Банк» перед Державною іпотечною установою за договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27 лютого 2013 року, між Державною Іпотечною установою та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04 вересня 2014 року та договір про відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04 вересня 2014 року.

Відповідно до пункту 1.1 договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04 вересня 2014 року та додатку № 1 до нього, ПАТ «Дельта Банк» передало в заставу Державній іпотечній установі майнові права за кредитним договором № ВКЛ-2005880, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Танк Транс» 09 червня 2011 року.

Згідно з пунктом 1.2 договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014, первісний кредитор (ПАТ «Дельта Банк») відступає, а новий кредитор (Державна іпотечна установа) набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору, первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема, за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Танк Транс» 09 червня 2011 року.

Постановою Правління Національного банку України № 150 від 02 березня 2015 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02 березня 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з якою з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію.

27 лютого 2015 року ТОВ «Танк Транс» направило до ПАТ «Дельта Банк» заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог від 27 лютого 2015 року. В заяві про зарахування товариство зазначало, зокрема, про припинення внаслідок зарахування зобов`язань ТОВ «Танк Транс» перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором у розмірі 212 725,36 євро та припинення зобов`язань щодо сплати ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) № 003-09508-060514 від 06 травня 2014 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , в частині вимог на суму 441 523,22 дол. США.

Установлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2016 року у справі №910/6052/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 лютого 2017 року, визнано недійсним договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04 вересня 2014 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою, а також визнано недійсним договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04 вересня 2014 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «Дельта банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», посилалося на те, що оскаржуваний договір відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу за своєю юридичною природою є договором факторингу, а ТОВ «Танк Транс» не є фінансовою установою та/або особою, яка має право на здійснення факторингових операцій, оскільки не має відповідної ліцензії на надання фінансових послуг.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суди повинні враховувати, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Таким чином ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, це, зокрема правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України, статтею 350 ГК України, частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 цього Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України)).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18).

У відповідності до частин першої, третьої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

При цьому правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах, зокрема, суб`єктам господарювання, фізичним особам, регулюються Інструкцією № 492, відповідно до абзацу першого пункту 1.4 якої порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються цією Інструкцією.

Чинним законодавством України не передбачено заборони на відступлення права вимоги вкладником за договором банківського вкладу (депозиту), у тому числі й щодо частини коштів, розміщених на відповідних вкладних (депозитних) рахунках.

Отже, обмежень стосовно передачі фізичною особою (вкладником) своїх прав за договором банківського вкладу (депозиту) іншим особам (відступлення права вимоги), у тому числі й щодо розпорядження грошовими коштами (їх частиною), розміщеними на належному їй вкладному (депозитному) рахунку за відповідним договором, чинним законодавством не передбачено.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16 (провадження № 12-176гс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами правильно встановлено, що оскаржуваний договір відступлення права вимоги не є договором факторингу, а за своїм змістом відноситься до договору цесії, оскільки умовами оспорюваного договору не передбачено надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги і зміст спірного договору не містить посилань на його платність. Факт отримання прибутку від здійсненої операції не підтверджується жодними доказами, оскільки, у відповідності до п.п.1.1 п.1, п.2.1, п.п.4.1 договору відступлення права вимоги, укладеного 03 серпня 2014 року між ТОВ «Танк Транс» та ОСОБА_1 , сума переданої за спірним договором вимоги дорівнює сумі, що підлягає сплаті за договором в якості оплати такої вимоги. А отже право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення додаткової плати.

Відтак, оскаржуваний у позовній заяві ПАТ «Дельта банк» договір не є договором факторингу.

При таких обставинах, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, належним чином дослідивши докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним укладеного 03 серпня 2014 року між ТОВ «Танк Транс» та ОСОБА_1 договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що як за суб`єктним складом так і за своєю правовою природою оспорюваний договір відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу від 03 серпня 2014 року, укладений між ТОВ «Танк Транс» і ОСОБА_1 , є договором відступлення права вимоги (цесії), за якими закон не передбачає обмежень стосовно статусу особи, якій може бути здійснено таке відступлення.

Щодо вирішення позовних вимог Державної іпотечної установи

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Танк Транс» та просила визнати недійсним договір відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу від 03 серпня 2014 року, укладений між ТОВ «Танк Транс» і ОСОБА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що 27 лютого 2013 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір банківського рахунку № 26/995-070.

На думку позивача, ТОВ «Танк Транс» укладенням 03 серпня 2014 року, договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу з ОСОБА_1 вчинив дії, внаслідок яких зменшилось забезпечення за договором застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04 вересня 2014 року, що порушує права та інтереси позивача та унеможливлює Державну іпотечну установу задовольнити свої вимоги.

Разом із тим, установлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2016 року у справі №910/6052/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 лютого 2017 року, визнано недійсним договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04 вересня 2014 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою, а також визнано недійсним договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04 вересня 2014 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою.

При таких обставинах, встановивши, що укладені 04 вересня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 та договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 визнані судом недійсними, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову Державної іпотечної установи, оскільки права вказаної юридичної особи оскаржуваним договором не порушені.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун