Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 752/1380/18
провадження № 61-14800св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Солонько Микола Миколайович,
заінтересовані особи: ОСОБА_1 (стягувач), ОСОБА_2 (боржник), ОСОБА_3 (третя особа),
особа, яка подавала апеляційну скаргу - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька Миколи Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст подання
У січні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва
Солонько М. М. звернувся до суду із поданням про визначення частки майна боржника та звернення стягнення на майно боржника, яким володіє спільно разом з іншими особами.
Подання мотивовано тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Солонька М. М. перебуває виконавче провадження № 57770183 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 552 182,59 грн.
23 листопада 2018 року приватним виконавцем Солоньком М. М. відкрито виконавче провадження, зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено про відповідальність за її неподання або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію зазначеної постанови приватним виконавцем направлено боржнику для виконання. ОСОБА_2 отримав її
30 листопада 2018 року. У визначені Законом строки боржником декларацію про майно та доходи не подано, тому з метою визначення наявності коштів та майна боржника ОСОБА_2 , на які можливо звернути стягнення, приватним виконавцем Солоньком М. М. здійснено запити до Державної податкової служби України, Пенсійного фонду України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, ГУ Держгеокадастру в Київській області, ГУ Держгеокадастру в м. Києві, Регіонального СЦ МВС в м. Києві, Держпродспоживслужби м. Києва, Держпродспоживслужби Київськоїобласті, Державної служби морського та річкового транспорту України. Згідно отриманих відповідей будь-яке майно у боржника ОСОБА_2 відсутнє; також відсутні кошти, інші цінності чи нерухоме майно, за рахунок яких, могла б бути погашена заборгованість, за винятком коштів у сумі 58,88 грн, які списані з рахунку боржника в АТ КБ «Приватбанк» в рахунок витрат виконавчого провадження. Іншого майна боржника, на яке можна було б звернути стягнення в ході виконавчого провадження, не виявлено.
Відповідно до листа відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Черкаській області 28 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено шлюб, під час перебування в якому подружжям придбано ряд рухомого та нерухомого майна, яке є спільним майном подружжя.
З метою забезпечення реального виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2018 року, заявник просив визначити частку майна ОСОБА_2 та звернути стягнення на вказане нерухоме майно.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М. задоволено частково.
Визначено частку ОСОБА_2 у спільному майні подружжя, яка становить 1/2 частини у наступному майні:
приміщення, паркомісце, загальна площа 18,5 кв. м, -
АДРЕСА_1 ; номер запису про право власності; 23298656, дата, час державної реєстрації: 08 листопада 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1404233571101;
приміщення громадсько-торгівельного центру Б-ІІ, загальна площа 100,6 кв. м, - АДРЕСА_1 ; номер запису про право власності 23289542, дата, час державної реєстрації:
08 листопада 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1403726571101;
приміщення громадсько-торгівельного центру Б-ІІ, загальна площа 48,3 кв. м, АДРЕСА_1 ; номер запису про право власності 23289070, дата, час державної реєстрації:
08 листопада 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1403696471101;
приміщення громадсько-торгівельного центру, загальна площа 47,6 кв. м, - АДРЕСА_1 ; номер запису про право власності 2328665, дата, час державної реєстрації:
08 листопада 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1403671271101;
приміщення громадсько-торгівельного центру, загальна площа 106,1 кв. м, - АДРЕСА_1 ; номер запису про право власності 23288314, дата, час державної реєстрації:
08 листопада 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1403651271101;
приміщення громадсько-торгівельного центру, загальна площа 119,7 кв. м, - АДРЕСА_1 ; номер запису про право власності 23287713, дата, час державної реєстрації:
08 листопада 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1403615371101;
нежитлове приміщення, загальна площа 60,8 кв. м, - АДРЕСА_1 ; номер запису про право власності 20890257, дата, час державної реєстрації: 09 червня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1273771471101;
нежитлове приміщення, загальна площа 13,4 кв. м, - АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 20212136, дата, час, державної реєстрації: 24 квітня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1237365771101;
нежитлове приміщення, загальна площа 13,3 кв. м, - АДРЕСА_1 ; номер запису про право власності 20212073, дата, час, державної реєстрації: 24 квітня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1237362171101;
нежитлове приміщення, загальна площа 13,3 кв. м, - АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 20212073, дата, час, державної реєстрації: 24 квітня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1237358371101.
Звернено стягнення на Ѕ частку зазначеного майна, належного боржнику ОСОБА_2 у спільному майні подружжя, право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку.
В задоволенні іншої частини подання відмовлено.
Суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для визначення частки ОСОБА_2 у спільному майні подружжя, право власності на яке зареєстровано за дружиною боржника - ОСОБА_4 , з метою забезпечення виконання рішення суду, а також з того, що зазначена частка становить Ѕ частину майна.
Право власності на інше нерухоме майно, на яке приватний виконавець просить звернути стягнення, визначивши частку боржника у цьому майні, набуто ОСОБА_4 до укладення шлюбу або на підставі договорів дарування, а тому є її особистою власністю, не підлягає поділу, на нього не може бути звернуто стягнення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Ухвалу суду першої інстанції скасовано й прийнято нову постанову про відмову у задоволенні подання.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не врахував наявність шлюбного договору та визначення правового режиму майна, набутого ОСОБА_2 та ОСОБА_4 під час шлюбу, тому дійшов помилкового висновку щодо наявності права власності боржника на Ѕ частину майна. За пунктом 2.1.1. шлюбного договору сторони дійшли згоди про непоширення на майно, набуте під час шлюбу, режиму спільної сумісної власності подружжя і вважають все майно, набуте за час шлюбу, особистою приватною власністю тієї сторони, яка є його набувачем та на ім`я кого воно зареєстроване чи буде зареєстроване в майбутньому. Указаний шлюбний договір є чинним, недійсним не визнаний. Приватним виконавцем не надано належних та допустимих доказів про наявність майна, яким ОСОБА_2 володіє спільно з іншими особами (дружиною ОСОБА_4 ), на яке може бути звернене стягнення на виконання рішення суду.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 та приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Солонько М. М. звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просили скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційні скарги ОСОБА_1 та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М. мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскарженої постанови не застосовано положення статті 93 СК України, відповідно до якої за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Згідно наявних в матеріалах справи доказів та доводів ОСОБА_1 шлюбний договір між боржником та скаржником укладено під час розгляду справи про стягнення з боржника матеріальної шкоди, а подружжям з порушенням принципу добросовісності вчинено дії, спрямовані на поділ майна, яке набуто під час шлюбу, у тому числі до укладення шлюбного договору, та встановлено правовий статус раніше придбаного у шлюбі майна, право на яке підлягає державній реєстрації. Доводи ОСОБА_4 про те, що вона не знала про наявність судового рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, є безпідставними, такими, що спрямовані на введення суду й учасників справи в оману. Звернення ОСОБА_4 до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції є зловживанням нею своїми процесуальними правами з метою уникнення виконання судового рішення, надання належним чином незасвідченої копії шлюбного договору без обґрунтування поважності причин ненадання такого документу до суду першої інстанції в установленому ЦПК України порядку та строки.
Судом апеляційної інстанції не враховано доводи стягувача про те, що станом на час розгляду апеляційної скарги право власності на майно, визнане ухвалою суду першої інстанції від 09 січня 2020 року спільною сумісною власністю скаржника та боржника, зареєстровано за стягувачем.
Під час прийняття оскарженої постанови судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справі
№ 711/10526/16-ц від 29 січня 2020 року, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі
№ 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).
У касаційній скарзі приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М. також зазначено, що 30 березня 2020 року на адресу приватного виконавця надійшла заява ОСОБА_4 від 27 березня 2020 року про зупинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження ВП № 57770183, оскільки ОСОБА_4 вживаються заходи спрямовані на оскарження ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року. Отже ОСОБА_4 було відомо про існування ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року станом на 27 березня 2020 року, в той час як апеляційна скарга подана нею лише 09 червня 2020 року, що свідчить про пропущення строків для оскарження.
У листопаді 2020 року та січні 2021 року представник ОСОБА_4 - адвокат Лутковська В. В. подала до суду відзиви, у яких просила оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційні скарги без задоволення.
Відзиви мотивовано тим, що правова позиція, висловлена в постановах Верховного Суду в справах від 29 січня 2020 року № 711/10526/16-ц та від
11 листопада 2019 року 337/474/14-ц, не може бути застосована до обставин справи, що переглядається, оскільки фактичні обставини є різними. В обох вказаних справах Верховний Суд розглядав ситуації, коли подружжя, знаючи про наявність рішення суду, що підлягає виконанню, про стягнення з одного з них коштів в інтересах третьої особи, вирішили ухилитись від виконання встановленого судом обов`язку шляхом поділу майна. В справі, що переглядається, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 шлюбний договір укладено 05 травня 2018 року, а заочне рішення суду про стягнення шкоди з боржника на користь стягувача ухвалено 08 листопада 2018 року, тобто через шість місяців після укладення шлюбного договору. Шлюбний договір не містить положення про поділ/передання майна (ні того, що підлягає державній реєстрації, ні майна, яке не підлягає такій реєстрації) у власність одного з подружжя іншим. Цим договором у відповідності до положень статті 97 СК визначено правовий режим особистої приватної власності кожного з подружжя на майно, набуте ним під час шлюбу.
Відповідно до протоколу судового засідання та аудіозапису судового засідання Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року судом отримано чітку відповідь від представника стягувача - ОСОБА_3 , що ОСОБА_4 про заяву приватного виконавця Солонька М. М. та про судовий розгляд щодо виділення частки боржника не повідомлялась. В матеріалах справи немає жодного доказу, який би підтверджував твердження ОСОБА_1 про обізнаність ОСОБА_4 із матеріалами такого провадження, зокрема, немає доказів надсилання відповідної заяви приватного виконавця ні ним, ні судом, немає доказів виклику ОСОБА_4 судом у судові засідання тощо.
У відзиві на касаційну скаргу приватного виконавця Солонька М. М. також зазначено, що в апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначено, що повний текст ухвали суду першої інстанції вона отримала простим поштовим відправленням 25 травня 2020 року у відповідь на її запит від 16 квітня
2020 року. Під вжиттям заходів, спрямованих на оскарження ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року, у заяві ОСОБА_4 від 27 березня 2020 року про зупинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження ВП №57770183 мався на увазі перший крок - направлення до суду заяви про отримання копії цієї ухвали.
У грудні 2020 року та січні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та письмові пояснення щодо відзиву на касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М., в яких просила касаційні скарги задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М.
В зазначених ухвалах підставою касаційного оскарження зазначено неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Також заявники посилалися на застосування судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 711/10526/16-ц та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі
№ 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).
У січні 2021 року матеріали справи передано судді-доповідачу
Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 752/1380/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 2-591/11.
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року поновленокасаційне провадження у справі.
Фактичні обставини
Суди встановили, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від
08 жовтня 2018 року у справі № 752/13080/18 позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, стягнено з ОСОБА_2 на її користь на відшкодування матеріальної шкоди 552 182,59 грн та витрати, пов`язані із дослідженням, в розмірі 1 499,85 грн; на користь держави - судовий збір у розмірі 5 536,82 грн.
На підставі зазначеного судового рішення видано виконавчий лист.
23 листопада 2018 року приватним виконавцем Солоньком М. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57770183.
З метою визначення наявності коштів та майна боржника ОСОБА_2 , на які можливо звернути стягнення, приватним виконавцем Солоньком М. М. здійснено відповідні запити.
Згідно отриманих відповідей будь-яке майно у боржника ОСОБА_2 відсутнє.У ОСОБА_2 відсутні кошти, інші цінності чи рухоме майно, за рахунок яких, могла б бути погашена заборгованість, за винятком коштів у сумі 58,88 грн, які були списані з рахунку боржника в АТ КБ «Приватбанк» в рахунок витрат виконавчого провадження. Іншого майна боржника, на яке можна було б звернути стягнення в ході виконавчого провадження не виявлено.
28 грудня 2013 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , під час перебування в якому набуто право власності на майно:
приміщення, паркомісце, загальна площа 18,5 кв. м, -
АДРЕСА_1 (дата, час державної реєстрації 08 листопада 2017 року);
приміщення громадсько-торгівельного центру Б-ІІ, загальна площа 100,6 кв. м, - АДРЕСА_2 (дата, час державної реєстрації 08 листопада 2017 року);
приміщення громадсько-торгівельного центру Б-ІІ, загальна площа 48,3 кв. м, АДРЕСА_3 (дата, час державної реєстрації 08 листопада 2017 року);
приміщення громадсько-торгівельного центру, загальна площа 47,6 кв. м, - АДРЕСА_4 (дата, час державної реєстрації 08 листопада 2017 року);
приміщення громадсько-торгівельного центру, загальна площа 106,1 кв. м, - АДРЕСА_5 (дата, час державної реєстрації 08 листопада 2017 року);
приміщення громадсько-торгівельного центру, загальна площа 119,7 кв. м, - АДРЕСА_6 (дата, час державної реєстрації 08 листопада 2017 року);
нежитлове приміщення, загальна площа 60,8 кв. м, - АДРЕСА_7 (дата, час державної реєстрації 09 червня 2017 року);
нежитлове приміщення, загальна площа 13,4 кв. м, - АДРЕСА_8 (дата, час державної реєстрації 24 квітня 2017 року);
нежитлове приміщення, загальна площа 13,3 кв. м, - АДРЕСА_9 (дата, час державної реєстрації 24 квітня 2017 року);
нежитлове приміщення, загальна площа 13,3 кв. м, - АДРЕСА_10 (дата, час державної реєстрації 24 квітня 2017 року).
Зазначене майно зареєстроване на праві приватної власності за
ОСОБА_4
05 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено шлюбний договір, за яким сторони дійшли згоди щодо встановлення правового режиму майна, набутого однією із сторін або сторонами під час шлюбу разом або будуть набувати у майбутньому. У пункті 2.1.1 цього договору встановлено, що сторони дійшли згоди про непоширення на майно, набуте під час шлюбу, режиму спільної сумісної власності подружжя і вважають все майно, набуте за час шлюбу, особистою приватною власністю тієї сторони, яка є його набувачем та на ім`я кого воно зареєстроване чи буде зареєстроване в майбутньому.
На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції указаний шлюбний договір є чинним, недійсним не визнаний.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця (стаття 443 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі
№ 2-591/11(провадження № 14-31цс21) вказано, що «стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом в порядку позовного провадження. В аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у виконавця окремо визначеного повноваження звертатися до суду із позовною заявою про оспорення фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору, не повинна перешкоджати реалізації права цього кредитора на виконання судового рішення. Покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від Держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України. Обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені Державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від Держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу. Повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України), в тому числі за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину). Спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Після відкриття провадження за позовною заявою виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача (абзац перший частини п`ятої статті 56 ЦПК України).
В разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору - див. пункт 73 цієї постанови), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені - див. пункти 74 - 75 цієї постанови)».
У справі, що переглядається, приватний виконавець звернувся до суду із поданням про визначення частки майна боржника та звернення стягнення на майно боржника, яким, на думку заявника, боржник володіє спільно з іншою особою - ОСОБА_4 . Водночас ОСОБА_4 заперечує належність майна на праві спільної сумісної власності їй та боржнику, вважає себе єдиною власницею зазначеного майна.
Тому в цій справі наявний спір про право. Такий спір вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи, в якій вирішено інший спір між боржником і стягувачем, тобто не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі
№ 2-591/11 (провадження № 14-31цс21), колегія суддів вважає, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги належить задовольнити частково, судові рішення скасувати, подання приватного виконавця залишити без розгляду.
З огляду на результат розгляду касаційних скарг судовий збір, сплачений ОСОБА_1 та приватним виконавцем за перегляд справи в суді касаційної інстанції, компенсації не підлягає.
Керуючись статтями 400 402 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька Миколи Миколайовича задовольнити частково.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року скасувати.
Подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонька Миколи Миколайовича про визначення частки майна боржника та звернення стягнення на майно боржника, яким володіє спільно разом з іншими особами, залишити без розгляду.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 рокувтрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов