Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 752/13941/19

провадження № 61-13930св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року в складі судді Чередніченко Н. П. та на постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в складі колегії суддів Іванової І. В., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до АТ «Укрсоцбанк» про визнання припиненим договору кредиту та визнання виконаними в повному обсязі зобов`язань щодо повернення кредиту.

В обґрунтування позову зазначала, що 17 травня 2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та нею укладено договір кредиту № 42.06-07/170, відповідно до умов якого банк надав позивачу валютний кредит в сумі 65 836 євро під 10 % річних, з кінцевим терміном повернення 16 травня 2026 року.

У червні 2019 року позивачу стало відомо про те, що відповідач з лютого 2008 року здійснював нарахування відсотків за вказаним договором за ставкою 13 % річних, хоча умовами договору сторонами узгоджено ставку в розмірі 10 % річних. Позивач вважає, що факт неукладення додаткової угоди щодо підвищеної процентної ставки до договору кредиту № 42.06-07/170 від 17 травня 2006 року є підставою для визнання такого договору припиненим, оскільки пунктами 2.6, 3.3.14, 4.4, 7.4 кредитного договору сторони узгодили обставини, в разі настання яких строк кредитування припиняється через 10 робочих днів після їх виникнення. Зокрема, пунктом 2.6 кредитного договору встановлено, що розмір процентної ставки переглядається сторонами один раз на рік не пізніше першого лютого кожного року користування кредитом, про що укладається відповідна додаткова угода між кредитором та позичальником.

Позивач указує, що кредитний договір укладено між сторонами 17 травня 2006 року, а тому обов`язок щодо підписання першої додаткової угоди про перегляд процентної ставки виник 01 лютого 2007 року. Десять робочих днів від цієї дати спливли 15 лютого 2007 року, а тому з 16 лютого 2007 року строк кредитування слід вважати таким, що сплив, оскільки, угода про перегляд розміру процентної ставки не укладалась. Станом на 16 лютого 2007 року заборгованість позивача за кредитним договором, яка мала бути сплачена в зв`язку з припиненням строку кредитування, складала 60 055,49 євро, в тому числі: 59 787,63 євро - заборгованість за кредитом та 267,86 євро - заборгованість зі сплати процентів до 15 лютого 2007 року. За період з 16 лютого 2007 року по день подання позову позивач сплатила відповідачу суму в розмірі 77 982,81 євро, яка є достатньою для повного виконання всіх грошових зобов`язань, що виникли станом на 16 лютого 2007 року. Однак, сплачені позивачем кошти відповідач безпідставно зараховував не на погашення боргу, а на погашення процентів, які він продовжував неправомірно нараховувати після 16 лютого 2007 року, тобто, поза межами строку кредитування.

З огляду на викладене позивач просила:

визнати припиненим договір кредиту № 42.06-07/170 від 17 травня 2006 року;

визнати виконаними в повному обсязі зобов`язання щодо повернення кредиту в сумі 59 787,63 євро та сплати процентів в сумі 267,86 євро за договором кредиту № 42.06-07/170 від 17 травня 2006 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що під час розгляду справи не встановлено підстав, визначених статтями 599 609 ЦК України для визнання припиненими зобов`язань позивача перед банком за кредитним договором. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що спірний кредитний договір припинив свою дію 15 лютого 2007 року та станом на цю дату заборгованість позивача за кредитним договором була повністю погашена.

Суди відхилили посилання позивача на те, що після непідписання додаткової угоди до кредитного договору останній припинив свою дію, строк кредитування закінчився, а банк втратив можливість нарахування та стягнення відсотків з позивача за кредитним договором вважаючи їх безпідставними, необґрунтованими та помилковими і такими, що зводяться до власного тлумачення позивачем умов договору.

Аргументи учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди:

не дослідили умови кредитного договору та безпідставно уважали позовні вимоги необґрунтованими;

не взяли до уваги, що станом на 16 лютого 2007 року заборгованість позивача за кредитним договором складала 60 055,59 євро, яка погашена позивачем за період з лютого 2007 року по день подання позову, що підтверджується довідкою АТ «Укрсоцбанк» № 444/2 від 12 червня 2019 року;

зробили неправильний висновок про відсутність потреби дотримуватись банком умов кредитного договору в частині щорічного погодження сторонами розміру відсоткової ставки шляхом укладення додаткових угод, що передбачено пунктами 1.1., 2.6., 3.3.14 кредитного договору;

не звернули увагу на те, що сплачені позивачем кошти банк безпідставно зарахував не на погашення тіла кредиту, а на погашення відсотків, які банк продовжував помилково нараховувати після 16 лютого 2007 року поза межами строку кредитування, що суперечить статті 1048 ЦК України;

в порушення статті 55 ЦПК України не замінили відповідача його правонаступником АТ «Альфа-Банк» та ухвалили рішення про права та обв`язки банку, який не залучений до участі у справі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди при вирішенні справи не застосували висновків Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та не взяли до уваги те, що АТ «Укрсоцбанк» ліквідовано, а його правонаступник не залучений до участі в справі як належний відповідач.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 17 травня 2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 42.06-07/170, відповідно до умов якого банк надав позивачу валютний кредит в сумі 65 836,00 Євро під 10 % річних на умовах щомісячної сплати відсотків та частини кредиту згідно графіка, з кінцевим терміном повернення 16 травня 2026 року.

У пункті 1.2 вказаного договору кредиту сторонами обумовлено, що кредит надається позичальнику на наступні цілі: оплата вартості майнових прав на двокімнатну квартиру, що будується за адресою: АДРЕСА_1 .

Кредитор АТ «Укрсоцбанк» свої зобов`язання за договором кредиту виконав повністю та надав позичальнику обумовлену суму грошових коштів.

Відповідно до пункту 2.6 кредитного договору розмір процентної ставки переглядається сторонами один раз на рік не пізніше першого лютого кожного року користування кредитом, про що укладається відповідна додаткова угода між кредитором та позичальником.

Згідно пунктів 2.6.1, 2.6.2, 2.6.3 договору новий розмір процентної ставки дорівнюватиме розміру, що встановлюється кредитором для цього виду кредитування на момент укладення додаткової угоди; позичальник повинен з`явитися до кредитора в строк не пізніше ніж за 3 робочі дні до відповідної дати, зазначеної в пункті 2.6. цього договору, з метою підписання додаткової угоди, в якій визначений новий розмір процентної ставки за користування кредитом на наступний рік; у разі, якщо позичальник не з`являється для укладання чергової додаткової угоди щодо визначення розміру процентної ставки за користування кредитом на наступний рік, або сторони не зможуть дійти згоди щодо розміру процентної ставки, позичальник зобов`язаний протягом 10 робочих днів повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, нараховані проценти та можливі штрафні санкції у повному обсязі. Після сплати позичальником зазначених сум дія цього договору вважається припиненою.

21 жовтня 2008 банк ініціював питання про зміну розміру процентної ставки до 13% річних, в зв`язку з чим направив ОСОБА_1 повідомлення про намір змінити розмір відсоткової ставки та направив їй для укладення відповідну додаткову угоду.

13 березня 2009 року банк отримав від ОСОБА_1 лист, зі змісту якого встановлено, що позивач була обізнана про зміну банком процентної ставки, такі дії банку в судовому порядку не оспорювала протягом 10 робочих днів не повернула існуючу заборгованість за кредитом, нараховані проценти у повному обсязі та продовжувала виконувати умови договору з повернення кредиту.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статей 599-609 ЦК Українипідставами припинення зобов`язання є: припинення зобов`язання виконанням, припинення зобов`язання переданням відступного, припинення зобов`язання зарахуванням, припинення зобов`язання за домовленістю сторін, припинення зобов`язання прощенням боргу, припинення зобов`язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі, припинення зобов`язання неможливістю його виконання, припинення зобов`язання смертю фізичної особи та припинення зобов`язання ліквідацією юридичної особи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 202/3772/19 (провадження № 61-9126св20) зазначено, що «зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 758/9208/18 (провадження № 61-11590св20) зазначено, що «за загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК, стаття 202 ГК України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601 604-609 ЦК України. Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку».

Пунктом 2.6 договору кредиту визначено право кредитора ініціювати зміну розміру процентів, визначеного в пунктом 1.1 цього договору. Про намір змінити розмір процентів кредитор зобов`язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за десять днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду.

Суди встановили, що в лютому 2007 року банк не ініціював зміну розміру відсоткової ставки, тому і не укладено додаткову угоду про її новий розмір. За таких обставин правильним є висновок суду про відсутність підстав уважати, що строк кредитування сплив 16 лютого 2007 року. Доказів про те, що зобов`язання позивача за кредитним договором є припиненими шляхом повного виконання станом на 16 лютого 2007 року, матеріали справи не містять, а посилання позивача на те, що за період з 16 лютого 2007 року по липень 2019 року позивач сплатила відповідачу суму в розмірі 77 982,81 євро, яка є достатньою для повного виконання всіх грошових зобов`язань, що виникли перед банком станом на 16 лютого 2007 року, колегія суддів не приймає, адже кредитний договір станом на лютий 2007 року не припинив свою дію та не виконаний.

Умовами договору кредиту визначено, що в разі неналежного виконання позичальником обов`язків за кредитним договором та порушення умов договору кредиту протягом встановленого договором строку, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, проте, це не свідчить про припинення кредитним договором його дії.

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2021 року в справі № 545/746/20 (провадження № 61-18895св20) зазначено, що «поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Пунктом 7.3 договору кредиту від 17 травня 2006 року № 42.06-07/170 передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до остаточного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Недоведеність виконання позичальником в повному обсязі своїх зобов`язань за кредитним договором обумовлює відсутність передбачених законом підстав вважати припиненим договір кредиту.

Встановивши, що зазначені позивачем обставини не є підставою для припинення кредитного договору та зобов`язання за ним; положення кредитного договору, на які посилається позивач, не містять вказівки на припинення зобов`язання та/або самого кредитного договору; строк виконання зобов`язання з кредитного договору настав достроково з підстав порушення його умов, проте, докази його належного виконання не надані, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Колегія суддів звертає увагу, що зміна процентної ставки за кредитом у 2008 році стосується розміру заборгованості, питання щодо якого вирішується відповідно до норм діючого законодавства та умов, досягнутих під час укладення договору кредиту.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що суди не замінили неналежного відповідача АТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа-Банк», оскільки питання про заміну сторони його правонаступником у суді першої інстанції сторонами не заявлялося, а суд апеляційної інстанції повідомив АТ «Альфа-Банк» про апеляційний розгляд справи без залучення до участі у справі, що не призвело до ухвалення незаконної постанови апеляційного суду.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені ОСОБА_1 у її позовній заяві та апеляційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів, яким надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 202/3772/19 (провадження № 61-9126св20), 06 жовтня 2021 року в справі № 758/9208/18 (провадження № 61-11590св20), 23 жовтня 2021 року в справі № 545/746/20 (провадження № 61-18895св20), не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук