Постанова

Іменем України

02 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 752/15078/18

провадження № 61-13986св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Служба безпеки України,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2019 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року Служба безпеки України (далі - СБУ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування службовою квартирою АДРЕСА_1 , та виселити їх зіслужбової квартири без надання іншого жилого приміщення.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу в СБУ з 1998 року. З 2004 року перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов в СБУ. 16 жовтня 2015 року житлово-побутовою комісією Центрального управління СБУ розглянуто та погоджено питання про надання ОСОБА_1 службової двокімнатної квартири АДРЕСА_1 в складі сім`ї з трьох осіб (він, дочка, син).

Пунктом 1.62 розпорядження Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації № 638 від 18 листопада 2015 року затверджено рішення житлово-побутової комісії Центрального управління СБУ та видано ОСОБА_1 ордер № 5190 від 26 листопада 2015 року на право зайняття службового жилого приміщення.

Під час службової перевірки було виявлено, що відповідачі в даній квартирі не проживають та з травня 2017 року вказану службову квартиру винаймає ОСОБА_4 , яка сплачує ОСОБА_1 кошти за проживання. Оскільки відповідачі не проживають в даній квартирі більше 11 місяців без поважних причин, ОСОБА_1 використовує її не за призначенням, оскільки здавав у піднайм з метою отримання прибутку, позивач просив виселити відповідачів з квартири на підставі статті 116 ЖК УРСР, а також відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року, у задоволенні позову СБУ відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляцій виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту використання відповідачами службового жилого приміщення не за призначенням, а також на підтвердження тієї обставини, що діти не проживають у спірному жилому приміщенні понад 6 місяців без поважних причин.

Право дітей як членів сім`ї ОСОБА_1 на користування спірним житлом є похідним від права особи, якій видано ордер на службове житло, а оскільки ордер на час розгляду справи є дійсним, підстав для визнання відповідача ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом та його виселення, судом не встановлено, тому немає підстав для виселення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є дітьми. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, та позивач не довів необхідності виселення відповідачів зі спірної службової квартири та співмірність такого заходу із переслідуваною законною метою.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року СБУ звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суди попередніх інстанцій, визнавши надані СБУ докази недопустимими через відсутність клопотання про допит свідків, допустили порушення норм процесуального права. Разом з тим, відповідачі були обізнані зі змістом поданих позивачем доказів, не заперечували їх достовірність, не подали клопотання про допит свідків у суді з метою спростування наданих доказів.

На підтвердження того, що з травня 2017 року по березень 2018 року спірну службову квартиру винаймала ОСОБА_4 за грошову винагороду у розмірі 5 000 грн щомісячно СБУ надавала пояснення, відібрані під час проведення службової перевірки, копії платіжних документів про оплату ОСОБА_4 комунальних послуг, а також пояснення ОСОБА_5 щодо спроби її вселення як ще одного орендаря.

Враховуючи положення статей 72 116 ЖК УРСР, пункту 5.29 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям СБУ та членам їх сімей житлових приміщень, які були порушені відповідачами, у судів були підстави для задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.

20 серпня 2019 року справа № 752/15078/18 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 є службовою, перебуває у відомчому житловому фонді СБУ.

Відповідач ОСОБА_1 проходить військову службу в СБУ з 1998 року по теперішній час та з 2004 року перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дітьми ОСОБА_1

16 жовтня 2015 року житлово-побутовою комісією Центрального управління СБУ розглянуто і погоджено питання щодо надання ОСОБА_1 службової двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на склад сім`ї з трьох осіб.

Пунктом 1.62 розпорядження Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації від 18 листопада 2015 року № 638 було затверджене вказане рішення та видано ОСОБА_1 ордер № 5190 від 26 листопада 2015 року на право зайняття службового жилого приміщення.

Відповідно до довідки Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з 04 грудня 2015 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з актом огляду квартири від 04 квітня 2018 року, у зв`язку з проведенням службової перевірки було проведено з дозволу ОСОБА_1 огляд квартириАДРЕСА_1 та не виявлено в ній будь-яких осіб, квартира частково облаштована вживаними меблями. Зі слів ОСОБА_1 в квартирі на час огляду ніхто не проживає, речі належать його сім`ї та сестрі його дружини ОСОБА_6 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом 3,4 п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1081, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.

Пунктом 20 цього Порядку передбачено, що військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у разі одержання або придбання житла для постійного проживання.

Системний аналіз положень Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями дає підстави стверджувати, що у військовослужбовця та членів його сім`ї обов`язок звільнити службове житлове приміщення виникає у разі забезпечення їх житлом для постійного проживання. В іншому випадку військовослужбовці та члени їх сімей підлягають виселенню з підстав установлених законом.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

Частиною першою статті 116 ЖК Української РСР передбачено, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Виходячи з аналізу змісту наведеної норми, стаття 116 ЖК Української РСР вказує на те, що виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення можливо лише у разі: а) систематичного руйнування чи псування житлового приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.

Пунктом 5.19 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої Наказом Служби безпеки України № 792 від 06 листопада 2007 року, передбачено, що співробітник, члени його сім`ї або інші особи, які проживають у службовому житловому приміщенні, можуть бути виселені без надання іншого службового житлового приміщення також у разі, якщо вони систематично руйнують або пошкоджують службове житлове приміщення, або використовують його не за призначенням (у тому числі шляхом передачі в оренду іншим громадянам чи організаціям), або створюють умови, які унеможливлюють проживання інших осіб в одній квартирі або будинку.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди встановивши, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт використання відповідачами спірної квартири не за призначенням, а також факт непроживання їх у вказаній квартирі більше одинадцяти місяців без поважних причин, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції та їм надана належна правова оцінка, вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу СБУ залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук