ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 752/15306/21
провадження № 61-9449св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Національна академія наук України, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, у складі судді Машкевич К. В.,
від 14 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П., від 16 травня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної академії наук України, Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на житло, визнання права користування квартирою.
2. Позов обґрунтував тим, що 31 липня 1981 року виконавчим комітетом Печерської районної ради народних депутатів м. Києва йому був виданий ордер серії Б № 87890 на квартиру
АДРЕСА_1 на сім`ю з двох осіб: він та його дружина ОСОБА_2 .
3. 12 квітня 1996 року в зв`язку з придбанням квартири АДРЕСА_2 , він був знятий з реєстрації у спірній квартирі та зареєстрований у придбаній.
4. Вказував, що відносини з дружиною у нього не склалися, проте він продовжував проживати за обома адресами до 2010 року.
5. У 2010 році ОСОБА_2 замінила замки на дверях квартири АДРЕСА_1 , перешкоджаючи йому в користуванні квартирою, не дивлячись на те, що в ній залишилися його особисті речі, наукові архіви, які знаходяться там і дотепер.
6. 22 листопада 2016 року їх шлюб зі ОСОБА_2 був розірваний, а у лютому 2021 року йому стало відомо, що ОСОБА_2 померла.
7. У травні 2021 року при перегляді особистих речей він виявив документи про приватизацію ОСОБА_2 спірної квартири у 1997 році без його згоди.
8. Зазначав, що не дивлячись на наявність прописки за іншою адресою, він продовжував проживати в спірній квартирі, надавав кошти на її утримання, здійснював поточний ремонт, зберігав в ній свої речі.
9. З урахуванням наведеного вважав, що було порушено його право на приватизацію житла.
10. Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним з дати видання та скасувати розпорядження Управління справами Національної академії наук України № 1559
від 13 жовтня 1997 року;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло від 13 жовтня 1997 року, видане Управлінням справами Національної академії наук України на підставі розпорядження № 1559 від 13 жовтня
1997 року;
- визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
11. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня
2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 16 травня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
12. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили із того, що ОСОБА_1 не був зареєстрований у спірній квартирі на момент її приватизації, тривалий час був зареєстрований та проживав в іншій квартирі, придбаній ним у власність, а доводи позивача щодо одночасного проживання одночасно у двох квартирах є недоведеними.
13. При цьому судами враховано, що за змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. У червні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року.
16. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. У серпні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
17. Протоколом повторного розподілу справи між суддями Верховного Суду від 12 січня 2024 року у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Погрібного С. О., суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
18. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 11 березня 2021 року у справі № 265/3035/19,
у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі
№ 6-125цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Вказує, що саме він був наймачем спірної квартири і для набуття
ОСОБА_2 статусу наймача квартири необхідна була його згода, натомість матеріали справи не містять документів на підтвердження зміни наймача.
20. Зауважує, що довідка про склад сім`ї, відповідно до якої у спірній квартирі зареєстрована лише ОСОБА_2 , не може бути доказом того, що він не був членом сім`ї ОСОБА_2 і його згода на приватизацію не вимагалась.
21. Наголошує, що приписи статті 65 ЖК України (в редакції від 01 січня 1993 року) не містять вказівки на неможливість визнання права користування житловим приміщенням у зв`язку із одночасним проживанням в іншому житлі.
22. Звертає увагу, що його в судовому порядку не було визнано таким, що втратив право користування спірним житлом.
23. Вважає, що факт відсутності запису про реєстрацію постійного місця проживання за адресою спірної квартири не може бути підставою для позбавлення його права на приватизацію квартири, наймачем якої він є з 1981 року. При цьому вказує, що реєстрація місця проживання не підтверджує чи спростовує фактичне місце проживання особи.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Обставини справи встановлені судами
24. 31 липня 1981 року, на підставі рішення виконавчого комітету Печерської районної ради народних депутатів від 27 липня 1981 року № 314/13, ОСОБА_1 видано ордер серії Б № 87890 на право зайняття квартири АДРЕСА_1 на сім`ю, що складається з двох осіб - він та дружина ОСОБА_2 .
25. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва
від 22 листопада 2016 року у справі № 752/18367/16-ц розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
26. Розпорядженням Управління справами Національної академії наук України № 1559 від 13 жовтня 1997 року ОСОБА_2 , на підставі поданих нею документів та заяви про приватизацію, була передана у власність квартира
АДРЕСА_1 , про що видане відповідно Свідоцтво
від 13 жовтня 1997 року.
27. Відповідно до довідки Житлово-комунальної контори про склад сім`ї наймача квартири Ф-4, зареєстрованою в квартирі була лише ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
28. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
29. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
30. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
31. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
32. Згідно з статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
33. У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
34. Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
35. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
36. Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.
37. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
38. У статті 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
39. Згідно з статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
40. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
41. Верховний Суд в постановах від 21 травня 2020 року у справі
№ 199/9418/6-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц, які враховані при вирішенні спору судами попередніх інстанцій, дійшов висновку, що за змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
42. Згідно з пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
43. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.
44. За змістом пунктів 20, 21 зазначеного Положення, при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення.
45. У довідці зазначаються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
46. Встановивши, що позивач не проживав та не був зареєстрованим у спірній квартирі на час її приватизації у жовтні 1997 року, доказів того, що за ним зберігалося право на спірну квартиру, останнім також надано не було, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позову.
47. Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки на час приватизації спірної квартири у позивача були відсутні передбачені законом підстави для приватизації спірної квартири та проживання у ній.
48. Під час розгляду справи позивач не довів факту постійного проживання у спірній квартирі чи наявності обставин, які б свідчили про збереження за ним права проживання у цій квартирі.
49. За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
50. Суди також правильно врахували пояснення позивача про те, що у квітні 1996 року він придбав квартиру АДРЕСА_2 , в якій і був зареєстрований.
51. Посилаючись на те, що із 2010 році ОСОБА_2 чинила йому перешкоди у користуванні спірною квартирою, зокрема змінивши замки на вхідних дверях, позивач не надав доказів вчинення будь-яких юридично значимих дій, спрямованих на захист своїх, як він вважає порушених протягом тривалого часу, прав.
52. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку.
53. За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 18 березня
2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 11 березня 2021 року у справі
№ 265/3035/19, у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-125цс12, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
54. Доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400
ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
55. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
56. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
57. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
58. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Н. Ю. Сакара Є. В. Синельников