Постанова

Іменем України

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 752/17071/17

провадження № 61-12506св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гембарська Світлана Іванівна, державний реєстратор Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» Рисак Олена Олександрівна, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Ігнатченко Н. В., Березовенко Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської С. І., державного реєстратора Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (далі - КП «Київжитлоспецексплуатація») Рисак О. О., Пилипчук В. А., в якому просив визнати протиправним та скасувати свідоцтво від 24 липня 2017 року № 425, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І., визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак О. О. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 липня 2017 року, індексний номер 36385973, виключити з Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна запис від 31 липня 2017 року, індексний номер 36385973 про реєстрацію квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 146,9 кв. м, за ОСОБА_2 , який був зареєстрований державним реєстратором КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак О. О.

Позов мотивував тим, що 14 червня 2005 року між ним та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Правекс Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс Банк», банк) був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 160 000 євро зі строком повернення до 14 червня 2015 року.

На забезпечення виконання позичальником кредитного зобов`язання був укладений договір іпотеки, відповідно до якого він передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостями з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна було встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І. 24 липня 2017 року видано свідоцтво № 425, на підставі якого у подальшому державним реєстратором КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак О. О. 25 липня 2017 року зареєстровано в Реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (номер запису 21638354).

Такі дії приватного нотаріуса Гембарської С. І., а також державного реєстратора КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак О. О. в частині видачі свідоцтва та здійснення реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 є незаконними, оскільки він не отримував повідомлень щодо відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки. Перехід права власності на іпотечну квартиру до ОСОБА_2 на підставі передачі прав за договором факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг.

Крім того, у порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» він не отримував вимогу про усунення порушення виконання зобов`язань, а отже, у нотаріуса та державного реєстратора були відсутні підстави для здійснення реєстрації переходу права власності за відсутності даних про отримання такої вимоги, тобто за відсутності документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання боржником письмової вимоги, а також без наявності документів, які б підтверджували перехід прав вимоги за іпотечним договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року у складі судді Колдіної О. О. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано свідоцтво від 24 липня 2017 року № 425, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак О. О. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 липня 2017 року, індексний номер 36385973.

Виключено з Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна запис від 31 липня 2017 року, індексний номер 36385973, про реєстрацію квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 146,9 кв. м, за ОСОБА_2 , який був зареєстрований державним реєстратором КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак О. О.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними і підлягають задоволенню, оскільки здійснення реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 відбулось з порушенням вимог чинного законодавства та положень іпотечного договору, а саме: відсутність допустимих та достатніх доказів на підтвердження направлення вимоги іпотекодавця про усунення порушень зобов'язань, недотримання положень Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про нотаріат», умов договору іпотеки при направленні досудової вимоги про усунення порушень, здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки при наявності обтяжень майна, а також наявність факту подвійного стягнення на предмет іпотеки, зокрема на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2013 року ПАТ КБ «Правекс Банк» як іпотекодержатель реалізував своє право та звернув стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу її на прилюдних торгах.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2019 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції не встановив належним чином обставини, що мають значення для справи, та помилково вважав наявними підстави для задоволення позову.

Суд дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність відповідачами допустимими і достовірними доказами направлення ОСОБА_1 вимоги про виконання основного зобов`язання у спосіб та порядок, передбачений статтею 35 Закону України «Про іпотеку» та умовами договору іпотеки.

Апеляційний суд виходив з того, що направлення вимоги (іпотечного повідомлення) за адресою реєстрації та проживання позивача, вказаною в договорах, та за адресою знаходження іпотечного майна, що належить на праві власності позивачу відповідає вимогам закону та не порушує прав як іпотеко держателя, так і іпотекодавця.

Вимога (іпотечне повідомлення) була відправлена на адресу дійсного місця знаходження ОСОБА_1 та отримана ним особисто, про що боржник поставив свій підпис та ініціали на зворотньому повідомленні (накладній), вимога була відправлена рекомендованим поштовим відправленням, що дає підстави зробити висновки про належне повідомлення ОСОБА_1 щодо наслідків порушення ним основного зобов`язання і умов договору іпотеки.

Апеляційний суд вважав безпідставним висновок суду першої інстанції, що експрес-накладна від 19 червня 2017 року № 59000264707991 є неналежним доказом у справі, оскільки суд під час розгляду справи не вжив достатніх заходів, спрямованих на отримання відповідних доказів, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень проти зазначеного у позову, які б суд вважав належними та допустимими.

Оригінал експрес-накладної № 59000264707991 разом з усією кредитною справою ОСОБА_1 10 травня 2019 року був повернутий ОСОБА_2 , на виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 05 квітня 2019 року уповноваженими особами Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції України у м. Києві. Вказану накладну було оглянуто під час перегляду справи апеляційним судом та взято до уваги, оскільки неподання цього доказу в суді першої інстанції обумовлено поважними причинами.

Крім наведеного, суд апеляційної інстанції, спростовуючи висновки суду першої інстанції про задоволення позову, виходив з того, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Наявність судового рішення про стягнення із боржника на користь кредитора основного зобов`язання не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане іпотекодавцем в іпотеку нерухоме майно.

Оскільки рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2013 року позичальник (позивач) не виконав, а сума заборгованості не сплачена, то звернення стягнення в позасудовому порядку на передану позивачем в іпотеку квартиру відбулося на законних підставах. Стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов`язання.

ОСОБА_2 набула право вимоги до боржника ОСОБА_1 кредитним та іпотечним договорами та реалізувала це право вимоги, звернувшись до нотаріуса.

Суд першої інстанції, зробивши висновок щодо наявності подвійного стягнення з позивача заборгованості, не врахував, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у межах забезпечення боржником виконання основного зобов`язання, для чого є необхідним судове рішення.

Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 202/33292/13-ц (провадження №14-42цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження №14-154цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження №14-100цс19), від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження №14-22цс19), у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц (провадження № 61-21248св18), у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-126цс13.

Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статей 36, 35 Закону України «Про іпотеку», статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та норми Порядку державної реєстрації речових прав без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16 (провадження №14-22цс19).

Пункт 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» застосовано судом без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження №14-100цс19).

Положення частини першої статті 264 ЦПК України застосовано без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження №14-154цс18), а статті 367 ЦПК України - без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16 (провадження № 61-21248св18).

Також заявник зазначив, що в ухваленні судового рішення брала участь суддя Суханова Є. М., якій було заявлено відвід, вважає підстави для відводу обґрунтованими (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України).

Апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання представника позивача про призначення у справі експертизи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, що він не підписував експрес-накладну ТОВ «Нова Пошта» від 19 червня 2017 року (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме експрес-накладної про вручення вимоги (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

14 червня 2005 року між ПАТ КБ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 160 000 євро та зобов`язався повернути його до 14 червня 2015 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 14 червня 2005 року між ПАТ КБ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 листопада 2013 року, у справі № 752/776/13 позов ПАТ КБ «Правекс Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 червня 2005 року у розмірі 1 211 786,70 грн, шляхом продажу її на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 листопада 2013 року залишено без змін.

Вказане рішення суду першої інстанції щодо реалізації іпотечного майна на погашення заборгованості не виконано.

31 травня 2017 року між ПАТ «Правекс Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 14 червня 2005 року, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги як кредитора до боржника ОСОБА_1

02 червня 2017 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» (далі - ТОВ «ФК «Гровінг Стейт») укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 14 червня 2005 року, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» перейшло право вимоги як кредитора до боржника ОСОБА_1

16 червня 2017 року між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 14 червня 2005 року та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 14 червня 2005 року, згідно з яким ОСОБА_2 придбала право вимоги за кредитним договором від 14 червня 2005 року та іпотечним договором.

ОСОБА_1 своїх кредитних зобов`язань за кредитним договором від 14 червня 2005 року не виконав, заборгованість не погасив, іпотечне майно на виконання рішення суду відчужене не було.

19 червня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І. на ім`я ОСОБА_1 на підставі статті 84 Закону України «Про нотаріат» була передана заява від ОСОБА_2 , у якій повідомлялося про перехід до неї прав вимоги за кредитним договором від 14 червня 2005 року № 1966-013/05Р та договором іпотеки, вимога про виконання зобов`язання та повернення протягом 30 днів суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 4 461 986,42 грн, а також попередження, що у разі невиконання зазначеної вимоги вона буде захищати свої права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, шляхом вчинення виконавчого напису, або ж у спосіб, передбачений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки, або передбачений статтею 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу предмета іпотеки.

Зазначена заява (вимога) ОСОБА_2 була передана нотаріусу з використанням технічних засобів, відповідно до пункту 3.2 глави 20 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

У свою чергу, приватним нотаріусом Гембарською С. І. зазначена вимога була передана через представника ТОВ «Нова Пошта» послугою «доставка особисто в руки» та 20 червня 2017 року отримана особисто ОСОБА_1 , що підтверджується експрес-накладною № 59000264707991 та свідоцтвом приватного нотаріуса від 24 липня 2017 року (реєстровий № 425) про засвідчення передачі ОСОБА_1 і отримання ним 26 червня 2017 року вимоги про виконання кредитного зобов`язання.

31 липня 2017 року державний реєстратор КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак О. О. здійснила реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі прийнятого нею рішення, індексний номер 36385973.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з вимогами частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 572 Цивільного кодексу України, статтею 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги

за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частини перша та третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя

не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати

як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки

в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, так і право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Установлено, що 14 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Правекс Банк» укладений кредитний договір № 1966-013/05Р, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 160 000 євро та зобов`язався повернути його до 14 червня 2015 року.

На забезпечення виконання вимог кредитного договору між ПАТ КБ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 14 червня 2005 року укладений договір іпотеки.

Згідно з пунктом 1.1 договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 та на праві власності належить ОСОБА_1 .

Пунктом 2.1.6 договору іпотеки сторони погодили, що у випадку невиконання чи неналежного виконання основного зобов`язання іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому розділом 3 даного договору, та задовольнити свої майнові вимоги за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна в повному обсязі, визначеному на момент задоволення, враховуючи суму заборгованості, суму заборгованості за кредитом, плату за користування грошовими коштами, збитків, неустойки, штрафів, пені, іншої заборгованості та витрат, пов`язаних із пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням та зверненням на предмет іпотеки, а також витрат, пов`язаних з утриманням і збереженням предмета іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису тощо.

Пунктом 2.3.7 договору іпотеки передбачений обов`язок іпотекодавця (позивача) протягом тридцяти календарних днів задовольнити вимогу іпотекодержателя про усунення порушень або виконання порушення основного зобов`язання та/або умови даного договору. Перебіг тридцятиденного строку починаеться від наступного дня після календарної дати здачі до установи зв`язку відповідного листа з вимогою іпотекодержателя усунути порушення або виконати порушене основне зобов`язання та/або умови даного договору, (факт) здачі до установи зв`язку відповідного листа, зокрема може бути підтверджено квитанцією установи зв`язку про направления офіційного листа (вимоги) іпотекодавцю.

Іпотекодавець зобов`язаний, у випадку зміни свого місцезнаходження, повідомити іпотекодержателя протягом трьох днів про ці зміни (пункт 2.3.8 договору іпотеки).

Згідно з пунктом 2.4.1 зазначеного договору іпотекодержатель зобов`язаний при невиконанні або неналежному виконанні іпотекодавцем основного зобов`язання та/або умов договору іпотеки надіслати іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень або виконання порушеного зобов`язання та/або умов даного договору. Вимога повинна бути оформлена письмово у вигляді офіційного листа на адресу іпотекодавця, підписана уповноваженою особою іпотекодержателя із зазначенням вимог, необхідних для виконання або усунення.

Відповідно до пункту 3.2.1 договору іпотеки іпотекодержатель розпочинає звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо протягом тридцяти календарних днів іпотекодавцем не буде виконано вимогу про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов`язання та/або умов даного договору, яка надсилається іпотекодавцю відповідно до пункту 2.4.1 даного договору.

Крім того, пунктом 3.1.3 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя на власний розсуд вибрати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема застосувати механізм позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному у застереженні про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 3.2. даного договору), шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем або передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Згідно з пунктом 3.2.2.1 договору іпотеки право власності на передане в іпотеку нерухоме майно переходить від іпотекодавця до іпоткодержателя, якщо протягом тридцяти календарних днів іпотекодавець не задовольнить вимогу іпотекодержателя про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов`язання та/або умов цього договору, в якій зазначається про звернення стягнення шляхом передачі від іпотекодавця до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 3.2.2.2 договору іпотеки право власності на передане в іпотеку нерухоме майно переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя на наступний день після закінчення тридцятиденного строку відповіді на вимогу, що надсилається іпотекодержателем відповідно до пункту 2.4.1 договору.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Згідно з положеннями статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги

на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Тобто, завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням

за основним зобов`язанням: за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем); за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень».

Етапами державної реєстрації речового права є перевірка документів

на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмова у проведенні державної реєстрації прав

та прийняття відповідних рішень (пункт 4 частини першої статті 18

Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України

у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня

2015 року № 1127 (далі - Порядок), яким, зокрема, визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході

її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Згідно з пунктом 57 Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Абзацом першим пункту 61 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», якій кореспондують положення пункту 3.1.3 договору іпотеки від 14 червня 2005 року, передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, що вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.

Матеріали справи містять копію експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта» послуга «Доставка особисто в руки» від 19 червня 2017 року № 59000264707991 (оригінал якої було оглянуто апеляційним судом) про вручення поштового відправлення - вимоги про усунення порушень, яку ОСОБА_1 отримав 20 червня 2017 року.

Суд апеляційної інстанції установив наявність перешкод у відповідача у наданні оригіналу цього доказу в суді першої інстанції, врахував причини його неподання, які не залежали від відповідача, та прийняв зазначений доказ на стадії апеляційного розгляду справи.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження

№ 14-711цс19) Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, вказала,

що у разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем у загальному порядку.

Позивач не надав доказів, що вказане повідомлення (вимогу) він не отримав, як і не спростував факту направлення іпотекодержателем такого повідомлення.

Отже, з урахуванням того, що порушень процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно не встановлено, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів переглянула справу в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та доводів касаційної скарги.

Оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги про те, що у зв`язку із наявністю судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і відповідно зміни строку дії кредитного договору, відповідач мала право стягнути кредитну заборгованість з ОСОБА_1 лише в судовому порядку з урахуванням спливу строку позовної давності, колегія суддів не бере до уваги, оскільки наявність судового рішення про стягнення із боржника на користь кредитора заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане іпотекодавцем в іпотеку нерухоме майно.

Оскільки рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2013 року ОСОБА_1 не виконав, а суму заборгованості не сплатив, то іпотекодержатель не був позбавлений права скористатись позасудовим способом звернення стягнення на передану позивачем в іпотеку квартиру. Стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов`язання.

Посилання заявника на наявність зареєстрованої заборони відчуження іпотечного майна є необґрунтованими, оскільки арешт майна стосувався безпосередньо боржника (позивача) з метою обмежити саме його право в розпорядженні належним йому майном та був накладений на нерухоме майно ОСОБА_1 вже після державної реєстрації іпотеки за договором іпотеки у 2005 році, а тому його наявність не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за ОСОБА_2

Судом апеляційної інстанції надано належну оцінку вказаним доводам позивача та обґрунтовано їх відхилено.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо обґрунтованості заявленого відводу судді, яка була у складі колегії під час розгляду справи апеляційним судом, а також щодо безпідставності відмови у задоволенні клопотання про призначення у справі експертизи для встановлення факту непідписання ним експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта» від 19 червня 2017 року, оскільки при вирішенні цих процесуальних питань апеляційним судом дотримані норми процесуального права та постановлені відповідні вмотивовані процесуальні рішення.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і встановлених на їх підставі обставин в тому контексті, який, на думку заявника, свідчить про недотримання процедури звернення стягнення на іпотечне майно на підставі застереження, що міститься в іпотечному договорі.

Вказані доводи колегія суддів не бере до уваги, оскільки усправі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 403 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк