№ 752/17136/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 752/17136/16-ц

провадження № 61-215св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Махлай Л. Д., Поливач Л. Д., касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Махлай Л. Д., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у жовтні 2016 року звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», банк) та ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів.

Позивач обґрунтовувала позов тим, що вона з ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 1999 року, проживають на території Великої Британії та на території України.

На території України знаходиться майно подружжя, набуте у спільну сумісну власність за час шлюбу. ОСОБА_2 займається підприємницькою діяльністю у різних країнах світу. Позивач довідалася від чоловіка про існування ризику того, що з рахунку чоловіка, відкритому у ПАТ «ОТП Банк» у м. Києві, буде стягнуто сукупно понад 200 000, 00 дол. США в рахунок погашення боргових зобов`язань третіх осіб перед банком. Виявилося, що її чоловік ОСОБА_2 уклав певні договори з ПАТ «ОТП Банк», які полягали у наданні у заставу прав на забезпечення виконання кредитних зобов`язань третіх осіб.

З огляду на те, що на зазначеному рахунку знаходяться грошові кошти, які належать позивачу та її чоловіку на праві спільної сумісної власності, вона своєї згоди на укладення оспорюваних договорів не надавала, посилаючись на положення статей 203 215 572 578 Цивільного кодексу України, статей 60 63 68 Сімейного кодексу України, статті 3 Закону України «Про заставу», просила:

- визнати недійсним договір застави № PL 11-145/28-2, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» 23 травня 2011 року, зі змінами, додатками та доповненнями, які є невід`ємними частиною договору;

- визнати недійсним генеральний договір № DL-006/03/15 про розміщення строкових депозитів фізичних осіб менеджерів вищої ланки та власників (співвласників) компанії - корпоративних клієнтів, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» 19 травня 2015 року, зі змінами та доповненнями, які є невід`ємною частиною договору.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Банк не визнав позовні вимоги та заперечував проти їх задоволення, зазначив, що згідно із заявою ОСОБА_1 від 23 травня 2011 року вона надала згоду ОСОБА_2 на розпорядження майном, набутим ними за час шлюбу. Після збільшення суми на розміщення депозиту в розмірі 225 000, 00 дол. США, яка в подальшому передавалася ОСОБА_2 у заставу з метою забезпечення виконання зобов`язань за основним договором про надання банківських послуг, 13 березня 2012 року ОСОБА_1 , підписуючи заяву, надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на розпорядження майном, що набуте ними за час шлюбу.

ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подавав.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір застави від 23 травня 2011 року № PL 11-145/28-2, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк», зі змінами, додатками, доповненнями, які є невід`ємною частиною цього договору, в частині передачі банку майнових прав (права вимоги) за договором про строковий банківський вклад від 29 квітня 2011 року № 003/8646/11 та додатковий договір від 23 травня 2011 року № 1 на суму 100 000, 00 дол. США. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовував рішення тим, що оскільки майно є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_2 мав право розпоряджатися лише своєю частиною грошового вкладу і розпорядився нею, а тому договір застави від 23 травня 2011 року № PL 11-145/28-2 зі змінами, додатками та доповненнями, які є невід`ємною частиною договору, підлягає визнанню недійсними в 1/2 частині, тобто в частині передачі банку майнових прав (права вимоги) за договором про строковий банківський вклад від 29 квітня 2011 року № 003/8646/11, та додатковим договором від 23 травня 2011 року № 1 у сумі100 000, 00 дол. США.

У частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним генерального договору № DL-006/03/15 про розміщення строкових депозитів фізичних осіб менеджерів вищої ланки та власників (співвласників) компаній-корпоративних клієнтів, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» 19 травня 2015 року, зі змінами, додатками, доповненнями, які є невід`ємною частиною цього договору, суд вважав необхідним відмовити, оскільки позивач надала згоду на розпорядження майном її чоловіком, підписавши відповідну заяву 13 березня 2012 року.

Апеляційний суд додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги ПАТ «ОТП Банк» про те, що в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі у період з 2011 року до 2016 року, є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи наявна засвідчена копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Крім того, перебування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі підтверджується заявою ОСОБА_1 від 13 березня 2012 року, в якій вона висловила згоду на розпорядження її чоловіком ОСОБА_2 їхнім спільним майном.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що надавши згоду 13 березня 2012 року на розпорядження майном, що набуте за час шлюбу, а саме: майнові права (права вимоги), грошові кошти в сумі 225 000, 00 дол. США, що знаходяться на вкладному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, згідно з договором № 003/8646/11 про строковий банківський вклад, по суті схвалила (надала згоду) вчинення її чоловіком попередніх правочинів, відхилені апеляційним судом як підстава для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки зміст заяви ОСОБА_1 від 13 березня 2012 року не свідчить, що позивачу було відомо про попередній договір застави, який укладений 23 травня 2011 року, а отже, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 вчинила дії, що свідчать про наступне схвалення правочину. Оскільки підпис від імені ОСОБА_1 у графі «підпис» у заяві від 23 травня 2011 року виконаний не ОСОБА_1 , то відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 , зобов`язавшись отримати згоду дружини на розпорядження майном, таку згоду отримав і надав її банку під час укладення договору застави від 23 травня 2011 року.

Доводи позивача про те, що висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо визнання генерального договору недійсним не відповідають встановленим обставинам, апеляційний суд визнав необґрунтованими, оскільки суд встановив, що підтверджується висновком експертизи і такий висновок не спростований позивачем, що ОСОБА_1 13 березня 2012 року надала згоду на розпорядження її чоловіком спільним майном.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги банку

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2019 року, Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), яке є правонаступником ПАТ «ОТП Банк», просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, АТ «ОТП Банк»

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Банк зазначає, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували клопотання банку про витребування доказів - надання документів, якими підтверджуються відомості про те, що на момент укладення оскаржуваних правочинів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі;

- суди не надали оцінку умовам частини 16 договору застави, у якій визначено, що заставодавець заявляє та гарантує, що всі згоди, погодження, схвалення, санкції, ліцензії, дозволи та реєстрації, які заставодавцю необхідно або доцільно отримати від будь-якого урядового, державного, місцевого чи будь-якого іншого органу або також і від будь-якої третьої особи, для цілей ведення своєї господарської діяльності або для цілей чи у зв`язку з договором застави, були отримані заставодавцем, та що всіх їхніх положень було та буде дотримано. Таким чином, ОСОБА_2 брав на себе зобов`язання отримати згоду на розпорядження майном від дружини та надав її банку, а тому повинен нести особисто відповідальність у разі невиконання вимог СК України;

- підписуючи заяву від 13 березня 2012 року, ОСОБА_1 схвалила вчинення її чоловіком усіх наступних правочинів, а тому отримання нових заяв/згод не було потрібним. Також ОСОБА_1 , підписуючи заяву від 13 березня 2012 року, фактично схвалила попередній правочин та з 2012 року не мала претензій ані до чоловіка, ані до банку, а лише у 2016 році після задоволення банком своїх вимог за основним зобов`язанням за рахунок депозиту її чоловіка звернулася до суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу АТ «ОТП Банк» не надходили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 ОСОБА_1 28 січня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, змінити у задоволеній частині позову, ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати недійсним договір застави від 23 травня 2018 року

№ PL 11-145/28-2, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк», зі змінами, додатками, доповненнями, які є невід`ємною частиною цього договору. Зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову скасувати, ухвалити нове рішення в цій частині, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1 .

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_1 зазначає, що:

- схвалення правочину застави не відбулося, оскільки ОСОБА_1 навіть станом на 13 березня 2012 року не знала про існування раніше укладеного договору застави. ОСОБА_2 13 березня 2012 року отримував згоду на вчинення дій на майбутнє та приховав, що вже розпорядився майновими правами, за рік до того уклавши договір застави;

- суди мають досліджувати дотримання сторонами вимог законодавства в момент вчинення правочину, що відповідає вимогам статей 203 215 ЦК України;

- у матеріалах справи відсутні належні докази припинення договору банківського вкладу № 003/8646, повернення ПАТ «ОТП Банк» коштів у володіння подружжя, подальше вчинення погоджених дій з розпорядження коштами і наступне укладення нового договору - генерального договору від 19 травня 2015 року № DL-006/03/15 про розміщення строкових депозитів фізичних осіб менеджерів вищої ланки та власників (співвласників) компаній - корпоративних клієнтів;

- помилкові висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, статей 3 7 202 203 215 216 217 369 578 579 598 599 ЦК України, статей 6, 7 Закону України «Про заставу», статей 63 65 СК України, пунктів 3, 6, 7 Інструкції Національного банку України від 08 жовтня 1993 року № 23015/11 «Про Методичні рекомендації по застосуванню банками Закону України «Про заставу»;

- позивач не заявляла позовних вимог про виділ частки з заставленого майна або ж про його поділ, а грошові кошти у сумі 225 000, 00 дол. США і надалі перебувають в режимі спільної власності подружжя, а тому, визнаючи недійсним договір застави в частині передачі банку майнових прав (права вимоги) за договором про строковий банківський вклад від 29 квітня 2011 року № 003/8646/11 та додатковий договір від 23 травня 2011 року № 1 у сумі 100 000, 00 дол. США, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 368 ЦК України та статті 60 СК України;

- відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, ОСОБА_2 в цілому був позбавлений будь-яких повноважень на укладення договору застави від 23 травня 2011 року № PL 11-145/28-2 (як і інших правочинів), що також унеможливлює визнання його недійсним тільки в частині, а отже, оскаржуваний правочин повинен бути визнаний недійсним повністю з моменту його вчинення із всіма змінами, додатками та доповненнями, які є невід`ємною частиною правочину;

- не можна визнавати недійсним у 1/2 частині правочин застави, предметом якого є не грошові кошти, а право вимоги за іншим правочином;

- також не підлягає визнанню недійсною фактична дія, спрямована на укладення договору, оскільки предметом оскарження є не дія особи, а договір, а тому рішення судів суперечать вимогам статей 215-217 ЦК України;

- суди порушили принцип диспозитивності цивільного процесу, оскільки суд здійснив вихід за межі позовних вимог, визнаючи недійсним договір застави від 23 травня 2011 року № PL 11-145/28-2, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк», зі змінами, додатками, доповненнями, які є невід`ємною частиною цього договору, в частині передачі банку майнових прав (права вимоги) за договором про строковий банківський вклад від 29 квітня 2011 року № 003/8646/11 та додатковий договір від 23 травня 2011 року № 1 у сумі 100 000, 00 дол. США;

- суди не здійснили дослідження змісту письмової згоди ОСОБА_1 відносно усіх обставин справи, доводів позивача та в сукупності з іншими доказами у справі, у судових рішеннях відсутнє посилання на докази, якими позивач послідовно обґрунтовувала позовні вимоги;

- суди не надали оцінки іншим доказам, окрім заяви від 13 березня 2012 року, не мотивували відхилення інших доказів, не вдалися до оцінки того, як зміст згоди співвідноситься з іншими доказами у справі;

- суди у оскаржуваних судових рішення не виклали дійсну правову позицію позивача, чим порушили вимоги процесуального закону;

- суди не застосували частину тринадцяту статті 265 ЦПК України щодо накладення арешту на майно у разі визнання недійсним договору застави.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із клопотанням про врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 614-43510сво18), щодо застосування правил статті 368 ЦК України та статті 60 СК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «ОТП Банк».

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційні скарги у справі, що переглядається, подані у січні 2019 року, вони підлягають розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 1999 року.

АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 23 травня 2011 року уклали договір застави

№ PL 11-145/28-2, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав банку майнові права (право вимоги) за договором про строковий банківський вклад від 29 квітня 2011 року № 003/8646/11 та додатковим договором від 23 травня 2011 року № 1 до договору про строковий банківський вклад № 003/8646 у розмірі 200 000, 00 дол. США з метою забезпечення виконання зобов`язань за основним договором про надання банківських послуг.

У подальшому, після закінчення строкових банківських вкладів, ОСОБА_2 та АТ «ОТП Банк» уклали додаткові угоди до договору про строковий банківський вклад від 29 квітня 2011 року № 003/8646/11 та генеральний договір № DL-006/03/15 про розміщення строкових депозитів фізичних осіб менеджерів вищої ланки та власників (співвласників) компанії - корпоративних клієнтів, а також договори про зміну до договору застави.

Зокрема, укладені: договір від 23 травня 2011 року № 1 до договору про строковий банківський вклад № 003/8646; додатковий договір від 15 січня 2013 року № 2 до договору про строковий банківський вклад № 003/8646; додатковий договір від 15 травня 2013 року № 3 до договору про строковий банківський вклад № 003/8646; додатковий договір від 19 травня 2013 року № 4 до договору про строковий банківський вклад № 003/8646: угода від 19 травня 2015 року № 1 до генерального договору № DL-006/03/15; договір про зміну від 13 березня 2012 року № 1 до договору застави

№ PL 11-145/28-2; договір про зміну від 15 січня 2013 року № 2 до договору застави № PL 11-145/28-2; договір про зміну від 14 травня 2013 року № 3 до договору застави № PL 11-145/28-2; договір про зміну від 19 травня 2014 року № 4 до договору застави № PL 11-145/28-2; договір про зміну від 19 травня 2014 року № 5 до договору застави № PL 11-145/28-2.

Згідно із заявою від 23 травня 2011 року ОСОБА_1 надала згоду ОСОБА_2 на розпорядження майном, що набуте ними за час шлюбу, а саме: майнові права (права вимоги) на грошові кошти в сумі 200 000, 00 дол. США на умовах, визначених на його власний розсуд, зокрема, але не обмежуючись: передачу майна в заставу, укладання та підписання договору(ів)/правочину(ів) застави майна, додаткових угод/договорів/правочинів до такого(их) договору(ів)/правочину(ів) застави майна, укладання та підписання будь-яких інших документів, а також вчинення будь-яких інших дій, пов`язаних з розпорядженням майном.

Відповідно до заяви від 13 березня 2012 року ОСОБА_1 надала згоду ОСОБА_2 на розпорядження майном, що набуте ними за час шлюбу, а саме: майнові права (права вимоги) на грошові кошти в сумі 225 000, 00 дол. США, що знаходяться на вкладному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, згідно з договором № 003/8646/11 про строковий банківський вклад з правом поповнення, визначених на його власний розсуд, зокрема, але не обмежуючись: передачу майна в заставу, укладання та підписання договору(ів)/правочину(ів) застави майна, додаткових угод/договорів/правочинів до такого(их) договору(ів)/правочину(ів) застави майна, укладання та підписання будь-яких інших документів, а також вчинення будь-яких інших дій, пов`язаних з розпорядженням майном.

Згідно з висновком від 23 листопада 2017 року № 3109/17-32/3110/17-33 експертів Київського НДІСЕ за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, підписи від імені ОСОБА_1 у графах «підпис» у заявах від її імені, які адресовані ПАТ «ОТП Банк» і датовані 23 травня 2011 року та 13 березня 2012 року, та містяться у матеріалах справи на аркушах 123 та 124, виконані рукописним способом без попередньої підготовки або технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «підпис» у заяві від 13 березня 2012 року виконаний ОСОБА_1 Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «підпис» у заяві від 23 травня 2011 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .

Під час оцінки застосування судами норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить із їх системного аналізу.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є порушення стороною (сторонами) загальної заборони того, щоб зміст правочину суперечив положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства саме на момент його вчинення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 572 ЦК України у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно зі статтею 578 ЦК України та статтею 6 Закону України «Про заставу» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу тільки за згодою всіх співвласників.

Принциповим в оцінці обставин у досліджуваній цивільній справі є системний аналіз застосовуваних норм права: статті 65 СК України, статті 369 ЦК України та статті 6 Закону України «Про заставу» у поєднанні зі статтею 218 ЦК України.

За правилами частини другої статті 369 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення оскаржуваного договору застави) розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

За загальним правилом частини першої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

З метою забезпечення функціонування цивільного обігу з наведеного загального правила зроблено виняток у частині другій зазначеної статті, згідно з яким при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Презумпція згоди подружжя на укладення правочину іншим із подружжя не застосовується в разі укладення таким подружжям договорів, які потребують державної реєстрації: за змістом частини другої наведеної статті для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим правочином, що мав би бути також укладений письмово.

Суди встановили, що позивач під час укладення відповідачами оскаржуваного договору застави 23 травня 2011 року не надавала письмової згоди на його укладення. Проте у подальшому, 13 березня 2012 року, ОСОБА_1 надала письмову згоду ОСОБА_2 на розпорядження майном, що набуте ними за час шлюбу, а саме: майнові права (права вимоги) на грошові кошти в сумі 225 000, 00 дол. США, що знаходяться на вкладному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, згідно з договором № 003/8646/11 про строковий банківський вклад з правом поповнення, визначених на його власний розсуд, зокрема, але не обмежуючись: передачу майна в заставу, укладання та підписання договору(ів)/правочину(ів) застави майна, додаткових угод /договорів/правочинів до такого(их) договору(ів)/правочину(ів) застави майна, укладання та підписання будь-яких інших документів, а також вчинення будь-яких інших дій, пов`язаних з розпорядженням майном.

Таким чином, ОСОБА_1 , надавши згоду на розпорядження чоловіком спільним майном - майновими правами (правами вимоги) на грошові кошти в сумі 225 000, 00 дол. США, що обраховуються на вкладному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, згідно з договором № 003/8646/11 про строковий банківський вклад з правом поповнення, визначених на його власний розсуд, також фактично підтвердила своє схвалення передання чоловіком у заставу майнових прав на грошові кошти за договором застави від 23 травня 2011 року. Верховний Суд врахував, що передані майнові права та грошові кошти у заставу за договором від 23 травня 2011 року та майнові права, а також грошові кошти, згоду на розпорядження якими надала ОСОБА_1 , є тими самими майновими правами, а сума грошових коштів, розміщених на рахунку, збільшився з 200 000, 00 дол. США до 225 000, 00 дол. США.

Верховний Суд в оцінці поведінки позивача виходить з таких міркувань, що сторона, з поведінки якої випливає її воля зберегти чинність та дію договору, не має права заперечувати чи оспорювати такий правочин з підстав, про які вона знала під час надання згоди, зокрема, на вчинення договору про внесення змін у договір застави.

Встановлюючи в статті 369 ЦК України та частині другій статті 65 СК України обов`язок отримання письмової згоди подружжя на вчиненні іншим з подружжя такого роду правочинів, законодавець не встановив загальним наслідком такого порушення недійсність самого правочину, вчиненого подружжям без згоди іншого, проте фактично схваленого ним.

Наведене повністю відповідає правовій ситуації у справі, що переглядається: позивач згідно із обставинами справи схвалила оспорюваний правочин, вчинений її чоловіком, проте не оформила таке схвалення письмово у момент укладення договору застави, але у подальшому фактично схвалила укладення такого договору, підписавши згоду на розпорядження спільним майном на розсуд чоловіка. За змістом статті 218 ЦК України спрямування волі особи переважає над формальним закріпленням відповідного волевиявлення в разі, якщо відсутні сумніви щодо дійсних намірів такої особи.

Верховний Суд врахував, що згода на розпорядження майном, набутим за час шлюбу, надана ОСОБА_1 стосовно тих самих майнових прав та грошових коштів, які знаходяться на вкладному рахунку, відкритому у АТ «ОТП Банк». Подальше оскарження договору застави у зв`язку з ненаданням згоди на розпорядження чоловіком спільною сумісною власністю свідчить про суперечливу поведінку позивача, яка фактично оскаржує свої дії, які були спрямовані на погодження вчинення чоловіком на власний розсуд дій щодо розпорядження майном - грошовими коштами, майновими правами (правами вимоги) тощо.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження

№ 61-22315сво18) зазначив, що «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен учасник діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Отже, підтверджуючи свою згоду на розпорядження спільним майном на розсуд чоловіка, ОСОБА_1 мала усвідомлювати наслідки вчинення таких дій.

Істотним для оцінки поведінки учасників спірних правових відносин є проміжок часу, за спливом якого від моменту укладення оспорюваного договору позивач звернулася до суду.

Верховний Суд врахував, що позивач звернулася до суду з позовом у 2016 році, договір застави укладений у 2011 році, а згоду на розпорядження майновими правами, грошовими коштами ОСОБА_1 надала у 2012 році.

У період після 13 березня 2012 року (надання згоди на розпорядження спільною сумісною власністю на розсуд чоловіка) окремі положення договору застави від 23 травня 2011 року були викладені в нових редакціях, у тому числі у новій редакції викладено і опис предмета застави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У зв`язку з наведеним Верховний Суд врахував, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність правових підстав для визнання договору застави в частині недійсним, оскільки, надавши письмову згоду на розпорядження майном у 2012 році, ОСОБА_1 фактично схвалила розпорядження цим же майном її чоловіком у 2011 році та надала свою згоду на подальше розпорядження ОСОБА_2 цим майном.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення у справі за результатами розгляду позову, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним генерального договору, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи надана 13 березня 2012 року згода ОСОБА_1 є необмеженою, надаючи таку згоду, позивач надала своєму чоловікові як співвласнику майна свободу у вчиненні тих чи інших дій під час розпорядження спільним майном.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню у частині задоволених позовних вимог з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним генерального договору, Верховний Суд врахував, що доводи касаційної скарги зводяться до непогодження із оскаржуваними судовими рішеннями та необхідності переоцінки зібраних у справі доказів, що перебуває поза межами повноважень касаційного суду, визначених у статті 400 ЦПК України.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення вимог касаційної скарги АТ «ОТП Банк», скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про визнання договору застави недійсним, ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволені позову, то відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17

(провадження № 14-325цс18).

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, зокрема щодо викладу правової позиції позивача, не свідчать про неправильне вирішення спору по суті позовних вимог.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про порушення судами правил статті 265 ЦК України щодо накладення арешту на майно у разі визнання договору застави недійсним Верховний Суд не враховує, оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання цього договору недійсним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні (частина перша статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновків про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Судові витрати, понесені банком під час розгляду справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій підлягають відшкодуванню позивачем із розрахунку ставок судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг за позовну заяву, яка містить одну вимогу немайнового характеру, оскільки банк оскаржував судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним в частині договору застави.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору застави

(зі змінами, доповненнями, додатками до нього, які є невід`ємною частиною договору) скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору застави

(зі змінами, доповненнями, додатками до нього, які є невід`ємною частиною договору) відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» судові витрати, понесені банком під час розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 1 929, 20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко