Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 752/17163/19

провадження № 61-7562св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Хоменко В. С. від 18 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., від 29 червня 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з

30 листопада 2007 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з

ОСОБА_2 , від якого вони мають дитину - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час звернення до суду із цим позовом на розгляді у Голосіївському районному суді міста Києва перебувала справа про розірвання шлюбу.

Зазначала, що у період шлюбу ними придбана квартира

АДРЕСА_1 . Згоди про добровільний поділ майна між ними не досягнуто.

Посилалась на те, що малолітня дитина сторін, яка має вади психічного здоров`я та відвідує школу за місцем проживання (з урахування діагнозу), залишається проживати з нею, а у відповідача є власне житло, вказувала про наявність підстав для відступу від засад рівності у праві власності подружжя на спільне сумісне майно.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд поділити спільне сумісне майно сторін, а саме квартиру АДРЕСА_1 , виділивши їй у власність 75 % у праві власності на зазначену квартиру.

У січні 2020 року ОСОБА_2 подавзустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовано тим, що спірна квартира АДРЕСА_1 придбана під час шлюбу з ОСОБА_1 , проте за його особисті кошти, отримані від реалізації у 2012 році належного йому на праві особистої власності майна: земельної ділянки за ціною 278 536,00 грн, садового будинку за ціною

124 784,00 грн та квартири за ціною 511 552,00 грн.

Зазначав, що джерелом коштів, необхідних для придбання спірної квартири, не міг бути прибуток подружжя, оскільки на момент купівлі квартири АДРЕСА_1 (05 липня 2012 року) ОСОБА_1 перебувала у декретній відпустці та отримувала незначну соціальну допомогу, а він мав нерегулярний та незначний заробіток. До того ж, всі кошти витрачались на введення домашнього господарства та утримання сина.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю.

Основний зміст та мотиви рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада

2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 29 червня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за

ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі

2 000,00 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірна квартира є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, відповідач за первісним позовом не спростував презумпцію спільності права власності подружжя, а позивачка не довела наявності підстав для відступу від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

05 серпня 2022 року представникОСОБА_2 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказуючи, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, та постановах Верховного Суду

від 08 листопада 2021 року у справі № 607/15394/19, від 27 травня

2022 року у справі № 361/5753/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Посилається також на обов`язкові підстави для скасування судового рішення, передбачені пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

Особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили доводи про придбання спірної квартири за особисті кошти позивача за зустрічним позовом, залишивши поза увагою, що 88 % вартості придбаного майна становили кошти, отримані відповідачем за первісним позовом від продажу нерухомого майна, яке належало йому на праві особистої приватної власності. Отже суди дійшли неправильного висновку про визнання за ним права власності лише на 50 % спірної квартири.

Посилається заявниця також на порушення судами балансу вірогідності при оцінці доказів щодо належності майна до спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, зазначає, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, судової повістки не отримував та не міг отримати оскільки був мобілізований до Збройних Сил України. Вважає, що через непрофесійні дії попереднього адвоката, який не надав суду відомостей про мобілізацію ОСОБА_2 , були порушені норми процесуального права щодо застосування обов`язкових підстав для зупинення провадження у справі.

Також вказує, що судова повістка була надіслана лише на адресу електронної пошти представника відповідача за первісним позовом - АО «Юрлайт».

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи № 752/17163/19 з суду першої інстанції.

05 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили належність спірного майна до спільної сумісної власності подружжя, придбання квартири з метою поліпшення житлових умов сім`ї, у зв`язку з народженням сина, та за рахунок спільних коштів (вона перебувала у декретній відпустці, доглядала спільну дитину, яка має діагноз аутизм).

Безпідставними вважає також доводи касаційної скарги щодо відсутності повідомлення відповідача про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, з урахуванням того, що ОСОБА_2 особисто не приймав участі в жодному судовому засіданні ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції. При цьому його уповноважений представник отримував судові повістки та приймав участь у всіх судових засіданнях.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року (справа № 752/13452/19).

За час перебування у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5 .

02 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено попередній договір, за умовами якого ОСОБА_2 висловив бажання продати, а покупець - бажання набути у власність нерухоме майно - літній садовий будинок АДРЕСА_3 (с/т «Озерне-3»). На підтвердження своїх намірів ОСОБА_6 передала ОСОБА_2 24 120,00 грн (3 000,00 доларів США).

07 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу за ціною 124 784,00 грн літнього садового будинку АДРЕСА_3 (с/т «Озерне-3»).

07 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0602 га, кадастровий номер 8000000000:90:834:0006, яка розташована по АДРЕСА_4 , за умовами якого ОСОБА_2 , якому вказана земельна ділянка належала згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії КВ № 131164, виданим 27 травня 2005 року ГУ земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) на підставі договору дарування земельної ділянки від 15 лютого 2005 року за реєстровим № 5-998 (ВВТ № 716636), цю земельну ділянку передано у власність покупця за ціною 278 536,00 грн.

05 липня 2012 року між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого за погодженням сторін продаж предмета договору вчинено за 651 185,00 грн

(81 500,00 доларів США), з яких 479 400,00 грн (60 000,00 доларів США) сплачено покупцем до підписання цього договору, а решту - еквівалент

21 500,00 доларів США покупець зобов`язався сплатити продавцю до

31 грудня 2012 року.

24 липня 2012 року ОСОБА_7 заявою про повний розрахунок, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О. за реєстровим № 749, підтвердив отримання повного розрахунку за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 05 липня 2012 року.

24 липня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , належної продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 21 липня 1993 року за реєстровим № 3с-659, за умовами якого вказана квартира за ціню 511 552,00 грн (64 000,00 доларів США) перейшла у власність покупця.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року (справа № 752/17161/19) позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня пред`явлення до суду позовної заяви, тобто з 19 серпня 2019 року, і до досягнення дитиною повноліття.

Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір?ю - ОСОБА_1 і знаходиться на її утриманні.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один

із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17

та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року

у справі № 372/504/17-ц.

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Встановивши, що спірна квартира придбана за час перебування сторін у шлюбі та з урахуванням відсутності достатніх і достовірних доказів для висновку про придбання зазначеного нерухомого майна, яке використовувалось сторонами для спільного проживання їхньої сім'ї, виключно за особисті кошти відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про не спростування ОСОБА_2 презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Судами надано правову оцінку доказам, поданим відповідачем за первісним позовом, щодо придбання спірного майна за особисті кошти, враховано ціну і час продажу майна, яке належало на праві власності ОСОБА_2 , ціну, за яку придбавалась спірна квартира, наявність у позивачки поважної причини відсутності самостійного заробітку (перебування у декретній відпустці по догляду за дитиною (на момент купівлі квартири спільній дитині сторін було 6 місяців)), а також цільове використання зазначеного майна (спільне проживання сім`ї з моменту її придбання та до моменту припинення фактичних шлюбних відносин).

У цьому аспекті, колегія суддів звертає також увагу на те, що з моменту реєстрації шлюбу та до моменту купівлі спірного нерухомого майна сторони вели спільний бюджет більше чотирьох з половиною років, доказів відсутності у позивачки доходу (як у вигляді заробітної плати, так і у вигляді іншого майна) протягом всього цього періоду матеріали справи не містять, а пунктом 15 договору купівлі-продажу від 05 липня 2012 року передбачено, що купівля квартири здійснювалася за письмовою, нотаріально посвідченою згодою дружини покупця. Крім того, у зустрічній позовній заяві відповідач підтверджує факт проживання у спірній квартирі його сім`ї, зокрема малолітньої дитини сторін ОСОБА_4 , а також необхідності забезпечення його колишньої дружини та спільної дитини житлом.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про належність спірного нерухомого майна до спільної сумісної власності сторін та наявність підстав для його поділу з урахуванням рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.

За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків реалізації принципу змагальності у цивільному процесі.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня

2022 року у справі № 362/3705/20.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

При цьому колегія суддів наголошує, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц).

При вирішенні спору суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, оцінивши надані відповідачем за первісним позовом, як особою, яка спростовує презумпцію спільностіправа власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, докази, врахувавши критерії достатності і достовірності, дійшов загалом обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зводиться до незгоди зі встановленими судами обставинами та переоцінки доказів.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у

справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Посилання касаційної скарги щодо невідповідності висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо порушення права відповідача на участь у судовому розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).

Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частинами першою та другою статті 64 ЦПК України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).

З матеріалів справи слідує що ОСОБА_2 повідомлявся про дату та час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, судова повістка була направлена на електронну адресу, яку сам відповідач зазначив як засіб зв`язку в апеляційній скарзі. При цьому як судові повістки, так і ухвала про залишення без руху апеляційної скарги, що були надіслані на зазначену електронну адресу, були отримані адресатом, з огляду на виконання вимог ухвали апеляційного суду та явку у судові засідання уповноваженого представника ОСОБА_2 . Крім того, заслуговує на увагу також той факт, що представник ОСОБА_2 брав участь у всіх судових засіданнях у справі, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій, подавав зустрічну позовну заяву, уточнення зустрічних позовних вимог, заяву про усунення недоліків апеляційної скарги та про поновлення строку на подання апеляційної скарги, а його повноваження не оспорювались відповідачем ні під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, ні у касаційній скарзі.

Ураховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що відповідача було позбавлено можливості брати участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, у зв`язку із чим колегія суддів вважає, що судом забезпечено рівність учасників цивільного процесу та змагальність сторін, які є складовими права на справедливий.

У суді касаційної інстанції ОСОБА_2 також мав можливість користуватися всіма процесуальними правами, наданими стороні, уповноважив представника ОСОБА_3 представляти його інтереси у Верховному Суді, і суд касаційної інстанції, здійснюючи розгляд справи без участі сторін, надав оцінку всім основним доводам касаційної скарги ОСОБА_2 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів особи, яка подала касаційну скаргу, та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович