Постанова

Іменем України

27 березня 2020 року

м. Київ

справа № 752/1727/16-ц

провадження № 61-14710св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство освіти і науки України, Київський національний торгово-економічний університет,

треті особи: Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі, Кабінет міністрів України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2019 року у складі судді Шкірай М. І. та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., суддів: Гаращенко Д. Р., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, Київського національного торгово-економічного університету, треті особи: Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі, Кабінет міністрів України, про скасування наказу та поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 червня 2015 року він призначений ректором Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі строком на п`ять років, як обраний за конкурсом, згідно з статтею 42 Закону України «Про вищу освіту» на умовах, визначених у контракті, відповідно до наказу Міністра освіти та науки України «Про призначення на посаду ректора» від 16 червня 2015 року № 246-к. 15 червня 2015 року між ним та Міністерством освіти та науки України підписано Контракт 1-134. 29 січня 2016 року йому було вручено наказ т.в.о. Міністра освіти та науки України Совсун І. Р. «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29 січня 2016 року № 31-к», відповідно до якого його було звільнено з посади ректора Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі у зв`язку з невиконанням ним умов контракту від 15 червня 2015 року № 1-134 (пункт 6, підпункти 21, 22) на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України. Як зазначено у тексті наказу, приводом для звільнення стала службова записка директора Департаменту персоналу МОН ОСОБА_10 від 22 січня 2016 року № 5/2-31-16. В порушення пункту 18 контракту про дострокове розірвання контракту він не був попереджений, зі службовою запискою, яка стала приводом для його звільнення, його не знайомлено.

Крім того, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, він віднесений до першої категорії осіб, постраждалих від цієї аварії. 21 січня 2016 року за № 26/01-80 на ім`я Міністра освіти та науки України ним була подана заява про погодження відпустки як учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС за 2016 рік, та невикористаної чергової відпустки за 2014 та 2015 роки. Отримавши 25 січня 2016 року вказану заяву, Міністерство освіти та науки України 29 січня 2016 року видало наказ про його звільнення, порушивши тим самим законодавство про соціальний захист постраждалих від Чорнобильської катастрофи. На його думку, не є встановленим фактом порушення ним вимог контракту, оскільки службове розслідування цього факту не проводилось, з результатом перевірки, якщо така мала місце, його не ознайомлено, ніяких попереджень чи стягнень з боку Міністерства освіти та науки України він не отримував. Жодного разу не ставилось питання про невиконання чи неналежне виконання ним як ректором учбового закладу вимог чинного бюджетного чи іншого законодавства.

У зв`язку з наведеним просив суд скасувати наказ Міністерства освіти та науки України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29 січня 2016 року № 31-к, поновити ОСОБА_1 на посаді ректора Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі чи на іншій відповідній керівній посаді та зобов`язати Міністерство освіти і науки України та Київський національний торговельно-економічний університет нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що є безпідставними посилання скаржника на те, що матеріали справи не містять доказів про його повідомлення про звільнення з посади, оскільки факт такого повідомлення підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа Директора департаменту персоналу Міністерства освіти і науки ОСОБА_10 від 13 січня 2016 року № 5/1-33 з повідомленням про звільнення ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 183) та Актом про відмову ОСОБА_1 отримувати вказаний лист із зазначенням того, що цей лист останньому зачитаний вголос.

Також вважали безпідставними доводи позивача про те, що його було звільнено під час перебування у додатковій відпустці, оскільки матеріали справи не містять даних про результати розгляду заяви про надання відпустки Міністерством освіти і науки України та видання наказу про надання ОСОБА_1 відпустки, натомість з долученого відповідачем до матеріалів справи витягу з табелю робочого часу за січень 2016 року убачається, що 29 січня 2016 року ОСОБА_1 відпрацював 8 годин, а всьогоза січень 152 години, у відпустках перебував 0 годин. Заява ОСОБА_1 від 27 січня 2016 року про надання відпустки надійшла до департаменту Міністерства освіти України 29 січня 2016 року та була залишена без розгляду у зв`язку з видання наказу №31-к від 29 січня 2016 року про звільнення.

Таким чином, відповідачем доведено належними доказами правомірність звільнення позивача з посади ректора Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі у зв`язку з невиконанням ним умов контракту від 15 червня 2015 року № 1-134 (пункт 6, підпункти 21, 22) відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що відповідачами, крім службової записки, інших документів, які стали підставою для його звільнення, не надано. Факти, викладені у службовій записці від 22 січня 2016 року, не відповідають дійсним обставинам справи, не були дослідженні належним чином та їм не надано належної оцінки. Події стосовно прийняття ОСОБА_3 на посаду професора кафедри світового господарства Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі мали місце до укладання контракту з ОСОБА_1 . Твердження про нецільове використання приміщення їдальні в гуртожитку Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі та нанесення цим збитків також не відповідають обставинам справи, оскільки в гуртожитку приміщення їдальні взагалі відсутнє, а отже дане приміщення не могло здаватись в оренду. Суди не звернули уваги, що матеріали справи не місять жодного доказу про його належне повідомленням про майбутнє звільнення. Лист від 13 січня 2016 року № 5/1-33, який розцінено судами як повідомлення про майбутнє його звільнення, підписаний не міністром, а неуповноваженою особою - директором департаменту ОСОБА_10, тому є неналежним доказом. Крім того, його було звільнено із займаної посади під час перебування в додатковій відпустці.

АГРУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У відзиві на касаційну скаргу Міністерство освіти та науки України зазначило, що відповідно до умов контракту укладеного між позивачем та відповідачем, ОСОБА_1 зобов'язався забезпечите цільове та ефективне використання коштів державного бюджету і своєчасне та у повному виконання вищим навчальним закладом зобов`язань перед державним бюджетом, органами Пенсійного фонду України, державними соціальними фондами.

Як вбачається з виявлених порушень встановлених комісією з реорганізації Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, які полягають у нецільовому та неефективному використанні коштів державного бюджету, не у повному обсязі виконання вищим навчальним закладом зобов`язань перед державним бюджетом, позивач дійсно не за цільовим призначенням та неефективно використовував кошти Державного бюджету України (Міністерство детально виклало усі факти порушень у своїх запереченнях від 19 квітня 2016 року №9/2-11-125-16).

Крім того, службова записка директора департаменту персоналу МОН ОСОБА_10 від 22 січня 2016 року № 5/2-31-16 (на яку посилається позивач у своїй скарзі), була написана внаслідок дослідження обставин викладених у листах Голови комісії з реорганізації, а не внаслідок проведення перевірки Міністерством.

Також відповідач зазначав, що відповідно до частини третьої статті 40 Кодексу, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Зазначена норма розміщена в статті 40 КЗпП України, яка регулює питання і встановлює підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Із змісту статті 36 КЗпП України, яка встановлює всі можливі в трудовому законодавстві підстави припинення трудового договору, вбачається розмежування різних підстав припинення трудового договору.

Вказаною нормою (пункт 4 статті 36 КЗпП) прямо виділено таку підставу, як розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38 39 КЗпП), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40 41 КЗпП) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП).

Поряд з цим, пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України виділено самостійну підставу припинення трудового договору - підстави, передбачені контрактом.

Таким чином, встановлена статтею 40 КЗпП України заборона на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності чи перебування у відпустці поширюється лише на випадки звільнення з підстав, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП України.

Всі інші підстави припинення трудового договору не відносяться до підстав припинення трудового договору саме з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Така ж позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року (справа №6-156ц-12), яка є обов`язковою для виконання всіма судам України посилання позивача на неможливість його звільнення у період тимчасової є необґрунтованими, так як не стосуються звільнення за ініціативою власника чи уповноваженого органу, з підстав передбачених статтями 40 та 41 Кодексу та є окремою підставою, а саме з підстав передбачених у контракті.

Щодо тверджень позивача про неналежне повідомлення про майбутнє звільнення відповідач зазначав, що листом директора департаменту персоналу Міністерства ОСОБА_10 від 13 січня 2016 року № 5/1-33 ОСОБА_1 попереджені про звільнення з посади ректора Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі у зв`язку із невиконанням ним умов контракту від 15 червня 2015 року № 1-134 (пункт шостий, підпункти 21, 22).

З акту про відмову отримати лист Департаменту персоналу Міністерств освіти і науки України від 13 січня 2016 року № 5/1-33 складеного 13 січня 2016 року о 12 годині 20 хвилин, головою комісії з реорганізації УДУФМТ ОСОБА_4 , заступником голови комісії з реорганізації УДУФМТ ОСОБА_5 та членом комісії з реорганізації УДУФМТ ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_1 відмовився отримати під підпис вказаний лист.

З огляду на зазначене вище, враховуючи обставини та факти встановлені судами, доводи касаційної скарги є безпідставними, не підтверджені належними доказами, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що 15 червня 2015 року між ОСОБА_1 та Міністерством освіти та науки України в особі Міністра ОСОБА_7 укладено контракт № І-134, відповідно до якого позивача призначено на посаду ректора Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі на строк з 16 червня 2015 року по 16 червня 2020 року (т. 1 а. с. 7-15).

На підставі вказаного контракту 16 червня 2015 року наказом Міністра освіти і науки України № 246-к ОСОБА_1 призначено ректором Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі з 16 червня 2015 року на строк п`ять років по 16 червня 2020 року на умовах, викладених в контракті (т. 1 а. с. 6).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року № 1223-р реорганізовано Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі (далі - УДУФМТ) шляхом приєднання до Київського національного торговельно-економічного університету з утворенням на його базі структурного підрозділу.

На виконання вказаного розпорядження Міністерством освіти і науки Українивидано наказ від 17 грудня 2015 року № 1309, створено комісію з реорганізації Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі і визначено перелік питань щодо реорганізації вказаного університету (т. 1 а.с. 26-31).

Відповідно до наказу т.в.о. Міністра освіти і науки України від 29 січня 2016 року № 31-к ОСОБА_1 звільнено з посади ректора Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі з 29 січня 2016 року у зв`язку із невиконанням ним умов контракту від 15 червня 2015 року № 1-134 (пункт 6, підпункти 21, 22) (т. 1 а. с. 16).

Підставою для прийняття такого наказу слугувала службова записка директора департаменту персоналу Міністерства освіти і науки України ОСОБА_10 від 22 січня 2016 року (т. 1, а. с. 181).

Частиною першою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, та дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату й забезпечувати умови праці, передбаченi законодавством про працю, колективним договором i угодою сторiн.

Згідно частини третьою статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У пункті 8 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Згідно з пунктами 16, 17 постанови Кабінету Міністрів України «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» від 19 березня 1993 року № 203 контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, установлених чинним законодавством. При розірванні контракту з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.

Відповідно до пункту 6 контракту від 15 червня 2015 року № І-134 керівник зобов`язаний забезпечити цільове та ефективне використання коштів державного бюджету (підпункт 21) та своєчасне та у повному обсязі виконання вищим навчальним закладом зобов`язань перед державним бюджетом, органами Пенсійного фонду України, державними соціальними фондами (підпункт 22).

Як вбачається з матеріалів справи на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 1223-р від 25 листопада 2015 року «Про реорганізацію Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі» щодо реорганізації Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі (далі - УДУФМТ) Міністерством освіти і науки України видано наказ від 17 грудня 2015 року № 1309 про створення комісії з реорганізації УДУФМТ і визначено перелік питань щодо реорганізації вказаного університету.

Комісією з реорганізації УДУФМТ були виявлені чисельні порушення, які полягають у нецільовому та неефективному використанні коштів державного бюджету, не в повному виконанні вищим навчальним закладом зобов`язань перед державним бюджетом. Дані порушення зафіксовані в листі голови комісії з реорганізації ОСОБА_4 від 25 грудня 2015 року № 3356/28.

Так, комісією встановлено, що в порушення листа Міністерства освіти та науки України «Про особливу відповідальність педагогічних та науково-педагогічних працівників» від 29 липня 2014 року № 1/9-382 в 2015 році позивач прийняв на посаду завідувача кафедри ОСОБА_3 , який ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року у кримінальній справі № 757/21457/14-к був звільнений від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 111 КК України(державна зрада). Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 не виконується пункт 7 наказу Міністерства освіти та науки України № 1309 в частині забезпечення збереження службових документів, зокрема, комісією виявлена відсутність статуту зі змінами, свідоцтва про державну реєстрацію, сертифікату про акредитацію, довідки про внесення ВНЗ до державного реєстру, ліцензії, витягу з ЄДРПОУ, сертифікату про акредитацію (т. 1 а. с. 156-157).

Також комісією встановлено, що ОСОБА_1 допустив незаконне звільнення доцента кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки ОСОБА_9 з 23 грудня 2014 року, якого поновлено на роботі відповідно до рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 вересня 2015 року. Вказане рішення не виконано в частині поновлення на роботі, внаслідок чого Державний бюджет України поніс збитки, що в сумі перевищують 35 000,00 грн (т. 1 а. с. 158).

Комісією з реорганізації УДУФМТ також виявлено нецільове використання приміщення в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме за вказівкою ректора, без укладення будь-якого договору, з 17 грудня 2014 року сторонніми особами допоміжне приміщення гуртожитку використовувалось для виготовлення та реалізації продовольчих товарів. Витрати за комунальні послуги і використання даного приміщення під їдальню не відшкодовувались. Оплату електроенергії, водопостачання, водовідведення та інші послуги здійснювались УДУФМТ за рахунок коштів державного бюджету, розрахункова сума витрат з бюджету за 2015 рік становить 65 000,00 грн, розмір орендної плати, яку мав би сплачувати орендар з приміщення площею 282 кв. м за 2015 рік становить 491 000,00 грн, з яких 50 % повинно було бути відраховано до державного бюджету, а 50 % - до бюджету УДУФМТ. Внаслідок таких дій позивача нанесено збитків, як державному бюджету в частині недоотримання доходів на суму 245 000,00 грн, так і університету в сумі 310 000,00 грн в частині нецільового використання приміщення та понесених витрат на комунальні послуги (т. 1 а. с. 159).

Крім того, комісією встановлено, що при здійсненні комплексу заходів щодо забезпечення трудових прав працівників має місце порушення статей 35, 43, 55 Закону України «Про вищу освіту»в частині конкурсного відбору науково-педагогічних працівників, а саме останній конкурс на заміщенні науково-педагогічних посад оголошувався в липні 2014 року, як наслідок 60 % науково-педагогічних працівників зараховано на основі укладення трудових договорів (контрактів) без проведення конкурсного заміщення (т. 1 а. с. 160).

Вказані обставини також викладені і в Звіті про заходи на виконання наказу Міністерства освіти і науки України «Про реорганізацію Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі» від 17 грудня 2015 року № 1309 у період з 17 грудня 2015 року по 15 січня 2016 року, який був надісланий Міністру освіти і науки України ОСОБА_7 листом від 14 січня 2016 року № 58/01 (т. 1 а. с. 184-194).

Як встановлено судами службова записка директора департаменту персоналу МОН ОСОБА_10 від 22 січня 2016 року № 5/2-31-16 написана саме внаслідок дослідження вищенаведених обставин, встановлених комісією з реорганізації УДУФМТ.

Таким чином, доводи касаційної скарги про відсутність, крім службової записки, інших документів, які стали підставою для звільнення позивача, є безпідставними.

У пункті 18 контракту від 15 червня 2015 року № І-134 визначено, що у разі дострокового розірвання договору у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням сторонами обов`язків, передбачених цим контрактом, він розривається з попередженням за два тижні відповідної сторони.

З матеріалів справи вбачається, що листом директора Департаменту персоналу Міністерства освіти і науки ОСОБА_10 від 13 січня 2016 року № 5/1-33 ОСОБА_1 попереджено про звільнення з посади ректора Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі 29 січня 2016 року на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпПУкраїни (т. 1 а. с. 183).

ОСОБА_1 відмовився отримати під підпис вказаний лист, у зв`язку з чим було складено акт про відмову отримати лист Департаменту персоналу Міністерства освіти і науки України від 13 січня 2016 року № 5/1-33 складений 13 січня 2016 року о 12 годині 20 хвилин головою комісії з реорганізації УДУФМТ ОСОБА_4 , заступником голови комісії з реорганізації УДУФМТ ОСОБА_5 та членом комісії з реорганізації УДУФМТ ОСОБА_6 , після чого вказаний лист позивачу було зачитано вголос (т. 1 а. с. 195).

Отже, доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення позивача про майбутнє звільнення спростовуються встановленими судами обставинами та матеріалами справи.

Твердження касаційної скарги, що позивача було звільнено під час перебування у додатковій відпустці, є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка, та які були обґрунтовано спростовані судом.

Так, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 звернувся до Міністерства освіти і науки України із заявою від 21 січня 2016 року про надання відпустки, яка була надіслана цього ж дня і вручена адресату згідно рекомендованого повідомлення 25 січня 2016 року (т.1 а.с.17).

Однак, матеріали справи не містять даних про результати розгляду вказаної заяви Міністерством освіти і науки України та видання наказу про надання ОСОБА_1 відпустки.

Судом вірно було встановлено, що заява ОСОБА_1 від 27 січня 2016 року про надання відпустки надійшла до Департаменту Міністерства освіти України 29 січня 2016 року та була залишена без розгляду у зв`язку з виданням наказу № 31-к від 29 січня 2016 року про звільнення позивача.

Крім того слід зазначити, що посилання у касаційній скарзі на статті 14, 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як на підставу безумовного надання позивачу відпустки є безпідставним, оскільки вказана відпустка не є такою, що надається в обов`язковому порядку.

На час звільнення ОСОБА_1 у відпустці не перебував.

Суди, врахувавши наведені вище норми матеріального права, надавши оцінку умовам, укладеного між сторонами контракту, доказам, наданими сторонами, дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач довів правомірність звільнення позивача з посади ректора Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі у зв`язку з невиконанням ним умов контракту від 15 червня 2015 року № 1-134 відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом відповідно до вимог статті 89 ЦПК України надано належну правову оцінку, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки судами повно та всебічно з`ясовано обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законні й обґрунтовані судові рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко