ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28квітня 2025 року

м. Київ

справа № 752/17301/18

провадження № 61-2465св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Друга Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Азарова Наталія Ігорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва

від 20 липня 2023 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Друга Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус)

Азарова Н. І., про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності.

Позов мотивовано тим, що 29 вересня 2015 року ОСОБА_4 уповноважила

ОСОБА_1 бути її представником в усіх органах влади та вести справи у судах

з приводу розірвання договору довічного утримання, укладеного між нею

і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що був посвідчений Другою Київською нотаріальною конторою.

Позивач посилалася на те, що відповідно до положень договору довічного утримання ОСОБА_2 зобов`язувався довічно утримувати ОСОБА_4 , надаючи їй комплексні послуги та зберігаючи її право на безкоштовне проживання у вказаній квартирі, своєчасно вносити квартирну плату згідно

з розрахунками книжки ЖЕКу, проводити по мірі необхідності поточний ремонт житла, в разі захворювання госпіталізувати, відвідувати її в лікарні, а після одужання доставити її додому з лікарні, при захворюванні, не потребуючому госпіталізації, надати їй допомогу в домашніх умовах, забезпечити її харчуванням, одягом, ліками, грошовою допомогою у розмірі 300,00 грн щомісяця, в разі смерті поховати її.

Позивачка вказувала, що починаючи з 09 жовтня 2010 року ОСОБА_2 не виконував умови договору довічного утримання, не надавав будь-якої допомоги, не здійснював належний догляд за ОСОБА_4 , чим порушив умови договору.

Позивачка, проживаючи з ОСОБА_4 однією сім`ю, особисто сплачувала за комунальні послуги, доглядала за нею, купувала ліки, продукти харчування.

Після смерті ОСОБА_4 позивачка звернулась до приватного нотаріуса Азарової Н. І. із заявою про прийняття спадщини, однак не змогла отримати свідоцтво про право на спадщину на квартиру у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують факт родинних відносин та оригіналів документів, що посвідчували право власності ОСОБА_4 на зазначене майно.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила розірвати договір довічного утримання від 09 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , та визнати за нею право власності на квартиру

АДРЕСА_1 , як спадкоємцем за законом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року

в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку із смертю ОСОБА_4 договір довічного утримання від 09 жовтня

2010 року, укладений з ОСОБА_2 , припинив свою дію, а отже ОСОБА_1 не набула будь-яких прав на звернення до суду з позовом про його розірвання, оскільки такий позов був поданий після смерті відчужувача. Вимоги позивачки щодо визнання за нею права власності на квартиру

АДРЕСА_1 на підставі положень статті 392 ЦК України не ґрунтуються на вимогах законодавства, оскільки на момент смерті така квартира не належала ОСОБА_4 , а отже в силу положень статті 1218 ЦК України не входила до складу спадщини. При цьому суд вказав, що ОСОБА_1 не набувала права власності на спірну квартиру, а отже у неї немає права на її визнання в судовому порядку.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2023 року стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 22 383,78 грн.

Врахувавши предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн, що, на думку суду, відповідає вимогам розумності, справедливості, реальності та співмірності. Також суд вважав підтвердженими витрати представника відповідача на переїзд до іншого населеного пункту в розмірі 2 383,78 грн, що складається з вартості придбаних автобусних квитків.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Додатковою постановою Київського апеляційного суд увід 07 березня 2024 року стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 7 000,00 грн.

Взявши до уваги те, що справа не є складною, на стадії апеляційного розгляду не вимагала необхідності збору нових доказів, а також врахувавши засади розумності і справедливості, наявність заперечення відповідача, суд визначив до стягнення суму витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн, яка

є співмірною із наданим адвокатом обсягом послуг у суді та відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

16 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 рокуі ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити; скасувати додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір витрат на правову допомогу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд, відмовивши

в задоволенні клопотання про перенесення розгляду справи у зв?язку із перебуванням ОСОБА_1 на лікуванні, порушив право відповідачки на судовий захист. Доказами, які були надані до суду першої інстанції, підтверджено обставини невиконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання. Цей факт також підтверджується показами свідків. Зазначає, що витрати на відрядження адвоката Судакова В. В. на суму 2 383,78 грн не можуть бути віднесені до жодних з видів правничої допомоги. Вказує, що в судове засідання для розгляду клопотання про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції заявницю не викликав.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 жовтня

2019 року у справі № 643/6799/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 10 вересня 2020 року у справі № 369/3338/17, від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц, від 20 січня 2021 року у справі

№ 178/90/18-ц, від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

09 травня 2024 року представник ОСОБА_2 - Судаков В. В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року, додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від

12 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції законно і обґрунтовано задовольнив клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня

2023 року в справі відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.

03 червня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

09 жовтня 2010 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), який посвідчено державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Абісовою Т. Ф., зареєстровано

в реєстрі за № 6-1959, за умовами якого ОСОБА_4 , як відчужувач, передала

у власність ОСОБА_2 , як набувачу, належну їй квартиру

АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зобов`язався довічно утримувати ОСОБА_4 , надаючи їй комплекс послуг та зберігаючи її право пожиттєвого безкоштовного проживання у вказаній квартирі, своєчасно вносити квартирну плату, згідно з розрахунковою книжкою ЖЕКу. Проводити по мірі необхідності поточний ремонт житла, в разі захворювання, госпіталізувати, відвідувати її

в лікарні, а після одужання доставити її додому з лікарні, при захворюванні, не потребуючому госпіталізації, надавати їй допомогу в домашніх умовах, забезпечувати її харчуванням, одягом, ліками, грошовою допомогою в розмірі 300,00 грн щомісяця (у випадку інфляції ця сума збільшується згідно із встановленим державним коефіцієнтом індексації доходів населення), в разі смерті ОСОБА_4 поховати її.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

24 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Азарової Н. І.

із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим було заведено спадкову справу № 7/2017.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від

31 серпня 2020 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 17 травня 2019 року на підставі дубліката договору довічного утримання, виданого 02 травня 2019 року.

У липні 2020 року ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року залишено без задоволення (справа № 752/13394/20).

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17 липня 2023 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року залишено без змін.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права

є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений,

у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).

Тлумачення змісту пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку

з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов. Саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12 81 ЦПК України має надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач.

Такі висновки щодо застосування статей 755 756 ЦК України узгоджуються

з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від

28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, від 24 червня 2021 року у справі № 644/1566/19, від 15 серпня 2023 року у справі № 712/10192/22.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (абзац 1 частини другої статті 651 ЦК України).

Отже, правом вимагати припинення зобов`язання наділяється лише його сторона. Особа, яка не була стороною зобов`язання на момент його виникнення та яка не набула статусу сторони зобов`язання, не може вимагати припинення зобов`язання.

Тобто правом звертатися до суду з позовною вимогою про розірвання договору довічного утримання (догляду) наділена лише одна із сторін договору, а не будь-яка інша особа.

Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 310/5175/15-ц (провадження № 61-6666св20) зазначив: «Відповідно до частини другої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті. Оскільки позов про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру за відчужувачем пред`явлено за життя ОСОБА_5, факт смерті відчужувача до вирішення справи судом допускає правонаступництво у спірних правовідносинах, тому оспорюваний договір довічного утримання може бути розірвано. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-142цс13, а також Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 759/14846/15-ц, у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 306/2548/14-ц».

Відповідно до частини другої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що за життя ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не зверталась до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв?язку з невиконанням його умов, а з цим позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 21 серпня 2018 року, тобто після смерті ОСОБА_4 , зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки правом звертатися до суду з позовною вимогою про розірвання договору довічного утримання (догляду) наділена лише одна із сторін договору. Суди правильно зазначили, що у зв`язку зі смертю відчужувача ОСОБА_4 договір довічного утримання від 09 жовтня 2010 року, укладений з ОСОБА_2 , припинив свою дію, а тому не може бути розірваний за рішенням суду.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська