ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 752/18895/23
провадження № 61-4551св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «ОТП Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2025 рокуу складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк») про захист прав споживачів.
2. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 10 травня 2006 року між ним та акціонерним комерційним банком «Райфазенбанк Україна» (далі - АКБ «Райфазенбанк Україна») укладено кредитний договір № СМ-500/013/2006, відповідно до якого позивач отримав кредит в розмірі 200 000,00 дол. США на споживчі цілі.
3. Відповідно до пункту 2.3.8 частини 2 вищевказаного договору протягом строку дії останнього позичальник (позивач) як суб`єкт підприємницької діяльності, фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_2 та товариство з обмеженою відповідальністю «Укртехнопроєкт» (далі - ТОВ «Укртехнопроєкт») зобов`язані щомісячно проводити по своїх поточних рахунках в банку кредитові обороти в розмірі 100 %.
4. Як вбачається зі змісту додатку № 1 від 11 травня 2006 року до вищезгаданого договору, сторони погодили графік повернення кредиту, відповідно до якого загальна сума погашення станом на 06 травня 2012 року мала складати 145 164, 92 дол. США.
5. У 2006 році АКБ «Райфазенбанк Україна» був придбаний іншою юридичною особою та змінив назву на ПАТ «ОТП Банк».
6. 28 липня 2006 року ОСОБА_2 отримав кошти від позивача, на підтвердження чого склав розписку на 10 000,00 грн із зобов`язанням повернути їх в строк до 28 липня 2007 року.
7. Крім того, 31 липня 2006 року ОСОБА_2 у присутності свідків отримав кошти і написав розписку на 25 000,00 дол. США із зобов`язанням повернути їх в строк до 01 серпня 2007 року, а також отримав ще 25 000,00 дол. США із зобов`язанням повернути їх в строк до 01 серпня 2007 року.
8. Позивач зазначав, що ОСОБА_3 мав доступ до товарно-матеріальних цінностей, як менеджер з продажів ТОВ «Укртехнопроект», та вів окрему фірму під назвою СПД ОСОБА_3 , обороти якої згідно пункту 2.3.8 кредитного договору від 10 травня 2006 року були вписані як права та обов`язки сторін позичальника для умов отримання кредиту.
9. Отримані грошові кошти були програні ОСОБА_4 в казино, про що свідчить заява ОСОБА_5 від 19 серпня 2016 року.
10. Позивач вказував, що співпрацю між ОСОБА_2 та АКБ «Райфайзенбанк Україна» йому запропонував безпосередньо АКБ «Райфайзенбанк Україна».
11. Крім того, вказував, що у порушення своїх зобов`язань за статтею 526 ЦК України ОСОБА_2 отримані в борг кошти йому не повернув, про що свідчить, зокрема, заява від 19 серпня 2016 року, заява про бездіяльність Приморського ВП у м. Одеса ГУНП в Одеській області від 20 серпня 2021 року.
12. Таким чином, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначав, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, встановивши обов`язок, який прямо заборонений законом. Зокрема, протягом строку дії договору позичальник (позивач) як суб`єкт підприємницької діяльності,
ФОП ОСОБА_2 , як особа, співпрацю з якою було запропоновано АКБ «Райфайзенбанк Україна» та ТОВ «Укртехнопроєкт», були зобов`язані щомісячно забезпечувати кредитові обороти по своїх поточних рахунках у банку в розмірі 100%. Такі умови укладеного договору, на переконання позивача, суперечать вимогам частини четвертої статті 10 та частини п`ятої статті 14 Закону України «Про споживче кредитування».
13. Відтак вважав, що внаслідок вищезазначених дій АКБ «Райфайзенбанк Україна» йому було завдано збитків в розмірі 91 233,14 дол. США, які розраховано наступним чином: 11 травня 2006 року складено графік повернення кредиту на суму 100 000,00 дол. США, в якому відсотки за кредитом складають 145 164,92 дол. США; сума кредитного договору - 200 000 дол. США, тому вартість % за кредитом: 45 164, 92 х 2 = 90 329,84 дол. США + 1% за видачу грошових сум, сплачених позивачем згідно договору при видачі кредиту,
а всього 91 233,14 дол. США, які ОСОБА_1 просив стягнути із АТ «ОТП Банк», як правонаступника АКБ «Райфайзенбанк Україна».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
14. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
15. Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд мотивував своє рішення необґрунтованістю позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
16. Постановою Київського апеляційного суду від 10 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня
2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
17. Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково, скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове судове рішення про відмову
у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд погодився із висновками районного суду щодо необґрунтованості заявлених вимог.
18. Водночас апеляційний суд зауважив, що районним судом помилково розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19. У квітні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2025 року у вказаній справі.
20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
21. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 серпня 2025 року справу передано судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Шипович В. В.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22. У касаційній скарзі ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
23. Підставою касаційного оскарження заявник вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
24. На переконання заявника касаційної скарги, апеляційним судом помилково проігноровано порушення прав останнього як споживача кредитних послуг умовами кредитного договору.
25. Відтак заявник вказує, що апеляційний суд помилково не врахував протиправність умови кредитного договору щодо залучення третьої особи до кредитних правовідносин, оскільки така умова є нікчемною та протизаконною. Крім того, заявник стверджує, що особа, рекомендована саме банком, завдала збитків за договором шляхом неповернення кредитних коштів.
26. Також наголошує, що як споживач під час укладення договору він був позбавлений доступу до персональних даних третьої особи - ОСОБА_2 - та інформації про види його діяльності. Водночас банк, на думку заявника, повинен був володіти відповідною інформацією стосовно особи, яку самостійно рекомендував для відкриття рахунків на забезпечення кредитних зобов`язань споживача (позивача у справі).
27. Таким чином, заявник вважає, що саме банк, порушивши умови споживчого договору, включивши до нього третю особу, фінансові операції якої були пов`язані з азартними іграми, тому, на його переконання, відповідна умова є нікчемною, а завдані ОСОБА_2 збитки мають бути відшкодовані банком.
Відзив на касаційну скаргу від іншого учасника справи до суду не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 травня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СМ-500/013/2006, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується належним чином використовувати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені у цьому договорі.
29. Згідно частини 1 умов договору № СМ-500/013/2006 банк надає позичальнику кредит у розмірі 200 000,00 дол. США, строком до 06 травня
2012 року з фіксованою процентною ставкою 13,0% річних.
30. Відповідно до пункту 2.3.8 договору № СМ-500/013/2006 протягом строку дії цього договору позичальник, як суб`єкт підприємницької діяльності, ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Укртехнопроект» зобов`язані щомісячно проводити по своїх поточних рахунках кредитові обороти у розмірі 100% (сто відсотків).
31. Відповідно до довідки АТ «Райффайзенбанк Україна» від 12 квітня
2006 року № 500-11-2/1232 ФОП ОСОБА_2 станом на 12 квітня 2006 року відкрито поточний рахунок у національній валюті № НОМЕР_1 .
32. ОСОБА_1 достроково сплатив заборгованість за кредитним договором від 10 травня 2006 року № СМ-500/013/2006, що підтверджується довідкою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» від 09 листопада 2011 року № 500-15-15-1/2947.
33. 28 липня 2006 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1
10 000,00 грн строком до 28 липня 2007 року, що підтверджується копією розписки від 28 липня 2006 року.
34. 31 липня 2006 року ОСОБА_2 отримав в борг 25 000,00 дол. США, строком до 01 серпня 2007 року, що підтверджується копією розписки
від 31 липня 2007 року.
35. 31 липня 2006 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг
25 000,00 дол. США, строком до 01 серпня 2007 року, що підтверджується копією розписки від 31 липня 2006 року.
36. 20 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із заявою про бездіяльність Приморського відділу поліції в місті Одесі ГУ НП в Одеській області.
Позиція Верховного Суду
37. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
38. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
39. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
40. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише
в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
41. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
42. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
43. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
44. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
45. Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове судове рішення
у справі про відмову у задоволенні позовних вимо,г Київський апеляційний суд мотивував своє рішення недоведеністю позовних вимог.
46. З таким висновком погоджується і колегія суддів з огляду на таке.
47. Частиною першою статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
48. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
49. Положеннями статті 4 ЦПК України, статей 15 16 ЦК України визначено, що підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) такого права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
50. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором - зокрема, шляхом встановлення обов`язку для позивача щомісячно проводити по своїх рахунках у банку 100 % кредитових оборотів, а також шляхом запропонованої співпраці з ОСОБА_2 - йому було завдано збитків у розмірі 91 233,14 дол. США. Відповідно, позивач пов`язував настання таких збитків безпосередньо з умовами укладеного договору.
51. Згідно із частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
52. Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
53. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібно довести наявність елементів складу цивільного правопорушення,
а саме: 1) наявність протиправної поведінки, 2) факт понесення збитків,
3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками,
4) вини.
54. Відтак, предметом доказування у справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.
55. Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
56. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
57. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
58. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року
в справі № 800/489/17 (провадження № 11-527асі18), зазначено, що: «відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції
і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним». Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення».
59. Схожі за своїм змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі № 9901/22/17 (провадження № 11-64сап18)та від 06 лютого 2019 року в справі № 9901/815/18 (провадження № 11-1323заі18).
60. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності.
61. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
62. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
63. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
64. Схожі висновки викладені у змісті постанови Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19)).
65. Статтею 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
66. Відтак, у справі, що переглядається апеляційний суд врахував, що позивач, звертаючись до суду, як на підставу виникнення складу цивільного правопорушення та, відповідно, як на підставу для відшкодування завданої шкоди посилався на вписання банком у договір третю особу, обороти якої були пов`язані із азартними іграми, а відтак на нікчемність пункту 2.3.8 кредитного договору, водночас не надав суду належних і допустимих доказів завдання йому шкоди саме відповідачем; не довів наявності причинного зв`язку між діями відповідача та шкодою, яка, на його думку, настала, що є підставою для відмови в позові.
67. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
68. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
69. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
70. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
71. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
72. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
73. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати
у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
74. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.
75. З огляду на встановлені обставини у справі, що є предметом перегляду, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки, як обґрунтовано зазначено судом та не заперечується заявником касаційної скарги, між сторонами був укладений кредитний договір, зобов`язання за яким заявником (позивачем у справі) були достроково виконані.
76. Отже, апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що позивач був належним чином ознайомлений з умовами кредитного договору, сумою кредиту та строком повернення грошових коштів а також виконав зобов`язання взяті на себе шляхом укладення договору. Водночас, звертаючись до суду, він не зазначив, яке саме порушення зобов`язань за договором з боку відповідача спричинило йому збитки у заявленому розмірі, а також не надав належних доказів на підтвердження розміру таких збитків.
77. Підсумовуючи, доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів
і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
78. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
79. Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року
у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
80. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
81. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
82. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Шипович