Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 752/19854/17-ц
провадження № 61-855св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.; представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.; представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Невідомої Т. О., Поліщук Н. В.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення грошової компенсації від вартості частки у спільному майні.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 01 грудня 2009 року він перебував
з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 червня
2017 року у справі № 694/201/17 розірвано.
За час спільного проживання ними, як подружжям, за спільні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1 .
Разом із цим, йому стало відомо, що відповідач під час перебування у шлюбі без його згоди за спільні кошти подружжя у розмірі 630 630,00 грн оплатила 100 % вартості майнових прав на квартиру
АДРЕСА_2 , що належала на праві приватної власності її дочці від першого шлюбу ОСОБА_5 .
Позивач вважав, зазначене майно спільною сумісною власністю, яке відповідач у позасудовому порядку відмовилась поділити.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:
визнати спільною сумісною власністю подружжя його та ОСОБА_2 квартиру
АДРЕСА_1 , а також грошові кошти, використані на оплату майнових прав
на квартиру
АДРЕСА_2 у сумі 630 630, 00 грн;
визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію
1/2 частини грошових коштів використаних на придбання майнових прав
на квартиру
АДРЕСА_2 у розмірі 315 315, 00 грн. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1
та ОСОБА_2 : квартиру
АДРЕСА_1 ; грошові кошти, використані
на оплату майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 , у сумі 630 630,00 грн.
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя: визнано
за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини грошових коштів використаних на придбання майнових прав
на квартиру
АДРЕСА_2 , у розмірі 315 315,00 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, яке підлягає поділу між ними, оскільки придбане у період їх шлюбу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації 1/2 частини грошових коштів, використаних
на придбання майнових прав на квартиру
АДРЕСА_2 , у розмірі 315 315,00 грн скасовано
та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині залишено без задоволення. У решті рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 ,
є об`єктом спільної сумісної власності як майно, набуте подружжям за час шлюбу, незалежно від того працював один із подружжя у цей період чи ні.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції вважав, що позовні вимоги щодо стягнення коштів за 1/2 вартості квартири
АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 ,
не можуть бути стягнуті із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів того, що на придбання цієї квартири були витрачені спільні кошти його та ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення
1/2 частки коштів, що нібито сплачені відповідачем у період шлюбу
на придбання майнових прав на квартиру, що належить ОСОБА_3 , оскільки гроші, витрачені на придбання майна не можуть бути предметом поділу у такому випадку, у розумінні приписів статей 63 та 69 СК України. Відповідно до сімейного законодавства поділу підлягає лише спільне майно подружжя, а не спільні витрати.
Короткий зміст додаткової постанови суду апеляційної інстанції
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 21 липня
2022 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалено додаткову постанову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення грошової компенсації від вартості частки у спільному майні. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі
7 000,00 грн та 6 000,00 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1
на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 800,00 грн та 6 000,00 грн судового збору.
Додаткова постанова мотивована наявністю правових підстав для прийняття судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції під час винесення постанови не вирішив питання про судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У січні 2022 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду
від 09 грудня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації 1/2 частини грошових коштів, використаних відповідачем на придбання для ОСОБА_3 майнових прав на квартиру
АДРЕСА_2 , у розмірі 315 315,00 грн та залишити у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не було враховано обставини, які були встановлені судом першої інстанції, зокрема те, що відповідач самовільно здійснила відчуження грошових коштів, які перебували у спільній сумісній власності подружжя, використала їх для придбання квартири третій особі на власний розсуд проти волі позивача і не в інтересах сім`ї та не на її потреби,
а в інтересах та на користь третьої особи.
Підставою касаційного оскарження судового рішення представник
ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня
2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі
№ 372/504/17, від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц, та не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , спірні грошові кошти підлягають врахуванню при поділі.
У червні 2022 року до Верховного Суду ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня
2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня
2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині визнання спільною сумісною власністю подружжя її та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вказаної квартири й ухвалити у цій частині позовних вимог нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
ОСОБА_2 зазначає, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти, отримані від підприємницької діяльності задовго до спільного проживання із ОСОБА_1 у шлюбі.
Вважає, що матеріали справи не містять належних доказів у ОСОБА_1 самостійного заробітку (доходу) чи докази поважних причин не мати самостійного доходу, а тому спірна квартира є її особистою приватною власністю.
На думку ОСОБА_2 , сам по собі факт придбання спірного майна
у період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя, проте суди попередніх інстанцій на зазначене не звернули уваги та не з`ясували джерел походження коштів, за які було придбано спірну квартиру.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень
ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18, від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18, від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18,
від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18, від 22 січня 2020 року
у справі № 711/2302/18, від 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У серпні 2022 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 -
ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року, у якій просить змінити оскаржуване судове рішення шляхом відмови ОСОБА_2
і ОСОБА_3 у задоволенні вимог про стягнення із ОСОБА_1 понесених ними витрат на професійну правничу допомогу, а вимоги щодо покладення на ОСОБА_1 витрат на оплату судового збору оцінити оплату витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог.
На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , у зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимог ЦПК України щодо подання документів, необхідних у цілях визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, а саме: детального опису робіт (надання послуг), виконаних адвокатом та акта прийому-передачі виконаних робіт на стадії апеляційного оскарження рішення, а також неможливістю оцінити співмірність таких витрат, вимоги ОСОБА_2
і ОСОБА_3 про стягнення на їхню користь понесених витрат
на правничу допомогу задоволенню не підлягають.
Разом із цим, заявник вважає, що матеріали справи не містять належних доказів про те, яку суму коштів сплатили ОСОБА_2 і ОСОБА_3 адвокату Полежаці В. Ф. за правову допомогу саме на стадії апеляційного розгляду, оскільки розрахунок із ним учасники справи проводили одним платежем з оплатою його роботи також і на стадії суду першої інстанції.
На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , судом апеляційної інстанції також допущено порушення норми частини першої статті 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі заявляла три вимоги, з яких задоволено було лише одну, тому на її користь підлягає стягненню лише третина сплаченого нею судового збору, зокрема 4 000,00 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду
від 09 грудня 2021 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року та витребувано матеріали цивільної справи № 752/19854/17-ц із Голосіївського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2022 року поновлено
ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 -
ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 21 липня
2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року справу № 752/19854/17-ц призначено до розгляду.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя його та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , є законними та обґрунтованими.
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2
на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, оскільки її вимоги щодо стягнення судових витрат за розгляд справу в суді апеляційної інстанції та витрат, пов`язаних із правничою професійною допомогою вирішено пропорційно до задоволених вимог. Посилання
в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду у справах від 14 лютого 2019 року у справі № 916/24/18, від 19 лютого 2020 року у справі
№ 755/9215/15-ц, 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц,
від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц та від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18є необґрунтованими, оскільки зазначені судові рішення приймались за встановлених інших обставин судами першої
та апеляційної інстанцій щодо надання правової допомоги учасникам
у зазначених справах.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 грудня 2009 року було укладено шлюб між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 , який заочним рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 22 червня 2017 року у справі № 694/201/17 було розірвано (а. с. 5, 6, т. 1).
Квартира АДРЕСА_1 ,належить на праві приватної власності ОСОБА_2
з 09 серпня 2010 року, що підтверджується договором купівлі-продажу майнових прав від 16 грудня 2010 року № 16-1250/К 845, довідкою
від 12 січня 2011 року до договору купівлі-продажу майнових прав
від 16 грудня 2010 року № 16-1250/К 845, довідкою від 01 квітня 2011 року до договору купівлі-продажу майнових прав від 16 грудня 2010 року
№ 16-1250/К 845, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 08 серпня 2017 року № 93953190
(а. с. 7-15, т. 1).
Квартира АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_5 ,
що підтверджується договором купівлі-продажу майнових прав
від 27 листопада 2012 року № 3327/РН-К, актом прийому-передачі квартири інвестору від 11 липня 2014 року, актом прийому-передачі майнових прав на квартиру до договору купівлі-продажу майнових прав від 27 листопада
2012 року № 3327/РН-К, додатковою угодою від 02 вересня 2013 року № 1, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, довідкою від 03 квітня 2014 року
(а. с. 16-21, т. 1).
03 грудня 2012 року ОСОБА_6 уповноважила
ОСОБА_2 представляти її інтереси та вчиняти дії, пов`язані із придбанням зазначеної квартири, що підтверджується копією довіреності (а. с. 108, т. 1).
Відповідно до квитанцій, а саме: від 27 листопада 2012 року № 1089753
та № 1090660, від 24 грудня 2012 року № 1533619, від 21 січня 2013 року
№ 1896330, від 05 березня 2013 року № 2489283, від 01 квітня 2013 року
№ 2880853, від 12 червня 2013 року № 3852286 та № 3852309, від 07 травня 2013 року № 3337449, від 27 серпня 2013 року № 4868327 та від 18 лютого 2014 року № 7167050, кошти за вказаними квитанціями вносилися ОСОБА_2 на виконання вимог договору купівлі-продажу майнових прав від 27 листопада 2012 року № 3327/РН-К.
ОСОБА_2 було внесено на рахунок публічного акціонерного товариства «ХК «Київміськбуд» 298 047,00 грн, 13 000,00 грн, 40 000,00 грн, 40 000,00 грн, 35 000,00 грн, 35 000,00 грн, 40 000,00 грн, 40 000,00 грн,
40 000,00 грн, 39 930,50 грн, 9 652,50 грн. Загальна вартість квартири АДРЕСА_2 склала
630 630,00 грн, що підтверджено квитанціями (а. с. 22-27, т. 1).
На виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року Звенигородським управлінням Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області надано інформацію щодо доходів ОСОБА_2 з 2006 року по 2017 рік включно та
ОСОБА_5 з 2009 року по 2014 рік включно.
Відповідно до поданої звітності, ОСОБА_2 перебувала на обліку
як фізична особа-підприємець з 07 грудня 1995 року по 25 вересня
2007 року та з 04 грудня 2009 року по час надання інформації за наступними видами діяльності: 47.72 (основний) роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах; 47.82 роздрібна торгівля з лотків
і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям; 68.20 надання
в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;
47.71 роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах.
ОСОБА_2 мала наступні доходи: 2006 рік - 53 000,00 грн, 2007 рік -
7 500,00 грн, 2010 рік - 82 500,00 грн, 2011 рік - 65 000,00 грн, 2012 рік -
140 200,00 грн, 2013 рік - 137 235,00 грн, 2014 рік - 154 745,00 грн, 2015 рік - 186 405,00 грн, 2016 рік - 276 740,00 грн, 2017 рік - 232 930,00 грн
(а. с. 17-176, 178).
ОСОБА_5 мала наступні доходи: за 2010 рік - 13 057,55 грн, за 2011 рік - 48 033,98 грн, за 2012 рік - 47 560,59 грн, за 2013 рік - 50 044,27 грн, за 2014 рік - 54 558,15 грн. (а. с. 177).
Дані про доходи ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутні.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року; представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4
на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року; представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним
із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі
№ 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року
у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі
№ 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу
(частина перша статті 69 СК України).
Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна,
що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частиною другою статті 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше
не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів
у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що квартира
АДРЕСА_1 придбана у період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів того, що ця квартира придбана за особисті кошти одного із колишнього подружжя, обґрунтовано вважав, що спірна квартира є спільною частковою власністю сторін у справі та дійшов правильного висновку про визнання за колишнім подружжям по 1/2 частині у спірній квартирі. Судами попередніх інстанцій не було встановлено підстави для відступу від засад рівності часток подружжя.
Разом із цим, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог щодо стягнення компенсації 1/2 частини грошових коштів, використаних на придбання майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 у розмірі 315 315,00 грн
та ухвалюючи у цій частині нове судове рішення, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановив, що ОСОБА_2 на підставі довіреності, виданої на її ім`я ОСОБА_6 вчиняла певні дії, пов`язані із придбанням останньою квартири, у тому числі вносила кошти на виконання вимог договору купівлі-продажу майнових прав від 27 листопада 2012 року
№ 3327/РН-К, укладеного між публічним акціонерним товариством «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_6 .
Ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів того, що саме кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були внесені на виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав від 27 листопада 2012 року
№ 3327/РН-К, укладеного між публічним акціонерним товариством «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_6 , а також те, що позивач
не оспорюючи право власності третьої особи на зазначену квартиру, просить стягнути із відповідача кошти за 1/2 частину вартості вказаної квартири, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення компенсації
1/2 частини грошових коштів, використаних на придбання майнових прав
на квартиру
АДРЕСА_2 у розмірі 315 315,00 грн.
Щодо додаткового рішення у справі
Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги,
з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією
із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних
з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних
з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного
на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право
є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року
№ 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу
не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).
Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом,
за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру
та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність -
це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься
в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно
з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку,
що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану
зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно
з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів
у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови,
що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про
це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.
Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим
та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути
на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв
і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Отже, вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат та витрат
на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дослідив подані
на підтвердження відповідних витрат докази, перевірив доводи сторін щодо розміру заявлених до стягнення вимог та їх співмірність, надав оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, дійшов правильного
та обґрунтованого висновку про задоволення цієї вимоги з урахуванням вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про неправильне застосування судом апеляційної інстанції в частині відмови
у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації 1/2 частини грошових коштів, використаних відповідачем на придбання для ОСОБА_3 майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 , у розмірі 315 315,00 грн, висновків щодо застосування норм матеріального
й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі
№ 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц,
від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 30 січня 2019 року
у справі № 158/2229/16-ц, на які заявник посилався у касаційній скарзі,
є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя її та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вказаної квартири, висновків щодо застосування норм матеріального
й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі
№ 9901/736/18, від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18,
від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18, від 03 липня 2019 року
у справі № 9901/939/18, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18,
від 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14-ц, на які заявниця посилалася у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про невиконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимог ЦПК України щодо подання документів, необхідних у цілях визначення розміру витрат
на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат
є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Аргументи заявників, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів
у справі та незгоду із обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Пономарьов проти України» повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді
на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, а також представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року
у незміненій під час апеляційного перегляду частині, постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович