Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 752/21034/15-ц

провадження № 61-33988св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Київська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року у складі судді Новак А. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Крижанівської Г. В., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року Київська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що рішенням Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 660/2729 спірна земельна ділянка надана ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та на підставі цього рішення йому було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку. 30 грудня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки та 22 червня 2010 року останній отримав Державний акт на право власності на цю земельну ділянку. Судовими рішеннями, які набрали законної сили, визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 660/2729 «Про передачу громадянину ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та визнано недійсним виданий ОСОБА_3 Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922794, зареєстрований 22 листопада 2009 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) за № 07-7- 05136. В частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на земельну ділянку відмовлено. Посилаючись на те, що рішення Київської міської ради визнано протиправним з моменту його прийняття та скасовано, спірна земельна ділянка перейшла до відповідача за відсутності волевиявлення власника земельної ділянки просили витребувати цю земельну ділянку у відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року позов задоволено. Витребувано земельну ділянку від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0073, за адресою АДРЕСА_1 .

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради 4 936,00 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що вищевказане рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 660/2729 було визнано незаконним та скасовано у зв`язку з наявними порушеннями, які були допущені при його виконанні. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади міста Києва не з її волі, то порушене право власника підлягає захисту шляхом витребування цієї ділянки у відповідача як добросовісного набувача. При цьому суд зазначив, що позивачем не пропущено позовну давність, оскільки Київська міська рада дізналася про порушення свого права після ухвалення 14 червня 2013 року Голосіївським районним судом міста Києва заочного рішення.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим,що суди безпідставно застосували до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України і не врахували, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі чинного договору купівлі-продажу. Зазначена земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради не поза її волею, а на підставі прийнятого рішення про передачу цієї ділянки у власність ОСОБА_3 . Тому відсутні правові підстави для витребування спірної земельної ділянки у добросовісного набувача. Крім цього, суди помилково не застосували наслідки пропуску позивачем позовної давності, перебіг якої розпочався з часу прийняття 29 жовтня 2009 року Київською міською радою рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_3 та з часу видачі 22 червня 2010 року ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи заперечення щодо касаційної скарги не надали.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

У вересні 2017 року матеріали цивільної справи № 752/21034/15-ц надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року матеріали цивільної справи № 752/21034/15-ц надійшли до Верховного Суду.

05 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного суду від 06 листопада 2019 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Ухвалою Верховного суду від 22 січня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких мотивів.

Суди встановили, що рішенням Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 660/2729 ОСОБА_3 була надана земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та на підставі цього рішення останньому було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922794, кадастровий номер 8000000000:90:371:0073, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 22 грудня 2009 року № 07-7-05136.

30 грудня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу вказаної ділянки та 22 червня 2010 року останній отримав Державний акт на право власності на цю земельну ділянку серії ЯЕ № 794073, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 22 червня 2010 року № 07-7-05592.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 червня 2013 року визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 660/2729 «Про передачу громадянину ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ; визнано недійсним виданий ОСОБА_3 Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922794, зареєстрований 22 листопада 2009 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) за № 07-7- 05136; визнано недійсним, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га; визнано недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 794073, зареєстрований 22 червня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) за № 07-7-05592 та визнано право власності на земельну ділянку за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року, вищевказане рішення суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на земельну ділянку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.

При розгляді вказаної справи судами було встановлено, що спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням відноситься до рекреаційних земель. Питання про зміну її цільового призначення в установленому законом порядку не вирішувалося.

Звертаючись до суду з даним позовом на підставі частини першої статті 388 ЦК України, Київська міська рада просила витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва спірну земельну ділянку, оскільки ця ділянка вибула з володіння громади поза її волею.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14 19 Конституції України).

Таким чином, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Київська міська рада як представницький орган територіальної громади міста Києва, якій ця громада делегувала повноваження щодо здійснення права власності від її імені та в її інтересах, повинна діяти виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, а відтак воля територіальної громади як власника об`єкта права комунальної власності може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади.

Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про задоволення позову виходив з того, що спірна земельна ділянка була відчужена поза волею її власника - територіальної громади міста Києва, а відтак наявні передбачені статтею 388 ЦК України правові підстави для витребування цієї ділянки на користь позивача, строк позовної давності не пропущено.

В той же час суд не звернув уваги на наступні обставини.

Матеріали справи свідчать, що представником відповідача подано заперечення на позов, в якому він просив застосувати позовну давність (арк. спр. 26 -31).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) зроблено висновок, що «оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб».

Крім того, у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

За змістом частини першої статті 303 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Отже, під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не перевірив коли Київська міська рада довідалася або могла довідатися про порушені права і відповідно коли почався перебіг позовної давності.

Апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що Київська міська рада була стороною у справі № 2а18834/10/2670, судовими рішеннями у якій було визнано протиправними та скасовано рішення Київської міської ради від 17 вересня 2009 року № 214/2283 «Про передачу земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю «Мегатранс» для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення та для житлової забудови на Столичне шосе , 24 » та встановлено незаконність переведення спірної земельної ділянки із земель рекреаційного призначення до земель із запасу житлової та громадської забудови, але не звернулася в порядку статті 388 ЦК України до ОСОБА_1 з позовом про витребування земельної ділянки.

Оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі № 2а18834/10/2670, то позивачу було відомо про таке порушення ще на час звернення позивача з позовом у зазначеній справі. Суди дату такого звернення не встановили.

Без встановлення зазначених обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За таких обставин доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук