Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 752/21926/21

провадження № 61-8772св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 06 липня 2022 року у складі судді Головчака М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у складі колегії суддів:Шебуєвої В. А., Верланова С. М., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») про визнання недійсним договору факторингу.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним укладений між ПАТ «УкрСиббанк»

та ТОВ «Кей-Колект» договір факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 в частині відступлення ПАТ «УкрСиббанк» ТОВ «Кей-Колект» права вимоги невиконаного позивачем грошового зобов`язання за яким становить 999 999 999,00 дол. США, фактичний розмір зобов`язання за яким станом на 12 грудня 2011 року становить 83 126,7 дол. США (45 955,63 дол. США - заборгованість за тілом кредиту та 37 171,07 дол. США - нараховані несплачені відсотки).

У підготовчому судовому засідання 17 лютого 2022 року представник

АТ «Укрсиббанк» подало клопотання про закриття провадження у справі,

у зв`язку з тим що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1

до АТ «УкрСиббанк», ТОВ «Кей-Колект» про визнання недійсним договору факторингу.

Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Посилаючись на положення частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того,

що спір у цій справі виник між юридичними особами та фізичною особою-підприємцем, а тому належить до юрисдикції господарського суду.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просив суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення скасувати і справу направити на новий розгляд

до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди ухвалили рішення у справі на підставі не повністю досліджених матеріалів та доказів. Зокрема, не враховано,

що предметом спору є визнання недійсним договору факторингу в частині відступлення товариству право грошової вимоги від позивача невиконаного грошового зобов`язання за кредитним договором від 02 липня 2008 року № 11367565000, який він не укладав із банком ні як фізична особа підприємець

ні як фізична особа.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2022 року АТ «УкрСиббанк» надіслало до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу в якому просило залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Зазначало, що твердження скаржника

є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають

до задоволення, оскільки 02 липня 2008 року між банком і позивачем було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 24 січня 2008 року № 11288017000, якою передбачено, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору зазначений при його укладанні, а саме: № 11288017000 так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку,

а саме: № 11367565000 від 02 липня 2008 року. Тобто, це один і той же кредитний договір укладений між банком і позивачем.

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду письмові пояснення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 752/21926/21, витребувано її з Подільського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до договору факторингу від 12 грудня 2011 року № 1, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» в частині відступлення

ПАТ «УкрСиббанк» ТОВ «Кей-Колект» права вимоги невиконаного позивачем грошового зобов`язання за яким становить 999 999 999,00 дол. США фактичний розмір зобов`язання за яким станом на 12 грудня 2011 року становить

83 126,70 дол. США (45 955,63 дол. США - заборгованість за тілом кредиту

та 37 171,07 дол. США - нараховані несплачені відсотки).

Кредитний договір від 24 січня 2008 року № 11288017000 укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» на суму 454 500,00 грн. Договір підписано позивачем та посвідчено печаткою суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 .

Додатковою угодою від 02 липня 2008 року № 1 сторони домовились про мультивалютність договору, внаслідок чого позивач кредит отримав частково

в доларах США та застосування для ідентифікації кредитного договору

як номеру, погодженого при його укладанні, а саме від 24 січня 2008 року

№ 11288017000, так і від 02 липня 2008 року № 11367565000- реєстраційного номеру договору в системі обліку банку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 червня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтями 124 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах,

що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів

у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи

та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі

на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського

і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала

б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право

на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це ж право закріплене й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа

з повною цивільною дієздатністю.

Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації

в порядку, встановленому законом.

Статтею 1 ГК України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають

у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин

у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання

чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована

на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів

та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (статті 2 3 ГК України).

Отже, фізична особа, яка виявила бажання реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних

та інших передбачених законодавством процедур набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Зазначений правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18.

Судами попередніх інстанцій установлено, що як і оспорюваний договір факторингу укладено між юридичними особами - ТОВ «Кей-Колект»

та АТ «УкрСиббанк», так і кредитний договір від 24 січня 2008 року

№ 11288017000 укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , тобто, у справі, що розглядається спір виник між суб`єктами підприємницької діяльності.

Аналізуючи характер спірних правовідносин сторін, а також наявність між сторонами господарських відносин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, між сторонами виник спір щодо здійснення господарської діяльності, а отже підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Твердження заявника про те, що предметом спору є визнання недійсним договору факторингу в частині відступлення товариству право грошової вимоги від позивача невиконаного грошового зобов`язання за кредитним договором

від 02 липня 2008 року № 11367565000, який він не укладав із банком

ні як фізична особа підприємець ні як фізична особа, є необґрунтованими

з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 9, 10 постанови Верховного Суду від 09 квітня 2019 року

у справі № 910/9270/18 за позовом фізичної особи - підприємця

ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання нікчемним договору, суд установив, що 02 липня 2008 АКІБ «УкрСиббанк» і підприємець уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 24 січня 2008 року, якою сторони погодили, що, у зв`язку із зміною виду кредитування, для ідентифікації договору можуть застосовуватися як номер договору, зазначений при його укладанні,

а саме - від 24 січня 2008 року № 11288017000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме: № 11367565000 від 02 липня 2008 року. Даною додатковою угодою до кредитного договору від 24 січня 2008 року внесено й інші зміни. Кредитний договір від 24 січня 2008 року і додаткова угода № 1 підписані представником банку і позичальником й засвідчені печатками сторін.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок судів зроблено без належного з`ясування дійсних обставин справи, без надання оцінки доказам у справі,

є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 06 липня 2022 року

та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов