ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 752/23317/21

провадження № 61-7156св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Кілійське міжрайонне управління водного господарства, Державне агентство водних ресурсів України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року у складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кілійського міжрайонного управління водного господарства (далі - Кілійське МУВГ), Державного агентства водних ресурсів України (далі - Держводагентство) про визнання звільнення таким, що відбулося без законної підстави, поновлення на роботі, компенсацію моральної шкоди, зобов`язання здійснити дії.

Позов мотивований тим, що він працював у Кілійському МУВГ на посадах: заступник начальника управління, виконуючий обов`язки начальника управління, начальник управління. Наказом Держводагентства від 11 липня 2019 року

№ 178-ос його було призначено на посаду начальника Кілійського МУВГ з 15 липня 2019 року. Наказом Держводагентства від 02 липня 2021 року № 195-ос його звільнено з посади начальника Кілійського МУВГ 14 липня 2021 року у зв`язку із закінченням дії контракту. Однак після 14 липня 2021 року трудові відносини продовжували тривати, він виконував посадові обов`язки керівника, що підтверджується табелем обліку робочого часу за липень 2021 року та йому виплачувалась заробітна плата. Фактично його було звільнено з посади начальника Кілійського МУВГ 30 липня 2021 року. Трудову книжку роботодавець надіслав йому поштою 07 вересня 2021, яка отримана ним 14 вересня 2021 року.

Належним чином завірену копію наказу від 02 липня 2021 року № 195-ос йому не було вручено. Водночас 14 липня 2021 року на електрону адресу Кілійського МУВГ з офіційної електронної адреси Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я і нижнього Дунаю надійшла нібито фотокопія паперового наказу Держводагентства від 02 липня 2021 року № 195-ос, яка не відповідає передбаченим законом вимогам до електронної копії оригіналу паперового документа. З офіційної адреси Держводагентства така кореспонденція не надсилалась.

Оскільки після закінчення строку контракту (14 липня 2021 року) трудові відносини між ним і відповідачами фактично тривали, укладення контракту з керівником бюджетної неприбуткової організації не передбачено законом, відтак з 15 липня 2021 року він перебував з відповідачами не у строкових, а у безстрокових трудових відносинах та обіймав посаду начальника на постійній основі. Жодна сторона договору після закінчення строку дії контракту не вимагала їх припинення, тому дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк.

Через незаконне звільнення він отримав шок, кілька місяців перебував у стані далекому від звичайного, втратив сон, не міг думати ні про що інше, вимушений прикладати значні додаткові зусилля для організації життя. Крім того, його сім`я відчувала цей стан, розділяла з ним вимушені побутові негаразди та також знаходилася у стресовому та пригніченому стані, що поглиблює його страждання.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

визнати його звільнення таким, що відбулось без законної підстави та поновити його на роботі - начальником (керівником) Кілійського МУВГ;

внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідні відомості про прізвище, ім`я, по батькові керівника Кілійського МУВГ - ОСОБА_1 . У разі реорганізації Кілійського МУВГ, якщо таке відбудеться до фактичного поновлення його на роботі і внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про прізвище, ім`я, по батькові керівника Кілійського МУВГ, внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про прізвище, ім`я, по батькові керівника юридичної особи - правонаступника Кілійського МУВГ;

стягнути солідарно з відповідачів на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 липня 2021 року по день ухвалення рішення у справі;

стягнути солідарно з відповідачів компенсацію моральної шкоди у розмірі 90 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між Держводагентством та позивачем було укладено трудовий договір на визначений контрактом строк, а перебування позивача на робочому місці після закінчення дії контракту не дає підстав вважати, що контракт набуває статусу безстрокового договору, при тому, що сторони не обговорювали питання про його переукладення або продовження строку його дії. Волевиявлення позивача на укладення строкового контракту підтверджується його особистим підписом на контракті, додатковій угоді, в яких зазначений строк його дії.

Знаючи про закінчення строку контракту, позивач самовільно після 14 липня 2021 року продовжував працювати на посаді до кінця липня 2021 року та відмовлявся ознайомитися із наказом про його звільнення. Крім того, будучи проінформованим, що виконання обов`язків начальника Кілійського МУВГ має бути покладено на заступника начальника Кілійського МУВГ ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не надав їй відпустку у червні 2021 року відповідно до затвердженого ним 11 грудня 2020 року графіку відпусток, а видав наказ про надання їй відпустки за день до власного звільнення, тобто 13 липня 2021 року. В останній день дії трудового контракту позивач відмовився ставити підпис про ознайомлення з наказом. Після цього наказом Держводагентства від 26 липня 2021 року № 210-ос «Про покладання виконання обов`язків на ОСОБА_3 » з 26 липня 2021 року виконання обов`язків начальника Кілійського МУВГ покладено на ОСОБА_3 до призначення у встановленому порядку начальника, у зв`язку з чим втратив чинність пункт 2 наказу Держводагентства від 02 липня 2021 року № 195-ос, яким виконання обов`язків начальника було покладено на ОСОБА_2 Трудову книжку у день звільнення позивач відмовився забирати, у зв`язку із чим на його адресу за місцем його реєстрації був надісланий лист від 30 липня 2021 року за № 475 з повідомленням про необхідність одержати трудову книжку у службі з управління персоналом Кілійського МУВГ або ж надати письмову згоду на пересилання трудової книжки поштою, на що позивач погодився.

Посилання позивача на те, що зміна керівника Кілійського МУВГ відбулася 29 липня 2021 року після 17.00 год, тобто після закінчення робочого часу і свідчить про те, що фактичне звільнення позивача з посади відбулося 30 липня 2021 року, не може прийматися до уваги судом, оскільки позивач був звільнений 14 липня 2021 року наказом Держводагентства від 02 липня 2021 року № 195-ос у зв`язку із закінченням терміну дії контракту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818 затверджено Порядок погодження з Головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління, інших центральних органів виконавчої влади. Вказаним Порядком виключено необхідність погодження звільнення керівника у разі подання ним заяви на звільнення за власним бажанням. Оскільки звільнення позивача відбулось з підстав закінчення строку дії контракту, а необхідність подання заяви працівника про припинення контракту у зв`язку із закінченням його терміну дії не вимагається, відповідно і отримання погодження органу державної влади у разі звільнення з підстав закінчення строку дії контракту з відповідною місцевою державною адміністрацією не передбачено чинним законодавством.

Оскільки Держводагентство не виявило бажання продовжувати трудові відносини із ОСОБА_1 , який просив продовжити строк дії контракту ще на один рік, звільнення позивача було проведено з додержанням вимог чинного законодавства України, у зв`язку із закінченням строку дії контракту. Чинне законодавство України не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 401/2531/17.

Ураховуючи, що позовні вимоги про стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди є похідними від вимоги про поновлення позивача на посаді, у задоволенні якої відмовлено, вказані вимоги також слід залишити без задоволення.

Апеляційний суд також вказав, що позивач був обізнаний із датою закінчення дії контракту 14 липня 2021 року, про що свідчить його заява від 13 липня 2021 року № 435, направлена в.о. голови Держводагентства про продовження дії контракту. Ураховуючи наведене є неприйнятними посилання скаржника на те, що призначення та звільнення керівника водогосподарської організації здійснюється виключно Головою Держводагентства, а не особою, яка його заміщує, або його заступником. Незаконність наказу від 02 липня 2021 року № 195-ос про звільнення або його не видання, позивач не довів. При цьому знаючи про надходження наказу про звільнення, ОСОБА_1 не вжив відповідних заходів щодо його реєстрації в управлінні та відмовився ознайомлюватися з ним.

Пунктом 18 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при прийманні на роботу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній формі власності», визначено, що за 2 місяці до закінчення строку дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший строк. Водночас ОСОБА_1 в указані строки відповідна пропозиція не вносилась, а відповідно заява подана лише 13 липня 2021 року. Протягом дії трудового договору та додаткової угоди № 1 ОСОБА_1 не оскаржував його умови з підстав порушення його трудових прав, не просив визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти, не ініціював внесення змін та доповнень до положень трудового договору, що свідчить про погодження позивача з умовами цього договору, зокрема, й щодо його строковості. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінчення строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону.

Наслідки, передбачені статтею 39-1 КЗпП України, не настають, якщо хоча б одна із сторін вимагає припинення трудових правовідносин. Вимога власника оформлюється наказом про звільнення, записом у трудовій книжці і пропозицією отримати трудову книжку та розрахунок по заробітній платі. Крім того, переукладення строкового трудового договору у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не тягне набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.

Звільнення позивача відбулось з підстав закінчення строку дії контракту, а тому необхідність подання заяви працівника про припинення контракту у зв`язку із закінченням його терміну дії не вимагається, відповідно, й отримання погодження органу державної влади у разі звільнення з підстав закінчення строку дії контракту з відповідною місцевою державною адміністрацією не передбачено чинним законодавством. При цьому, закінчення строку дії контракту і видання Держводагенством у зв`язку із цим наказу про звільнення ОСОБА_1 не є ініціативою роботодавця про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність його згоди на продовження дії трудового контракту.

Аргументи учасників справи

У травні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що на п`ятому аркуші оскарженої постанови відсутні підписи суддів, що є підставою для скасування вказаної постанови на підставі пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК України.

Оскаржений наказ про звільнення від 02 липня 2021 року № 195-ос не відповідає вимогам чинного законодавства України, є сфабрикованим, містить неправдиву інформацію (форма, дата, підписант, відсутність згоди та листа-погодження, наявність кваліфікованого електронного підпису, печатки посадових осіб, порушення процедури і інше) та не був зареєстрований і підписаний визначеною в ньому даті уповноваженою особою, в тому числі з накладанням кваліфікованого електронного підпису. При цьому оригінал такого наказу відсутній, тоді як він неодноразово звертався до суддів з метою витребування наказу і проведення експертизи.

Не розглянуто судами двох інстанцій його клопотання від 16 вересня 2022 року, 26 вересня 2022 року (в якому викладено важливі факти, які мають ключове значення при звільненні), 11 жовтня 2022 року, 18 жовтня 2022 року, 05 червня 2022 року, 10 липня 2022 року. Апеляційний суд не розглянув важливе клопотання від 18 січня 2023 року про витребування оригіналу документа для проведення експертизи, заяву від 15 лютого 2023 року про залучення третьої особи, від 18 квітня 2023 року - про перенесення розгляду справи.

Суди залишили поза увагою: Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 393, відповідно до якого лише Голова Держводагенства призначає на посаду за погодженням з Міністром захисту довкілля та природних ресурсів і головами відповідних місцевих держадміністрацій керівників територіальних органів Держводагенства та звільняє їх з посади; Порядок укладання, переукладання та розірвання контракту з керівниками водогосподарських організацій, що належить до сфери управління Держводагенства, затверджене наказом Держводагентства від 16 травня 2011 року № 53, за яким голова Держводагенства України укладає контракт з керівником; Типову інструкцію з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затверджену постановою Кабінетом Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55; Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», яким впроваджено у центральних органах виконавчої влади документообіг; статті 21 36 39-1 КЗпП України, за якою трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Крім того, суд першої інстанції порушив вимоги статті 187 ЦПК України, по суті за весь період справу по суті не слухав, стадії судового процесу пройдено формально, а представник відповідача за більш ніж рік на засідання з`явився лише один раз. Апеляційний суд вказані порушення національного законодавства, Європейської Конвенції з прав людини проігнорував. Суди фактично визнали належним доказом його звільнення фотокопію наказу без підпису Голови Держводагенства, без кваліфікованного електронного підпису та печатки. Причина відмови надати йому оригінал наказу від 02 липня 2021 року лише одна - проведення експертизи, яка б підтвердила факт його підробки та не відповідності вимогам діючого законодавства. Умисно проігноровано факт про те, що в фотокопії наказу відсутня підстава: згода ОСОБА_2 , лист-погодження. При цьому ОСОБА_2 на той момент не займала посаду начальника відділу енергоефективності та охорони праці, а посаду начальника управління. До заяви про зміну предмета позову додано було відеодоказ, яким спростовано події щодо відмови в отриманні трудової книжки. Відсутні підстави вважати його звільненим 14 липня 2021 року, оскільки він виконував всі покладені на нього обов`язки у період з 14 до 30 липня 2021 року. Факт виконання його обов`язків підтверджується також і діловою перепискою та фінансовими документами.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Держводагенства, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку. Призначення ОСОБА_1 на посаду начальника Кілійського МУВГ відбулося з дотриманням норм чинного законодавства, а саме за поданням начальника Управління БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю до голови Держводагентства про його призначення на посаду за його згодою та укладанням контракту (лист від 03 червня 2019 року № 817/17/04) та відповідно за погодженням про його призначення з Кілійською районною державною адміністрацією (лист погодження від 16 травня 2019 року № 391734). Таким чином, позивач виявив своє бажання на укладення саме строкового трудового договору та погодився на його умови, у тому числі і на його строковий термін. 18 травня 2020 року позивач виявив намір продовжити дію контракту на один рік і, відповідно, наказом Держводагентства від 19 травня 2020 року № 127-ос був продовжений контракт від 11 липня 2019 року № 193 строком на один рік, а саме з 15 липня 2020 року до 14 липня 2021 року включно, та укладено додаткову угоду від 19 травня 2020 року № 1. Отже, пролонгація контракту відбулася за заявою позивача. Відповідно до підпункту 1 пункту 21 контракту від 11 липня 2019 № 193, укладеного між Держводагентством та позивачем, контракт припиняється після закінчення терміну його дії. Відповідно до пункту 23 контракту від 11 липня 2019 року № 193 контракт може бути продовжений за згодою сторін відповідно до законодавства. Наказом Держводагентства від 02 липня 2021 року № 195-ос позивача звільнено з посади начальника Кілійського МУВГ у зв`язку із закінченням терміну дії контракту, відповідно до пункту 2 частинні статті 36 КЗпП України, підпункту 1 пункту 21 контракту, тобто волевиявлення обох сторін щодо його продовження не відбулось, що є особливістю правової природи строкових трудових договорів (контрактів). Сторонами контракту визначено чіткий строк його дії. Перебування позивача на робочому місці після закінчення дії контракту не дає підстав вважати, що контракт набуває статусу безстрокового договору, при тому що сторони навіть не намагалися та не обговорювали питання про його переукладення або продовження строку його дії.

Звільнення у зв`язку із закінченням дії контракту по суті не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії. Закінчення строку дії контракту і видання у зв`язку із цим наказу або розпорядження про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи переукласти або продовжити трудовий контракт, тобто відсутність ініціативи встановити трудові відносини. Відповідно, і отримання погодження органу державної влади у разі звільнення з підстав закінчення строку дії контракту з відповідною місцевою державною адміністрацією не передбачено чинним законодавством. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Твердження позивача про відсутність оригіналу наказу про його звільнення теж не відповідає дійсності, оскільки оригінал вказаного наказу знаходиться в особовій справі ОСОБА_1 , а завірена належним чином копія наказу про його звільнення була надана суду та знаходиться в матеріалах справи. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме - сплати судового збору у розмірі 3 632, 00 грн за позовні вимоги, від сплати судового збору яких позивач не звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (в частині позовних вимог про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про прізвище, ім`я, по батькові керівника юридичної особи, стягнення моральної шкоди). У червні 2023 року ОСОБА_1 надіслав заяву, у якій просив відкликати (вилучити) позовні вимоги в тій частині, за розгляд яких слід сплатити судовий збір, а щодо інших позовних вимог відсутні підстави вважати касаційну скаргу такою, що не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 3 частини першої, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, та застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 297/1656/17).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кілійського МУВГ, Держводагентства про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення солідарно середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Судивстановили, що з 15 липня 2019 року ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Кілійського МУВГ з укладанням контракту строком на один рік на підставі наказу Держводагенства від 11 липня 2019 року № 178-ос.

11 липня 2019 року між Держводагенством та ОСОБА_1 було укладено контракт № 193 терміном дії з 15 липня 2019 до 14 липня 2020 року.

Призначення ОСОБА_1 на посаду начальника Кілійського МУВГ відбулося за поданням начальника Управління БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю до Голови Держводагентства, за його згодою та укладанням контракту (лист від 03 червня 2019 року № 817/17/04) та за погодженням про його призначення з Кілійською районною державною адміністрацією (лист погодження від 16 травня 2019 року № 391734).

18 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Держводагентства про продовження дії контракту строком на один рік.

Наказом Держводагентства від 19 травня 2020 року № 127-ос «Про продовження контракту» було продовжено строк дії контракту від 11 липня 2019 року № 193, укладеного з ОСОБА_1 , як з начальником Кілійського МУВГ, строком на один рік, а саме з 15 липня 2020 року до 14 липня 2021 року включно, та укладено додаткову угоду № 1 від 19 травня 2020 року.

Згідно з підпунктом 1 пункту 21, пункту 23 контракту від 11 липня 2019 року № 193, укладеного між Держводагентством та позивачем, контракт припиняється після закінчення терміну його дії. Контракт може бути продовжений за згодою сторін відповідно до законодавства.

Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 02 липня 2021 року № 195-ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Кілійського міжрайонного управління водного господарства 14 липня 2021 року у зв`язку із закінченням дії контракту, відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, підпункту 1 пункту 21 контракту. З 15 липня 2021 року виконання обов`язків начальника Кілійського МУВГ покладено на ОСОБА_2

14 липня 2021 року Держводагентство отримало лист від Кілійського МУВГ від 13 липня 2021 року № 235, в якому ОСОБА_1 , у зв`язку із закінченням строку дії контракту, просить продовжити з ним контракт від 11 липня 2019 року № 193. До цього листа було додано заяви ОСОБА_1 від 13 липня 2021 року, в яких він зазначає, що 14 липня 2021 року закінчується строк дії контракту, що був укладений 11 липня 2019 року № 193 між ним та Держводагентством, та дає згоду на продовження дії контракту ще на один рік.

Держводагентство не виявило бажання продовжувати трудові відносини із ОСОБА_1 14 липня 2021 року на електронну адресу Кілійського МУВГ надійшов електронний лист з фотокопією наказу Державного агентства водних ресурсів України від 02 липня 2021 року № 195-ос.

Згідно з доповідною запискою провідного інженера з підготовки кадрів служби управління персоналом ОСОБА_6 від 14 липня 2021 року станом на 17:00 год 14 липня 2021 року ОСОБА_1 відмовився підписувати наказ Кілійського МУВГ від 14 липня 2021 року № 110-ос про його звільнення та нарахування компенсації за невикористану відпустку, а також відмовився забирати трудову книжку та передавати справи.

Наказом Держводагентства від 26 липня 2021 року № 210-ос «Про покладання виконання обов`язків на ОСОБА_3 » з 26 липня 2021 року виконання обов`язків начальника Кілійського МУВГ покладено на ОСОБА_3 до призначення у встановленому порядку начальника Кілійського МУВГ, у зв`язку з чим втратив чинність пункт 2 наказу Держводагентства від 02 липня 2021 року № 195-ос, згідно з якого з 15 липня 2021 року виконання обов`язків начальника Кілійського МУВГ покладено на ОСОБА_2

29 липня 2021 року до Держводагентства було надано доповідну записку в.о. начальника Кілійського МУВГ ОСОБА_3 про те, що станом на 29 липня 2021 року ОСОБА_1 не звільнений, діловод управління ОСОБА_9 проігнорувала наказ Держводагентства від 26 липня 2021 року № 210-ос, не зареєструвала та не доведа його до служби з управління персоналом. Також у доповідній записці вказано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 застосовується моральний пресинг, залякування колективу та погрози про звільнення за статтями різного типу.

30 липня 2021 року ОСОБА_1 відмовився отримати трудову книжку та завірену копію наказу Держводагентства про його звільнення, про що був складений акт про відмову від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

Наказом Кілійського МУВГ від 30 липня 2021 року № 128-ос ОСОБА_1 звільнено із посади начальника Кілійського МУВГ та здійснено з ним повний розрахунок, про що свідчить розрахунковий лист за липень 2021 № 8315.

Трудову книжку у день звільнення позивач відмовився забирати, у зв`язку із чим Кілійським МУВГ на його адресу за місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 , було надіслано лист від 30 липня 2021 року за № 475 з повідомленням про необхідність одержати трудову книжку серії НОМЕР_1 у службі з управління персоналом Кілійського МУВГ або надати письмову згоду на пересилання трудової книжки поштою.

ОСОБА_1 надав згоду на направлення трудової книжки поштою, що підтверджується наданою ним згодою від 28 серпня 2021 року. Згідно зворотного поштового повідомлення за № 6830302366963, позивач отримав трудову книжку 14 вересня 2021 року.

Згідно з пунктом 5.2. Положення про Кілійське МУВГ за поданням БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю Голова Держводагентства призначає на посаду та звільняє з посади начальника Управління шляхом укладення та розірвання з ним контракту, за погодженням із відповідною державною адміністрацією.

Підпунктом 6 пункту 11 Положення про БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю передбачено, що керівник Управління вносить пропозиції Голові Держводагентства щодо призначення на посади та звільнення з посад начальників підпорядкованих організацій шляхом укладення та розірвання з ними контрактів за погодженням з місцевою державною адміністрацією.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

У пунктах 2, 18 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при прийманні на роботу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній формі власності», передбачено, що відповідно до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту. За 2 місяці до закінчення строку дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший строк.

Підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі

№ 6-254цс17 зазначено, що «при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 297/1656/17 (провадження № 61-4797св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. […] переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк. Згідно з частиною другою статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Доводи касаційної скарги про те, що строк дії укладеного контракту із ОСОБА_1 закінчився ще 01 липня 2011 року та зважаючи на неодноразове продовження трудових відносин з ОСОБА_1 , трудовий договір набув ознак безстроковості згідно з вимогами частини другої статті 39-1 КЗпП України, є необґрунтованими, оскільки укладення контракту на строк з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України підпадає під частину другу статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні контракту чи продовження строку його чинності декілька разів застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2020 року у справі №757/34139/18-ц (провадження №61-6954св19) вказано, що «припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України. Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин».

Такий висновок є усталеним в судовій практиці (див., зокрема, також постанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №369/7704/18, від 08 квітня 2020 року у справі №760/408/19, від 19 травня 2021 року в справі № 591/5815/18, від 25 жовтня 2021 року у справі № 607/3393/18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2022 року у справі № 487/1448/20 (провадження № 61-10512св21) зазначено, що «закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Оскільки власник не висловив бажання продовжити трудові відносини із працівником після закінчення строку дії контракту, то звільнення ОСОБА_1 проведено з додержанням вимог чинного законодавства у зв`язку з закінченням строку дії контракту. Чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку».

Отже, припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Тому контракт припиняється за закінченням строку його дії. Винятком з цього правила є фактичне продовження трудових відносини, коли жодна з сторін за закінченням строку дії трудового договору не поставила вимогу про їх припинення. У такому випадку дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк (стаття 39-1 КЗпП України), а у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк - на строк, передбачений законодавчими актами.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що відповідно до контракту № 193 від 11 липня 2019 року та пункту 4 додаткової угоди № 1 до контракту, укладених між позивачем та Держводагенством, строк його дії був встановлений сторонами до 14 липня 2021 року включно; на електронну адресу Кілійського МУВГ був надісланий наказ Держводагентства від 02 липня 2021 року № 195-ос про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади для ознайомлення; позивач відмовився ознайомлюватися з вказаним наказом, підписувати наказ Кілійського МУВГ від 14 липня 2021 року № 110-ос про його звільнення, забирати трудову книжку та передавати справи; будучи обізнаним про своє звільнення з посади у зв`язку із закінченням строку дії контракту, без погодження з роботодавцем продовження строку дії контракту, позивач продовжив виходити на роботу; наказ Кілійського МУВГ про звільнення ОСОБА_1 та проведення з ним розрахунку № 128-ос був виданий 30 липня 2021 року.

Суди врахували, що закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок, що оскільки сторони на умовах контракту не продовжили строк його дії після 14 липня 2021 року, після 15 липня 2021 року уповноважений орган - Держводагентство не погоджував продовження виконання трудових обов`язків позивачем, то трудові відносини між сторонами були припинені за закінченням строку дії контракту, що є підставою для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Тому відсутні підстави для визнання звільнення незаконним та поновлення ОСОБА_1 на посаді. У зв`язку з цим не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заявлені позивачем як похідні.

Встановивши, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 .

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності погодження звільнення позивача з відповідною місцевою державною адміністрацією та згоди профспілки на його звільнення, оскільки звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України за закінченням строку дії трудового договору не вважається звільненням з ініціативи роботодавця, підстави якого передбачені статтями 40 41 КЗпП України. Схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року в справі № 686/27915/18 (№ 61-8617св19) та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 квітня 2020 року в справі № 592/14598/18 (провадження

№ 61-2530св20).

Доводи касаційної скарги про те, що судове рішення не підписано будь-яким із суддів не знайшли свого підтвердження та спростовуються оригіналом оскарженої постанови, яка наявна в матеріалах справи (т. 3, а. с. 229).

Доводи касаційної скарги, що наказ про його звільнення від 02 липня 2021 року є неналежним доказом, Кілійське МУВГ отримало його фотокопію без підпису Голови Держводагенства, без електронного підпису та печатки, його підробку, необґрунтовану відмову судів у задоволенні його клопотань щодо витребування оригіналу наказу та проведення його експертизи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновок судів про припинення контракту за закінченням строку його дії (відсутність волевиявлення Держводагентства на продовження виконання трудових обов`язків позивачем)та не є підставою для поновлення позивача на посаді.

Крім того, клопотання від 18 січня 2023 року про витребування оригіналу вказаного наказу та проведення його експертизи позивач заявив вперше в суді апеляційної інстанції (т. 3, а. с. 124-127), без обґрунтування неможливості його подання до суду першої інстанції з незалежних від нього причин. Тому підстав для задоволення такого клопотання на стадії апеляційного перегляду справи не було.

За загальним правилом витребування нових доказів та залучення інших учасників справи на стадії апеляційного розгляду не передбачено, крім виключень, прямо передбачених законом. Наявності обґрунтування таких виключень касаційна скарга не містить.

Доводи скаржника, що суди не розглянули його клопотання, в яких викладено важливі факти, які мають ключове значення при звільненні, є необґрунтованими. Аналіз матеріалів справи свідчить, що документи, подані з клопотаннями позивача від 05 червня 2022 року (копії витягу з ЄДРДР та повідомлення про початок досудового розслідування щодо зловживань посадовими особами, наказу Держводагентства від 02 липня 2021 року та наказу Кілійського МУВГ від 30 липня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 ), від 10 липня 2022 року (довідки про доходи позивача з ПФУ), долучені судом першої інстанції до матеріалів справи (т. 2, а. с. 63-69). Суди відповідні обставини, які мали значення для вирішення цієї справи, встановили та надали їм оцінку. Клопотань від 16 вересня 2022 року та 26 вересня 2022 року, про подання яких в системі «Електронний суд» зазначено в касаційній скарзі, ані матеріали справи, ані системі «Електронний суд», не містять. В клопотаннях від 11 жовтня 2022 року та 18 жовтня 2022 року міститься прохання розглянути попередні клопотання.

Наведені у касаційній скарзі інші доводи не є підставами для скасування судових рішень при їх перегляді судом касаційної інстанції або зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кілійського міжрайонного управління водного господарства, Державного агентства водних ресурсів України про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення солідарно середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко