ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 752/25954/17-ц
провадження № 61-3св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Київський метрополітен»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Київський метрополітен» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року, ухвалене у складі судді Шкірая М. І., та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року Комунальне підприємство (далі - КП) «Київський метрополітен» звернулося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що КП «Київський метрополітен» та фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 уклали договір
від 16 липня 2010 року № В-20-10 на відшкодування витрат балансоутримувача та обслуговування орендованого майна, за умовами якого КП «Київський метрополітен» зобов`язалось утримувати об`єкти оренди, а
ФОП ОСОБА_1 - сплачувати кошти за надані послуги з утримання орендованого майна.
Вказуло, що відповідач за період з квітня до грудня 2015 року не сплатив кошти за надані послуги за вказаним договором, тому у нього виникла заборгованість у розмірі 22 420, 77 грн.
За таких обставин просило стягнути з відповідача заборгованість за договором на відшкодування витрат балансоутримувача від 16 липня 2010 року № В-20-10 у розмірі 19 859,29 грн, пеню у розмірі 236,62 грн та 3% річних у розмірі 164,86 грн, а всього - 22 420,77 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, крім того позивач вже звертався до суду із таким позовом за захистом своїх прав.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року, апеляційну скаргу КП «Київський метрополітен» залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд зазначив, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку. Апеляційна інстанція вважала правильним висновок про те, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема не довів надання відповідачу у зазначений період будь-яких послуг, які
ОСОБА_1 мав оплатити, а також не надав обґрунтованого розрахунку заборгованості, що також підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили, з аналогічних правовідносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2018 року КП «Київський метрополітен», в інтересах якого діє адвокат Ковтун Т. О., звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій помилково посилались на обставини, встановлені судовими рішення у справі № 910/17014/16, предметом розгляду у якій було стягнення з відповідача заборгованості за період з січня до квітня 2016 року, при цьому в даній справі позивач просить стягнути заборгованість за період з квітня до грудня 2015 року. Тому суди попередніх інстанцій помилково посилались на частину четверту статті 82 ЦПК України, вважаючи преюдиційними для даної справи обставини про недоведення позивачем факту надання послуг відповідачу, встановлені судовими рішеннями у справі № 910/17014/16.
Також заявник вказує, що суди попередніх інстанції не надали належної оцінки розрахунку заборгованості за договором від 16 липня 2010 року № В-20-10, відповідно до якого на 30 квітня 2016 року існувала заборгованість, та акту надання послуг від 31 грудня 2015 року, тому дійшли помилкового висновку про недоведення позивачем факту надання послуг.
На думку заявника, суди не врахували пункт 3.2.1 укладеного сторонами договору, відповідно до якого саме на орендаря покладається обов`язок самостійно отримувати розрахунок на відшкодування витрати та здійснювати платіж на поточний рахунок балансоутримувача.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 8 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 20 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 липня 2010 року
КП «Київський метрополітен» (як балансоутримувачем) та
ФОП ОСОБА_1 (як орендарем) укладено договір
№ В-20-10 на відшкодування витрат балансоутримувача та обслуговування орендованого майна (надалі - договір).
Звертаючись із позовом, КП «Київський метрополітен» пов`язувало його задоволення із тим, що ФОП ОСОБА_1 за період з квітня до грудня
2015 року не сплачував кошти за договором у зв`язку з чим, за даними бухгалтерського обліку КП «Київський метрополітен» у відповідача виникла заборгованість.
Суди встановили, що КП «Київський метрополітен» зверталося до Господарського суду міста Києва із позовом до ФОП ОСОБА_1 , за результатами розгляду якого постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2017 року, залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 5 липня 2017 року, у задоволенні позову КП «Київський метрополітен» відмовлено.
Зі змісту вказаних судових рішень суди встановили, що позивач посилався на ті ж правовідносини і обставини, які склалися між сторонами, та виходили з відсутності заборгованості відповідача перед КП «Київський метрополітен» у період з квітня до грудня 2015 року та безпідставного нарахування спірних сум.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги КП «Київський метрополітен» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на момент пред`явлення позову, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за договором на відшкодування витрат балансоутримувача від 16 липня 2010 року № В-20-10, укладеним КП «Київський метрополітен» та ФОП ОСОБА_1 .
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо господарського договору, яким було опосередковано зобов`язальні правовідносини сторін спору.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу (далі - ГК) України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51 52 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови
від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),
від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18),
від 5 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18),
від 9 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження
№ 14-460цс19).
Враховуючи, що зміст правовідносин сторін у справі, яка переглядається, виникли з господарського договору, цей спір за змістом правовідносин сторін та своїм суб`єктним складом підвідомчий господарській юрисдикції.
Проте наведене залишилося поза увагою судів, які, належним чином не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до змісту частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Частиною першою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судових рішень вимогам статті 263 ЦПК України та їх ухвалення з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України в чинній редакції Кодексу Верховний Суд роз`яснює позивачу про віднесення розгляду справи до юрисдикції господарського суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Враховуючи незаявлення наразі відповідачем вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, новий розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255 та статтею 409 ЦПК України, статтею 414 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Київський метрополітен» задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року скасувати.
Провадження у справі за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен» до ОСОБА_1 про стягнення коштів закрити.
Повідомити Комунальне підприємство «Київський метрополітен», що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.
Роз`яснити Комунальному підприємству «Київський метрополітен» право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов