Постанова
Іменем України
01 березня 2023 року
м. Київ
справа № 752/3839/22
провадження № 61-11057 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача -адвокат Корнієнко Сергій Валерійович,
відповідач - Голосіївський відділ державної виконавчої служби
у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Корнієнка Сергія Валерійовича, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва
від 28 червня 2022 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Кирилюк Г. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат
Корнієнко С. В., звернувся до суду з позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Голосіївський ВДВС), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України
у місті Києві (далі - ГУ ДКС України у м. Києві), про визнання неправомірною бездіяльність органу державної виконавчої служби, відшкодування майнової та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що судовим наказом Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
від 23 грудня 2009 року у справі № 2-н-5807/2009 з нього на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») стягнуто заборгованість за кредитними зобов`язаннями
у розмірі 50 587,85 грн.
У квітні 2021 року під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження № 28929499 з примусового виконання судового наказу
№ 2-н-5807/2009, виданого 26 квітня 2011 року Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, йому стало відомо про те,
що старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Голосіївського РУЮ) Качурою Л. В. 24 січня 2012 року винесено постанову про розшук майна боржника, а саме: оголошено в розшук належний йому автомобіль марки «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 .
У листі від 15 травня 2012 року № 45/332 полк дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - ДПС ДАІ ГУ МВС України
в м. Києві) проінформував ВДВС Голосіївського РУЮ про те, що 13 травня 2012 року працівники цього полку затримали та доставили на майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів по вулиці Пухівській, 3
у місті Києві, належний позивачеві автомобіль марки «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 .
14 червня 2012 року на підставі акта опису й арешту майна № 566/5 належний йому автомобіль був переданий державним виконавцем
Качурою Л. В. на відповідальне зберігання ОСОБА_2 - директору філії 10 приватного підприємства «Нива-В.Ш.» (далі - ПП «Нива-В.Ш.»).
З матеріалів об`єднаного кримінального провадження, внесеного 23 травня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР)
за № 12014100010004102 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою та третьою статті 289, частинами другою та третьою статті 185, частиною другою статті 186
КК України (крадіжка, грабіж, незаконне заволодіння транспортним засобом), вбачається, що 22 травня 2014 року, у тому числі, належний йому автомобіль марки «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 був викрадений групою невідомих осіб зі штрафмайданчику товариства
з обмеженою відповідальністю «Оллин-Плюс» (далі - ТОВ «Оллин-Плюс»)
по вулиці Новій, 1 у місті Києві.
Позивач уважав, що внаслідок несвоєчасного вжиття державним виконавцем та посадовими особами ВДВС Голосіївського РУЮ заходів
з примусового виконання вказаного судового рішення було втрачено належний йому транспортний засіб, чим йому завдано майнову та моральну шкоду.
Розмір завданої майнової шкоди визначено виходячи з консультаційної довідки експерта автотоварознавця, складеної 07 травня 2021 року судовим експертом Булейком О. А., відповідно до якої середня ціна продажу ідентичного автомобіля марки «Toyota Camry», 2007 року випуску,
на 13 травня 2012 року становить 20 210 доларів США, що за курсом Національного банку України на 13 травня 2012 року (7,99 грн) складає 161 477,90 грн. Крім того, на думку позивача, за період із 23 травня
2014 року по 17 лютого 2022 року на підставі частини другої статті 625
ЦК України з відповідача слід стягнути індекс інфляції у розмірі
279 359,11 грн і 3% річних у сумі 37 506,90 грн.
Крім того, протиправною бездіяльністю відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягає у моральних і фізичних стражданнях,
щопризвело до втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагало додаткових зусиль для організації його життя, розмір якої ним оцінений
у 100 000,00 грн.
У матеріалах виконавчого провадження, серед іншого, міститься подання (повідомлення) від 27 жовтня 2016 року № 219/5 про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за неналежне зберігання майна, яке йому було передане на відповідальне зберігання
на підставі акта опису та арешту від 14 червня 2012 року, направлене майже через два роки та п`ять місяців після викрадення його автомобіля
до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - Голосіївське УП ГУНП у м. Києві).
Разом із тим, у матеріалах об`єднаного кримінального провадження
№ 12014100010004102 відсутні будь-які відомості (документи, протоколи допитів свідків) щодо належності автомобіля саме йому, а також про його арешт.
Позивач указував, що постановою Дніпровського апеляційного суду
від 08 грудня 2021 року у справі № 2-н-5807/2009 апеляційну скаргу його адвоката задоволено частково, ухвалу Жовтневого районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення його скарги
на дії державного виконавця Голосіївського ВДВС. Визнано дії державного виконавця Голосіївського ВДВС Качури Л. В. щодо відкриття виконавчого провадження № 28929499 від 30 вересня 2011 року неправомірними. Зобов`язано Голосіївський ВДВС скасувати: постанову про відкриття виконавчого провадження № 28929499 від 30 вересня 2011 року; постанову про арешт майна боржника від 30 вересня 2011 року у виконавчому провадженні № 28929499, постанову про арешт майна боржника
від 24 жовтня 2017 року у виконавчому провадженні № 28929499
та постанову про арешт майна боржника від 13 травня 2020 року
у виконавчому провадженні № 28929499; постанову про розшук майна боржника від 24 січня 2012 року у виконавчому провадженні № 28929499, постанову про розшук майна боржника від 27 жовтня 2016 року
у виконавчому провадженні № 28929499, постанову про розшук майна боржника від 24 жовтня 2017 року у виконавчому провадженні № 28929499 та постанову про арешт коштів боржника від 13 травня 2020 року
у виконавчому провадженні № 28929499.
16 лютого 2022 року головний державний виконавець Голосіївського ВДВС Проц В. С. на підставі вказаного судового рішення апеляційного суду скасував зазначені постанови державного виконавця, та виніс повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу
(ПАТ «Універсал Банк») без прийняття до виконання на підставі пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання
або не за підвідомчістю), оскільки боржник (він) не проживає у місті Києві.
Крім цього, позивач просить поновити строк на звернення до суду з цим позовом, мотивуючи це тим, що про порушення своїх прав та інтересів йому стало відомо лише у квітні-грудні 2021 року під час ознайомлення його представника з матеріалами виконавчого провадження № 28929499
та об`єднаного кримінального провадження № 12014100010004102, а також при вчинені адвокатом процесуальних дій спрямованих на їх захист.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 в особі адвоката Корнієнка С. В., просив суд: визнати неправомірною бездіяльність Голосіївського ВДВС у м. Києві, яка призвела до втрати належного позивачу майна; стягнути
із Голосіївського ВДВС на користь ОСОБА_1 478 343,01 грн
на відшкодування майнової шкоди, 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 червня
2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльність Голосіївського ВДВС, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, фактично оскаржує бездіяльність посадових осіб органу державної виконавчої служби в ході проведення виконавчих дій, а тому обрав невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки законом передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Позивачем не доведено належними доказами, що дії (бездіяльність) державного виконавця у частині проведення опису та арешту автомобіля марки «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 , а також його передання на відповідальне зберігання директору ПП «Нива-В.Ш.» ОСОБА_2 були визнані неправомірними, як і не доведено, що дії посадових осіб Голосіївського ВДВС у цій частині перебувають в причинно-наслідковому зв`язку із викраденням (втратою) автомобіля. Судом таких обставин
не встановлено.
Районний суд дійшов висновку, що позивачем не надано належні
та достатні докази на підтвердження наявності неправомірної бездіяльності державного виконавця під час виконання судового наказу № 2-н-5807/2009 у період із 14 червня 2012 року по 22 травня 2014 року, яка встановлена
у визначеному законом порядку, та причинного зв`язку між бездіяльністю (діями) державного виконавця та заподіяною йому шкодою.
Суд першої інстанції вважав недоведеним факт завдання позивачу майнової та моральної шкоди, навпаки, намаганням перекласти відповідальність
за завдану шкоду у вигляді викрадення належного йому автомобіля
та моральних страждань, яких він зазнав, із осіб, які вчинили вказане кримінальне правопорушення, - на державу. Із цих підстав відмовив
у задоволенні позову в цій частині.
Суд першої інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду, а також послався на надані судам роз`яснення у постановах Пленуму Верховного Суду України: від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» та від 31 березня 1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди».
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Корнієнка С. В., залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду
міста Києва від 28 червня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, правильно застосувавши норми матеріального права, які підлягають застосуванню, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , так як відсутній прямий причинний зв`язок між діями державного виконавця, вчиненими при примусовому виконанні судового наказу, й фактом викрадення належного йому майна - автомобіля марки «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 , яке державним виконавцем було передано на відповідальне зберігання директору філії 10 ПП «Нива-В.Ш.» Волинському Е. Б.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що ним,
як боржником у виконавчому провадженні, оскаржувалися дії державного виконавця щодо проведення опису та арешту належного йому майна,
та передання його на відповідальне зберігання директору філії 10 ПП «Нива-В.Ш.» ОСОБА_2 , а також щодо невиконання обов`язку державного виконавця з реалізації належного позивачу автомобіля.
Апеляційний суд указав, що розмір майнової шкоди є сумою, яка дорівнює вартості викраденого автомобіля, і не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173 1174 ЦК України. Із цих підстав відсутні підстави й для стягнення інфляційних втрат, оскільки за своєю правовою природою інфляційні втрати є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, тоді як у даній справі, правовідносини, що виникли між сторонами, пов`язані з примусовим виконанням судового наказу, у яких орган державної виконавчої служби виступає суб`єктом, який здійснює примусове виконання рішень за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні.
Позивачем також не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями державного виконавця, про які вказано у позові, та настанням шкоди. Доведення наявності всіх складових елементів цивільного правопорушення є необхідним та обов`язковим для відшкодування моральної шкоди.
Крім того, апеляційний суд указав, що районним судом надано належну правову оцінку обставинам, встановленим постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 2-н-5807/2009
у частині визнання неправомірними дії державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Сам по собі факт визнання незаконними дій державного виконавця при відкритті виконавчого провадження не свідчить про завдання позивачу шкоди й, відповідно, наявності підстав
для її відшкодування.
Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Корнієнко С. В., посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення
про задоволення позову ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає те, що судами застосовано норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Корнієнка С. В., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновленозаявнику строк
на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду
міста Києва від 28 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу № 752/3839/22. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2023 року призначено справу
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Корнієнка С. В., мотивована тим, що судові рішення суддів попередніх інстанцій
не відповідають критеріям обґрунтованості судового рішення, порушують право позивача на справедливий суд та мирне володіння майном.
Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою роз`яснення, надані судам у пункті 28 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», про те, що належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.
Вказує, що в матеріалах справи наявні достатні докази, якими встановлена бездіяльність Голосіївського ВДВС. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 2-н-5807/2009 встановлено неправомірність дій державного виконавця Голосіївського ВДВС при відкритті виконавчого провадження (частина четверта статті 82 ЦПК України). Заявник уважає, що у даному випадку необхідно застосувати доктрину «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree), тобто якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими самими. Таким чином, дії Голосіївського ВДВС щодо опису
та арешту 14 червня 2012 року належного позивачу автомобіля та його передання на зберігання третій особі є неправомірними.
Посилається на неврахування судами попередніх інстанцій відповідної судової практики Верховного Суду.
Відповідач не надав доказів правомірності передання належного позивачу автомобіля директору філії 10 ПП «Нива-В.Ш.» ОСОБА_2 та його верифікації, як посадової особи структурного підрозділу підприємства, його повноважень на прийняття на зберігання арештованого автомобіля (діяльність філії припинена 10 листопада 2014 року, а підприємства -
04 січня 2016 року); юридичного статусу філії підприємства, його статутних документів, наявності договірних правовідносин між філією
та Голосіївським ВДВС, у тому числі, з урахуванням обставин викрадення автомобіля з території штрафмайданчику іншого підприємства.
Також уважає помилковими висновки судів про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльність Голосіївського ВДВС, оскільки на час звернення до суду з указаним позовом у лютому 2022 року виконавче провадження № 28929499 вже не існувало, так як 16 лютого 2022 року головним державним виконавцем Голосіївського ВДВС Проц В. С. на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 2-н-5807/2009 скасовано, у тому числі, постанову про відкриття виконавчого провадження № 28929499 від 30 вересня 2011 року та винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Разом із цим, розділ VII ЦПК України стосується питань оскарження бездіяльності органу державної виконавчої служби саме на стадії виконання судового рішення.
Саме бездіяльність Голосіївського ВДВС попри визначений
Законом України «Про виконавче провадження» порядок і строки вчинення дій з реалізації арештованого майна протягом не більш шести місяців,
не запобігли втраті майна 22 травня 2014 року, яке фактично знаходилося
в оперативному управлінні органу державної виконавчої влади, що потягло спричинення позивачу майнової та моральної шкоди. Вказаним обставинам суди не надали належної правової оцінки.
У поданих у лютому 2023 року поясненнях ОСОБА_1 підтримав доводи касаційної скарги.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2022 року ГУ ДКС України у м. Києві подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката
Корнієнка С. В., у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 (а. с. 13).
Судовим наказом Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2009 року у справі № 2-н-5807/2009 з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» стягнуто заборгованість за кредитними зобов`язаннями у розмірі 50 587,85 грн.
У провадженні Голосіївського ВДВС перебувало виконавче провадження
№ 28929499 з примусового виконання судового наказу № 2-н-5807/2009, виданого 26 квітня 2011 року Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, відкрите 30 вересня 2011 року.
24 січня 2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ Качурою Л. В. винесено постанову про розшук майна боржника, а саме: оголошено в розшук належний ОСОБА_1 автомобіль марки «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 , з поставленням його
на штраф майданчик (а. с. 14).
У листі від 15 травня 2012 року № 45/332 полк ДПС ДАІ ГУ МВС України
в м. Києві проінформував ВДВС Голосіївського РУЮ про те, що 13 травня 2012 року працівники цього полку затримали та доставили на майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів по вулиці Пухівській, 3
у місті Києві, належний ОСОБА_1 автомобіль марки «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 (а. с. 15).
14 червня 2012 року державним виконавцем Качурою Л. В. було складено акт опису й арешту майна № 566/5, на підставі якого у присутності двох понятих державним виконавцем Качурою Л. В. був переданий транспортний засіб, а саме: належний ОСОБА_1 автомобіль марки «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 , чорного кольору на відповідальне зберігання представнику ПП «Нива-В.Ш.» - Волинському Е. Б. (а. с. 16-17).
Відповідно до листа Голосіївського УП ГУНП у м. Києві від 27 квітня
2021 року в провадженні відділу перебуває кримінальне провадження
№ 12014100010004102, внесене до ЄРДР 23 травня 2014 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою та третьою статті 289, частинами другою та третьою статті 185, частиною другою статті 186 КК України (крадіжка, грабіж, незаконне заволодіння транспортним засобом). Під час досудового розслідування було встановлено, що 22 травня 2014 року приблизно об 11 годині 00 хвилин група невідомих осіб незаконно проникла на територію штрафмайданчику ТОВ «Оллин-Плюс» за адресою: вулиця Нова, 1, місто Київ, та вчинили протиправні дії щодо майна, яке перебувало на зберіганні (а. с. 20).
У заяві директора філії 10 ПП «Нива-В.Ш.» ОСОБА_2 від 06 червня 2014 року за вих. № 930 начальнику Голосіївського РУГУ МВС м. Києва вказано, що в результаті попередньої інвентаризації, проведеної після збройного нападу на майданчик зберігання транспортних засобів було встановлено, що деякі автомобілі були викрадені нападниками, у тому числі, належний ОСОБА_1 автомобіль марки «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 (а. с. 21).
27 жовтня 2016 року старший державний виконавець Голосіївського РВ ДВС Маріуца Т. В. звернулась до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві із поданням (повідомленням) № 219/5 про притягнення ОСОБА_2
до кримінальної відповідальності за неналежне зберігання майна, яке було йому передане на відповідальне зберігання на підставі акта опису та арешту майна від 14 червня 2012 року (а. с. 18-19).
Відповідно до консультаційної довідки експерта автотоварознавця, складеної 07 травня 2021 року судовим експертом Булейком О. А., середня ціна продажу ідентичного автомобіля марки «Toyota Camry», 2007 року випуску, об`єм двигуна 2400 куб. см, вид пального - бензин, на 13 травня 2012 року становить 20 210 доларів США, що за курсом НБУ на 13 травня 2012 року (7,99 грн) складає 161 477,90 грн (а. с. 22).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року
у справі № 2-н-5807/2009 апеляційну скаргу Корнієнка С. В. , який діє
в інтересах та від імені ОСОБА_1 , задоволено частково, ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
від 13 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення
про задоволення скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Голосіївського ВДВС. Визнано дії державного виконавця Голосіївського ВДВС Качури Л. В. щодо відкриття виконавчого провадження № 28929499 від 30 вересня 2011 року неправомірними. Зобов`язано Голосіївський ВДВС скасувати: постанову про відкриття виконавчого провадження № 28929499 від 30 вересня 2011 року; постанову про арешт майна боржника
від 30 вересня 2011 року у виконавчому провадженні № 28929499, постанову про арешт майна боржника від 24 жовтня 2017 року
у виконавчому провадженні № 28929499 та постанову про арешт майна боржника від 13 травня 2020 року у виконавчому провадженні № 28929499; постанову про розшук майна боржника від 24 січня 2012 року у виконавчому провадженні № 28929499, постанову про розшук майна боржника
від 27 жовтня 2016 року у виконавчому провадженні № 28929499, постанову про розшук майна боржника від 24 жовтня 2017 року у виконавчому провадженні № 28929499 та постанову про арешт коштів боржника
від 13 травня 2020 року у виконавчому провадженні № 28929499. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 33-37).
16 лютого 2022 року головний державний виконавець Голосіївського ВДВС Проц В. С. на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду
від 08 грудня 2021 року скасував зазначені у судовому рішенні постанови державного виконавця, та виніс повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю), оскільки боржник не проживає у місті Києві (а. с. 38-40).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Корнієнка С. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду
з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише
на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право
на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків
у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Зокрема, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями
чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування
та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України, відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній
або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування
при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди.
Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.
Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних
чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями
чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також з положень статей 1173 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів ДКС України.
При цьому залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем
є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган (постанова
Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі
№ 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19).
Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, та причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій
чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази.
Відповідно до положень частин першої та третьої статті 12, частин першої
та шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється
на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог
або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших
обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги
чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга
статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми
є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази
не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовував свою вимогу
про відшкодування майнової шкоди неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця та посадових осіб ВДВС Голосіївського РУЮ щодо несвоєчасного виконання судового рішення, внаслідок чого було втрачено належний йому транспортний засіб. При цьому посилався на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у справі
№ 2-н-5807/2009, якою визнано неправомірними дії державного виконавця Голосіївського ВДВС Качури Л. В. щодо відкриття виконавчого провадження № 28929499 від 30 вересня 2011 року.
Суди попередніх інстанцій, врахувавши вищенаведені норми матеріального права, правильно виходили з того, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає такі складові елементи як шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.
Таким чином, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам
у їх сукупності, правильно встановивши обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
за недоведеності належними та допустимими доказами прямого причинного зв`язку між діями державного виконавця, вчиненими
при примусовому виконанні судового наказу, фактом викрадення належного йому майна - автомобіля марки «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_1 , яке державним виконавцем було передано на відповідальне зберігання директору філії 10 ПП «Нива-В.Ш.» Волинському Е. Б., та завданою позивачеві шкодою.
Судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку обставинам, встановленим у постанові Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 2-н-5807/2009, якою визнано неправомірними дії державного виконавця Голосіївського ВДВС Качури Л. В. щодо відкриття виконавчого провадження № 28929499 від 30 вересня 2011 року
та скасовано постанови, винесені у цьому виконавчому провадженні. Зокрема, неправомірність дій (бездіяльність) державного виконавця полягала у тому, що він відкрив виконавче провадження не за місцем проживання боржника.
Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зазначив і про те, що сам по собі факт визнання незаконними дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження не свідчить про завдання позивачу шкоди та про наявність підстав для її відшкодування, тоді як інших доказів того, що саме неправомірні дії чи бездіяльність державного виконавця призвели
до неможливості виконання судового наказу позивачем не надано.
Указане спростовує доводи касаційної скарги про те, що судами
не враховано при вирішенні спору вищезазначену постанову апеляційного суду.
Разом із цим, боржником не оскаржувалися дії державного виконавця щодо проведення опису та арешту належного йому майна, та передання його
на відповідальне зберігання директору філії 10 ПП «Нива-В.Ш.»
ОСОБА_2 , а також щодо невиконання обов`язку державного виконавця з реалізації належного йому автомобіля.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди.
Також, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання.
У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі
№ 904/3667/19 вказано, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача
за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених умов, які необхідні для відшкодування шкоди за правилами статей 1173 1174 ЦК України, тоді як відсутність хоча
б однієї з цих умов виключає настання відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена у постановіВерховного Суду
від 02 вересня 2020 року у справі № 910/15758/19.
Крім того, у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що саме лише задоволення скарг
на дії органу державної виконавчої служби не є безумовною підставою
для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадових осіб органів державної виконавчої служби та заподіяною шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків,
між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача
є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
При вирішенні спору про відшкодування шкоди у порядку статей 1173,
1174 ЦК України необхідно враховувати, що саме протиправна поведінка
(дія чи бездіяльність) відповідного органу чи його посадової особи
є причиною завданої шкоди. Отже, між діями чи бездіяльністю та шкодою має бути прямий причинний зв`язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню. За відсутності такого зв`язку збитки не відшкодовуються.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у частині відшкодування майнової шкоди,
є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують та зводяться до їх переоцінки.
Крім того, правильними є висновки судів і про те, що позивач є боржником
у виконавчому провадженні, фактично оскаржує бездіяльність посадових осіб органу державної виконавчої служби в ході проведення виконавчих дій, а тому обрав невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки у даному випадку законом передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця
або приватного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII
ЦПК України.
Подібні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження
№ 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі
№ 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження
№ 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року у справі
№ 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20) та інших.
Щодо моральної шкоди
Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право
на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості
(абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади
при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом ? моральною шкодою.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня
2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.
За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність
за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2022 року
у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), серед іншого, вказала, що абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно
від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.
З урахуванням наведеного, а також підстав, з якими позивач пов`язував завдання йому моральних страждань, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того,
що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями державного виконавця, про які вказано у позові, та настанням шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, так як для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.
При цьому визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності
за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Таким чином, суди ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення
з урахуванням правових висновків Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи, а тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування, оскільки у кожній справі суд виходить
з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій, у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,
а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог
статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення
та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи
(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надано оцінка всім важливим аргументам сторін.
Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд
не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,
на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд
не здійснює.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України,
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Корнієнка Сергія Валерійовича, залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець