№ 752/5230/13-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 752/5230/13-ц

провадження № 61-7752св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Омега Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 28 червня 2022 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С. В., про визнання зобов`язання за кредитним договором виконаним, припиненими правовідносини за кредитним договором та зняття заборони відчуження предмету іпотеки.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 10 лютого 2006 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого став АТ «Сведбанк», укладено кредитний договір № 28/л зі строком дії до 10 лютого 2011 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 28/л від 10 лютого 2006 року позичальник передав в іпотеку належне йому на праві приватної власності нерухоме майно, розташоване у АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 3.3 кредитного договору позичальник зобов`язався погасити заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів на позичковий рахунок № НОМЕР_1 через касу банку.

За умовами пункту 3.4 кредитного договору позичальник мав право достроково погасити заборгованість за кредитом.

Пунктом 8.1 іпотечного договору встановлено право іпотекодавця достроково виконати основне зобов`язання, а пунктом 7 цього ж договору встановлено, що при частковому виконанні іпотекодавцем основного зобов`язання іпотека, встановлена іпотечним договором, зберігається в повному обсязі, наступні іпотеки не допускаються.

23 квітня 2007 року ОСОБА_1 здійснив дострокове погашення заборгованості за кредитом, що підтверджується заявою про переказ готівки від 23 квітня 2007 року.

26 лютого 2013 року позивач звернувся до АТ «Сведбанк» із заявою, в якій просив надати йому довідку про погашення кредиту, однак отримав відповідь, що станом на 27 листопада 2012 року має прострочену заборгованість, з чим він категорично не погоджується.

АТ «Сведбанк», не визнаючи факт погашення ним кредиту за кредитним договором № 28/л від 10 лютого 2006 року, з посиланням на необґрунтовану, неіснуючу заборгованість, позбавляє його права можливості зняття заборони на предмет іпотеки, а саме на нерухоме майно, яке належить йому на праві приватної власності.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

визнати виконаним належним чином основне зобов`язання за кредитним договором № 28/л від 10 лютого 2006 року, укладеним між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 ;

визнати припиненими кредитний договір № 28/Л від 10 лютого 2006 року, укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 та іпотечний договір № 1497, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В., за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку, на забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором належне йому на праві приватної власності нерухоме майно - нежитлове приміщення № 221 (в літ. А), розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні записи про іпотеку та зняти заборону відчуження предмета іпотеки - нежитлового приміщення № 221 (в літ. А), за адресою:, АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, що перебувало в іпотеці відповідно до іпотечного договору від 09 лютого 2006 року, з метою проведення у подальшому державної реєстрації припинення обтяження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня

2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з відсутності підстав вважати, що позивач, як позичальник за кредитним договором № 28/л від 10 лютого 2006 року, виконав основне зобов`язання за вказаним договором, що могло б бути підставою для його припинення та задоволення похідних вимог.

Суд першої інстанції вказав, що за даними виписки за особовим рахунком № НОМЕР_2 за період з 03 лютого 2006 року по 28 листопада 2012 року позивач на виконання умов кредитного договору № 28/л від 10 лютого 2006 року отримав від кредитора грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що відновлюється, на загальну суму 271 559, 00 дол. США і на виконання своїх зобов`язань у цей же період часу позивач повернув банку 271 559, 00 дол. США, що є підставою для висновку, що позивач на виконання своїх зобов`язань позичальника повернув кредитору грошові кошти в тій сумі, яка ним була отримана.

Водночас доказів на підтвердження виконання позивачем обов`язку щодо сплати процентів за користування кредитом, а саме грошовими коштами отриманими на виконання умов кредитного договору № 28/л від 10 лютого 2006 року у вигляді кредитної лінії, що відновлюється, на загальну суму 271 559, 00 дол. США позивач суду не надав.

Тому у суду відсутні підстави для висновку, що позивач ОСОБА_1 , внісши 23 квітня 2007 року через касу банку АКБ «ТАС-Комерцбанк» 200 000 доларів США, що складало еквівалент 1 010 000, 00 грн, на рахунок № НОМЕР_2 у такий спосіб виконав основне зобов`язання за цим же кредитним договором, що може бути підставою для припинення кредитного договору № 28/л від 10 лютого 2006 року та іпотечного договору від 09 лютого 2006 року.

Отже, на думку місцевого суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання основного зобов`язання за кредитним договором № 28/л від 10 лютого 2006 року ним перед АКБ «ТАС-Комерцбанк» виконаним, а з цих підстав визнати припиненими кредитний договір № 28/л від 10 лютого 2006 року та іпотечний договір від 09 лютого 2006 року із зазначених у позовній заяві підстав не знайшли свого підтвердження, відповідно задоволенню не підлягають.

На цій підставі суд першої інстанції відмовив у задоволенні і позовних вимог ОСОБА_1 про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні записи про іпотеку та знято заборону відчуження предмета іпотеки - нежитлового приміщення № 221 (в літ.А), яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, що перебувало в іпотеці відповідно до іпотечного договору від 09 лютого 2006 року з метою проведення у подальшому державної реєстрації припинення обтяжень, оскільки ці вимоги є похідними від вимог про визнання основного зобов`язання за кредитним договором № 28/л від 10 лютого 2006 року перед АКТ «ТАС-Комерцбанк» виконаним та визнання припиненими кредитного договору №28/л від 10 лютого 2006 року, а також іпотечного договору від 09 лютого 2006 року, які визнані судом не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 28 червня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду, вказав про відсутність правових підстав для визнання зобов`язання припиненим з урахуванням кредитних коштів, отриманих позивачем відповідно до умов договору № 28/л від 10 лютого 2006 року, оскільки матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження виконання ОСОБА_1 у повному обсязі зобов`язань перед банком.

Апеляційним судом зазначено, що звертаючись 26 червня 2009 року до ВАТ «Сведбанк» із заявою, ОСОБА_1 просив надати відстрочку зі сплати тіла кредиту строком на 6 місяців, у тому числі і за кредитним договором від 03 лютого 2006 року № 28/л, а також розглянути питання про зниження відсоткової ставки за цим кредитним договором, що свідчить про наявність заборгованості позивача перед банком.

Твердження заявника про те, що відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не відбулося у зв`язку з відсутністю у справі належних та допустимих доказів, спростовуються змістом долучених до справи належним чином засвідчених копій відповідних договорів, які є чинними, і їх дійсність ніким не оспорена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року і постановою Київського апеляційного суду від 28 червня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Місцевим судом не встановлено факту наявності чи відсутності розміру заборгованості (конкретної суми), а відповідачем не надано доказів наявності заборгованості, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитом.

Заявник ставить під сумнів факт відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Зазначає, що рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 750/8986/17, від 26 червня 2019 року у справі № 466/7792/14-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц.

Апеляційним судом не надано оцінки доказам сплати позивачем процентів за договором від 10 лютого 2006 року № 28/л, оскільки сплата процентів за кредитним договором здійснювалася належним чином, підтвердженням чому є долучені до матеріалів справи копії квитанцій про сплату процентів за договором на особовий рахунок позивача № НОМЕР_3 за період з 10 липня 2006 року по 06 квітня 2007 року. Наведене свідчить про повне виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором, оскільки спочатку у період з 10 липня 2006 року по 06 квітня 2007 року були сплачені проценти за користуванням кредитом, а 23 квітня 2007 року - сума тіла кредиту у розмірі 200 000 дол. США.

Крім того, залишивши без задоволення вимоги позивача про визнання зобов`язання за кредитним договором виконаним, припиненими правовідносини за кредитним договором, суди безпідставно відмовили у задоволенні позовної вимоги про зняття заборони відчуження предмета іпотеки.

Провадження у суді касаційної інстанції

30 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У вересні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

02 листопада 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У вересні 2022 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність висновків місцевого та апеляційного судів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладено кредитний договір № 28/л, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, у розмірі 70 000 дол. США на строк з 10 лютого 2006 року по 10 лютого 2011 року та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у строки передбачені цим договором.

За умовами договору кредит надається лише після підписання іпотечного договору, що забезпечує повернення кредиту, процентів за користування ним, пені за несвоєчасну сплату процентів та несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, а також відшкодування збитків у зв`язку із порушенням умов цього договору та інших витрат банку, пов`язаних з одержанням виконання.

Кредит надається банком у готівковій формі через касу банку на підставі заяви позичальника з урахуванням вартості і ліквідності майна, що передається позичальником в іпотеку банку (т. 1, а.с. 6-9).

09 лютого 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором № 28/л від 10 лютого 2006 року іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно нежиле приміщення № 221 (в літ. А), яке знаходиться у АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 201).

Додатком № 1 до кредитного договору № 28/л від 10 лютого 2006 року, що є невід`ємною частиною договору, встановлено графік погашення заборгованості, відповідно до якого дата погашення кредиту мала б вчинятися з 01 числа місяця і по 10 число кожного місяця, також визначено розмір суми погашення заборгованості та залишок заборгованості за кредитом на кожен місяць (т. 1, а.с. 10-11).

Згідно з графіком погашення заборгованості, що є додатком до кредитного договору, щомісячний платіж до 10 числа мав складати суму в розмірі 1 892 дол. США.

22 вересня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 28/л від 10 лютого 2006 року, відповідно до якої пункти 1.1 та 3.1 кредитного договору викладено в новій редакції: «Банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, у розмірі 200 000,00 дол. США, на строк до 10 лютого 2011 року та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у строки передбачені цим договором; позичальник зобов`язується погасити заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок № НОМЕР_4 щомісяця через касу банку згідно додатку № 2, що є невід`ємною частиною даного договору, крім випадків, передбачених пунктами 3.8, 3.9, та 5.1.4 даного договору». Додаток № 1 до кредитного договору № 28/л від 10 лютого 2006 року вважати таким, що втратив чинність. (т. 1, а.с. 104).

23 квітня 2007 року ОСОБА_1 вніс на рахунок АКБ «ТАС-Комерцбанк» 200 000,00 дол. США на погашення заборгованості за кредитним договором № 28/л від 10 лютого 2006 року (т. 1, а.с. 13).

26 лютого 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» із заявою надати йому довідку про погашення кредиту за кредитним договором № 28/л від 10 лютого 2006 року (т. 1, а.с. 14).

15 березня 2013 року ПАТ «Сведбанк» на звернення ОСОБА_1 повідомило, що станом на 27 листопада 2012 року за зазначеним кредитним договором на балансі банку обліковувалася сума простроченої заборгованості, а також повідомило, що банк скористався своїм правом, передбаченим умовами кредитного договору, та відступив право вимоги за цим кредитним договором ТОВ «ФК «Вектор Плюс» і з 28 листопада 2012 року права та обов`язки за кредитним договором перейшли до нового кредитора (т. 1, а.с. 15).

Відповідно до статуту ПАТ «Омега Банк», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів АТ «Сведбанк», протокол № 54 від 29 квітня 2013 року, рішенням річних загальних зборів акціонерів від 29 квітня 2013 року публічне акціонерне товариство «Сведбанк» змінило своє найменування на публічне акціонерне товариство «Омега Банк», яке виступило правонаступником за всіма правами та зобов`язаннями АТ «Сведбанк» (т. 1, а.с. 53-56).

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступало правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» відступив ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором.

При цьому сторони погодили, що права вимоги заборгованості за кредитними договорами та права вимоги за договорами забезпечення, укладеними з боржниками, відступаються банком фактору за цим договором на основі «як є», без надання будь-яких пов`язаних забезпечень та гарантій, окрім тих, що вказані у цьому договорі. Після переходу прав вимоги заборгованості до фактора, останній має право нараховувати в якості нового кредитора проценти, комісію, штрафні санкції та інші обов`язкові платежі стосовно боржників у разі невиконання ними вимог кредитних договорів зі сплати обов`язкових платежів, строк оплати яких не настав на дату підписання цього договору (т. 3, а.с. 51-96).

За витягом з реєстру заборгованостей боржників до договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», товариство отримало право вимоги, в тому числі і за кредитним договором № 28/л від 10 лютого 2006 року, позичальник ОСОБА_1 (т. 3, а.с. 98).

28 листопада 2012 року платіжними дорученнями №№ 1, 2 ТОВ «ФК «Вектор Плюс» здійснило оплату АТ «Сведбанк» за договором факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року (без ПДВ) - 83 512 034,37 грн та 85 385 308,19 грн (т. 3, а.с. 99, 100).

Згідно з актом № 37 приймання-передачі документації за договором факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, складеного 15 липня 2013 року, підтверджено передачу ПАТ «Омега Банк» до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» документації, в тому числі і щодо кредитного договору № 28/л від 10 лютого 2006 року (т. 3, а.с. 101-102).

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке виступало правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступало правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого сторони домовилися, що разом із відступленням прав вимоги заборгованостей за кредитними договорами від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15, укладеного між сторонами, одночасно відступаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим договором. Первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору (т. 3, а.с. 47-48).

За даними витягу з додатку № 1 до договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року його предметом був, у тому числі, іпотечний договір, зареєстрований у реєстрі 09 лютого 2006 року за № 1497 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. (т. 3, а.с. 49).

З виписок за особовим рахунком позичальника, наданих ТОВ «ФК «Вектор Плюс», вбачається, що позивачем внесено до банку в рахунок погашення заборгованості за кредитом 200 000,00 дол. США, проте 28 серпня 2007 року, як відображено в особовому рахунку, ОСОБА_1 повторно одержав кредит у межах зазначеного кредитного ліміту протягом дії договору в розмірі 200 000,00 дол. США строком до 10 лютого 2011 року та згідно із заявою на видачу готівки № 147_1 від 28 серпня 2007 року отримав указану суму позики (т.1, а.с. 104).

Відповідно до висновку експертів за результатами проведеної у справі Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судово-почеркознавчої експертизи № 5657/5658/15-32 від 10 червня 2015 року у графі «Підпис отримувача» в оригіналі заяви на видачу готівки № 147_1 від 28 серпня 2007 року на суму 200 000,00 дол. США виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 3-6).

Аналогічного змісту висновок викладено експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведеної судово-почеркознавчої експертизи № 14/18-32/15/18-33/447/18-32 від 25 травня 2018 року (т. 2, а.с.171-182).

Зі змісту додатку № 2 до договору № 28-л від 10 лютого 2006 року, з урахуванням внесених змін, ОСОБА_1 зобов`язався виконувати кредитне зобов`язання, починаючи з 10 лютого 2008 року до 10 січня 2011 року із щомісячним внесенням 5 405,00 дол. США, та остаточно 10 лютого 2011 року внести останній платіж у розмірі 5 420,00 дол. США (т. 2, а.с.83, 84).

Згідно з даними долученого до справи особового рахунку у період з 03 лютого 2006 року по 15 березня 2007 року ОСОБА_1 отримано у кредит грошові кошти у розмірі 271 559,00 дол. США та упродовж із 03 березня 2006 року по 23 квітня 2007 року на рахунок банку позивачем було здійснено платежі на указану суму.

З наданих до апеляційної скарги ОСОБА_1 квитанцій вбачається, що позивачем сплачувалися проценти за договором № 28/л від 10 лютого 2006 року за користування кредитом за період з липня 2006 року по 06 квітня 2007 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язань визначені в статтях 599-601 604-609 ЦК України, згідно з якими зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; переданням відступного; зарахуванням; за домовленістю сторін; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання; смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 17 зазначеного Закону встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Іпотека є дійсною до припинення основного зобов`язання. Іпотека не припинається, якщо основне зобов`язання, забезпечене іпотекою, є невиконаним.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що за умовами кредитного договору № 28/л від 10 лютого 2006 року він отримав грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, у розмірі 70 000,00 дол. США на строк з 03 березня 2006 року по 10 лютого 2011 року. У подальшому, на підставі додаткової угоди № 1 до кредитного договору, ліміт кредитної лінії збільшено до 200 000,00 дол. США.

За умовами кредитному договору № 28/л від 10 лютого 2006 року особовим рахунком позивача є № НОМЕР_3

Згідно з графіком погашення заборгованості, що є додатком до кредитного договору, ОСОБА_1 зобов`язався з 10 лютого 2008 року по 10 січня 2011 року вносити щомісячні платежі у розмірі 1 892 дол. США, а 10 лютого 2011 року внести останній платіж у розмірі 1 888,00 дол. США.

Відповідно до графіку погашення заборгованості (додаток № 2 до договору № 28-л від 10 лютого 2006 року) ОСОБА_1 зобов`язався з 10 лютого 2008 року по 10 січня 2011 року вносити щомісячні платежі у розмірі 5 405,00 дол. США, а 10 лютого 2011 року внести останній платіж у розмірі 5 420,00 дол. США.

Матеріали справи не містять графіку погашення заборгованості за період з 10 лютого 2006 року по 10 лютого 2008 року.

Останній платіж на виконання кредитного зобов`язання за договором № 28/л від 10 лютого 2006 року позивачем внесено 23 квітня 2007 року у розмірі 200 000,00 дол. США (в гривневому еквіваленті).

З витягу за кредитним договором № 28/л від 10 лютого 2006 року вбачається, що після внесення 23 квітня 2007 року коштів у розмірі 200 000,00 дол. США позивач 28 серпня 2007 року отримав кредит у розмірі 200 000,00 дол. США і надалі в нього обліковується кредитна заборгованість (т. 1, а.с. 105).

З витягу заособовим рахунком № НОМЕР_1 за період з 03 лютого 2006 року по 28 листопада 2012 року вбачається, що після внесення 23 квітня 2007 року коштів у розмірі 200 000,00 дол. США позивач 28 серпня 2007 року отримав кредит у розмірі 200 000,00 дол. США і надалі в нього обліковується заборгованість, яка складає 471 559,00 дол. США (т. 1, а.с. 106-110).

Разом з тим, відповідно до висновку експертів за результатами проведених у справі Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судово-почеркознавчих експертиз № 5657/5658/15-32 від 10 червня 2015 року та № 14/18-32/15/18-33/447/18-32 від 25 травня 2018 року у графі «Підпис отримувача» в оригіналі заяви на видачу готівки № 147_1 від 28 серпня 2007 року на суму 200 000,00 дол. США підпис виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 3-6, 171-182).

З витягу заособовим рахунком № НОМЕР_5 за період з 11 вересня 2007 року по 28 листопада 2012 року вбачається, що у позивача обліковується заборгованість, яка складає 199 999,00 дол. США (т. 1, а.с. 111-113).

Колегія суддів звертає увагу, що у справі, яка розглядається, не встановлено, чи відносяться витяги заособовими рахунками № НОМЕР_1 і № НОМЕР_5 до кредитного договору № 28/л від 10 лютого 2006 року, де особовим рахунком позивача визначено № НОМЕР_3 , та для сплати яких коштів вони призначені.

За інформацією, наданою АТ «Сведбанк», 14 грудня 2012 року та 21 січня 2013 року, станом на 28 листопада 2012 року позивач має кредитну заборгованість за договором № 28/л від 10 лютого 2006 року: 199 999,09 дол. США - заборгованість за основною сумою кредиту; 52 545,39 дол. США - заборгованість за процентами (за який період нараховані - відомості відсутні); 171 482,66 дол. США - пеня (за який період нарахована вказана заборгованість - відомості відсутні).

Аналогічні відомості містить і витяг з реєстру заборгованості (т. 3, а.с. 98)

Відповідно до інформації, наданої АТ «Сведбанк», 15 березня 2013 року станом на 27 листопада 2012 року позивач має кредитну заборгованість (розмір не визначено, за яким кредитним договором та коли виникла - не вказано).

Під час розгляду справи в апеляційному суді відповідачем надано інформацію про те, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» має право вимоги на стягнення з позивача заборгованості у розмірі 424 027, 14 дол. США, з яких 199 999,09 дол. США заборгованість за основною сумою кредиту, 52 545,39 дол. США заборгованість за процентами, 171 482,66 дол. США пеня. Водночас відповідачем не зазначено, за який саме період виникла та нарахована вказана заборгованість.

В апеляційній скарзі, поданій в інтересах ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звертав увагу апеляційного суду на те, що відповідно пункту 5.1.3. договору від 10 лютого 2006 року № 28/л кошти для погашення заборгованості за кредитом позичальник повинен був у першу чергу спрямовувати на сплату процентів, у другу чергу - на погашення заборгованості за кредитом, у третю чергу - на сплату пені. Тобто, попередньо не сплативши проценти за користування кредитом у передбачені договором строки, ОСОБА_1 не погашав і не міг погашати інші вимоги кредитора, оскільки за таких обставин порушив би вимоги закону та пункту 5.1.3. договору.

На підтвердження наведеного ОСОБА_1 до апеляційної скарги долучені копії банківських квитанцій за період із 10 липня 2006 року по 06 квітня 2007 року щодо сплати процентів згідно з договором від 10 лютого 2006 року № 28/л на особовий рахунок для сплати процентів № 22080501452102.840.

Разом із тим, судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, питання сплати ОСОБА_1 процентів за користування кредитом достовірно не з`ясовано та не дано належної оцінки тому, що в судовому засіданні ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» повнота та своєчасність сплати позивачем процентів за період із моменту отримання коштів до погашення кредиту (23 квітня 2007 року) під сумнів не ставилися, при цьому ОСОБА_1 стверджував, що вказані платежі сплачені повністю та надав відповідні докази суду апеляційної інстанції.

Апеляційним судом залишено поза увагою, що представником відповідача долучено до матеріалів справи витяги за особовим рахунком позивача № НОМЕР_1 , який містить інформацію про погашення заборгованості за кредитом, та за особовим рахунком № НОМЕР_6 щодо винесення на прострочення частини кредиту, де вказані відомості щодо заборгованості позичальника за період із березня 2009 року по лютий 2011 року в сумі 199 999,09 дол. США. Натомість витягів за особовим рахунком для сплати процентів № 22080501452102.840 за період із 10 лютого 2006 року по 23 квітня 2007 року та будь-яких розрахунків з цього приводу відповідачами матеріали справи не містять, судом доказів щодо сплати процентів за кредитним договором в учасників справи не витребувано, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині не спростовано.

Крім того, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем на виконання своїх зобов`язань за кредитним договором від 10 лютого 2006 року № 28/л повернуто кредитору грошові кошти в тій самій сумі, яка була ним отримана, а тому заборгованість (за тілом кредиту) за вказаним договором відсутня, судом апеляційної інстанції також не спростовано, а зазначені доводи апеляційної скарги мотивовано не відхилено.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Місцевий суд вказаних вище обставин не врахував, не дослідив і не перевірив доводів позивача щодо відсутності кредитної заборгованості, належним чином доказів наявності заборгованості наданих відповідачем не дослідив та формально відмовив позивачу у задоволенні позову.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд не дослідив належним чином наданий відповідачем розрахунок заборгованості, не визначив період за який вона нарахована, не визначив її розмір, а взявши до уваги витяги за особовими рахунками, не пересвідчився чи відносяться вони до кредитного договору № 28/л від 10 лютого 2006 року, не спростував належним чином викладені в апеляційній скарзі доводи по суті заявлених у цій справі вимог та мотивовано не відхилив доводи апеляційної скарги.

Отже, апеляційному суду необхідно дослідити виписки за картковим рахунком у сукупності з іншими доказами та перевірити, чи обліковується за позивачем кредитна заборгованість, якщо так, то в якому розмірі та за який період вона виникла, встановити в якому розмірі було отримано кредит, враховуючи, що кредитна лінія була збільшена з 70 000,00 дол. США до 200 000,00 дол. США, якщо так, то яка сума коштів видана в межах збільшеної кредитної лінії. Після чого необхідно встановити чи здійснював позивач повернення кредитних коштів відповідачу, якщо здійснював, то за який період та в якому розмірі.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, вказуючи про те, що позивач звертався 23 червня 2009 року до ВАТ «Сведбанк» із заявою, в якій просив надати відстрочку зі сплати тіла кредиту строком на 6 міс, не врахував, що ця заява не відноситься до кредитного договору № 28/л від 10 лютого 2006 року (т. 3, а.с. 2).

За таких обставин суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , взяв до уваги доводи банку про наявність заборгованості позивача за процентами за відсутності у матеріалах справи належних доказів, що підтверджують ці обставини, таким чином не дослідив зібрані у справі докази, не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та не перевірив доводів сторін.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема щодо правомірності відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами ТОВ «ФК «Вектор Плюс», колегія суддів до уваги не бере, оскільки право вимоги ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у судовому порядку не оспорювалося, такі вимоги у справі, яка переглядається, позивачем не заявлені.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами положень статті 400 ЦПК України на стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи, що недоліки, допущені судом апеляційної інстанції під час перегляду справи не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення.

При новому апеляційному розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог і заперечень, як у цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, зокрема, встановити чи обліковується за позивачем кредитна заборгованість (за основним зобов`язанням, за процентами, пенею), якщо так, то в якому розмірі та за який період вона виникла, встановити чи отримано позивачем кредит з урахуванням збільшення кредитної лінії з 70 000,00 дол. США до 200 000,00 дол. США, якщо так, то в якому розмірі, а також встановити чи здійснював позивач повернення кредитних коштів відповідачу, якщо так, то за який період та в якому розмірі.

Щодо судових витрат

За частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402 409 410 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 червня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіС. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В Сердюк В. А. Стрільчук