№ 752/7631/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

24 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 752/7631/19

провадження № 61-5359св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 ; неповнолітні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_1 ; служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 ; неповнолітні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_1 ; служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви

В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису.

В обґрунтування заяви вказувала, що вона та ОСОБА_2 з 17 грудня 2010 року перебувають у зареєстрованому шлюбі та мають дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 зазначає, що починаючи з 2011 року і до теперішнього часу, з боку ОСОБА_2 проявляється агресивна поведінка, яка виражається у психологічному, економічному та фізичному домашньому насильстві: неодноразове нанесення тілесних ушкоджень, погрози виселити заявника та дітей з квартири, постійні сварки відносно неї та малолітній дітей. Зазначала, що вона з дітьми проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка була придбана під час шлюбу за їх спільні кошти, проте ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у квартирі своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 .

Оскільки ОСОБА_1 з дітьми не мають іншого житла, вона змушена звернутися до суду із зазначеною заявою.

Посилаючись на викладене, просила суд задовольнити заяву та видати обмежувальний припис строком на 6 місяців щодо заборони ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувати в місці проживання (перебування) постраждалих осіб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ; наближатися ближче, ніж на 20 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ; наближатися ближче, ніж на 100 метрів до місця навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 ); вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , та неповнолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року у складі судді Мазура Ю. Ю. заяву задоволено.

Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Встановлено наступні заходи обмеження прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та покладено на нього наступні обов`язки:

- заборонити перебувати в місці проживання (перебування) постраждалих осіб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити наближатися ближче, ніж на 20 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити наближатися ближче, ніж на 100 метрів до місця навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 );

- заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку.

Обмежувальний припис видано строком на 6 місяців.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд встановив, що ОСОБА_1 , а також малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є постраждалими від дій ОСОБА_2 , що мають ознаки домашнього насильства. Суд розцінив дії ОСОБА_2 , а саме вчинення сварок, погроз та бійок по відношенню до ОСОБА_1 та малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як прояв психологічного та фізичного насильства.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року скасовано й постановлено нове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щозвертаючись до суду з вказаною заявою, заявницею ОСОБА_1 не було надано беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства відносно неї та дітей у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не доведено продовження настання ризиків насильства у майбутньому, при розгляді цієї справи у суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції таких доказів не здобуто.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Валько І. В. подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріально та процесуального права просив оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що судом не було надано заявниці копії апеляційної скарги та копії ухвали про відкриття апеляційного провадження. Про судове засідання, яке було призначене на 20 лютого 2020 року ОСОБА_1 дізналася випадково та не могла скористатися своїм правом ознайомитись з апеляційною скаргою та надати відзив на неї.

Вказує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив як доказ висновок психологічного обстеження від 06 червня 2019 року № 119. На думку представника заявника вказаний висновок містить цінні відомості про сприйняття дітьми вчинків батька, а істотними відомостями, відображеними в цьому документі є відображення в дитячих емоціях глибини переживань, неодноразовості насилля і страху пережити це в майбутньому.

Вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 752/4527/19, від 11 лютого 2020 року та від 26 лютого 2020 року у справі № 154/1692/19. Вказував, що обмежувальний припис має виконувати функцію забезпечення безпеки постраждалих осіб, а апеляційний суд маючи у справі встановлені судом докази вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 скасував законне рішення місцевого суду.

Доводом касаційної скарги також є те, що суд апеляційної інстанції послався на витяг з ЄРДР про закриття кримінального провадження, який датований червнем 2019 року та не був актуальним на час розгляду справи 20 лютого 2020 року. Кримінальне провадження було закрите у 2019 році, проте постанова про її закриття була скасована і провадження тривало. Про цю обставину було наголошено під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Патюк С. О. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 в якому представник заявника просив оскаржуване судове рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

Судом першої інстанції встановлено, що 17 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим повторно 22 вересня 2018 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1081.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як зазначає заявник, вона та їх малолітні діти є постраждалими від дій ОСОБА_2 , які мають ознаки фізичного та психологічного насильства.

Починаючи з 2011 року, після народження другої дитини, доньки ОСОБА_4 , у ОСОБА_2 змінилося ставлення до сина ОСОБА_3 , він на нього постійно кричав, інколи бив його. Заявник зазначає, що згодом поведінка ОСОБА_2 до неї та малолітніх дітей ставала ще жахливішою.

Як зазначає у своїй заяві заявник, 28 серпня 2018 ОСОБА_2 змінив замки до квартири та заявник ОСОБА_1 разом з дітьми не могла потрапити до неї, внаслідок чого заявник звернулася до поліції.

Разом з цим, у відповідь на заяву ОСОБА_1 Голосіївським управлінням поліції Головного управління національної поліції у м. Києві, повідомлено, що описана у повідомленні подія містить у собі ознаки цивільно-правових відносин, що вирішуються у судовому порядку та до компетенції поліції не відносяться.

Крім того, 23 вересня 2018 відповідач, перебуваючи вдома, вдарив сина ОСОБА_3 табуреткою, чим травмував йому руку, а донька в цей час ховалася від батька ОСОБА_2 .

Як зазначає заявник, цього ж місяця донька потрапила до лікарні, після психологічної травми, завданої ОСОБА_2 , яка призвела до бронхіального спазму у дитини.

Разом з тим, як вбачається із виписки з історії хвороби Дитячої клінічної лікарні № 6 Шевченківського району м. Києва від 14 вересня 2018 року № 2665, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено діагноз: гострий обструктивний бронхіт.

15 лютого 2019 року за адресою їх спільного проживання, а саме: АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла сварка, під час якої ОСОБА_2 кричав на ОСОБА_1 та малолітніх дітей, почав виганяти з дому, грубо говорити з дітьми та знімати на відео. Діти були збентежені та налякані поведінкою ОСОБА_2 , внаслідок чого ОСОБА_1 викликала працівників поліції.

Проте, після від`їзду поліції, ОСОБА_2 , продовжував провокувати сварку, під час якої ОСОБА_2 почав застосовувати до ОСОБА_1 та малолітніх дітей фізичну силу, виламувати руку ОСОБА_1 , в цей же час придавив дочку до стіни всім тілом, внаслідок чого вона почала задихатися. Виштовхавши ОСОБА_1 з кімнати, він вдарив сина в лице кулаком, чим завдав йому тілесних ушкоджень.

Діти були вкрай налякані і психологічно травмовані агресивною поведінкою ОСОБА_2 , внаслідок чого ОСОБА_1 була змушена повторно викликати працівників поліції.

Внаслідок здійснення ОСОБА_2 домашнього насильства фізичного та психологічного характеру відносно заявника та дітей, стосовно ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 травня 2019 року визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на 3 (три) доби.

Разом з цим, на наступний день після складання протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, де її та сина ОСОБА_3 було направлено в травмпункт з метою зняття побоїв, про що складено відповідні довідки.

Як вбачається із консультативного висновку спеціаліста Дитячої клінічної лікарні № 7 Печерського району м. Києва, травмпункт ЩЛХ, від 16 лютого 2019 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено діагноз - гематома.

Крім того, згідно довідки Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Голосіївського району м. Києва, травматологічний пункт від 16 лютого 2019 року № 1886, ОСОБА_1 встановлено діагноз: забій, здавлення правої кисті; розтягнення зв`язок правого плечового суглобу.

26 лютого 2019 слідчим слідчого відділу Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, було направлено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на судово-медичне обстеження.

Разом з цим, на підставі заяви ОСОБА_1 від 07 березня 2019, слідчим розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019100010001892, відомості про яке внесені 08 березня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, а саме спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційний судом встановлено, що 15 лютого 2019 року, був складений адміністративний протокол також й щодо заявниці ОСОБА_1 за частиною першою статті 173 КУпАП (домашнє насильство).

Місцевим судом встановлено, що супровідним листом Міського центру дитини від 11 червня 2019 року за № 069010-257 на адресу Служби у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, направлено висновок від 06 червня 2019 року № 119 психологічного обстеження дітей ОСОБА_4 , 2011 року народження та ОСОБА_3 , 2008 року народження.

Згідно висновку психологічного обстеження від 06 червня 2019 року № 119, складеного психологами Міського центру дитини, вбачається, що мати є авторитетом для ОСОБА_4 , на який вона спирається; по відношенню до батька у дитини визначене негативне ставлення, почуття тривоги, страху, злості; дівчинка досить категорична до батька, вона усвідомлює його жорстоке поводження з нею та її рідними та не бажає бачитися та спілкуватися з ним; матір є найближчою людиною в житті ОСОБА_3 ; дитина втягнута в конфлікт дорослих і бере відповідальність за речі, відповідальність за які мають нести дорослі, зокрема матір; батько є для дитини знеособленим, ворожим та агресивно зарядженим об`єктом; дитина категорично відмовляється зустрічатися з батьком.

Разом з цим, у вищезазначеному висновку надано батькам відповідні рекомендації, зокрема: батькам усвідомити власну відповідальність за психоемоційний розвиток дітей, розмежувати міжособистісний конфлікт та свою участь у вихованні дітей; матері сприяти наповненню життя дітей радісними емоціями, цікавим дозвіллям, спілкуванню з однолітками; батькові ОСОБА_2 не рекомендовано на даний час ініціювати зустрічі з дітьми, враховуючи емоційний стан дітей на даний час, їх попередній травматичний досвід, пов`язаний з батьком та вороже ставлення дітей до нього.

З пояснень заінтересованої особи ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції встановлено, що він після 15 лютого 2019 року й по даний час не знаходився за місцем проживання ОСОБА_1 та їх дітей, й будь-яких конфліктів між ними в цей період не відбувалось.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Голосіївського районного суду м. Києва.

Відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та наказу Голови Верховного Суду від 25 травня 2020 року № 1136-к, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С., Фаловська І. М.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції вказував, що посилання заявниці на те, що 15 лютого 2019 року відносно ОСОБА_2 був складений адміністративний протокол, і він був визнанний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування), та до нього застосовано адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на 3 (три) доби, не є достатнім доказом для встановлення ОСОБА_2 обмежувального припису.

Разом з тим, як слідує з наданих до суду апеляційної інстанції доказів, в цей же день, 15 лютого 2019 року, був складений адміністративний протокол також й щодо заявниці ОСОБА_1 за частиною першою статті 173 КУпАП (домашнє насильство).

Апеляційним судом відхилено доводи заяви ОСОБА_1 про те, що донька сторін після психологічної травми, отриманої від батька, ОСОБА_2 , потрапила до лікарні з діагнозом «бронхіальний спазм», оскільки заявницею не доведений причинно-наслідковий зв`язок захворювання доньки бронхіальним спазмом через психологічну травму, нанесену їй батьком.

Суд апеляційної інстанції зазначав, що посилання в заяві на те, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 07 березня 2019 року слідчим розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019100010001892, відомості про яке внесені 08 березня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, а саме - спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також не заслуговують на увагу, оскільки вказане кримінальне провадження було закрито 26 квітня 2019 року за пунктом 2 частини 1 статті 208 КПК України за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, що підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28 червня 2019 року.

Апеляційний суд також вказував, що звертаючись до суду з вказаною заявою, ОСОБА_1 не було надано беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства відносно неї та дітей у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не доведено продовження настання ризиків насильства у майбутньому, при розгляді даної справи у суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції таких доказів не здобуто.

Апеляційним судом також було оцінено висновок від 06 червня 2019 року № 119 психологічного обстеження дітей ОСОБА_4 , 2011 року народження, та ОСОБА_3 , 2008 року народження, складений психологами Міського центру дитини та вказано, що він не може бути належним та обґрунтованим доказом, оскільки за правилом статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і й не свідчить про вчинення ОСОБА_2 дій домашнього насильства відносно дітей.

З огляду на викладене, апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .

Колегія суддів зазначає, що апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 не було надано беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства відносно неї та дітей у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не доведено продовження настання ризиків насильства у майбутньому, при розгляді даної справи у суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції таких доказів не здобуто

При цьому ОСОБА_2 також звертався до органів національної поліції із заявами про вчинення відносно нього ОСОБА_1 домашнього насильства.

Вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89 263-265 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які ним правильно застосовані, тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з ними.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неповно з`ясував фактичні обставини справи не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи і зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 752/4527/19, від 11 лютого 2020 року та від 26 лютого 2020 року у справі № 154/1692/19, є безпідставними, оскільки у цій справі встановлені інші фактичні обставини.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не мав прави приймати нові докази та те, що він послався на витяг з ЄРДР про закриття кримінального провадження, який датований червнем 2019 року та не був актуальним на час розгляду справи 20 лютого 2020 року. Кримінальне провадження було закрите у 2019 році, проте постанова про її закриття була скасована і провадження тривало, про цю обставину було наголошено під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору.

Як вбачається із аудіозапису судового засідання від 20 лютого 2020 року клопотання про долучення письмових пояснень разом із додатками було заявлено у суді апеляційної інстанції.

Означене клопотання було розглянуто судом апеляційної інстанції та ним було постановлено протокольну ухвалу про його задоволення, таким чином колегія суддів доходить висновку, що вказаний довід не заслуговує на увагу.

Разом із тим суд апеляційної інстанції вказував, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019100010001892 на підставі заяви ОСОБА_1 від 07 березня 2019 року слідчим розпочате, відомості про нього внесені 08 березня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, а саме - спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 закрито 26 квітня 2019 року за пунктом 2 частини першої статті 208 КПК України за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, що підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28 червня 2019 року.

Як вбачається із аудіозапису судового засідання представник ОСОБА_1 в судових дебатах в суді апеляційної інстанції вказує, що за наявними у нього відомостями досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019100010001892 триває, проте доказів долучення такого доказу до матеріали справи не містять.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд в силу приписів статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати нові обставини у справі, а тому долучену до матеріалів касаційної скарги копію витягу з ЄРДР у кримінальному провадження № 12019100010001892 не оцінює, а довід щодо неврахування апеляційним судом цієї обставини відхиляє, оскільки таких доказів під час розгляду справи судами попередніх інстанцій подано не було.

Одночасно вказує, що звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів апеляційний суд обґрунтовано не вважав належним доказом у розумінні статті 77 ЦПК України, так як даний письмовий доказ не доводить вчинення будь-яких протиправних дій відносно заявника, оскільки в матеріалах справи відсутні докази притягнення винної особи до відповідальності.

Разом із тим колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про те, що апеляційним судом не було надано заявниці копії апеляційної скарги та копії ухвали про відкриття апеляційного провадження, а про судове засідання, яке було призначене на 20 лютого 2020 року ОСОБА_1 дізналася випадково та не могла скористатися своїм правом ознайомитись з апеляційною скаргою та надати відзив на неї з тих підстав, що заявник та її представник реалізували своє право бути присутніми під час судового засідання в суді апеляційної інстанції, а тому підстав вважати порушеним їх право на доступ до суду не має.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо клопотання про розгляд справи з викликом сторін

В відзиві на касаційну скаргу представником ОСОБА_2 - адвокатом Патюк С. О. було заявлено клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78), § 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Axen v. Germany», § 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали аргументи щодо поданої касаційної скарги, остання розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Патюк Світлани Олександрівни про розгляд справи за участю сторін у справі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська