Постанова

Іменем України

18 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 752/8142/21

провадження № 61-6517св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Друга Київська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 рокув складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 рокув складі колегії суддів: Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовомдо ОСОБА_2 , третя особа - Друга Київська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . У зв?язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні вона була позбавлена можливості для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька у визначений законом шестимісячний термін.

12 березня 2021 року вона звернулася до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою, у якій просила видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 , однак отримала відмову з огляду на видачу 11 грудня 2009 року свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька на ім?я ОСОБА_2 та відсутність підстав для вчинення нотаріальної дії на її користь.

Вказала, що вона пропустила строк прийняття спадщини після смерті батька з поважних причин, оскільки у неї були проблеми із психічним та фізичним здоров?ям, з огляду на що вона перебувала на стаціонарному лікуванні. Вказує, що тривалий час мала залежність, перебувала в релігійній секті. У зв`язку із залежністю, станом фізичного здоров`я та звісткою про смерть батька перебувала в такому психічному стані, що не розуміла значення своїх дій. На її думку ці обставини є поважною причиною для поновлення судом строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька.

У зв`язку з наведеним, посилаючись на поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті батька, позивач просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, протягом трьох місяців з дня набрання рішенням суду законної сили та визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , видане 11 грудня 2009 року Другою київською державною нотаріальною конторою на ім?я ОСОБА_2 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визначення додаткового строку для прийняття спадщини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовував свої висновки недоведенням позивачем поважності причин пропуску строку прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відсутністю підстав для визначення їй додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини. Водночас суд врахував те, що у період із 29 липня до 28 вересня 2009 року позивач перебувала за місцем проживання і мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2020 року в справі № 522/17407/17, від 12 лютого 2020 року в справі № 285/968/19, від 15 квітня 2020 року в справі № 190/106/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована також тим, що у діях відповідача є ознаки зловживання правом, порушення принципу добросовісності та доктрини заборони суперечливої поведінки, що полягає у неповідомленні нотаріуса про наявність дочки (позивачки) у померлого спадкодавця та укладенні угоди про врегулювання спору. Позивачка не мала ані фізичної, ані психічної змоги висловити свою позицію в юридичному аспекті щодо питання прийняття спадщини після смерті батька. Суди обох інстанцій не в повному обсязі дослідили обставини справи та наявні у матеріалах справи письмові докази.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У червні 2023 року від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

В обґрунтування доводів відзиву відповідач вказала, що законом не покладається на інших осіб обов`язок ані повідомлення спадкоємців про смерть спадкодавця, ані повідомлення нотаріусу про наявність інших спадкоємців. Позивач не додала до позовної заяви виписки з медичної документації, яка б містила запис про застосування до неї заходів фізичного обмеження або ізоляції. Тому сам лише факт перебування на стаціонарному лікуванні не може свідчити про неможливість подати у встановлений строк заяву про прийняття спадщини. Позивач звернулась до нотаріуса лише 12 березня 2021 року, тобто більш ніж через одинадцять років після спливу відповідного строку. Ані участі в утриманні майна спадкодавця, ані у організації його похорон позивач не брала, не підтримувала спілкування з іншими родичами та померлим батьком, що в комплексі вказує на відсутність у неї волевиявлення для прийняття спадщини та спроб вчинення відповідних дій, спрямованих на її прийняття.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

09 липня 2009 року Другою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу щодо майна померлого ОСОБА_3 за заявою відповідачки ОСОБА_2

11 грудня 2009 року державний нотаріус Другої київської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом на ім?я відповідачки ОСОБА_2 , яка є спадкоємицею померлого за законом, на спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 .

12 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою, в якій просила видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3

12 березня 2021 року Другою державною нотаріальною конторою видано довідку ОСОБА_1 , у якій повідомлено про видачу 11 грудня 2009 року свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на ім?я ОСОБА_2 та відсутність підстав для вчинення нотаріальної дії на користь ОСОБА_1 .

Протягом шести місяців після відкриття спадщини ОСОБА_1 двічі, а саме у період із 10 червня до 29 липня 2009 року та із 29 вересня до 23 грудня 2009 року перебувала на стаціонарному лікуванні у Київській міській психоневрологічній лікарні № 2.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

У постанові від 28 березня 2022 року в справі № 750/2158/21 (провадження № 61-753св22) Верховний Суд зазначив, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Відповідно до статті 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини до спливу шестимісячного строку, встановленого для її прийняття.

Визначений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 тривав з 10 червня до 10 грудня 2009 року.

Суди підставно врахували те, що у період із 29 липня до 28 вересня 2009 року позивач перебувала за місцем проживання і мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, натомість звернулась до нотаріуса лише 12 березня 2021 року, тобто більш ніж через 11 років після спливу відповідного строку.

Суди вірно узяли до уваги, що протягом цього тривалого часу позивач не вчиняла дій щодо прийняття спадщини і не навела аргументів про наявність перешкод у зверненні до нотаріуса вже після завершення визначеного законом шестимісячного строку.

Доводи касаційної скарги про те, що через стан фізичного та психічного здоров'я позивач не мала змоги висловити свою позицію щодо прийняття спадщини, не підтверджуються відповідними доказами, оскільки матеріали справи не містять даних про визнання ОСОБА_1 недієздатною або обмежено дієздатною особою.

Отже, причина пропуску строку для прийняття спадщини, вказана позивачем як поважна - перебування на стаціонарному лікуванні у період із 10 червня до 29 липня 2009 року та із 29 вересня до 23 грудня 2009 року, такою в розумінні статті 1272 ЦК України не є.

Таким чином, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дав належну оцінку обставинам, на які посилалася позивач на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у неї об`єктивних, непереборних і істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_3 .

Установивши відсутність правових підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, суди обґрунтовано відмовили і у задоволенні похідної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, виданого на ім`я іншого спадкоємця - відповідача ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем надано суду достатньо доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини не заслуговують на увагу, оскільки суди надали належну правову оцінку доводам сторін, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2020 року в справі № 522/17407/17, від 12 лютого 2020 року в справі № 285/968/19, від 15 квітня 2020 року в справі № 190/106/18, від 21 вересня 2020 року в справі № 130/2517/18, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі 522/17407/17 суди враховували наявність поважних причин для визначення спадкоємцю додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, зокрема наявність складних життєвих обставин у спадкоємця, а саме пов`язаних з доглядом за тяжко хворою матір`ю, необхідність повторного отримання свідоцтва про смерть спадкодавця, відсутність реєстрації за спадкодавцем будь-якого майна на час звернення спадкоємця до нотаріуса. Водночас у вказаній справі суди врахували, що спадкове майно було неодноразово неправомірно реалізовано сторонніми особами на підставі довіреності, виданої від імені спадкодавця після його смерті, що зумовили для спадкоємця необхідність виявлення фактичних володільців спадкового майна, тоді як такі обставини не були установлені судами у справі, що переглядається.

У справі № 285/968/19 суди встановили обставини обмеження життєдіяльності спадкоємця внаслідок хвороби та потребу у реабілітації після проведеного хірургічного втручання та перебування на стаціонарному лікуванні. Разом із тим суди установили наявність у спадкоємця істотних вад слуху, що призвело до таких наслідків, як обмеження життєдіяльності, зниження здатності спілкування з оточуючими, порушення можливості виконувати соціальні ролі. Натомість у даній справі суди, оцінивши наявну медичну документацію щодо стану здоров'я позивача, такий висновок не зробили.

У справі № 190/106/18 суди при визначенні спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини врахували незначний проміжок пропуску строку, наявність заповіту на користь позивача як єдиного спадкоємця, недобросовісну поведінку відповідача, а також наведені позивачем причини, які є об`єктивними та істотними труднощами. Тоді як у справі, що є предметом перегляду, суди установили, що позивач звернулась до нотаріуса більш ніж через 11 років після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини.

У справі № 130/2517/18 суди при вирішенні спору урахували наявність заповіту на користь позивача як спадкоємця майна померлого, недобросовісну поведінку відповідачів та нотаріуса, а також наведені позивачем причини, які є об`єктивними та істотними труднощами в розумінні положень частини третьої статті 1272 ЦК України. Такими причинами спадкоємець вказав відсутність права на спадщину за законом у першу чергу та необізнаність про існування заповіту, складеного на його користь. Тоді як у справі, що переглядається, наведені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини зводяться до перебування її на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Таким чином, безпідставними є посилання позивача на висновки Верховного Суду, висловлені у наданих для порівняння постановах, оскільки зміст і характер відносин між учасниками вказаних справ не свідчить про подібність правовідносин у справі, що є предметом касаційного перегляду.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара